Банкам у процесі інвестування притаманні ті ж самі ризики, під які підпадають інші інституційні інвестори.
Особливість передбачення й урахування цих ризиків полягає в тому, що при трансформації фінансових контрактів і цінних паперів за обсягами й строками в інші активи зазнати якомога менше втрат. В ідеалі при використанні інформаційних технологій банки могли б дос ягти оптимального розподілу ризику за рахунок диверсифікації своїх портфелів, але через наявні обмеження (наприклад, за обсягом вкладень) досконала диверсифікованість є недосяжною. За наявності повних фінансових ринків (ринок є повним, якщо всі активи, якими торгують, доступні, а також відсутні жодні обмеження на інвестування в ці активи) банки можуть уникнути деяких обмежень і таким чи ном зменшити негативну дію ризиків.
На будь-якому фінансовому ринку завжди існує проблема асиметрії інформації (information asymmetry), коли одні його учасники є краще обізнаними про потенційний ризик конкретних операцій або інструментів ніж інші. Недостатню інформованість учасників фінансового ринку прийнято розглядати як різноманітні форми прояву інформаційної асиметрії: попередньої
— у вигляді так званого «несприятливого в ідбору» (adverse selection), проміжної — у вигляді «морального ризику» (moral hazard) і фактичної — у вигляді «державного контролю, що дорого коштує» (costly state verification).
Сутність поняття «несприятливий відбір» під час кредитування та інвестування полягає в тому, що учасники (вкладники і банки), здійснюючи активні операції, стикаються з проблемою вдалого вибору з багатьох можливих варіантів розмі щення ресурсів через неповну або неточну інформацію. В результаті кредитор не спроможний встановити диференційовані відсоткові ставки для позичальників з різним рівнем ризику, що в
підсумку призводить до непередбачених втрат як для кредитора, так і позичальника.
Державна політика регулювання банківського сектору враховує так званий «моральний ризик», під яким у банківській справі розуміють намагання власників і/або управляючих банками здійснювати операції з підвищеною дохідністю, перекладаючи притаманний їм ризик на третю сторону, якою можуть бути вкладники у зв’язк у зі структурою як банківських пасивів (підвищене нарощування частки залучених коштів), так і активів (збільшення частки вкладень з високим ризиком. В обох випадках через обмежену відповідальність акціонерів банку за свої акції ризик втрат зазвичай перекладається на вкладників. Добре відомий також механізм «перенесення ризику» через систему державного страхування депозитів за фіксованими (не чутл ивими до рівня банківського ризику) ставками.
Зниження інтересу до морального ризику і зменшення наслідків несприятливого відбору в банківській справі і є головним мотивом для державного регулювання банківських ризиків.
Механізми регулювання банківських ризиків працюють не ізольовано, а перебувають у складній взаємодії між собою. На практиці визначальну роль у регулюванні системного ризику відіграют ь механізми, що діють на рівні держави і галузі.
На макрорівні механізми регулювання розробляються і приймаються вищими органами державної влади, відповідно до основних принципів побудови банківської системи. До засадових принципів регулювання системного ризику в банківській сфері належать:
1) обмеження на склад банківських портфелів (розмежування операцій комерційних та інвестиційних банків у ра мках так званої «комерційної» банківської системи, норми обов’язкового резервування коштів тощо);
2) державне гарантування (страхування) вкладів фізичних і юридичних осіб у комерційних банках;
3) відповідальність власників банку за його зобов’язаннями;
4) обмеження на входження в галузь, розширення, злиття і поглинання;
5) обмеження на максимальні розміри депозитних ставок і комісійних.
На мезорівні (рівні банківської сист еми) основними інструментами регулювання банківських ризиків є нормативні акти органів державного нагляду (НБУ), а також положення і
стандарти, розроблені і узгоджені самими учасниками галузі (наприклад, в рамках саморегулівних організацій). Органи державного нагляду, як правило, погоджують свою діяльність з міжнародними структурами, до яких належать, наприклад,
Базельський комітет з банківського регулювання та нагляду. На мезорівні основними інституційними механізмами регулювання банківських ризиків вважаються:
6) мінімальний розмір капіталу для банків, що створюються, ви моги до складу і нормативів достатності банківського капіталу;
7) нормативи ліквідності банківського балансу і концентрація портфеля позик;
8) пруденційний контроль регулюючих органів за виконанням обов’язкових нормативів, верифікація банківських моделей оцінювання ризику, правила і процедури ліквідації банків тощо;
9) вимоги щодо оприлюднення інформації про фінансовий стан і ризик банку;
10) кількісне оцінювання банківських ри зиків, методи їх розрахунку і/або нормативні вимоги до методик, що використовуються банком;
11) стандарти організації і діяльності служб внутрішнього контролю і управління ризиками, рекомендовані органами нагляду.
На мікрорівні (рівні окремого банку) на додаток до перелічених вище зовнішніх обмежень можуть використовуватися і власні, внутрішні механізми управління ризиками. Ці механізми є загальноп рийнятими в галузі методами і моделями оцінювання і контролю за ризиками, але їх вибір і застосування визначається самими банками. До найпоширеніших механізмів управління банківськими ризиками на мікрорівні належать:
12) методики оцінювання кредитоспроможності позичальника і внутрішні моделі оцінки кредитного ризику позичкових портфелів;
13) стратегії обмеження ринкового, кредитного, операційного та інших видів ризику (лімітування, хеджування, внутрішній контроль тощ о).
Система державного регулювання ризиків банківської діяльності в розвинутих країнах Заходу, що склалась у результаті тривалої еволюції, ґрунтується на трьох фундаментальних механізмах: мінімальних нормативах достатності банківського капіталу, державному страхуванні депозитів і обмеженій відповідальності акціонерів банків за зобов’язаннями перед кредиторами. Достатність банківського капіталу є основним базовим
інструментом регулювання, що застосовується з метою зниження ймовірності банкрутства банку і, як наслідок, — підвищення фінансової стійкості системи в цілому.
У більшості коментарів, присвячених останнім фінансовим кризам, в першу чергу згадується банківський капітал. Вважається, що не останньою причиною цих криз (як в Україні, так і на Заході) були прорахунки з боку органів наг ляду, які своєчасно не простежили появу нових ризиків у банківській діяльності і не передбачили введення більш жорстких вимог до розміру достатності капіталу банків.
Міжнародні стандарти банківського капіталу. З початку
1980-х рр. проблеми достатності банківського капіталу і методології її оцінювання стали предметом жвавих дискусій у міжнародних фінансових організаціях. Інтерес органів державного регулюв ання до капіталу банку є очевидним у зв’язку з тим, що саме капітал виконує функцію захисту вкладників від різних втрат. Розмір капіталу є ключовим чинником довіри вкладників і клієнтів до спроможності банку компенсувати збитки. В результаті цього було висунуто концепцію мінімального рівня достатності капіталу, який є джерелом компенсації збитків і м еханізмом стримання морального ризику.
Проблема полягала в розробленні загальних критеріїв достатності капіталу, прийнятних для різних суб’єктів банківського співтовариства незалежно від країни. В червні 1988 р. країнами Групи 10 було прийнято розроблений Базельським комітетом з банківського регулювання та нагляду загальний підхід до оцінювання достатності капіталу банків, який став відомим як Базельська угода з капіталу 1
988 р. (Basle Capital Accord). Сьогодні до Базельської угоди з капіталу приєдналось більше 100 країн, у тому числі й Україна.
Базельська угода з капіталу складається з трьох частин:
1) складові елементи капіталу;
2) вагові коефіцієнти ризику;
3) цільовий стандартний коефіцієнт достатності капіталу.
Складовими елементами капіталу є основний і додатковий капітали.
Основний капітал, або капі тал першого рівня (Tier 1/core capital) включає: акціонерний капітал; випущені і повністю оплачені прості акції; безстрокові привілейовані акції без кумулятивного нарахування дивідендів; резерви, що публікуються (додатково оплачений капітал; нерозподілений прибуток; загальний резерв на
покриття непередбачених/неідентифікованих збитків й інші резерви, створювані банком згідно з національним законодавством).
Додатковий капітал, або капітал другого рівня (Tier 2/supplementary capital) включає: скриті резерви (в деяких країнах — частина нерозподіленого прибутку); резерви переоцінки активів (нерухомості і цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку); загальні резерви/загальні банківські резерви на покриття збитків за кредитами; гібридні інструменти; довгос трокова субординована заборгованість.
У сукупності додатковий капітал за своїм розміром не повинен перевищувати основний капітал.
З капіталу мають бути зроблені такі відрахування:
• з капіталу першого рівня — вартість нематеріальних активів банку (goodwill);
• з сукупного капіталу — інвестиції в неконсолідовані банківські і фінансові дочірні компанії для уникнення багаторазового врахування одних і тих самих капітальних ресурсів різними членами банківської групи, вкладення в капітал інших банків і фінансових установ — за рішенням національних органів нагляду.
Головним узагальнювальним показником достатності капіталу є розмір капіталу з урахуванням ризику (capital-to-risk ratio), який визначається як сп іввідношення капіталу банку до розміру активів і позабалансових статей, зважених за ступенем ризику.
Методика зважування активів за ризиком полягає у помноженні їх балансової вартості на відповідний коефіцієнт ризику і сумування отриманих значень. Угодою було встановлено шкалу коефіцієнтів ризику активів, тобто оцінок ймовірності і рівня безповоротних втрат за основними видами активів внаслідок кредитно го ризику. Ця шкала включає п’ять значень коефіцієнта ризику: 0, 10, 20, 50 і 100 % (табл. 11.4).
Таблиця 11.
4
ШКАЛА КОЕФІЦІЄНТІВ РИЗИКУ АКТИВІВ ЗГІДНО З БАЗЕЛЬСЬКОЮ
УГОДОЮ З КАПІТАЛУ
| Вага ризику, % |
Активи |
| 0 — безризикові активи |
Каса, державні боргові зобов’язання країн і центральних банків, деноміновані і погашені в національній валюті, інші державні зобов’язання країн — членів ОЕСР і центральних банків цих країн; зобов’язання, забезпечені державними цінними паперами країн-членів ОЕСР або гарантовані урядами цих країн |
| 0, 10, 20 або 50% — активи з низьким ризиком |
Зобов’язання місцевих державних установ (за винятком центрального уряду) і позики, гарантовані або забезпечені цінними паперами, випущеними цими установами |
| 20% |
Боргові зобов’язання міжнародних банків розвитку і зобов’язання, гарантовані і забезпечені цінними паперами цих банків; зобов’язання банків країн — членів ОЕСР і зобов’язання, гарантовані цими банками; боргові зобов’язання банків третіх країн зі строком, що залишився до погашення, менше одного року і позички зі строком, що залишився до погашення, менше одного року, гарантовані банками третіх країн; грошові кошти в дорозі |
| 50% |
Кредити, повністю забезпечені заставою житлової нерухомості, яку позичальник позичає сам або здає в оренду |
| 100% — активи з абсолютним ризиком |
Боргові зобов’язання підприємств приватного сектору; зобов’язання банків третіх країн, що виражені в іноземній валюті; зобов’язання комерційних підприємств, що належать державним установам; основний капітал; нерухомість та інші інвестиції (включаючи неконсолідовану участь у статутному капіталі інших підприємств); участь у капіталі банків; інші активи |
Вибираючи коефіцієнти ризику як відправну точку, згідно з міжнародними стандартами було обрано операції з кредитування клієнтів, що є основною активних операції банків. Згідно з Угодою ризик втрат під час проведення такого типу операцій було прийнято як бузу в розмірі 100 % від номінальної вартості кредиту.
Вельми складною є оцінювання ризику за забалансовими операціями, оскільки за балансом банки врахову ють здебільшого умовні і гарантійні операції. Угодою передбачається наступна методика оцінки ризику за цими операціями. Спочатку номінальна сума забалансових зобов’язанням коригується на відповідний коефіцієнт конверсії (credit conversion factor
— CCF) і переводиться у так званий еквівалент кредитного ризику (credit risk equivalent), а потім отримана сума зважується за ризиком відповідно категорії позичальника за його балансовими о пераціями.
Кредитний еквівалент має бути визначений також і для врахованих за балансом похідних інструментів (свопів, форвардів, ф’ючерсів і опціонів). Як правило, банки несуть
кредитний ризик не на повну вартість цих інструментів, а лише на потенційну вартість заміщення потоку грошових коштів у разі невиконання контрактних зобов’язань контрагентами. Розмір кредитного еквівалента таких інструментів залежатиме від строку до виконання контракту і від коливань цін базисних активів конкретного похідного інструменту.
Конверсія похідних інструментів в їх кредитні еквіваленти може в ідбуватись одним із двох альтернативних методів: методом оцінювання поточного ризику або методом оцінки первісного ризику.
Кредитний еквівалент за першим методом розраховується як сума загальної вартості заміщення, що дорівнює поточній ринковій вартості інструментів (якщо вона позитивна), і надбавки за кредитний ризик, що може виникнути в майбутньому, до моменту виконання контракту. Розмір на дбавки за кредитний ризик одержують шляхом множення номінальної вартості контракту на відповідний коефіцієнт, встановлений залежно від виду і строку даного контракту (табл. 11.5).
Таблиця 11.5
КОЕФІЦІЄНТИ ДЛЯ РОЗРАХУНКУ НАДБАВКИ ЗА КРЕДИТНИЙ РИЗИК У
МЕТОДІ ОЦІНЮВАННЯ ПОТОЧНОГО РИЗИКУ
| Строк, що залишився до виконання контракту |
Коефіцієнти для розрахунку надбавки за кредитний ризик, % |
| відсоткові інструменти |
валютні інструменти і золото |
Національні органи нагляду можуть дозволити банкам використовувати спрощений метод оцінювання первісного ризику для розрахунку кредитного еквівалента відсоткових і валютних похідних інструментів. Згідно з цим методом для кожного інструменту його номінальна вартість множиться на відповідний конверсійний коефіцієнт, встановлений залежно від контракту і первісного строку контракту до його виконання (табл. 11.6).
Таблиця 11.6 КОНВЕРСІЙНІ КОЕФІЦІЄНТИ ЗА МЕТОДОМ ОЦІНКИ ПЕРВІСНОГО РИЗИКУ
| Первісний строк до виконання |
Конверсійні коефіцієнти, % |
| Відсоткові інструменти |
Валютні інструменти і золото |
| Менше 1 року |
0,5 |
2,0 |
| Від 1 до 2 років |
1,0 |
5,0 |
| За кожний наступний рік |
1,0 |
3,0 |
Банкам дозволяється проводити двосторонній неттинг (bilateral netting)
— взаємозалік позицій за похідними інструментами з одним і тим самим контрагентом з метою одержання чистої позиції для розрахунку кредитного ризику. Взаємозалік позицій дозволяється тільки за наявності відповідного правового режиму, що уможливлює проведення взаємозаліку з даним контрагентом.
Основою Базельської угоди з капіталу 1988 р. є загальні вимоги до м інімального рівня достатності капіталу для банків, що діють на міжнародній арені. Угода встановлює, що мінімальний розмір основного капіталу повинен бути не меншим за 4%, а мінімальний розмір сукупного капіталу — меншим за 8% відносно загальної суми балансових активів і балансових вкладень банку, зважених з урахуванням ризику.
Рекомендується два способи приведення банківських балансів у відповідність до базел ьських вимог щодо капіталу з урахуванням ризику: косметичний та ефективний. Косметичний спосіб передбачає зміни в структурі капіталу, які, хоча й дають змогу банку формально досягнути мінімального нормативу капіталу, але не знижують імовірність його банкрутства. До косметичних поліпшень належать: збільшення капіталу (наприклад, шляхом нарощування вкладень зі 100%-вим ризиком); сек’юритизація активів шляхом виведення за баланс позичок з високим кредитним рейтингом; гра на різниці між бухгалтерською та економічною оцінкою капіталу (тривале невизнання збитків за позичками і прискорене визнання позитивної різниці від переоцінювання цінних паперів). Ефективний спосіб уможливлює зниження ймовірності банкрутства банку і включає такі заходи, як зменшення суми
активів, зважених з урахуванням ризику (шляхом скорочення портфеля активів з високим ризиком, зокрема позичок, і нарощування вкладень у ліквідні цінні папери) і/або нарощування власного капіталу (шляхом збільшення нерозподіленого прибутку і/або випуску додаткових акцій).
Розрахунок мінімального розміру капіталу з урахуванням ризику для гіпотетичного агрегованого банківського портфеля, що формується відповідно до ви мог Базельського комітету, наведено в табл. 11.7.
Таблиця 11.7
РОЗМІР КАПІТАЛУ, ЩО РЕЗЕРВУЄТЬСЯ ПРОТИ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ
| Інструмент |
Кредитний еквівалент, тис. дол. |
Коефіцієнт ризику, % |
Вартість активу з урахуванням ризику, тис. дол. |
| Позичковий портфель |
20 000 |
100 |
20 000 |
| Державні облігації |
15 000 |
0 |
0 |
| Валютний своп |
7 000 |
20 |
1 400 |
| Відсотковий своп |
250 |
50 |
125 |
| Резервні акредитиви |
500 ? 0,5 |
100 |
250 |
| Всього активів, зважених за ризиком |
|
|
21 775 |
| Мінімальний розмір сукупного капіталу |
|
|
1 742 |
Доповнення до Базельської угоди з капіталу. У квітні 1993 р.
Базельський комітет запропонував включення в неї ринкових ризиків, що є так званим «стандартним» підходом до визначення розміру капіталу, що резервується проти втрат через ринковий ризик. Цей підхід ґрунтується на принципах Угоди 1988 р., але передбачає більш «жорстку» практику регулювання ризику.
Широке використання банками на міжнаро дних фінансових ринках власних моделей розрахунку ринкових ризиків зробило можливим перехід від традиційного, жорсткого регулювання до принципово нового, «стимулювального» (incentive-compatible) підходу до регулювання банківських ризиків. У зв’язку з цим
Базельський комітет у квітні 1995 р. запропонував нову методику розрахунку розміру капіталу, що резервується проти можливих втрат внаслідок ринкового ризику, який одер жав назву «підходу
на основі внутрішніх моделей». У січні 1996 р. Базельський комітет прийняв «Доповнення до Базельської угоди з капіталу для включення в нього ринкових ризиків», яке вступило в силу в країнах Групи 10 з 1 січня 1998 р.
Доповнення до Базельської угоди з капіталу 1988 р. складається з наступних розділів: а) Вступ. Рамковий підхід до оцінювання ризику. Вимоги до капіталу. Метод и оцінювання ринкового ризику. Міри перехідного характеру. b) Стандартний метод оцінювання ринкового ризику.
Відсотковий ризик. Фондовий ризик. Валютний ризик.
Оцінювання ризику опціонів. c) Використання внутрішніх моделей оцінювання ринкових ризиків. d) Робочі прийоми.
Ринковий ризик визначається як ризик збитків за балансовими і забалансовими позиціями, що виникають внаслідок коливань ринкових цін. Цей ризик включає: 1) відсотко вий і фондовий ризики за інструментами, що знаходяться в торговельному портфелі банку; 2) валютний і товарний ризик за всіма операціями банку; 3) ринковий ризик за всіма опціонами, що знаходяться в торговельному портфелі банку.
Для оцінювання ринкових ризиків для розрахунку мінімального розміру капіталу банки мають можливість вибрати (за умови схвалення з боку націона льного регулятивного органу):
Стандартний підхід (standardised approach) ґрунтується на використанні жорстких оціночних меж і застосовується всіма банками за замовленням. Стандартна методика використовує відокремлене оцінювання специфічного і сукупного ринкових ризиків. Специфічний ринковий ризик (specific risk) — це ризик втрат, зумовлений коливанням ціни конкретного фінансового інструменту, яка залежить від емітента даного інструменту, включає ризик події (наприклад, ризик дефол ту емітента тощо).
На відміну від специфічного, сукупний ринковий ризик (general market risk) зумовлений коливаннями фінансового ринку в цілому і відображує коливання вартості портфеля як єдиного інструменту.
Крім того, існують інші різновиди ринкового ризику:
• для відсоткових інструментів: базисний ризик (basis risk)
— ризик зміни в майбутньому поточного співвідношення між подібними, але не ідентичними інструментами або індикаторами ринку (курсами акцій, товарів, відсотковими ставками тощо);
• для інструментів на основі індексів акцій: ризик виконання угоди (execution risk)
— ризик того, що ця угода не може бути виконана в умовах поточної кон’юнктури ринку (без участі фінансового посередника, який гарантує виконання операцій);
• для товарних інструментів: ризик коливання спот-цін (directional risk); відсотковий ризик (interest rate risk)
— ризик коливання вартості підтримки інвестиційної позиції за строковими фінансовими інструментами; ризик розриву форвардних цін (forward gap risk) — ризик зміни форвардної ціни через дію інших чинників, ніж зміна відсоткових ставок;
• для опціонів — дельта-, гама- і вега-ризик.
Відсотковий ризик (interest rate risk) — це можливість втрат за борговими цінними паперами та іншими пов’язаними з відсотковою ставкою інструментами, що належать до торговельного портфеля банку.
Мінімальна вимога до капіталу виражається у вигляді двох окремо розрахованих складових, одна з яких відноситься до специфічного ризику кожної окремої позиції, а інша — до сук упного відсоткового ризику всього портфеля (сукупного ринкового ризику). Специфічний ризик розраховується аналогічно методиці розрахунку кредитного ризику шляхом множення ринкової вартості інструментів на коефіцієнти ризику, які поділяються на такі категорії:
1. Державні цінні папери — 0%.
2. Цінні папери, що відповідають певним вимогам: випущені різними державними установами (крім центрального уряду); міжнародними банка ми розвитку; інші цінні папери, яким присвоєно кредитний рейтинг «інвестиційної якості» (ВВВ/Ваа і вище) не менш як двома рейтинговими агентствами, акредитованими національним органом нагляду; цінні папери, які не мають кредитного рейтингу, але мають, на думку банку, інвестиційні якості, при цьому їх емітент має бути включеним у лістинг будь-якої відомої фондової бір жі. Ризики за цими паперами ранжуються залежно від строку погашення:
0,25% — зі строком, що залишився до погашення, не більше 6 місяців;
1,00% — зі строком, що залишився до погашення, від 6 місяців до 2 років;
1,60% — зі строком, що залишився до погашення, більше 2 років.
3. Для інших цінних паперів — 8%.
Розмір капіталу, що резервується проти сукупного відсоткового ризику, може бути розрахований одним із двох методів: методом на основі строку до погашення або методом на основі дюрації.
У разі використання методу на основі строку до погашення довгі й короткі пози ції за борговими цінними паперами та іншими інструментами, розташовуються у вигляді «драбини» строків погашення, яка складається з 13 або 15 заданих інтервалів. Інструменти з фіксованою дохідністю розташовуються відповідно до строку, що залишається до погашення, а інструменти зі змінною ставкою — залежно від строку, що залишається до дати наступного переоцінювання.
Облігації з нульовим купоном та облігації з великим дисконтом розташов уються за часовими інтервалами, що наведені у другому стовпці табл. 11.8.
Банки можуть з дозволу наглядового органу застосувати більш точний спосіб оцінювання сукупного відсоткового ризику
— метод на основі дюрації, який передбачає розрахунок цінової чутливості для кожної окремої позиції. Банк, який обирає такий метод, повинен застосувати його на пост ійній основі (за винятком випадків, коли наглядовий орган дозволяє використовувати іншу методику).
Фондовий ризик (equity risk) — це ризик коливання вартості позиції за акціями і та їх похідними, що є в торговельному портфелі банку.
Мінімальний розмір капіталу на покриття фондового ризику виражається у вигляді двох окремо розрахованих складових: специфічного ризику, пов’язаного з пози ціями за конкретними акціями, і сукупного ринкового ризику, що виникає в результаті коливання ринку в цілому. Вимоги до капіталу на покриття специфічного ризику дорівнюють 8% від суми абсолютних значень усіх довгих і коротких позицій за фондовим інструментом (однак якщо, на думку органу нагляду, портфель фондових інструментів ліквідний і добре диверсифікований, то до нього мо же бути застосований показник 4%).
Таблиця 11.8
МЕТОД НА ОСНОВІ СТРОКУ ДО ПОГАШЕННЯ (ЧАСОВІ ІНТЕРВАЛИ І
КОЕФІЦІЄНТИ РИЗИКУ)
| Купон 3% або вище |
Купон менше 3% |
Коефіцієнти ризику, % |
Передбачене коливання дохідності, % |
| До 1 місяця |
До 1 місяця |
0,00 |
1,00 |
| 1—3 місяця |
1—3 місяця |
0,20 |
1,00 |
| 3—6 місяців |
1—6 місяців |
0,40 |
1,00 |
| 6—12 місяців |
6—12 місяців |
0,70 |
1,00 |
| 1—2 роки |
1,0—1,9 років |
1,25 |
0,90 |
| 2—3 роки |
1,9—2,8 років |
1,75 |
0,80 |
| 3—4 роки |
2,8—3,6 років |
2,25 |
0,75 |
| 4—5 років |
3,6—4,3 роки |
2,75 |
0,75 |
| 5—7 років |
4,3—5,7 років |
3,25 |
0,70 |
| 7—10 років |
5,7—7,3 роки |
3,75 |
0,65 |
| 10—15 років |
7,3—9,3 роки |
4,50 |
0,60 |
| 15—20 років |
9,3—10,6 років |
5,25 |
0,60 |
| Більше 20 років |
10,6—12 років |
6,00 |
0,60 |
|
12—20 років |
8,00 |
0,60 |
|
Більше 20 років |
12,50 |
0,60 |
