Трансферти міжнародних ресурсів, J, визначаються як різниця між сукупними витратами на міжнародні ресурси, виміряні у приватних цінах, В, та сукупними витратами на ті самі ресурси в суспільних цінах, F. Приватна ціна на продукцію, яка вища за суспільну ціну, означає, що політика надає додатний трансферт і дає змогу виробничій системі мати вищі прибутки або покривати більше приватних витрат, ніж це було б за відсутності допомоги з боку політики. Цей позитивний трансферт має додатний знак у третьому рядку МАР. Відповідно, субсидії міжнародним ресурсам приводять до того, що виробництво має більшу приватну прибутковість. МАР дозволяє агрегувати всі впливи відхилень, поєднуючи ті, що впливають на продукцію, міжнародні та внутрішні ресурси.
Принципи, що лежать в основі інтерпретації трансфертів міжнародних ресурсів, подібні до тих, які встановлені для трансфертів виробництва продукції . Світові ціни слугують суспільною оцінкою всім міжнародним ресурсам. Неміжнародні ресурси розбиваються на компоненти — міжнародні та внутрішні ресурси. Усі проміжні витрати на ресурси, таким чином, розподілені на міжнародні ресурси та внутрішні ресурси.
Аналіз причин відхилень на ринку міжнародних ресурсів показує, що відхилення від світових цін майже завжди відбувається через викривляючі політичні заходи , а не через ринкові провали. Така ситуація ідентична до тієї, що спостерігалася з виробництвом продукції. Хоча слід завжди обережно шукати можливі випадки ринкових провалів . Однак у більшості емпіричних досліджень припускається, що провали товарного ринку (для ресурсів та продукції) не існують або неважливі.
Інтерпретація впливу трансфертів, що виникає внаслідок запровадження політики на ринку міжнародних ресурсів, дуже подібна до політик щодо продукції. Якщо уряд бажає підвищити внутрішні ціни, то він може обмежити імпорт (якщо продукція імпортується), субсидувати експорт (якщо країна є чистим експортером продукції) або оподатковувати все внутрішнє споживання товару. Щоб зменшити витрати на ресурси, уряд може субсидувати імпортовану продукцію, обмежити експортну через накладання експортного податку або квоти, субсидувати все внутрішнє споживання окремого ресурсу.
Часто уряди вирішують субсидувати окремий сільськогосподарський ресурс, наприклад кращі сорти насіння або мінеральні добрива, з метою заохочення використання більшого обсягу цих ресурсів та запровадження нових технологій. У цьому відношенні, з погляду товарної політики, політика щодо міжнародних ресурсів може мати різні цілі та результати . У той час як товарна політика виробництва продукції підвищує або зменшує прибутки на тонну для всієї системи, політику щодо міжнародних ресурсів можна спроектувати таким чином, щоб надавати перевагу тим системам, чия технологія інтенсивно використовує субсидовані ресурси. Коефіцієнти номінального захисту міжнародних ресурсів (NPCI) можна розрахувати для порівнювання аграрних систем, що виробляють неоднакову продукцію.
Окремі впливи товарної політики можна поєднати в індикатор, який має назву «коефіцієнт ефективного захисту» (ЕРС ), і визначається як (А – В)/(E – F). Цей індикатор використовує ту саму інформацію , що й NPCO (A та E ) та NPCI (B та F). Це зручний шлях оцінки величини стимулів або перешкод, які отримує система від політики. Основним недоліком цього коефіцієнта як індикатора стимулу є те, що він не враховує вплив політики на ціни на ресурси. Такий недолік означає, що значення ЕРС потрібно інтерпретувати як міру впливу товарної політики на стимули, а не як індикатор сукупного впливу політик на ціни та витрати.
