Залежно від того, які галузі (підприємства) синтезуються в агропромисловому виробництві, інтеграція може бути: горизонтальна, в основі якої лежать взаємозв’язки підприємств однієї галузі. Найбільшого поширення вона набула в аграрному секторі у спеціалізованих господарствах, міжгосподарських підприємствах та об’єднаннях. Прикладом горизонтальної інтеграції є зернове господарство, яке об’єднує в собі селекцію та вирощування насіння, репродукцію сортів. виробництво товарного зерна. Має місце вона і в переробних галузях, як от комбінування борошномельної та хлібопекарської промисловості, виробництва цукру, меляси та кондитерської і спиртової промисловості та ін. Головне її призначення — забезпечення концентрації ресурсів і капіталу, комплексна переробка сировини та відходів основного виробництва, скорочення втрат та підвищення ефективності певної ланки технологічного процесу; вертикальна, суть якої зводиться до кооперування підприємств різних галузей, їх технологічного та організаційного взаємозв’язку в процесі реалізації (здійснення) агропромислового виробничого циклу. В основі вертикальної інтеграції, як правило, знаходяться підприємства-виробники сировини і кінцевого продукту. В цій сфері агропромислової інтеграції найповніше реалізується виробничо-технологічна, виробничоорганізаційна, організаційно-управлінська, функціонально-галузева і продуктова структура АПК, тобто одержує свою завершальну організацію виробничий агропромисловий цикл. Вертикальна інтеграція матеріалізується в певних продуктових вертикалях та міжгалузевих виробничих структурах: агропромислові підприємства, комбінати, концерни, фірми та ін. Завдяки цьому забезпечується високий синергічний ефект інтеграційного процесу; координаційна, яка є різновидом вертикальної, але на відміну від неї, не супроводжується технологічною чи організаційно-економічною єдністю підприємств, тобто їх організаційним злиттям. Взаємозв’язки здійснюються періодично, самостійними підприємствами у формі координації зусиль та намірів на основі укладених договорів. Прикладом координаційної інтеграції є виробничі, науково-виробничі, агропромислові системи; конгломератна, під якою слід розуміти створення на основі відносин власності агропромислового виробництва принципово нового виду — конгломерату, до складу якого входять не лише аграрні, переробні і сервісні підприємства, а й інші структури, які в більшості випадків не пов’язані з сільським господарством (фінансово-банківські організації, великі торгові компанії, потужні промислові підприємства добувної, обробної, машинобудівної промисловості). Прикладом такої форми агропромислової інтеграції можуть бути агрохолдинги.
Досвід розвитку інтеграційного процесу в зарубіжних країнах засвідчує, що вертикальна інтеграція — це єдино можливий варіант не тільки досягнення високого синергічного ефекту, а й захід запобігання так званої диверсифікаційної конгломерації. Суть цього процесу зводиться до наступного: в умовах жорсткої конкуренції, особливо в 50—60 рр. ХХ століття особливого розвитку набула диверсифікація, за якою великі промислові і торгові компанії, що не пов’язані між собою ні організаційно, ні тим більше технологічно, почали проникати в аграрний сектор, скуповувати землі і організовувати на них виробництво. Утворились конгломерати, тобто структури з надмірною диверсифікацією. Логічно, вони не мали майбутнього, а тому впорядкування їх пішло шляхом вертикальної інтеграції. На цьому слід особливо наголосити, бо подібний процес набуває розвитку і в Україні, коли різні промислові фінансові і торгові структури скуповують (чи беруть в оренду) значні земельні масиви і організовують на них власне виробництво сільськогосподарської продукції.
В сучасних умовах у зарубіжних країнах існує вертикальна інтеграція двох видів: пряма — управлінські рішення щодо організації виробництва, а часто і виробничофінансові функції бере на себе фірма-інтегратор, яка знаходиться на попередніх ланках звичайного інтеграційного процесу, тобто це може бути підприємство І сфери; зворотна — в ролі інтегратора виступає післясільськогосподарська ланка — переробні підприємства, торгівля, кооперативи по збуту, переробці.
Зазначені види агропромислової інтеграції — це результат поступового процесу розвитку взаємовідносин партнерів для одержання продуктів споживання сільськогосподарського походження.
Якщо в цілому узагальнити процеси агропромислової інтеграції та становлення агропромислового виробництва, то можна дійти таких висновків:
1) за своєю суттю чи суспільним призначенням агропромислова інтеграція — це принципово нова форма виробничих, організаційних, економічних і соціальних зв’язків сільського господарства з технологічно поєднаними галузями, промисловості, транспорту, системи заготівель, а також науки, інформації, інституціональності;
2) процес такого міжгалузевого єднання розвивається послідовно, охоплюючи всі складові елементи агропромислового виробничого циклу та матеріалізуючись у певних виробничоорганізаційних структурах чи у сферах координування та регулювання виробничо-збутової діяльності;
3) охоплюючи послідовні стадії єдиного технологічного процесу, що детермінується алгоритмом «виробництво сировини — її заготівля та промислова переробка — реалізація кінцевого продукту», агропромислова інтеграція природно сприяє створенню і формуванню територіально-виробничих міжгалузевих структур на основі кооперування, комбінування, синтезу як у сфері виробництва, так і менеджменту;
4) злиття (синтез, об’єднання, поєднання) різних галузей і видів діяльності здійснюється з однією метою — збільшити виробництво кінцевої продукції високої якості в асортименті і ціні, що відповідають платоспроможному попиту населення;
5) агропромислова інтеграція, крім суто економічного значення, відіграє важливу роль у розвитку соціальних процесів у всьому агропромисловому виробництві
Отже, який би вид агропромислової інтеграції не був реалізований на практиці, він завжди забезпечує вищу економічну і соціальну віддачу — на виробництво одиниці кінцевої продукції АПК сукупні витрати живої та уречевленої праці знижуються у порівнянні з відокремленими господарсько-виробничими структурами. Така закономірність обумовлена самою природою інтеграційного процесу. Як правило, інтегровані господарсько-виробничі структури домагаються збалансованого розвитку потужностей сировини і переробки, забезпечують стабільність доходів, вищу технологічну оснащеність та ефективність, комплексне вирішення соціальних питань.
Розвиваючись як внутрішньогосподарська (створення в аграрних підприємствах власної промислової переробки), міжгосподарська (формування на засадах кооперування спільних підприємств однієї галузі — міжгосподарське відгодівельне підприємство) чи міжгалузева — (виникнення великих асоціацій, корпорацій, агрохолдингів чи агрокооперативів), агропромислова інтеграція обумовлює виникнення і функціонування агропромислового виробництва, про що свідчить така схема: Рис. 2.4. Схема функціонування агропромислового виробництва
З наведеної схеми видно, що агропромислова інтеграція, починаючи з поєднання різних видів міжгалузевих зв’язків, закономірно сприяє створенню відповідних інтегрованих структур, в яких ці зв’язки набувають сталого та надійного розвитку. В тім, власне, і полягає суспільно-економічне призначення агропромислової інтеграції.
В сучасних реаліях України агропромислова інтеграція носить полівекторний характер, тобто одночасно охоплює кілька виключно важливих напрямів. Йдеться, зокрема, про такі сфери інтеграційного процесу, як економіка і організація виробництва, техніка і технологія, соціальна сфера. В єдності вирішення цих завдань і полягає стратегія відродження вітчизняного АПК.
2.5. Синергічний ефект інтеграції та джерела його утворення Інтеграційні зв’язки по-різному впливають на кінцевий результат. В даному випадку під кінцевим результатом слід розуміти не лише і не тільки кінцевий продукт (його якість, асортимент і ціну), а й економічний ефект, тобто наскільки витрати на одержання кінцевого продукту відшкодовуються його ціною.
В практичному житті агропромислового виробництва сформувалися два принципи забезпечення ефекту, а саме: функціональний — в основі якого лежить виконання кожною ланкою інтегрованого виробництва (аграрного, переробного, торгового) власної функції (наприклад, забезпечення високої ефективності виробництва сировини в аграрному секторі); синергічний — який базується на комплексному, спільному використанні виробничоекономічного потенціалу інтегрованої структури в цілому, а не окремих її складових.
Якщо партнерів по агропродовольчому комплексу умовно позначити А — аграрний сектор, Б — переробний сектор і В — торговий сектор, то синергічний (спільний) ефект інтегрованого виробництва І (інт.) являтиме собою: ? в інвестиціях Іінт < І
А + І
Б + І
В; ? в сумарних витратах Вінт < В
А + В
Б + В
В; ? в прибутку Пінт > П
А + П
Б + П
В.
В основі формування синергічного ефекту лежить, насамперед, концентрація ресурсів і капіталу, потоковість та безперервність виробничо-технологічного процесу за рахунок скорочення розриву у просторі і часі між надходженнями сировини та її промисловою переробкою, прискорення на цій основі обіговості коштів та значної економії на постійних витратах.
Завдяки інтеграції зусиль (капіталів, ресурсів, кадрів, менеджменту) в інтегрованих структурах синергічний ефект забезпечує повну реалізацію так званого золотого правила економіки підприємства в ринковому середовищі, за яким:
Трп >Трр >Трк, де Трп — тепм зростання прибутку;
Трр — темп зростання реалізованої продукції;
Трк — темп зростання вкладеного капіталу (витрат).
Така закономірність забезпечується тим, що в інтегрованому виробництві природно формуються властиві тільки йому джерела одержання синергічного ефекту. Важливішими з них є такі: 1. Об’єднання і концентрація матеріальних, фінансових і кадрових ресурсів, що сприяє вищій їх віддачі, підвищенню продуктивності праці, а в підсумку ефективності виробництва в цілому.
В інтегрованому виробництві, як правило, забезпечується повна реалізація раціональної умови інтенсифікації виробництва, за якої кожна додатково вкладена грошова одиниця окуповується вищим виходом валової (товарної) продукції і прибутку.
2. Агропромислова інтеграція аграрного і переробного циклів створює передумови (і водночас є результатом) нарощування інвестицій в усі сфери виробництва за рахунок планомірного розвитку інноваційного процесу.
3. В інтегрованому виробництві закладені основи запровадження дійового механізму маркетингу як мотиватора розвитку. Концентрація і поєднання ресурсів зорієнтовується на якість, асортимент та ціну кінцевого продукту, ємкість ринку та ступінь його наповнення продуктами.
4. Можливості інтегрованого виробництва зростають також за рахунок раціонального поєднання зовнішніх і внутрішніх чинників, здійснення системи заходів галузевого і особливо міжгалузевого менеджменту, що потребує, в свою чергу, пропорційного розподілу ресурсів, компетенцій, опрацювання виваженої ринкової стратегії, прогнозування ресурсного забезпечення, запровадження інновацій та економії коштів.
5. За рахунок здійснення виваженої в рамках інтегрованого виробництва соціальної політики значно посилюється особи-стий мотиваційний фактор, що також впливає на кінцевий результат.
Таким чином, в агропромисловому виробництві в результаті інтеграції одержує динамічний характер розвитку не функціональний, а синергічний принцип забезпечення ефекту.
