1.1. Економічне зростання в системі економічних категорій
1.2. Концептуальні засади статистичного оцінювання економічного зростання та конкурентоспроможності країни
1.3. Класифікація факторів економічного зростання та конкурентоспроможності країни
1.4. Показники економічного зростання та конкурентоспроможності країни в системі національних рахунків
1.1. Економічне зростання в системі економічних категорій
2 Головною сучасною тенденцією розвитку світової економічної системи є зміна сутності, характеру та спрямованості соціального і економічного розвитку.
Глобальна трансформація суспільств є об’єктивною закономірністю розвитку на сучасному етапі. Про це свідчать результати багатьох наукових досліджень, які проводить Організація Об’єднаних Націй, інші міжнародні організації як на Заході, так і на Сході.
Ці наукові дослідження передбачають різні шля хи розвитку. Але вони єдині в тому, що на сучасному етапі виникла нагальна потреба у розробці глобальної стратегічної моделі динамічного та збалансованого соціально-економічного розвитку. Інакше світовій економіці загрожує специфічна криза розвитку, яка легко трансформується у системну глобальну економічну кризу, що за своїми масштабами і наслід ками може значно перевершити всі ті кризи, які мали місце в економічній історії.
Прогнозуючи загрозу глобальної економічної катастрофи, видатний фінансист Дж. Сорос впродовж кількох років намагається переконати світове співтовариство у необхідності реформування глобальної капіталістичної системи. Він вважає, що «конвульсії, які спостерігаються останнім часом на фінансових ринках, висвітили (і до тог о ж у вкрай драматичний спосіб) необхідність створення нових міжнародних регулятивних інститутів і механізмів» [174; 159]. Зрозуміло, що основою згаданої вище стратегії трансформації суспільства має стати концепція сталого і пропорційного економічного розвитку.
Економічний розвиток як категорія економічної теорії належить до основоположних понять. У на уковій літературі нерідко використовують термін «соціально-економічний розвиток», підкреслюючи тим самим тісний зв’язок між рівнем економічного розвитку і можливістю розв’язання соціальних проблем.
Соціально-економічний розвиток — це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва і як результат — усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб’єктами, соціальними групами населення, фізичними особами.
Соціально-е кономічний розвиток — складний суперечливий процес, в якому взаємодіють позитивні і негативні фактори, а періоди прогресу змінюються періодами стагнації чи регресу. Сукуп
3ність факторів різного характеру, такі як соціальні та воєнні конфлікти, екологічні катастрофи, енергетичні та фінансові кризи, можуть призупинити розвиток економіки будь-якої країни чи навіть регіону, відкинути на кілька десятиліть назад, а іноді призвести і до загибелі, як це сталося із стародавніми цивілізаціями.
Однак у світовому масштабі відбувається безперервний позитивний ро звиток економіки. В його основі — піднесення науки, досягнення технічного прогресу, розширення технологічного застосування його результатів, що дозволяє підвищувати якість продукції і послуг, оновлювати їх асортимент, перерозподіляти ресурси та частково заміщати їх гостродефіцитні складові, знижувати на цій основі загальну ресурсомісткість виробництва, дотримуватись екологічних вимог та обмежень, які ставить су спільство. Усе це впливає на обсяги і структуру ВВП, а отже, на рівень сукупної пропозиції.
З іншого боку, змінюються соціальні стандарти рівня життя, освіти, культури, охорони здоров’я, інформаційного забезпечення населення і бізнесу. Формуються нові і розвиваються традиційні потреби суспільства. Зростає роль міжнародного наукового співробітництва, наприклад, в освоєнні космі чного простору, в галузі генетики та використанні різних видів енергії. Це викликає принципово нові суспільні потреби. У результаті сукупний попит стає більш динамічним, а його імпульси виробництву — дедалі більш відчутними.
Отже, соціально-економічний розвиток на тривалих тимчасових інтервалах і в обсягах, які перевищують масштаби усієї країни, є пр огресивним і поступальним процесом.
Економічне зростання розглядається економічною наукою взагалі і статистикою зокрема як складова та одна з найважливіших кількісних характеристик економічного розвитку. Це поняття пов’язане з кількісною зміною обсягів виробництва і споживання. Економічне зростання вважають позитивним, якщо обсяги виробництва в аналізованому періоді перевищують його рівень у базис ному році. В іншому разі «економічне зростання» розглядають як негативне.
Поняття «розвиток» і «зростання» перебувають між собою, як правило, у діалектичному співвідношенні: зростання виробництва супроводжується змінами в його технології, появою нових видів продукції і навіть цілих галузей. Таким чином, зростання викликає також якісні зміни в економіці, сприяє її загальному піднесенню.
Зі свого бо ку, позитивні якісні зміни у відносинах власності, розподілу і перерозподілу доходів активно впливають на кількіс
4 ну складову економічного розвитку, тобто на темп і пропорції економічного зростання.
Економічне зростання означає регулярне, стале розширення обсягів економічної діяльності, яке проявляється у збільшенні обсягів доданої суспільної праці і виробленого продукту. Основою економічного зростання є внутрішні закономірності розширеного відтворення незалежно від його соціально-економічної форми.
Як обсяги виробництва, так і можли вості його розширення обмежуються попитом, величина і структура якого відображає суспільні потреби на кожній стадії розвитку країни. Попит вказує на той обсяг продукту, який споживачі спроможні придбати за існуючі ціни. Через попит здійснюється зворотний вплив споживання на виробництво. При цьому попит на інвестиційний зиск порівняно з приватним споживанням більш дина мічний і вплив його на економіку відчутніший.
Функціонування економіки і формування її структури — це результат постійної взаємної адаптації виробничих можливостей і суспільних потреб. Через розбіжності між можливостями і потребами та їхню незбалансованість поступальний процес зростання переривається спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).
Послідовність піднесень і спадів е кономічної активності протягом певного періоду формує економічний цикл. Практично всім формам економічної діяльності притаманні циклічні коливання, і, незалежно від тривалості та амплітуди коливань, зміна альтернативних фаз циклу відбувається безперервно. Як наслідок — економічне зростання має не лінійне, а хвилеподібне зростання. Початковою фазою економічного циклу є криза, яка характеризується погір шенням динаміки макроекономічних показників, на нижньому рівні циклу (депресії) встановлюється тимчасова рівновага, під час пожвавлення економіки показники стрімко зростають, на фазі піднесення досягають рівноваги, що з часом знову змінюється новою кризою і т.д.
Вихідною базою економічного зростання є ресурсний потенціал. Функціонування економіки полягає у по вторюваності послідовних виробничих циклів «ресурси ? виробництво ? кінцевий продукт ? використання кінцевого продукту». Саме зі змінами масштабів і структури відтворення пов’язують зміст економічного зростання.
Маса спожитих економічною системою ресурсів разом із діючими нормами їх використання (трудо-, капітало-, матеріало-, енергомісткість) визначають обсяг і структуру кінцевого продукту.
5У сучасній економічній літературі немає єдиного визначення категорії «економічне зростання». Існує кілька підходів до розкриття даної дефініції. Найчастіше економічне зростання ототожнюють з кількісними характеристиками збільшення масштабів виробництва. Одні науковці трактують економічне зростання як «зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей» [166, с. 264], другі — як «розширення можливостей економіки з адовольнити зростаючі потреби населення в товарах і послугах»» [166, с. 454], треті, з огляду на динамізм і неперервні коливання процесу відтворення, розглядають економічне зростання як тривалу тенденцію циклів відтворення, що змінюють один одного.
Строкатість визначень економічного зростання пояснюється тим, що ця категорія економічної динаміки багатогранна і багатовимірна, кожне її тр актування відбиває лише окремі, найважливіші з точки зору авторів аспекти. Дуже часто економічне зростання розглядають як синонім економічного розвитку» [226, с.8], а економічний розвиток, у свою чергу, ставлять в один понятійний ряд з іншими близькими за змістом категоріями, які означають соціально-економічні зміни: прогрес — трансформація — еволюція — мо дернізація.
Спробуємо визначитися в понятійній площині зі співвідношенням «економічний розвиток — економічне зростання».
З одного боку, економічний розвиток, як і економічне зростання, пов’язують зі зростанням добробуту, збільшенням доходів на душу населення, поліпшенням якості життя, підвищенням ступеня задоволення потреб усіх членів суспільства, з другого — категорія економічного розвитку на відміну від економічног о зростання включає не лише обсяги і динаміку виробництва життєвих благ та зростання добробуту населення, а й еволюцію економічної системи, зміни в технічній, економічній, соціальній, політичній, інституціональній сферах, у галузі інфраструктури, технологій, освіти.
Економічна система в процесі свого розвитку переходить від одного рівня чи етапу до іншого (ві д нижчої стадії капіталізму до вищої) або від одного стану до другого (від індустріального до постіндустріального). Кожний новий стан системи стосовно попереднього виявляється більш досконалим і в кількісному, і в якісному відношеннях.
Чи не найбільш значимим в економічній історії людства був перехід від натурального типу організації національної еко номіки (натуральне господарство) до товарної форми господарювання
6 (товарне господарство). Цей перехід мав характер економічної революції і відкрив широкий простір для інтенсивного розвитку продуктивних сил.
Напрям розвитку, якому притаманний поступальний рух (перехід) системи до досконалого стану, більш високого рівня організації, розширення адаптаційних можливостей до навколишнього середовища, зростання еволюційних потенцій тощо, визначають як економічний прогрес.
Фундаментом прогресуючого соціа льно-економічного поступу є науково-технологічний прогрес. Глобальні технологічні революції викликають якісні стрибки у розвитку суспільнопродукивної сили людської праці та способу взаємодії людини з природою, зміни в системі соціально-економічних відносин, зокрема, техніко-економічних, організаційно-економічних, відносин власності.
Домінуючими компонентами прогресу виступають матеріальні стандарти життєвого рівня. Водночас су спільство, в якому зростає матеріальна складова, але занепадають моральні та етичні норми, погіршується стан довкілля тощо, не може вважатися прогресивним.
Еволюція — це внутрішньоцілісна послідовність низки трансформацій, що закономірно випливають одна з одної і в сукупності протягом тривалого часу ведуть до набуття об’єктом еволюції стійких, незворотних, нов их для нього характерних рис, під дією і внаслідок яких об’єкт змінює свою природу.
Близькою за значенням до економічного розвитку є трансформація. Трансформаційні процеси різнопланові. Так, у 1960-ті роки відбулася структурна трансформація — із заміною традиційних секторів промисловості новими, передусім, зростанням індустрії сервісу та інформатизації. У 90-ті роки розпочалася техноло гічна трансформація — перехід від традиційних технологій до технологій молекулярної хімії, біотехнології, електроніки, лазерної техніки.
На пострадянському просторі наприкінці ХХ ст. мала місце системна трансформація, тобто трансформація неринкової економіки до ринкової. Характерними рисами трансформаційного процесу у відносинах власності стали роздержавлення та приватизація.
Так, наприклад, техніко-економічна трансформація наприкінці ХІХ ст. забезпечила якісні прогрес ивні зрушення всередині процесу виробництва, привела до концентрації капіталу і робочої сили, що викликало адекватні зміни у формах власності та в системі управління і організації виробництва. На зміну капіталізму
7«вільної конкуренції» прийшла монополія. Монопольні об’єднання способом диверсифікації своєї діяльності перетворювалися у концерни, які поступово монополізували не лише виробництво, а й ринки. Заперечуючи ринкову стихію, монопольні об’єднання внесли елемент організованого регулювання ринку.
Подальша трансформація монополій у державно-монопольну систему привела до модифікації і трансформації всього конкуренторинко вого механізму» [9, с. 228—238].
З розвитком світової цивілізації в царині відносин людина
— техніка відбувалася поступальна еволюція трудових функцій людини від ручної праці до машинної, а з часом — і до сучасних автоматизованих, самокерованих кібернетичних систем. Водночас відбувався процес соціалізації самої людини — зміна її світогляду, професійних та інших на вичок, досвіду, знань, життєвих орієнтирів і настанов, соціальних цінностей, які перетворюють людину на соціального індивіда. Саме на цих засадах сформувалися поняття доіндустріального, індустріального, постіндустріального суспільства. Прикладом довготривалої еволюції слугує сучасний капіталізм з його соціально орієнтованою ринковою економікою.
Співвідношення між економічним зростанням і розглянутими категоріями економічної динаміки схематично подано на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Взаємозв’язок категорій економічної динаміки
Схема на рис. 1.1 демонструє, що всі п’ять названих категорій економічної динаміки досить тісно пов’язані між собою. Існують загальні риси та складові, притаманні всім без винятку категоріям динаміки (графічно — це перехрестя геометричних фігур, які формують її сукупність). У той же час кожна категорія має тільки їй властиві якості і характеристик и, що відрізняють її від споріднених категорій.
8 Особливе місце у системі категорій економічної динаміки належить економічному зростанню. Очевидно, що економічне зростання відображає значно вужче коло зв’язків і відносин, ніж будь-яка інша категорія, проте саме економічне зростання є визначальною фазою у процесі невпинних економічних змін, господарської еволюції людського суспільства.
Таким чином, економічне зростання — орга нічна складова економічного розвитку і соціального прогресу.
Економічний розвиток створює передумови для економічного зростання на якісно новій основі, а економічне зростання характеризує кількісні зміни в економіці» [214, 187]. Економічний розвиток, на думку П.М. Тодаро, — це «здатність економіки, яка тривалий час перебувала в стані відносно статичної рівноваги, створювати імпульси і під тримувати річні темпи зростання валового внутрішнього продукту на рівні 5
—7% і більше» [182, с. 28].
З іншого боку, без економічного зростання соціальноекономічний розвиток неможливий. Тут доречно нагадати вислів, що «економічне зростання — це кількісний вираз економічного розвитку, а економічний розвиток — якісне економічне зростання» [162, с. 39—40].
Слід заз начити, що історична обумовленість розвитку, прогресу, соціальної еволюції знаходить своє практичне втілення не в кожній окремо взятій економічній системі, а як загальна тенденція, як вектор руху світової цивілізації. Далеко не всі країни перебувають у стані економічного розвитку, тобто забезпечують нарощування виробництва, поліпшення на цій основі добробуту членів суспільства та як ості життя населення. Більше того, маргінальна частина світової економіки перебуває у стані хронічної депресії, перманентного господарського і культурного занепаду.
Напівпериферія, до складу якої належить і Україна, перебуває на трансформаційному, перехідному етапі, коли на тлі всеосяжної модернізації економіки і суспільства відбувається демонтаж історично застарілих і збанкрутілих економічних форм і ство рення сучасних постіндустріальних структур.
Для країн з перехідною економікою, як і для країн, що розвиваються, економічне зростання є одним із пріоритетів макроекономічної політики, досягнення якої забезпечує випереджальне зростання обсягів виробництва порівняно зі зростанням населення задля підвищення життєвого рівня. Політика стабільного зростання, структурної «раціоналізації» та інтенсифікації виробництва стає ва жливою складовою державного регулювання економіки.
9Підсумовуючи сказане вище, можна дійти висновку, що економічне зростання передбачає збільшення обсягів суспільного виробництва в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою підвищення здатності економіки до реалізації своїх виробничих можливостей і соціальних завдань. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні виробництва товарів і послуг пе реважно з використанням незмінної технології.
На відміну від економічного зростання економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів, а має місце й виробництво нових товарів і надання послуг з використанням нових технологій порівняно з мину лим періодом.
Як вже було зазначено, економічне зростання та економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але зауважимо, що економічне зростання може відбутися і за умов відсутності економічного розвитку, тоді як економічний розвиток без економічного зростання неможливий.
Отже, економічне зростання є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком, адже ро звиток економіки створює передумови для збільшення обсягів виробництва на якісно новій основі. Можна сказати, що економічне зростання становить зміст розвитку, являє собою його складову. Якщо економічне зростання відбиває суто кількісні зміни в економіці, то економічний розвиток — це якісне економічне зростання.
Основними статистичними показниками, що вимірюють інтенсивність як економічног о зростання, так економічного розвитку, є реальний ВВП країни та реальний ВВП на душу населення. Однак ці два показники не дають можливість остаточно з’ясувати, чи відбувається економічне зростання, чи — економічний розвиток.
Для визначення інтенсивності економічного зростання або економічного розвитку згідно з вимогами системного аналізу треба побудувати адекватну систему статис тичних показників, кожен з яких буде характеризувати якусь одну складову економічного розвитку та/чи економічного зростання, в той час як вся система взагалі має дати відповідь не тільки стосовно інтенсивності економічного розвитку та/чи зростання, але й щодо суттєво складніших питань відносно факторів, які впливали на процес зростання, інтенсивності їх порівня ного впливу тощо.
У практиці статистичного аналізу широко застосовують різні класифікації економічного зростання. Найбільш відомі серед них класифікації за темпами і типами економічного зростання.
10 Так, темпи економічного зростання за напрямками поділяють
на позитивні (+) та негативні (–). За інтенсивністю розрізняють високі і низькі темпи зростання. Світовий досвід показує, що задовільним, як з точки зору держави, так і з точки зору її громадян, є щорічне зростання ВВП на душу населення на рівні 4—6%.
Вихідною базою економічного зростання є ре сурсний потенціал. Збільшення кінцевого продукту і доходу можна одержати або через залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. Залежно від співвідношення дії цих факторів вирізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний та детенсивний.
За екстенсивного типу економіка розвивається внаслідок нарощення обсягів залучених у виробництво ресурсів та використання тра диційних технологій; продуктивність праці та ефективність використання ресурсів залишаються незмінними. Інтенсивний тип економічного зростання базується на впровадженні передових досягнень науки і техніки, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва та економії витрат. Приріст виробництва забезпечується за р ахунок застосування більш досконалих факторів виробництва та підвищення їхньої продуктивності.
У процесі розширеного відтворення інтенсивні та екстенсивні фактори економічного зростання співіснують та поєднуються.
Тому можна говорити про переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип зростання. Економіка колишнього СРСР, а отже, і економіка України, розвивалася головним чином на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на один ицю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і втричі — ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10—12 разів більша за такі показники у розвинених країнах.
Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо) обмежені, а суспільству властиве прогресивне економічне зростання, то необхідно переходити до переважно його інтенсивн ого типу, спираючись на ресурсозберігаючі технології. З позицій задоволення потреб суспільства ресурсозбереження адекватне розширенню виробничих можливостей, а з точки зору екологічних наслідків ресурсозбереження ефективніше за додаткове залучення ресурсів.
За детенсивного типу економічного зростання відбувається погіршення технічного і технологічного рівнів виробництва, внаслідок чого національна економіка деградує. на позитивні (+) та негативні (–). За інтенсивністю розрізняють високі і низькі темпи зростання. Світовий досвід показує, що задовільним, як з точки зору держави, так і з точки зору її громадян, є щорічне зростання ВВП на душу населення на рівні 4—6%.
Вихідною базою економічного зростання є ре сурсний потенціал. Збільшення кінцевого продукту і доходу можна одержати або через залучення більшого обсягу виробничих ресурсів, або продуктивнішим їх використанням. Залежно від співвідношення дії цих факторів вирізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний та детенсивний.
За екстенсивного типу економіка розвивається внаслідок нарощення обсягів залучених у виробництво ресурсів та використання тра диційних технологій; продуктивність праці та ефективність використання ресурсів залишаються незмінними. Інтенсивний тип економічного зростання базується на впровадженні передових досягнень науки і техніки, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва та економії витрат. Приріст виробництва забезпечується за р ахунок застосування більш досконалих факторів виробництва та підвищення їхньої продуктивності.
У процесі розширеного відтворення інтенсивні та екстенсивні фактори економічного зростання співіснують та поєднуються.
Тому можна говорити про переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип зростання. Економіка колишнього СРСР, а отже, і економіка України, розвивалася головним чином на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на один ицю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і втричі — ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10—12 разів більша за такі показники у розвинених країнах.
Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо) обмежені, а суспільству властиве прогресивне економічне зростання, то необхідно переходити до переважно його інтенсивн ого типу, спираючись на ресурсозберігаючі технології. З позицій задоволення потреб суспільства ресурсозбереження адекватне розширенню виробничих можливостей, а з точки зору екологічних наслідків ресурсозбереження ефективніше за додаткове залучення ресурсів.
За детенсивного типу економічного зростання відбувається погіршення технічного і технологічного рівнів виробництва, внаслідок чого національна економіка деградує.
11В індустріально розвинених країнах завдяки широкому впровадженню досягнень НТП у виробництво і в сферу управління, переважна частина приросту кінцевого продукту забезпечується інтенсивним шляхом. У країнах, що розвиваються, навпаки, переважає екстенсивне зростання, внесок інтенсивних факторів у приріст кінцевого продукту досить низький. Такий стан пояснюється насамперед низькою якістю засобів виробництва і робочої сили, відс талістю соціально-організаційних форм їх поєднання, численними диспропорціями у структурі економіки, нераціональним «стикуванням» її зі світовим ринком.
В Україні тривалий час переважав екстенсивний тип відтворення. Сьогодні його можливості вичерпано. Для оздоровлення економіки потрібно перейти до інтенсивного типу відтворення. А це потребує підвищення ефективності суспільного виробництва, поліпшення якості про дукції і послуг в усіх галузях народного господарства на основі його всебічної інтенсифікації. Підвищення ефективності виробництва знаходить свій вираз у збільшенні економічних результатів на кожну одиницю затрат, що досягається передусім через прискорення науково-технічного прогресу, глибоку технічну реконструкцію народного господарства. Існують чотири форми інтенсивного відтворення економіки, які характеризу ються різними поєднаннями ресурсів, пріоритетами їх використання: фондомістка, фондозберігаюча, нейтральна та всебічна. В усіх формах забезпечується підвищення продуктивності суспільної праці, але у різний спосіб.
1.За умов фондомісткої форми інтенсивного відтворення економіки підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових затрат виробничих фондів на одиницю продукції. Підвищенню о рганічної будови фондів не протидіє економія основних і оборотних фондів — зростають швидше за суспільний продукт як фонди, так і національний дохід (йдеться про темпи зростання).
2.Фондозберігаюча форма підвищення продуктивності праці супроводжується економією виробничих фондів на одиницю продукції. Масштаби і темпи економії живої праці в окремі періоди неоднакові. Тому можна виз начити дві стадії даного процесу.
На першій стадії економія живої праці переважає над економією праці, яка уречевлена у виробничих фондах і матеріальних затратах, на другій — розміри і темпи економії уречевленої праці перевищують економію живої праці.
Як масштаби виробництва, так і можливості його розширення обмежуються попитом, величина і стру ктура якого відображає
12 суспільні потреби на кожній стадії розвитку країни. Попит вказує на той обсяг продукту, який споживачі спроможні придбати за існуючих цін. Через попит здійснюється зворотний вплив споживання на виробництво. При цьому попит на інвестиційні блага порівняно з приватним споживанням більш динамічний і вплив його на економіку відчутніший.
Функціонування економіки і формування її стру ктури — це результат постійної взаємної адаптації виробничих можливостей і суспільних потреб. Через розбіжності між ними та незбалансованість поступальний процес зростання переривається спадом виробництва, низьким рівнем зайнятості (безробіттям) та зростанням цін (інфляцією).
Послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом певного періоду формує економічний цикл. Практично всі види економічної діяльності схильні до цик лічних коливань, і, незалежно від тривалості та амплітуди коливань, зміна альтернативних фаз циклу (криза, депресія, пожвавлення, піднесення) відбувається безперервно. Як наслідок, економічне зростання має не лінійне, а хвилеподібне зростання. Початковою фазою економічного циклу є криза, якій притаманне погіршення динаміки макроекономічних показників; на нижньому рі вні циклу (депресії) встановлюється тимчасова рівновага, під час пожвавлення показники стрімко зростають, на фазі піднесення досягають рівноваги, яка знову змінюється новою кризою, і т. д.
Складність процесу відтворення, а отже і економічного зростання, вимагає державного регулювання. У сучасних умовах складовою процесу відтворення є державне регулювання економіки. Підтримуючи становлення то го чи іншого типу відтворення, держава за допомогою комплексу заходів може як сприяти економічному зростанню, так і гальмувати його. Конкретні напрями, форми, масштаби державного регулювання у різних країнах і у певний період визначаються характером і гостротою економічних та соціальних проблем. Досвід розвинених країн свідчить, що основна регу ляторна функція держави полягає у стимулюванні ділової активності, підтримці стійкості економічного зростання, стабілізації економічної системи в стані досягнутої рівноваги, згладжуванні циклічних коливань.
Економічна політика держави не визначає цифрові параметри розвитку, а лише формує фундаментальні напрями розвитку економіки, яких необхідно дотримуватися. В умовах глибокої структурної кризи — а через неї пройшли в тій чи іншій мірі всі країни Східної Європи — са ме завдяки системі заходів, основаних на
13співвідношенні ринкових механізмів і державного регулювання, вдалося зберегти стабільність суспільства, в якому зростало безробіття і посилювалося соціальне розшарування; подолати інфляцію, тобто стабілізувати економіку; забезпечити структурну перебудову і досягти певного економічного зростання.
Державному регулюванню підлягає також використання кінцевого продукту. Кінцевий продукт спрямовується на споживання і нагромадження. Кінцевий продукт можна поділити на сп оживчі товари і товари виробничого призначення. Оскільки загальний обсяг ресурсів обмежений, то збільшення одного виду продукції потребує зменшення іншого.
