< Попередня  Змiст  Наступна >

1.6. Міжнародні відносини наприкінці війни


Формування в Росії у жовтні 1917 р. влади Рад, представленої партіями соціалістичного спрямування — більшовиками і лівими есерами — внесло кардинальні зміни у зовнішньополітичний курс країни. Найважливішим завданням у галузі зовнішньої політики стає боротьба за припинення війни. Демократичний мир, зокрема, розглядався новою владою як найважливіша передумова намічених революційних змін.

Так, першим зовнішньополітичним актом радянської держави ста є Декрет про мир, написаний головою уряду В. Леніним і прийнятий ІІ з’їздом Рад 26 жовтня (8 листопада) 1917 р. Декрет рішуче засуджував світову війну, пропонував усім воюючим державам негайно розпочати переговори про справедливий, демократичний мир. 20 листопада 1917 р. радянський уряд видав наказ верховному головнокомандувачу російської армії генералу Духоніну, який перебував у Могильові, дом овитись із супротивником про взаємне припинення війни. Наступного дня НКЗС Радянської Росії повідомив про це послів союзних держав у Петрограді, запропонувавши їм розпочати мирні переговори з країнами австронімецького блоку.

Країни Антанти і США навіть не відповіли радянському уряду і, більше того, почали здійснювати через своїх послів у Росії курс на боротьбу з радянською влад ою. Зі свого боку, пропозиції про перемир’я сприйняли виснажені війною Німеччина і Австро-Угорщина. Цьому, зокрема, сприяло й «братання» російських і німецьких солдатів, розпочате за закликами М. Криленка як нового, призначеного більшовиками, головнокомандувача російської армії. Вже 27 листопада 1917 р. було укладено перемир’я на Північному фронті, згодом це сталося й на ін ших фронтах.

Угода про перемир’я між Росією і країнами Четверного союзу була підписана у БрестЛитовську 2 (15) грудня 1917 р., а 22 грудня між ними розпочалась мирна конференція, що тривала у три етапи до 3 березня 1918 р.

До початку переговорів радянський уряд ще кілька разів звертався до країн Антанти з пропо зиціями взяти участь у мирній конференції, останній раз — 22 грудня у формі колективного звернення ВЦВК, Петроградської Ради й представників громадських організацій до трудящих мас усіх країн. Однак союзні держави продовжували відмовчуватись.

На початку переговорів (перший етап проходив з 22 по 28 грудня 1917 р.) радянська делегація, очолювана А. Йоффе, запропонувала проводити відкриті засідання із публікацією протоко лів, а також обговорити умови мирного договору без анексій і контрибуцій згідно з прийнятим у Радянській Росії Декретом про мир. Р. фон Кульман як глава німецької делегації спочатку домігся трьох днів перерви, а потім дав згоду на висунуту пропозицію за умов, якщо такі ж умови мирного договору будуть прийняті ус іма воюючими державами. Це був свідомо неприйнятний підхід, який передбачав можливість нав’язування Росії анексіоністських умов миру. Так, пропозиції радянської сторони щодо виведення окупаційних військ із захоплених територій (Росія зобов’язувалась вивести війська з утримуваних нею регіонів АвстроУгорщини, Туреччини, Персії за умов виведення військ Четверного союзу з Польщі, Литви, Курляндії та інших, у мину лому російських, територій) зіштовхнулись із позицією Німеччини й Австро-Угорщини, яка зводилась до замаскованого насильницького відторгнення від Росії не тільки Польщі, а й Литви, Курляндії, частини Естонії та Ліфляндії.

Оскільки керівництво Української Народної Республіки втрутилось у переговорний процес

— у Бресті відбулась неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини та Австро-Угорщини — українське питання розглядалося відокремлено від пропозицій радянської сторони. 11 (24) грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради звернувся з нотою до всіх воюючих і нейтральних країн, де містилася заява, що УНР до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Вказуючи на те, що влада РНК не поширюється на Україну, Генеральний Секретаріат заявля в, що угода, яку хоче укласти Росія, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише УНР. У відповідь делегація УНР була запрошена до участі у переговорах. Її очолив В. Голубович, а згодом — О. Севрюк.

Розбіжності позицій сторін, що представили себе на конференції, зумовили нео бхідність перерви переговорів із їх відновленням 10 січня 1918 р. На новому етапі радянську делегацію очолив Л. Троцький, який вимушений був визнати повноважність українських представників. Це ускладнило й до того проблематичну позицію російської сторони. Німецьке і австрійське командування активно розігрували українську карту задля тиску на радянську Росію. Вірогідно й те, що Австро-Угорщина і Німе ччина прагнули відірвати Україну від більшовицької Росії за умов, коли Росія і УНР перебували у стані війни і, більше того, більшовики вже контролювали більшу частину України. Спроби утвореного в Україні 18 січня 1918 р. генерал Гофман поклав на стіл перед радянською делегацією карту, де було визначено територію, що мала бути відрізана від Росії на користь Німеччини. Вона сягала 150 тис. кв. км, включаючи регіони Прибалтики і Україну. 10 лютого 1918 р. вимоги німецької сторони набули ультимативного характеру. Це було зумовлено, зокрема, підписанням напередодні, 9 лютого, договору між УНР і центра льними країнами Четверного союзу. Цей договір передбачав введення на територію України військ Німеччини і АвстроУгорщини в обмін на значні обсяги продовольства і сировини. Договір мав вимушений характер за умов неминучої поразки УЦР від більшовиків. Водночас українській делегації вдалося домогтись включення до договору бажаних положень про приєднання до України Хол мщини, Підляшшя та утворення на західноукраїнських землях окремого коронного краю.

Надання вимогам Німеччини ультимативного характеру мало привести до їх прийняття радянською стороною. Саме такі категоричні настанови були надіслані Троцькому Леніним, який дотримувався лінії на затягування переговорів із необхідністю в кінцевому результаті задовольнити ультиматум Німеччини. Рішення щодо цього були затверджені на ІІІ Всеросійськ ому з’їзді Рад (відбувся наприкінці січня 1918 р.), незважаючи на активну протидію їм з боку так званих «лівих комуністів» — групи більшовиків на чолі з М. Бухаріним, які закликали до «революційної» війни з Німеччиною як можливого поштовху до всесвітньої революції. Неприйнятність подібних позицій для Леніна та його прихильників пов’язувалась із небез пекою поразки революційної Росії у війні: Ленін наполягав на підписанні мирного договору з Четверним союзом за будь-яких умов задля збереження радянської влади в країні.

Однак Троцький, зі свого боку, пішов на порушення прямих вказівок Леніна і з’їзду Рад. 10 лютого 1918 р. він заявив на конференції про відмову підписати мирний до говір з Німеччиною, оголосивши водночас про припинення Росією війни й демобілізацію армії. Тобто — «ані війни, ані миру». Це означало зрив переговорів.

18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли в наступ по всьому фронту. Виникла безпосередня загроза незалежності Росії. 19 лютого 1918 р. РНК Росії надіслала німецькому командуванню телеграму з пропозиціями відновити переговори. Відповідь від н імецького уряду надійшла лише 22 лютого у формі ультиматуму з 10 пунктів, що містив вимоги набагато більш кабальні за ті, що обговорювались на переговорах у січні — початку лютого 1918 р. Ультиматум установлював 48 годин на роздуми, вимагав підписання договору протягом трьох днів та його ратифікації протягом двох тижнів. При цьому, навіть після ультиматуму, німецькі війська продовжу вали наступ. 24 лютого були захоплені Тарту, Острів, Борисів.

Ленін вимагав негайно прийняти німецькі умови миру і підписати договір. Водночас він закликав до збройної відсічі агресору. Цю лінію підтримав Екстрений з’їзд РКП(б), хоча саме рішення було прийнято у надзвичайно гострій боротьбі з троцкістами, «лівими комуністами» і навіть деякими з тих, хто до ви сунення повторного ультиматуму вважався прихильником Леніна. Відносно Німеччини, то вона, зі свого боку, погодилась відновити пе-реговори тільки після того, як новостворена Червона армія завдала по німецьким військах сильних ударів і зупинила їх наступ під Нарвою та Псковом.

Останній етап переговорів проходив у Брест-Литовську з 1 по 3 березня 1918 р. 1 березня радянська делегація заявила, що змушена прийняти умови миру, які нав’язуються їй зі зброєю в руках. Обговорювати умови миру вона відмовилась.

3 березня 1918 р. Брестський мирний договір між Росією і країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною) був підписаний. Він, зокрема, передбачав: припинення стану війни; відторгнення від Росії територі й Прибалтики, Білорусії, України; визнання Росією Центральної Ради, виведення з території України більшовицьких військ, припинення усілякої пропаганди проти діючого на території України уряду; виведення російських військ зі Східної Анатолії і повернення цієї території до Туреччини; демобілізацію російської армії та виведення в російські порти або роззброєння російського флоту; виплату контрибуції; в ідновлення невигідного для Росії торговельного договору 1904 р. тощо. Загалом було підписано 6 документів: мирний договір Росії з державами Четверного союзу (13 статей), заключний протокол та додаткові договори із кожною з держав блоку.

15 березня 1918 р. Брестський мирний договір було ратифіковано більшістю голосів на ІV Надзвичайному з’їзді Рад. Він, незважаючи на надзвичайно тяжкі у мови для радянської сторони, вивів Росію з війни й надав їй можливість мирного перепочинку.

Водночас Брестський мир мав серйозні наслідки для міжнародних відносин. Не бувши визнаним країнами Антанти, він по суті спровокував їхню інтервенцію в Росію. В березні 1918 р. війська Антанти висадилися в Мурманську, а у квітні почалась збройна інтервенція Японії, а надалі — Англії, Франції і США на Далекому Сході. Водночас турецькі війська захопили Баку. Закавказька федерація розірвала відносини з Росією, а Грузія вийшла з федерації, уклавши договір з Німеччиною про введення німецьких військ на її територію. Під контролем Німеччини й Австро-Угорщини опинились, крім України, значні території Курської та Воронезької губерній, Дону і Криму. В березні 1918 р. на території Росії перебувало понад 1 млн німецьких солдатів і офіцерів і майже 300-тисячна австро-угорська армія.

Поряд із цим слі д визнати і негативні внутрішньополітичні трансформації радянської системи після підписання Брестського мирного договору. Не визнавши договір на ІV Надзвичайному з’їзді Рад, ліві есери вийшли зі складу радянського уряду, перейшли на позиції протистояння більшовикам. Так, з березня 1918 р. радянський режим став монопартійним, набуваючи відверто авторитарних форм.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
МИРНЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ВЕРСАЛЬСЬКОВАШИНГТОНСЬКА СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ
2.2. Вашингтонська конференція та її рішення
2.3. Трансформації Версальсько-Вашингтонської системи у 1920-ті роки
2.4. Загальні оцінки Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних договорів
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В ПЕРІОД ТИМЧАСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ ТА СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ (1929—1933)
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki