Posibniki.com.ua Макроекономіка Статистика економічного зростання та конкурентоспроможності країни 2.2.2. Статистичний аналіз формув ання ринку праці та ефективності його функціонування


< Попередня  Змiст  Наступна >

2.2.2. Статистичний аналіз формув ання ринку праці та ефективності його функціонування


Найважливішим завданням статистики в галузі дослідження закономірностей формування трудового потенціалу та ефективності його використання є аналіз економічної зайнятості та зайнятості населення. Для характеристики інтенсивності економічної активності та зайнятості населення обчислюються такі відносні показники.

Коефіцієнт економічного навантаження К е.н. показує, скільки осіб економічного неактивного населення S н припадає на 100 економічно

активних осіб S а і обчислюється за формулою К е.н. = S н / S а · 100.

Для характеристики рівня залучення населення до суспільного виробництва визначають частку економічно активного населення в загальній середньорічній чисельності населення S : d е.а = S а / S.

Коефіцієнт загальної зайнятості К з.н показує ступінь залучення всього населення до суспільного виробництва і обчислюється як відношення чисельності зайнятого населення S з до загальної чисельності населення S, тобто за формулою К з.н = S з / S · 100.

Цей узагальнений показник не може дати об’єктивну оцінку рівню зайнятості, оскільки його знаменник включає показник усього населення незалежно від віку.

Коефіцієнт зайнятості економічно активного населення К з.а

— це ступінь залучення економічно активного населення до суспільного виробництва і обчислюється як відношення чисельності зайнятого населення S з до чисельності економічно активного населення S а за формулою К з.а = S з / S а · 100.

Коефіцієнт зайнятості населення працездатного віку, або коефіцієнт зайнятості, К з.п.н характеризує ступінь залучення працездатного населення до суспільного виробництва. Визначається за різними методологіями: чисельності населення S, тобто за формулою К з.н = S з / S · 100.

Цей узагальнений показник не може дати об’єктивну оцінку рівню зайнятості, оскільки його знаменник включає показник усього населення незалежно від віку.

Коефіцієнт зайнятості економічно активного населення К з.а

— це ступінь залучення економічно активного населення до суспільного виробництва і обчислюється як відношення чисельності зайнятого населення S з до чисельності економічно активного населення S а за формулою К з.а = S з / S а · 100.

Коефіцієнт зайнятості населення працездатного віку, або коефіцієнт зайнятості, К з.п.н характеризує ступінь залучення працездатного населення до суспільного виробництва. Визначається за різними методологіями: селення S а за формулою К з.а = S з / S а · 100.

Коефіцієнт зайнятості населення працездатного віку, або коефіцієнт зайнятості, К з.п.н характеризує ступінь залучення працездатного населення до суспільного виробництва. Визначається за різними методологіями:

• за методологією вітчизняної статистики: К з.п.н = S з / S (16 – 54(59) · 100; активних осіб S а і обчислюється за формулою К е.н. = S н / S а · 100.

Для характеристики рівня залучення населення до суспільного виробництва визначають частку економічно активного населення в загальній середньорічній чисельності населення S : d е.а = S а / S.

Коефіцієнт загальної зайнятості К з.н показує ступінь залучення всього населення до суспільного виробництва і обчислюється як відношення чисельності зайнятого населення S з до загальної чисельності населення S, тобто за формулою К з.н = S з / S · 100.

Цей узагальнений показник не може дати об’єктивну оцінку рівню зайнятості, оскільки його знаменник включає показник усього населення незалежно від віку.

Коефіцієнт зайнятості економічно активного населення К з.а

— це ступінь залучення економічно активного населення до суспільного виробництва і обчислюється як відношення чисельності зайнятого населення S з до чисельності економічно активного населення S а за формулою К з.а = S з / S а · 100.

Коефіцієнт зайнятості населення працездатного віку, або коефіцієнт зайнятості, К з.п.н характеризує ступінь залучення працездатного населення до суспільного виробництва. Визначається за різними методологіями:

• за методологією вітчизняної статистики: К з.п.н = S з / S (16 – 54(59) · 100;

• за методологією МОП: К з.п.н = S з /S (15 – 70) · 100.

Коефіцієнт економічної активності працездатного населення, або коефіцієнт економічної активності, К е.а визначає ступінь залучення працездатного населення до економічної діяльності і обчислюється як відношення чисельності економічно активного населення S а до чисельності працездатного населення. Цей показник також сформульовано за різними методологіями:

• за методологією МОП: К е.а = S а / S (15 – 70) · 100.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення стосовно створення суспільного продукту. Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття являє собою економічну категорію, яка відбиває економічні відносини стосовно вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути:

• нестача сукупного ефективного попиту;

• негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність робочої сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці жінок, молоді та національних меншин;

• демографічні зміни у чисельності та складі робочої сили;

• сезонні коливання у рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що у кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значним коливанням, зумовленим сукупним впливом багатьох факторів. При цьому причини виникнення безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите і приховане безробіття.

• за методологією вітчизняної статистики: К е.а = S а / S (16 – 54(59) · 100; • за методологією МОП: К з.п.н = S з /S (15 – 70) · 100.

Коефіцієнт економічної активності працездатного населення, або коефіцієнт економічної активності, К е.а визначає ступінь залучення працездатного населення до економічної діяльності і обчислюється як відношення чисельності економічно активного населення S а до чисельності працездатного населення. Цей показник також сформульовано за різними методологіями:

• за методологією вітчизняної статистики: К е.а = S а / S (16 – 54(59) · 100;

• за методологією МОП: К е.а = S а / S (15 – 70) · 100.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення стосовно створення суспільного продукту. Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення — найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття являє собою економічну категорію, яка відбиває економічні відносини стосовно вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути:

• нестача сукупного ефективного попиту;

• негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;

• недостатня мобільність робочої сили;

• структурні зрушення в економіці;

• дискримінація на ринку праці жінок, молоді та національних меншин;

• демографічні зміни у чисельності та складі робочої сили;

• сезонні коливання у рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що у кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значним коливанням, зумовленим сукупним впливом багатьох факторів. При цьому причини виникнення безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите і приховане безробіття. Відкрите безробіття

— це існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також з однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і наймом працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних секторів економіки в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв’язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, у США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п’яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Виникнення структурного безробіття пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і, як правило, хронічного характеру.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

Проведені дослідження чисельності та складу незайнятого працездатного населення дають змогу припустити, що у сфері нерегламентованої зайнятості в Україні основні доходи одержують 26

приблизно 8—8,5 млн осіб, тобто майже третина працездатного населення в працездатному віці. Нині незареєстрована зайнятість — це неформальний сектор економіки, проте виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, правових відносин і норм.

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням ВВП, його відставанням від потенційного ВВП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних «нормальних» темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВВП. В економічній науці такий взаємозв’язок виражає закон А. Оукена: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень (3—5%) на 1%, то відставання обсягу валового національного продукту становить 2,5%. З цього закону можна зробити висновок щодо практичної діяльності, а саме: необхідно щорічно не менш як 2,5—3,0% ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць.

Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки. Все це також негативно впливає на динаміку економічного зростання в країні.

Методологія статистичного оцінювання ринку праці та ефективності його функціонування передбачає виділення статистики ринку праці як невід’ємної складової статистики економічного зростання, тобто як комплексну систему взаємопов’язаних показників, які базуються на різних джерелах інформації, що мають відмінності у концепціях та визначеннях.

Ринок праці — це ринок, який забезпечує людей роботою і координує відносини у сфері праці.

У статистиці праці існує ряд цільових напрямків статистичних спостережень, включаючи економічну активність, зайнятість, безробіття і робочі місця, які вписуються в концепцію попиту та пропозиції праці.

Пропозиція робочої сили кількісно вимірюється чисельністю економічно активного населення, тобто тими людьми, що пропонують свою працю роботодавцям.

Попит на робочу силу вимірюється кількістю робочих місць та характеризує потребу роботодавців у певній кількості працівників, необхідних для заповнення існуючих вільних робочих місць та вакансій. Залежно від задоволення попиту на робочу силу формуються співвідношення між відповідними сегментами ринку праці.

Таким чином, ситуація на ринку праці визначається співвідношенням попиту та пропозиції робочої сили. Диспропорції між цими двома компонентами, як і будь-яке економічне явище, можуть як негативно, так і позитивно впливати на розвиток ринку праці. Так, відсутність попиту на робочу силу в першу чергу веде до зростання явного або/і прихованого безробіття. Однак виявлене безробіття має структурний характер та, за умови ефективного державного регулювання, стимулювати нарощування потенціалу робочої сили через впровадження захо-дів щодо підвищення рівня її професійно-кваліфікаційної підготовки.

Контролюючий вплив державного регулювання на ринку праці повинен забезпечуватися через удосконалення нормативнозаконодавчої бази з метою забезпечення соціального захисту населення від безробіття та його наслідків. Забезпечити зазначену мету можна на основі впровадження статистичного моніторингу процесів, які відбуваються на ринку праці в Україні.

З метою вимірювання стану ринку праці в Україні створена система взаємопов’язаних показників, методологія визначення та джерела отримання яких відповідають міжнародним стандартам, зокрема рекомендаціям Міжнародної організації праці (МОП). В основу цієї системи показників покладено розподіл населення країни у віці 15—70 років на три взаємовиключні та вичерпні категорії, а саме: зайняті, безробітні, економічно неактивні (поза робочою силою) (рис. 2.10).

До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (за визначенням МОП). 28

уваги, ми вважаємо за необхідне реалізувати саме такий концептуальний підхід і в даному дослідженні розглядати проблему зайнятості як першочергову. Це означає, що у моделях економічного зростання, розроблених у цьому дослідженні, показник зайнятості має більш вагомий ранг, ніж показник безробіття, і тим більше, — економічної активності.

Ринок праці України впродовж останніх років розвивається як під впливом сприятливих макроекономічних тенденцій, так і на тлі загострення демографічної ситуації в країні, якісної невідповідності пропозиції робочої сили попиту на неї (табл. 2.8).

До позитивних тенденцій на ринку праці України в 2004 р. порівняно з 2003 р. можна віднести:

• збільшення рівня зайнятості населення у віці 15—70 років з 56,2% до 56,7%;

• зниження рівня безробіття населення у віці 15

—70 років з 9,1% до 8,6% (за методологією МОП);

• зменшення зареєстрованого безробіття з 5% до 4,7% економічно активного населення працездатного віку;

• збільшення обсягів працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості на 12,2%;

• зростання середньомісячної допомоги з безробіття на 23,7%;

• зростання розміру середньомісячної номінальної заробітної плати на 27,5%;

• зростання реальної заробітної плати на 23,8%;

• зменшення суми заборгованості із виплати заробітної плати за рік на 50,2%;

• збільшення прийнятих працівників на 3,4%;

• скорочення звільнених працівників на 4,5%.

Таблиця 2.8

РОЗПОДІЛ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ЕКОНОМІЧНОЮ АКТИВНІСТЮ, у віці

15—70 років, тис. чол.

Показники 2000 2001 2002 2003 2004

Економічно активне населення, у т. ч.

22 830,8 22 426,5 22 231,922 17102,422 202,4 працездатного віку 21 150,7 20 893,6 20 669,520 618,1 20 582,5

Старше за осіб працездатного віку

1680,1 1532,9 1662,4 1553,2 1619,9

Старше за осіб працездатного віку

1654,3 1518,2 1550,3 1539,2 16,01,4

Безробітні, у т. ч. 2655,8 2455,0 2140,7 2007,0 1906,7

Працездатного віку 2630,0 2440,3 2128,6 1994,0 1888,2 старше за осіб працездатного віку

25,8 14,7 12,1 14,0 18,5

Економічно неактивне населення, у т. ч.

13 318,4 13 595,6 13 667,513 687,6 13 622,9 працездатного віку 7562,4 7894,1 8140,2 8262,8 8365,4 старше за осіб працездатного віку

2756,0 5701,5 5527,3 5424,8 5257,5

Джерело: Державний комітет статистики України.

Але як за минуле десятиліття, так і протягом 2004—2005 рр. в економіці України спостерігаються негативні тенденції формування ринку праці. Так, чисельність економічно активного населення віком 15—70 років в Україні у І півріччі 2005 р. порівняно з аналогічним періодом 2004 р. зменшилась на 60,0 тис. осіб (або на 0,3%) і становила 22,1 млн осіб, з яких осіб працездатного віку

— 20,4 млн, а старше працездатного віку — 1,7 млн. За період, що розглядається, чисельність економічно активного населення працездатного віку знижувалась, а чисельність економічно активного населення старше працездатного віку мала тенденцію до збільшення. Якщо чисельність економічно активного населення працездатного віку зменшилась на 214,5 тис. осіб, то чисельність населення старше працездатного віку збільшилась на 154,5 тис., або на 9,7%.

З отриманих результатів можна зробити висновок, що спостерігається чітка тенденція до зменшення загальної чисельності економічно активного населення з поступовим старінням цього населення. Ці негативні явища на ринку праці підтверджують загальні процеси депопуляції населення протягом останніх 15 років. Від’ємне відтворення економічно активного населення призводить до погіршення ситуації з використанням трудового потенціалу країни та зниженню ефективності функціонування ринку праці. Про це, зокрема, свідчать результати, подані в табл. 2.9.

Таблиця 2.9 ІНДЕКСИ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ ПРАЦЮЮЧИХ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ за

30

Індекси

Періоди змінного складу фіксованого складу структурних зрушень

1991—1999 1,1186 1,1356 0,9850

2000—2004 1,1524 1,1297 1,0200

Якісний аналіз зміни економічно активного населення можна провести за допомогою розрахунку його відносного рівня. Рівень економічної активності населення віком 15—70 років зменшився з 61,9% за І півріччя 2004 р. до 61,7% за І півріччя 2005 р. Рівень економічної активності населення працездатного віку зменшився на 0,6 процентні пункти (далі — п.п.), або на 0,3%, тоді як серед населення старшого за працездатний вік відбулося збільшення даного показника на 2,0 п.п., або на 8,6%.

Позитивними тенденціями розвитку ринку праці в Україні є скорочення тривалості зареєстрованого безробіття з 12 місяців у

2001 р. до 8 місяців у І кварталі 2005 р. Упродовж 2004 р. рівень безробіття (за методологією МОП) в Україні мав тенденцію до зниження, причому він був нижчим, ніж в 25 країнах Євросоюзу.

Серед країн СНД Україна в 2004 р. посіла друге місце за рівнем зареєстрованого безробіття після Вірменії (9% до економічно активного населення працездатного віку).

Так, чисельність безробітних, які перебували на обліку в державній службі зайнятості понад 1 рік порівняно з 2003 р. скоротилась на 8,5% та на 1 січня 2005 р. становила 156,8 тис. осіб (16% загальної чисельності зареєстрованих безробітних). Але, в свою че ргу, зафіксовано зростання чисельності безробітних серед сільського населення на 104,7 тис. осіб, у результаті чого рівень безробіття населення даної групи збільшився на 1,6%.

Залишається значним рівень безробіття населення у працездатному віці: у чоловіків становить 9,3%, у жінок — 9,1% (за методологією МОП). Рівень безробіття населення у працездатному віці май же вдвічі перевищував рівень зареєстрованого безробіття.

У жінок таке перевищення становило 1,4 раза, у чоловіків — 2,8; у міського населення — 2,5, а у сільського населення — 1,3 раза (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА СТАТТЮ, ВІКОВИМИ ГРУ

Усього 8,6 8,3 8,9 8,7 8,4
15—24 25—29 30—39 40—497,9 7,8 7,9 7,7 8,3 50—59 60—70
15,7 9,3 8,4 6,1 0,6
15,4 9,6 8,4 5,1 0,7
15,9 9,0 8,3 7,1 0,6
16,5 9,0 8,3 6,0 1,1
13,9 9,9 8,6 6,4 0,1

На рівень безробіття впливають структурні диспропорції між попитом і пропозицією робочої сили. Так, на 1 січня 2005 р. навантаження на одне вільне робоче місце становило 6 осіб проти 7 на відповідну дату 2004 р. Результати аналізу свідчать, що зі збільшенням рівня безробіття на 1 %, навантаження на одне робоче місце зростає на 0,2 особи.

Збільшення рівня безробіття поси лює напруженість на ринку праці. Основними факторами, що впливають на зростання рівня безробіття в країні, є непродумана та невдало проведена структурна перебудова в економіці, економічна криза 1990—1999 рр., приватизація власності, банкрутство неплатоспроможних підприємств тощо. Факторами, які зменшують напруженість на ринку праці і рівень безробіття, є розвиток підприємництва, малого бізнесу, самос тійної зайнятості, удосконалена державна політика зайнятості населення, стабільна демографічна ситуація.

У 2004 р. було відмічено збільшення попиту на робочу силу на 20% порівняно з 2003 р. Найбільше зростання потреби у працівниках відбулося у фінансовій сфері, добувній промисловості, готельному і ресторанному бізнесі, у галузі оптової і роздрібної торгівлі, торгівлі транспортними засобами та сфері надан ня послуг з ремонту. У загальній кількості вільних робочих місць та вакантних посад кожне четверте припадало на обробну промисловість, десяте — на оптову і роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами та надання послуг з ремонту, одинадцяте — на будівництво.

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності, се редньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15—70 років за

32 2004 р. збільшилась на 0,1 % і становила 22,3 млн осіб, з яких 68,5% — мешканці міської місцевості, 31,5 % — сільські жителі. Чисельність економічно активного населення працездатного віку знизилась за зазначений період на 0,9 % та становила відповідно 20,5 млн осіб, або 91,7% зазначеної категорії населення віком 15

—70 років.

Рівень економічної активності населення віком 15—70 років загалом по країні не змінився і становив 62,2 %, а для населення працездатного віку зменшився з 71,3% до 70,8%. Це сталося за рахунок зниження рівня економічної активності у міського населення працездатного віку, тоді як для зазначеної вікової групи населення сільської місцевості спостерігалося зростання цього показника, про що свідчать дані рис. 2.12.

Найвищий рівень економічної активності був характерним для осіб віком від 30 до 49 років, пр оте найнижчий — у молоді віком 15—24 років та осіб віком 60

—70 років (табл. 2. 11).

Чисельність зайнятого населення віком 15

—70 років в Україні в середньому за січень — вересень 2005 р. порівняно з відповідним періодом 2004 р. збільшилась на 382,8 тис. осіб, або на 1,9%, та становила 20,7 млн осіб. Чисельність зайнятого населення працездатного віку також збільшилася на 159,6 тис. осіб, аб о на 0,9%, та становила 18,9 млн осіб.

Таблиця 2.11

РІВЕНЬ ЕКОНОМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ЗА СТАТТЮ, ВІКОВИ

МИ ГРУПАМИ ТА МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ, січень вересень 2005 р. (% до загальної кількості населення відповідної вікової групи)

Слід зазначити, що стала тенденція до зниження рівнів безробіття серед населення працездатного віку пояснюється за рахунок

Слід зазначити, що стала тенденція до зниження рівнів безробіття серед населення працездатного віку пояснюється за рахунок

скорочення пропозиції робочої сили. А саме через скорочення тих осіб, які тривалий час не могли знайти роботу або просто залишили ринок праці України через еміграцію чи зневіреність. Про це свідчить стійке зростання економічно неактивного населення у працездатному віці впродовж січня

—вересня останніх трьох років: 2003 р. — 8237,6 тис., 2004 р. — 8306,4 тис. осіб, 2005 р. — до 8434,0 тис. осіб.

Одним із позитивних явищ на ринку праці впродовж січня

— вересня 2005 р. можна назвати скорочення довготривалого безробіття серед осіб, які перебували на обліку в державній службі зайнятості. Так, кількість безробітних, які перебували на обліку цієї установи понад 1 рік порівняно з січнем — вереснем 2004 р. скоротилася на 29,0% та на 1 жовтня 20

05 р. становила 112,8 тис. осіб, або 14,4% загальної чисельності зареєстрованих безробітних.

Наразі серед безробітних (за методологією МОП) тенденція до скорочення обсягів довготривалого безробіття за означений період мала більш інтенсивний характер. Так, наприклад, кількість осіб, які шукали роботу понад один рік, скоротилась більш як на третину (на 37,7%) і становила 442,4 тис. бе зробітних, або 30,1% серед осіб, які шукали роботу.

Порівняно з відповідними даними по країнах СНД показник навантаження в Україні був нижчим, ніж у Вірменії, Грузії, Киргизстані, Азербайджані, Таджикистані (табл. 2.12).

Таблиця 2.12

НАВАНТАЖЕННЯ НЕЗАЙНЯТОГО НАСЕЛЕННЯ НА ОДНЕ ВІЛЬНЕ РОБОЧЕ

МІСЦЕ (ВАКАНТНУ ПОСАДУ) (на кінець періоду, осіб)

Січень

вересень

Країна

2004 р. 2005 р.

Довідково: 2004 р.

Україна 5 4 6

Азербайджан 5 5 7

Білорусія 2 2 2

Вірменія 228 113 223

Грузія 44 61 67

Казахстан 6 4 7

Киргизстан 23 18 23

Молдова 4 3 4

Таджикистан 4 5 4

34

Беручи до уваги зазначене, вважаємо за доцільне зробити такі висновки та сформулювати пропозиції:

1. Заходи, спрямовані на підвищення народжуваності, слід вважати недоцільними: при своїй надзвичайній дорожнечі їх дія дуже нетривала (2—3 роки) і незначна.

2. Найбільші можливості стосовно покращення демографічної ситуації в країні лежать у сфері міграційної політики. Це — сприяння розвитку трудової міграції наших громадян до країн Західної Європи та залучення іммігрантів з держав третього сві ту.

3. Політика у сфері зайнятості та ринку праці повинна орієнтуватися на розвиток нестандартних форм зайнятості та створення умов для легалізації неформального сектору економіки. Важливо також зберегти освітній потенціал нації як запоруку економічного зростання.

4. Головною т енденцією ринку праці в Україні є стале зниження рівня безробіття, яке розпочалося у 200—2001 рр., а з 2002 р. доповнилося і такими важливими ознаками оздоровлення ринку праці, як скорочення довготривалого безробіття.

5. Основними причинами безробіття, як зареєстрованого, так і за методологією МОП, найчастіше виступають звільнення за власним бажанням; звіл ьнення з економічних причин; неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу.

6. Продовжує скорочуватись кількість незайнятих осіб працездатного віку, які припинили пошуки роботи, тому що втратили надію її знайти (зневірені). Порівняно з показником за січеньвересень 2004 р. ця категорія осіб скоротилася на чверть (25,3%) та становила у січні-вересні 2005 р. 304,1 ти с. осіб.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
Частина 2. 2.3. Статистичний аналіз стану, динаміки та ефективності використання ресурсів капіталу
2.4. Розвиток підприємництва як фактор економічного зростання
СТАТИСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОЗДІЛ ІІІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПО
3.2. Статистичне забезпечення ефективної реалізації державної бюджетної політики
3.3. Статистичне оцінювання податкового навантаження
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)