Наступним кроком є вивчення питання, яким чином можна поєднати цілі політики, обмеження та заходи політики. Аналітичний підхід розглядає політиків як таких, які ухвалюють політичні рішення (цінові, макро або інвестиційної політики) для досягнення цілей (ефективності, розподілу або продовольчої безпеки) за умови існування певних економічних обмежень (попит, пропозиція та світові ціни). Основною послугою, що може бути надана політикам — це розрізнити, чи політика покращить ефективність функціонування економіки і, отже, підніме рівень національного доходу; оцінити очікувану величину втрат чи вигод ефективності й надати кількісну оцінку, коли це можливо, напряму та величини ймовірних наслідків політичних кроків для розподілу доходів та продовольчої безпеки країни. Навіть якщо неефективні впливи важко оцінити, то економічний аналіз може надати обґрунтовані оцінки втрат ефективності, що відповідають досягненню цілей неефективності.
Аграрна цінова політика може привести до вигод ефективності тільки в таких випадках: протидія ринковим провалам, допомога молодим аграрним секторам та стабілізація внутрішніх цін. У країнах з економікою, що розвивається, найбільші провали ринку спостерігаються на ринках ресурсів, зокрема на ринку капіталу та подеколи на ринку праці. Провали ринку спричинені недостатнім розвитком інституцій (наприклад, фінансових посередників) та комунікаційних мереж (тобто не розповсюджується інформація про вакансії). Другим типом провалу ринку є присутність на ринку монополій та монопсоній, коли тільки один або кілька (у змові) продавців або покупців мають змогу маніпулювати ринковими цінами на свою користь. Екстерналії (витрати, які не можна стягнути з відповідальної особи, або вигоди, які отримує не тільки підприємство, що їх створило) є третім джерелом ринкових провалів. Суспільні товари є основним джерелом екстерналій у країнах, що розвиваються. Суспільні блага надаються неадекватно, оскільки не з усіх, хто користується ними, можна стягнути плату за користування. Таким чином, уряд інвестує в державну інфраструктуру — (дороги, великі зрошувальні системи), які в іншому випадку постачалися б у неадекватних кількостях приватними особами.
Дві інші причини ефективного втручання можна також розглядати як відповідь на окремі випадки ринкових провалів. Зокрема — це допомога молодим галузям через коригування динамічних ринкових провалів. Суть аргументу на користь молодої галузі такий, що з часом існування провалів ринку (зазвичай на ринку капіталу або через існування вузьких інформаційних місць) спричинить недостатній рівень інвестицій та технічних змін і, отже, не дозволить економіці отримати вигоду від динамічних наслідків розвитку галузі. Розвиток галузі в майбутньому не достатній для того, щоб обґрунтувати політику протидії ринковим провалам. Втрати ефективності для суспільства у зв’язку з неефективним використанням ресурсів на ранніх етапах повинні компенсуватися більшими вигодами ефективності в наступні роки функціонування галузі.
Третьою причиною є стабілізація внутрішніх аграрних цін (відносно нестабільних світових цін), коли відсутній ринок страхування. Уряд розуміє вигоди від зменшення ризику для виробників, зменшуючи тиск з боку споживачів, запобігаючи дефіциту продуктів харчування, якщо зростають ціни на продовольство та уникнення витрат на пристосування для виробників та споживачів . Цінова стабілізація потребує втручання держави в міжнародну торгівлю та внутрішній збут (транспортування та зберігання). Якщо державна агенція управляє резервами, то вигоди від цінової стабілізації можуть обґрунтувати нижчі від середніх світових виробничі ціни та вищі за світові споживчі ціни. Маржа (націнка) повинна покривати витрати на управління резервами.
Обставини для ефективної інтервенції — протидія внутрішнім ринковим провалам, допомога молодим галузям та стабілізація внутрішніх цін — дуже поширені. Аналітики ефективної політики втручання шукають джерела ринкових провалів і оцінюють теперішні та майбутні вигоди і витрати від такої політики. Навіть ефективне втручання зазвичай має витрати і вигоди . Аналіз неефективних цілей розпочинають з оцінки обмежень і вже потім розглядають наслідки впливу політики на цілі. Якщо про окрему продукцію доступна вся інформація, то можна підсумувати обмеження з боку пропозиції побудувати криву пропозиції та обмеження з боку попиту побудувати криву попиту і зобразити стандартну діаграму ціна—кількість, що демонструє ситуацію перед запровадженням політики.
Якщо, наприклад, політика підвищує ціни на продукцію через запровадження мита на конкуруючий імпорт, то розглядають гіпотетичний вплив обмежувальної торговельної політики на цілі уряду. Імпортне мито підвищує внутрішню ціну для виробників та споживачів, і впливає на кількість виробленої, спожитої продукції та на обсяги міжнародної торгівлі. За вищих цін виробники збільшать обсяг виробництва (оскільки вони зможуть покрити вищі витрати виробництва), споживачі зменшать рівень споживання (та перейдуть на дешевші замінники) і попит країни на імпорт продукції зменшиться з обох обоків. Вплив на ефективність буде негативним — виробники перевироблятимуть і споживачі будуть споживати недостатню кількість продукції відносно світових цін, якщо тільки вищі внутрішні ціни не протидіють ринковим провалам. Торговельна політика розподілятиме доходи, спричиняючи трансферти від споживачів (які будуть споживати менше за вищої ціни ) до виробників (які будуть виробляти більше за вищої ціни) та бюджетом країни (який отримуватиме надходження від мита на залишковий імпорт). Наслідки для розподілу залежатимуть від того, наскільки добре себе почувають виробники та споживачі без такої та з такою політикою. Вплив політики на продовольчу безпеку залежить від відносної стабільності додаткової внутрішньої пропозиції проти імпорту, який вона замінює.
Цей спрощений приклад показує, яким чином можна аналізувати цінову політику з метою визначення наслідків її впливу на цілі уряду. Процес справжнього аналізу цінової політики дещо складніший. Першим кроком у виборі політики є вивчення доступності політичних інструментів. Введення тарифу на імпорт продукції можна легко реалізувати, якщо запобігти контрабанді цієї продукції, у той час як розподіл субсидій мільйонам малих господарств може виявитись абсолютно нереальною справою. Наступним кроком є оцінка адміністративних витрат на виконання доступних інструментів — наприклад, витрати на залучення додаткових держслужбовців. Такі витрати слід додавати до будьяких втрат ефективності політики або віднімати від будьяких вигод. У такий спосіб можна врахувати доступність політики та адміністративні витрати.
