Запорукою динамічного і сталого зростання економіки та її конкурентоспроможності є розвиток ресурсної бази економіки. При цьому, як було доведено вище, серед факторів, які суттє-во впливають на темпи і пропорції економічного зростання, не останню роль відіграє демографічна та трудоресурсна ситуація.
Поступальний розвиток економіки можливий лише в тому випадку, коли чисельність населення держави є достатньою для забезпечення необхідного рівня господарської освоєності території і в той же час меншою за ту межу, за умов досягнення якої наступає пере населення. При цьому має бути збалансоване співвідношення між різними категоріями населення, наприклад, працездатним та непрацездатним; зайнятим та незайнятим у суспільному виробництві і т.п.
Людський капітал — сума знань і навичок, набутих людьми через освіту та практичний досвід, — визнається одним із найважливіших факторів економічного зростання. Параметри населення є тим факторо м, який разом із купівельною спроможністю індивідів визначає потенційний обсяг спожитих товарів та послуг і у такий спосіб безпосередньо впливає на виробництво, сферу обслуговування, масштаби експортно-імпортних операцій.
Розвиток виробництва потребує безперервної заміни працівників, вибулих унаслідок виходу на пенсію або смерті, відповідною кількістю людей молодого віку. Зб ільшення кількості осіб похилого віку зумовлює зростання державних витрат на їх соціальне забезпечення. Якщо одночасно не збільшується (або збільшується меншими темпами) кількість платників податків (якими переважно є особи працездатного віку), неминуче зростає податковий тиск. Але високі податки знижують мотивацію до праці, а отже, і продуктивність останньої, що не гативно позначається на суспільному добробуті.
Ці фактори сформували у суспільстві уявлення про безперечну необхідність зростання чисельності населення. В сучасному світі, проте, загальна чисельність населення країни перестала відіграти першорядну роль. Передумовою економічної безпеки країни є рівень розвитку, технічна і технологічна озброєність та структура виробництва, які визначаються економічною, зокрема, фінансовою та фіскальною по літикою уряду. Однак, попри викладене вище, висновок про другорядність демографічних складових суспільного розвитку буде помилковим.
У демографічній сфері (рис. 2.4) найгостріше виявляють себе такі проблеми, як різке та надмірне скорочення народжуваності, що матиме тяжкі наслідки як у найближчій, так і у довгостроковій перспективі, високий рівень старіння населення, що при зводить до скорочення частки населення працездатного віку, і у такий спосіб впливає на загальний рівень економічної активності,
10 коротка (за європейськими стандартами) тривалість життя населення та надсмертність чоловіків працездатного віку, посилення міграційного відтоку за межі країни, широкий розвиток нелегальної міграції (як іноземців до України, так і наших співгромадян за кордон).
Рис. 2.4. Показники демографічної складової та ефективності функціонування ринку праці
Загалом демографічну та трудоресурсну ситуацію можна визначити як сукупність таких умов:
• оптимальна чисельність населення, низька смертність та висока
• тривалість життя;
• запровадження програм з підтримки народжуваності на достатньому рівні з боку держави, що гарантує сприятливу статевовікову структуру та забезпечення оптимального співвідношення між кількістю платників податків та осіб, які перебувають на державному соціальному забезпеченні;
• оптимізація міграційних процесів;
• висока економічна активність населення та можливість її реалізації;
• утримання безробіття на рівні природної норми;
• високий освітній та кваліфікаційний рівень робочої сили.
Збільшення негативних соціально-демографічних тенденцій призводить до скорочення інтелектуального, виробничого потенціалу України, зниження чисельності та еконо мічної активності, вичерпності основних джерел духовного та економічного розвитку.
Зниження загальної чисельності населення України, що триває з 1993 р., викликає певну занепокоєність та сумніви щодо можливості реалізації прогресивної моделі економічного зростання та досягнення високого рівня конкурентоспроможності. При цьому необхідно наголосити, що вийти з демографічної кризи буд е важче, ніж з економічної, оскільки такі демографічні процеси, як народжуваність і смертність, а також особливості статево-вікової структури населення мають значно більший часовий лаг, ніж економічні процеси (додаток А).
Демографічна ситуація протягом останніх п’ятнадцяти років (рис. 2.5) характеризується збігом таких явищ і тенденцій:
• у 1991 р. загальна кільк ість померлих у державі вперше перевищила кількість народжених;
• через два роки відбувся перехід до зменшення загальної чисельності населення (міграційні здобутки перестали перевищувати природні втрати), а з 1994 р. Україна стала країною еміграції;
• на початок 2006 р. чисельність постійного населення держави ледве перевищує 47 млн осіб проти 52 млн станом на 1 .01.93, тобто протягом 1993
—2005 рр. чисельність населення зменшується у середньому на 416 тис. осіб щорічно. При цьому близько
80% загального зменшення викликано природними втратами населення і решта — наслідками міграційних процесів.
Слід зазначити, що скорочення народжуваності в Україні в загальних рисах відповідає тенденціям, які склалися в країнах Європи та Північної Америки. Це узго джується з теорією демографічного переходу. Проте навіть за європейськими стандартами народжуваність в Україні надто низька. Тривале зниження народжуваності є небезпечним для демографічного розвитку
України через зниження як питомої ваги, так і абсолютної чисель
12 ності населення у фертильному віці. Це тривалий час призводитиме до низької кількості народжених через дію структурного фактора.
Рис. 2.5. Компоненти зміни чисельності населення України протягом
1989—2004 рр.:
природний приріст населення; міграційний приріст населення
Так, наприклад, порівняно з докризовим періодом народжуваність в Україні знизилась в усіх вікових групах (табл. 2.4).
Таблиця 2.4
ДИНАМІКА ПОВІКОВОЇ ПЛІДНОСТІ ЖІНОК УКРАЇНИ за 1991
—2004 рр., ‰
| Жінки у віці |
1991 |
2002 |
2003 |
2004 |
Середньорічний темп зміни, % |
| 1991—2002 |
2002—2004 |
| 15—19 |
55,4 |
29,2 |
29,0 |
29,6 |
– 4,81 |
0,68 |
| 20—24 |
166,5 |
91,3 |
92,3 |
93,4 |
– 4,52 |
1,14 |
| 25—29 |
95,6 |
62,7 |
67,1 |
70,6 |
– 3,19 |
6,11 |
| 30—34 |
46,1 |
30,2 |
33,0 |
35,4 |
– 3,20 |
8,27 |
| 35—39 |
17,1 |
9,8 |
10,9 |
12,2 |
– 4,19 |
11,57 |
| 40—44 |
4,0 |
1,9 |
2,0 |
2,2 |
– 5,57 |
7,61 |
| 45—49 |
0,2 |
0,1 |
0,1 |
0,1 |
– 5,19 |
0,00 |
| Сумарні показники народжуваності |
1,9 |
1,1 |
1,2 |
1,2 |
-4,12 |
4,45 |
Джерело: Дані Держкомстату України.
Порівнюючи статистичні дані Державного комітету статистики України за 1991—2004 рр., за цей період відбулося різке зменшення кількості народжених за 1 рік на 1000 жінок у всіх без винятку вікових групах жінок. Так, у групі жінок віком 15—19 років коефіцієнт народжуваності у 2004 р. порівняно з 1991 р. зменшився майже у 1,9 раза. У віковій гр упі жінок від 45 до 49 років народжуваність зменшилася вдвічі.
При статистичному аналізі вікової народжуваності особливу увагу необхідно приділити формі кривої народжуваності (рис.2.6).
Адже відбуваються зміни у формі кривої народжуваності: вона стає більш пологою, а ділянка максимальної народжуваності — розтягнутою. Якщо у 1989 р. криву народжуваності становили показники для жінок віком 21 і 22 років, то у 2
002 р. відносно висока народжуваність спостерігається у з 20 до 24 років. Максимум кривої за цей період не змістився і припадає на 22 роки, але величина максимального коефіцієнта народжуваності зменшилась майже в 2 рази. У 2003 р. ситуація залишилася на тому рівня, яка була в 2002 р. І лише починаючи з 2004 р. спостерігається посту пове збільшення народжуваності більш старших вікових груп жінок, проте рівень народжуваності у модальній групі (від
20 до 24 років) залишається на рівні 2002 р. (зростання не значне —
14
Рис. 2.6. Повікові коефіцієнти народжуваності в Україні у 1989—2004 р.: 2004 р.
Розподіл причин нинішнього зниження народжуваності на структурні та інтенсивні доводить, що протягом 1991—2005 рр. структурні фактори сприяли покращенню народжуваності на
3,01% (табл. 2.5), а саме — збільшилася питома вага народжуваності у жінок віком 15
—19 та 20
—24 роки (остання вікова група має найвищу народжуваність в Україні), а також у старших вікових групах: 35—39, 40
—44, 45
—49. Структурні фактори сприятимуть зб ільшенню кількості народжених ще впродовж кількох років, доки в найбільш репродуктивний період (20—29 років) не вступить покоління, народжене в 1990-ті роки, коли власне і розпочалося значне скорочення народжуваності.
Таблиця 2.5 ІНДЕКСИ ЗМІН У НАРОДЖУВАНОСТІ ЗА 1991—2004 рр.
Проте структурні фактори не змогли компенсувати несприятливу дію інтенсивних чинників; останні зумовили зменшення кі-лькості народжених за період 1991
—2005 рр. на 40,36%. Це сталося за рахунок катастрофічного зниження народжуваності в усіх без винятку вікових групах жінок.
Таким чином, зниження народжуваності теоретично не є негативним процесом. Воно органічно пов’язане зі змінами в суспільному, зокрема економічному житті, з глобальною трансформацією людської свідомості, переорієнтацією на інші, не репроду ктивні настанови.
Суттєвий негативний вплив на демографічну ситуацію в Україні та на економічне зростання має динаміка рівня смертності населення взагалі та в деяких вікових групах зокрема.
Кількість померлих в Україні має тенденцію до зростання. Якщо в 1985 р. кількість померлих була 617,6 тис. осіб, то в 2004 р. —
761,3 тис., що на 143,7 тис. більше (або на 23,3 %). У 2005 р. кількість померлих становила 782 тис., тобто лише за рік вона зросла на 20,7 тис. осіб. На відміну від кількості народжених кількість померлих має тенденцію постійного зростання, що має вкрай негативні наслідки для нації.
Така ситуація призвела до відчутної зміни природного приросту населення. Ще у 1985 р. природний приріст становив 145,2 тис. осіб (кількість народжених перевищувала кількість померлих на
145,2 тис.). Через 5 років (1990 р.) цей показник зменшився до 27,6 тис. (у 5,3 раза), а з 1995 р. він набув від’ємного значення, що свідчить кількість померлих щороку перевищувала кількість народжених. У 2004 р. природний приріст становив (– 334,0) тис., а в 2005р. він досяг уже рівня (– 355,9) тис., отже, кількість народжених менше кількості померлих на 355,9 тис. осіб. У результаті взаємодії цих факторів сформувався тип відтворення населення, який характеризується даними табл. 2.6.
Коефіцієнт смертності (кількість померлих на 1000 осіб наявного населення) зріс з 12,1‰ у 1985 р. до 16‰ у 2004 р. та до 16,6‰ у 200
5 р. Цей показник за всі роки більш високий у сільських поселеннях, ніж у міських. Якщо у 1985 р. на кожну 1000 наявного населення припадало 10,1 померлих в міських поселеннях і 15,9 померлих у сільських, то в 2004 р. — відповідно 14,4 і 19,6 померлих на 1000 осіб наявного населення.
Коефіцієнт природного приросту в 1985 р. становив 2,9‰, а в
2004 році — 7,0‰. Це означає, що на кожну 100
0 населення кількість народжених перевищувала кількість померлих на 2,9 особи. Несприятлива демографічна ситуація чітко прослідковується на рис. 2.7.
16 КОЕФІЦІЄНТИ НАРОДЖУВАНОСТІ, СМЕРТНОСТІ ТА ПРИРОДНОГО ПРИ
РОСТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ за 1985—2004 рр.
| Роки |
Коефіцієнт народжуваності усього у міських поселеннях у сільсь ких поселеннях 15,0 15,6 13,8 12,6 12,7 12,7 9,6 8,8 11,1 7,8 7,2 9,2 7,7 7,2 8,7 8,1 7,7 9,0 8,5 8,3 9,1 9,0 8,9 9,3 |
Коефіцієнт смертності |
Природний приріст населення |
| усього |
у міських поселеннях |
у сільсь ких поселеннях |
усього |
у міських поселен нях |
у сільсь ких поселеннях |
| 1985 |
12,1 |
|
10,1 |
15,9 |
2,9 |
|
5,5 |
– 2,1 |
| 1990 |
12,1 |
|
10,2 |
16,1 |
0,5 |
|
2,5 |
– 3,4 |
| 1995 |
15,4 |
|
13,6 |
19,1 |
– 5,8 |
|
-4,8 |
– 8,0 |
| 2000 |
15,4 |
|
13,8 |
18,8 |
– 7,6 |
|
– 6,6 |
– 9,6 |
| 2001 |
15,3 |
|
13,8 |
18,6 |
– 7,6 |
|
– 6,6 |
– 9,9 |
| 2002 |
15,7 |
|
14,0 |
19,1 |
– 7,6 |
|
– 6,3 |
– 10,1 |
| 2003 |
16,0 |
|
14,3 |
19,6 |
– 7,5 |
|
– 6,0 |
– 10,5 |
| 2004 |
16,0 |
|
14,4 |
19,6 |
– 7,0 |
|
– 5,5 |
– 10,3 |
18
16
14
12
10
8
6
4
2
0
198519901995200020012002200320042005
Рис. 2.7. Динаміка коефіцієнтів смертності та народжуваності насе
Занепокоєння викликає інтенсивне зростання смертності осіб працездатного віку Так, частка померлих у працездатному віці стосовно загальної кількості померлих в Україні в 2004 р. становила 40,5%, натомість у 1985 р. ця частка була 37,8%. Це виключно негативна тенденція, яка, окрім вельми суттєвого негативного соціально-психологічного впливу, має вкрай серйозні соціальні наслідки, беручи до уваги, що че рез дію цього фактора зменшується трудовий потенціал, і в результаті — продуктивність суспільної праці, а також погіршується демографічне навантаження людей в непрацездатному віці (пенсіонерів і підлітків) на працездатне населення.
Аналіз існуючих тенденцій міграції населення ускладнений недостатньою достовірністю вихідних даних. Однак на сучасному етапі єдино можливим залишається використання офіц ійних даних статистики міграційних потоків, які розробляються Держкомстатом у ході аналізу міграції. За такого підходу з поля зору випадає нелегальна міграція, втім при побудові прогнозу слід ураховувати ймовірність її переходу до легальної форми.
В Україні спостерігається тенденція щодо міграційного зростання вибулих з України і зменшення прибулих, що разом із зниженням приро дного приросту призводить до зменшення чисельності населення в країні.
Основна маса вибулих з України не має наміру повертатися.
Еміграція за межі колишнього СРСР характеризується масштабним відпливом високоосвічених, професійно підготованих, працездатних громадян України.
На тлі зменшення інтенсивності стаціонарних міграцій значного поширення набули зовнішня трудова міграція, рух біженці в, транзит нелегальних мігрантів.
Більшість громадян, що наважилися на трудову міграцію, при в’їзді до країн-реципієнтів приховує свої справжні наміри і, по суті, перебуває у цих країнах на нелегальному становищі. Результатом цього стає соціальна незахищеність громадян України за кордоном, їх залежність від роботодавців і посередників. Висококваліфіковані українські спеціалісти часто працюють за кордоном не за с пеціальністю, займаються некваліфікованими роботами, що призводить до зниження їх кваліфікаційного рівня.
Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить зазвичай від двох тижнів до кількох років, у середньому близько шести місяців. Таким чином, пропозиція робочої сили громадян України за межа ми нашої держави — 5% загального її обсягу.
18 зувати міграційний рух у 2004—2005 рр., то сп певне поліпшення ситуації, яке достатньо повно ться даними рис. 2.8.
789 379
763 222
796 994
758 639 р.2005
Якщо аналіостерігаєтьсяхарактеризує
800 000
790 000
780 000
770 000
Кількіст ьосіб кільстьприбулихкількістьвибулих
760 000
750 000
740 000
730 000
2004 р.
Рис. 2.8. Динаміка кількості вибулих з України та прибулих: кількість прибулих; кількість вибулих
Як бачимо, у 2004 р. кількість прибулих дорівнювала 789,4 тис. осіб, а вибулих — близько 797 тис., тобто приріст мав від’ємне значення і становив 7,6 тис. осіб. У 2005 р. ці показники дещо змінились, а саме: кількість прибулих становила 763,2 тис., вибулих 758,6 тис. осіб, а приріст вже набув додатнього значення (4,6 тис. осіб).
Щоправда, оперувати абсолютними числами вибулих в певну країну не зовсім коректно. За відносною інтенсивністю вибуття з України перше місце із значним відривом посідає Ізраїль (близько 350 вибулих у розрахунку на 100000 мешканців цієї країни), далі йдуть Молдова, Білорусія, Росія (35—50 осіб на 100000 населення), Німеччина та більшість країн СНД. Основними міграційними партнерами по прибуттю населення до України є Молдова (пон ад 80 осіб на 100 000 мешканців), Російська Федерація (32), Ізраїль, Вірменія та Білорусія (17—18).
Населення України належить до найстарших в країнах СНД, а також старших за віком від населення країн Європи (табл. 2.7). Сталося це внаслідок того, що вже протягом тривалого часу в одному напрямку діють всі перелічені фактори процесу старіння.
Ста ріння населення є серйозною соціально-демографічною проблемою для будь-якого суспільства. Власне, уповільнення темпів зростання чисельності населення в Україні в середині 1970-х рр. і перехід до депопуляції у 1993 р. став результатом підвищення рівня старіння населення: вірогідність померти завжди вища серед осіб старших вікових груп, ніж серед молоді,
репродуктивну функцію виконують лише жінки молодого та середнього віку. Тому навіть при високій інтенсивності дітонароджень та низькому рівні смертності за рахунок дії структурних факторів кількість народжених буде невеликою, а кількість померлих, навпаки, значною.
Таблиця 2.7
РІВЕНЬ СТАРІННЯ НАСЕЛЕННЯ КРАЇН ЄВРОПИ на початок 2004 р.
Країни
Питома вага осіб у віці
65 років і старше у загальній чисельності населення, %
Країни
Питома вага осіб у віці
65 років і старше у загальній чисельності населення, %
Швеція 17,4 Угорщина 14,3 Італія 17,3 Україна 14,0
Греція 16,7 Латвія 14,0 Іспанія 16,1 Естонія 13,8
Німеччина 15,7 Нідерланди 13,4
Франція 15,4 Чехія 13,4
Швейцарія 14,9 Білорусія 12,8
Болгарія 15,3 Литва 12,4
Португалія 14,8 Росія 12,2
Фінляндія 14,5 Польща 11,5
Характерною властивістю демографічної структури населення є її взаємообумовленість з природним і механічним рухом населення. Як було визначено у попередніх розділах монографії, структура населення має певний вплив на демографічні процеси, хоча тривалість протікання останніх у визначеному напрямку формує нову демографічну структуру.
Так, вплив структурного фактора на демографічні процеси виявляється у зміні загал ьної чисельності населення залежно від віку, так звані демографічні хвилі. Демографічна піраміда (рис. 2.9) показує, що з 2001 р. питома вага населення у віці понад 80 років зростатиме. Це віддзеркалиться на чисельності померлих. Іншими словами, загальні коефіцієнти смертності знову зростатимуть (останні роки вони знижувались в основному завдяки структурним факторам). І хоча прямої небезпеки для демографічного розвитку України немає, це знову дасть можливість певним політичним силам спекулювати.
20
Вік – 0,0085– 0,00350,00150,00650,01150,0165
0
6
12
18
24
30
36
42
48
54
60
66
72
78
Рис. 2.9. Статево-вікова піраміда постійного населення України (станом на 01.01.05) чоловіки; жінки
Надзвичайно небезпечним є старіння населення «знизу», яке тепер відбувається в Україні. «Западина» на демографічній піраміді у віці до 10 років просто вражає своєю глибиною і тривалістю. Вона ще довго супроводжуватиметься демографічним відлунням, значним коливанням абсолютної чисельності населення у певному віці з року в рік.
З економічного погляду постаріння нації є небе зпечним тому, що при цьому збільшується навантаження на економічно активне населення (за інших рівних умов: зростання економічної активності у вікових групах, підвищення віку виходу на пенсію тощо).
За умов солідарної пенсійної системи стає дедалі важче утримувати економічно неактивних членів суспільства. З іншого боку, старіння населення може бути зум овлене зростанням очікуваної тривалості життя при народженні, що за умови доброго стану здоров’я та відмінної економічної активності є процесом, безумовно, позитивним.
Отже, можна зазначити, що до сучасних тенденцій демографічного розвитку України, які негативно впливають або можуть впливати на динаміку економічного зростання країни та рівень її конкурентоспроможності, слід віднести:
• зменшення чисельності населення в результаті як природного руху, так і міграцій (за певних умов це може призвести до неможливості підтримання необхідного рівня господарської освоєності території); • негативні трансформації статево-вікової структури населення, зокрема, посилення процесу старіння та формування нечисельного покоління народжених протягом останнього десятиліття
ХХ ст.;
• надмірно різке зниження народжуваності до низького навіть за європейськими стандартами рівня;
• підвищений рівень смертності населення, особливо чоловіків працездатного віку;
• значні міграційні втрати населення, перш за все молодого та середнього віку, зокрема еміграція висококваліфікованих спеціалістів;
• нелегальна міграція громадян України за кордон, більшість з яких опиняються у безправному становищі і позбавлені можливості захисту своїх прав з боку держави;
• приплив нелегальних мігрантів з країн третього світу, включаючи кримінальні елементи.
