6.4. Визначення запасу міцності та операційного важеля

Запас міцності. Запас міцності — це рівень поточної діяльності підприємства, що перевищує точку беззбитковості.

запас міцності = фактичний обсяг продажу – точка беззбитковості.

Незважаючи на різноманітність назв даного показника, що зустрічається в літературі (фінансовий запас міцності, запас фінансової міцності, маржинальний запас міцності, маржа безпеки, зона безпеки), він завжди показує максимально припустимий розмір зниження виручки підприємства без загрози одержання збитків або необхідну величину збільшення обсягу продажу для досягнення беззбиткового рівня роботи. Чим більше запас міцності, тим надійніше становище господарюючого суб’ єкта на ринку і тим менші негативні наслідки для нього матимуть такі несприятливі тенденції, як зниження попиту на продукцію, зростання витрат діяльності тощо.

На відміну від точки беззбитковості запас міцності усуває вплив масштабу підприємства і дозволяє об’єктивно порівнювати підприємства з різними обсягами діяльності та оцінювати зміни фінансового становища підприємства на різних етапах його життя.

Запас міцності можна розраховувати як у грошовому, так і в натуральному вимірі, а також порівнюючи фактичне та беззбиткове завантаження виробничих потужностей. Крім того, цей показник можна обчислити у відсотках. У такому разі його називають коефіцієнтом запасу міцності.

Коефіцієнт запасу міцності — не відносне зниження обсягів реалізації, яке може дозволити собі підприємство до досягнення точки беззбитковості. Чим менша точка беззбитковості, тим більше зона безпеки діяльності підприємства. Розрахунок запасу міцності проводиться за формулою:

Для визначення запасу міцності та коефіцієнта запасу міцності скористаємося даними прикладу 4. За вказаних у прикладі умов запас міцності підприємства складає:

• в натуральному вимірі — 50 од. (400 – 350);

• у грошовому вимірі — 12 500 грн (50 × 250).

Коефіцієнт запасу міцності дорівнює відповідно 0,125 (50 / 400). Отже, щоб не зазнати збитків, підприємство може зменшити обсяг продажу лише на 50 автовідповідачів або не більше ніж на 12 500 грн, що складає 12,5% поточного обсягу діяльності. Запас міцності та коефіцієнт запасу міцності змінюватимуться залежно від коливань обсягу продажу, значення коефіцієнта маржинального доходу й рівня постійних витрат, оскільки останні визначають критичний рівень діяльності.

Наприклад, якщо коефіцієнт маржинального доходу та обсяг продажу стабільні, то збільшити зону безпеки підприємства можна лише шляхом скорочення постійних витрат. У разі незмінного рівня постійних витрат і коефіцієнта маржинального доходу зростання запасу міцності можна досягти шляхом збільшення обсягу продажу.

Запас міцності можна застосовувати для визначення операційного прибутку, оскільки він показує обсяг продажу понад точкою беззбитковості, в якій постійні витрати вже відшкодовані за рахунок доходу, а загальний маржинальний дохід від цього «надлишкового» продажу безпосередньо збільшує прибуток (порівняйте з формулою 8):

Таким чином, аналіз «витрати — обсяг діяльності — прибуток» за допомогою зони безпеки дозволяє оцінити вплив коливань обсягу діяльності підприємства на величину прибутку. Але щоб успішно застосовувати можливості запасу міцності, необхідно впевнитися в достатній обґрунтованості значення всіх параметрів діяльності підприємства (1).

Операційний важіль. Після досягнення точки беззбитковості підприємство має відповісти на питання: які темпи зростання прибутку слід очікувати в майбутньому за існуючих рівнів ціни та величини витрат. Це можна визначити за допомогою показника, який називається операційним важелем (виробничий важіль , виробничий леверидж). Він являє собою механізм управління прибутком в умовах зміни обсягу реалізації продукції на основі оптимізації співвідношення постійних та змінних витрат . Сутність цього показника полягає у наступному: чим нижча питома вага постійних витрат в загальній сумі витрат підприємства, тим менша величина маржинального доходу , необхідна для їх покриття. Звідси коефіцієнт маржинального доходу також матиме нижче значення, що означає менший вплив на прибуток зміни обсягу діяльності ( див. формулу 8). Тобто постійні витрати використовуються як важіль для досягнення тих чи інших відсоткових змін у прибутках унаслідок змін обсягу продажу.

Отже, нижча питома вага постійних витрат створює нижчий операційний важіль, це зумовлює меншу зміну величини прибутку за зміни виручки від реалізації. Справедливим є і зворотний зв’язок: більша питома вага постійних витрат — більший операційний важіль — більший вплив на прибуток унаслідок зміни обсягу діяльності. Обізнане у цьому, підприємство з метою впливу на операційний ризик та рівень фінансового результату може встановити оптимальне співвідношення постійних і змінних витрат, віддавши перевагу високому або низькому операційному важелю. Механізм дії операційного важеля розкриємо за допомогою прикладу 5.

Приклад 5. Два підприємства, які виробляють однакову продукцію, але мають різне співвідношення змінних та постійних витрат, досягли точки беззбитковості. В табл. 6.1 наведено основні показники їх діяльності.

Як видно з табл. 6.1, підприємство «Весна» порівняно з підприємством «Зима» має більшу питому вагу постійних витрат більшу точку беззбитковості (150 од. проти 75 од.) і, як наслідок, вищий ризик діяльності. Але маржинальний дохід на одиницю продукції у першого підприємства більший. Тому після досягнення порога рентабельності, коли всі постійні витрати покриті, кожна додатково продана одиниця продукції приноситиме підприємству «Весна» 50 грн прибутку. У підприємства «Зима» при збільшенні обсягу діяльності прибутковість зростатиме меншими темпами, оскільки маржинальний дохід на одиницю при існуючому співвідношенні витрат складає лише 20 грн. Але завдяки цьому при зниженні рівня діяльності небезпека отримати збитки та їх величина менші, ніж у підприємства «Весна», що показано в табл. 6.2.

Таблиця 6.2

Припустимо, що обидва підприємства реалізують однакову кількість одиниць продукції. Поточний прибуток та наслідки зміни величини фінансового результату кожного з цих суб’єктів при збільшенні рівня їх діяльності на 30 % наведено в табл. 6.3.

Як видно з табл. 6.3, однакова зміна обсягу діяльності призвела до суттєвих розбіжностей у величині одержаного результату, навіть за вказаних невеликих відхилень у співвідношенні витрат. Прибуток підприємства «Весна» збільшився на 120 %, тоді як фінансовий результат підприємства «Зима» зріс лише на 48%.

Спрогнозувати зміну величини прибутку можна також за допомогою, коефіцієнта (ефекту, фактора) операційного важеля, який відображає кількісне значення останнього. Його розраховують за такою формулою:

Коефіцієнт операційного важеля показує, наскільки відсотків зміниться прибуток зі зміною обсягу реалізації на один відсоток. Вплив зміни виручки на величину прибутку можна відобразити так:

Застосувавши формулу 21 до даних прикладу 6, одержимо інформацію, ідентичну наведеній у звіті про фінансові результати (див. табл. 6.3):

• для підприємства «Весна» коефіцієнт операційного важеля дорівнює 4 (10 000 / 2500). Тому відсоток зростання прибутку при збільшенні обсягу продажу на 30 % складатиме 120 % (4 × 30%) або 3000 грн (120 % × 2500 / 100 %);

• для підприємства «Зима» ефект операційного важеля дорівнює 1,6 (4000 / 2500). Звідси відсоток підвищення прибутку при зростанні обсягу продажу на 30 % становитиме лише 48 % (1,6 × 30%), або 1200 грн (48 % × 2500 / 100 %).

При використанні механізму операційного важеля слід ураховувати наступне:

1. позитивний вплив операційного важеля починається лише після досягнення підприємством точки беззбитковості, тобто коли маржинальний дохід достатній для покриття постійних витрат;

2. ефект операційного важеля проявляється лише в короткому періоді часу;

3. чим вищий прибуток підприємства, тим нижчий ефект операційного важеля;

3. зі зростанням обсягу продажу та віддаленням від точки беззбитковості відсоток приросту обсягу продажу супроводжуватиметься зростаючим темпом приросту прибутку, тобто підприємства з вищим операційним важелем досягатимуть прибутку швидше;

1. зі зниженням обсягу продажу і наближенням до точки беззбитковості підприємство з високим операційним важелем буде втрачатиме прибуток швидшими темпами, ніж підприємство з низьким операційним важелем, тобто чим більший коефіцієнт операційного важеля, тим вищий рівень ризику діяльності підприємства.

Операційний важіль дозволяє цілеспрямовано управляти співвідношенням постійних та змінних витрат для підвищення ефективності виробничогосподарської діяльності при різних тенденціях кон’юнктури ринку й стадії життєвого циклу товару. Тобто вираз «управління операційним важелем», з практичної точки зору, означає зміну питомої ваги постійних витрат залежно від прогнозів обсягу продажу. У несприятливій ринковій ситуації, внаслідок якої обсяг продажу може зменшитися, підприємству необхідно вирішувати проблему мінімізації збитків. Тому за таких умов вигіднішим стає низький операційний важіль, що означає незначну питому вагу постійних витрат у величині загальних витрат суб’єкта господарювання. Якщо ринкова кон’ юнктура сприяє розширенню діяльності, то підприємству слід ужити заходів щодо збільшення операційного важеля.

В управлінні постійними витратами слід пам’ятати, що їх рівень значною мірою визначається галузевими особливостями, які зумовлюють різний рівень фондомісткості продукції, автоматизації праці, технології тощо. Тому більшість витрат неможливо перевести зі складу постійних до складу змінних, і навпаки. Наприклад, прямі матеріали у вигляді деревини для виготовлення меблів ніколи не набудуть ознак постійних витрат, оскільки виготовлення кожного виробу потребуватиме витрачання певної кількості таких матеріалів. У свою чергу, витрати на опалення цехів та адміністративних приміщень більше залежать від пори року і фінансових можливостей підприємства сплачувати комунальні послуги, ніж від обсягу виробництва . Крім того, постійні витрати швидко змінити неможливо. Тому підприємства з високим операційним важелем втрачають гнучкість в управлінні своїми витратами.

Проте деякі шляхи впливу на співвідношення змінних та постійних витрат існують. Так, «зайве» на даному етапі діяльності обладнання господарюючий суб’єкт може передати у фінансову оренду, тим самим знижуючи амортизаційні відрахування, які звичайно входять до складу постійних витрат. Це призведе до зменшення впливу останніх на величину прибутку в наступних періодах. Для управління операційним важелем застосовуються і такі кроки , як зміна форми оплати праці, зміна співвідношення чисельності робітників основного та допоміжного виробництва, перегляд політики стосовно зберігання залишків сировини та інших виробничих запасів, передача окремих технологічних операцій для виконання поза підприємством (аутсорсинг), організація виробництва певних комплектуючих на своєму підприємстві, створення умов для залучення додаткових інвестицій, продаж вільних виробничих потужностей, модернізація та реконструкція основних засобів тощо.