Posibniki.com.ua Макроекономіка Статистика економічного зростання та конкурентоспроможності країни 1.3. Класифікація факторів економічного зростання та конкурентоспроможності країни


< Попередня  Змiст  Наступна >

1.3. Класифікація факторів економічного зростання та конкурентоспроможності країни


Економічне зростання, так само як і конкурентоспроможність країни, являє собою результат постійної взаємодії всіх суб’єктів економічних відносин у країні. Отже, дослідження цих економічних категорій повинне передбачати аналіз усіх факторів, які впливають на формування економічного зростання і конкурентоспроможності країни на всіх етапах розширеного відтворення та на всіх рівнях конк уренції, а саме, підприємства, галузі, форми економічної діяльності, економіки у цілому.

Таким чином, процес економічного зростання і рівень конкурентоспроможності національної економіки залежить від таких груп факторів:

• рівня забезпечення економіки природними, трудовими, виробничими, інформаційними та іншими видами ресурсів;

• ступінь ефективності розробки державою принципів демографічної, інвестиційної, інноваційної та ре гуляторної політики, завдяки реалізації якої в країні оптимізується демографічна структура населення та створено регуляторне середовище, яке стимулює бізнес на ефективне функціонування, а інші країни та транснаціональні корпорації на інвестування в перспективні галузі національної економіки;

• спроможність власників бізнесу реалізувати конкурентні переваги існуючого ресурсного потенціалу та регуляторного середовища; і мплементувати той чи той тип інтенсивного економічного відтворення і досягти на цій основі високого рівня

31ефективності суспільного виробництва і врешті-решт сталого та пропорційного зростання економіки, її високих економічних показників та конкурентоспроможності.

Треба зазначити, що наведена класифікація груп факторів економічного зростання потребує подальшої дезагрегації та, що більш важливо, формалізації та адаптації до діючої системи статистичного спостереження, обліку, звітності та аналізу.

Перш ніж досліджувати статистичну систе му, слід визначити різницю між категоріями «виробничий потенціал», «ресурси виробництва» та «фактори виробництва». Проблема полягає в тім, що в економічній та статистичній науковій літературі досить часто названі дефініції ототожнюють, що не дає змогу коректно й адекватно вибудувати систему статистичних показників та здійснити глибокий аналіз динаміки економічного зростання та факторів, які форму ють цю динаміку. На думку автора, між поняттями «фактор виробництва» і «виробничий ресурс» існують певні розбіжності.

Проводячи межу між названими вище категоріями, ми спробуємо довести, що ресурси перетворюються на фактор виробництва тільки у процесі їх використання. Мається на увазі, що фізичне існування того чи іншого ресу рсу в тому чи іншому обсязі не робить його фактором виробництва, якщо ресурс не перебуває у режимі використання. Як тільки даний резус починає використовуватися, тобто як тільки певна частина його вартості переноситься на вироблений продукт у вигляді витрат на виробництво, у такому разі такий ресурс перетворюється на фактор виробництва. Від того, на скільки ефективно в процесі виробництва поєднуються різні фактори виробництва (такі як земля, праця і капітал), залежить рівень інтенсивності їх використання. Тобто один і той самий ресурс залежно від того, наскільки ефективно він використовується, може стати чи інтенсивним, чи екстенсивним фактором зростання. Таким чином, рес урс — це потенційний фактор і лише той ресурс, який залучається у виробництво, стає потенційним фактором.

При цьому, якщо ми погоджуємося з суто ринковим підходом до аналізу функціонування економіки та макроекономічним рівнянням реалізованих попиту і пропозиції, а саме якщо вважатимемо ринок ресурсів системою соціально-економічних відносин, які забезпечують розподіл, використання і відтворення виробничих рес урсів на основі їх купівлі-продажу, то можна зробити виключно важливий висновок, що ресурс стає фактором вироб

32 ництва у той самий момент часу, коли здійснюється факт його купівлі.

Хоча потреби безпосередньо задовольняються як створеними людиною, так і наявними природними ресурсами, проте можливості для постійного задоволення потреб створюються лише завдяки наявності в державі окремих ресурсів.

Ресурси виробництва

— це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які мож уть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей.

В економічній теорії ресурси прийнято класифікувати на три групи:

1) природні — це такі, що потенційно придатні для застосування у виробництві природні сили та речовини, серед яких розрізняють невичерпні та вичерпні (які в свою чергу поділяють на відновлювані та невідновлювані);

2) трудові, тобто населення в працездатному віці, яке в ресурсному аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціальнодемографічному; професійно-кваліфікаційному; культурноосвітньому;

3) ресурси капіталу, які поділяють на матеріальні, створені людиною засоби виробництва (верстати, обладнання, підприємства, транспортні засоби, житлові і нежитлові будинки тощо), та фінансові — грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва.

На нашу думку, за останні кілька років у суспільстві з’явилася ще одна форма ресурсу, яка з року в рік відігра є суттєвішу роль у процесі суспільного виробництва. Це інформаційно-інноваційний ресурс, завдяки використання якого суб’єкти та об’єкти господарювання мають змогу дістати та активно реалізовувати інформацію, використання якої може сприяти зростанню власного виробництва, підвищенню його ефективності, що своєю чергою позитивно впливає на динаміку економічного зростання країни в цілому та пі двищення її конкурентноспроможності.

Значимість окремих видів ресурсів змінювалась залежно від переходу від доіндустріальної технології до індустріальної, а відтак — до постіндустріальної. У доіндустріальному суспільстві перевага надавалосяся природним і трудовим ресурсам, в індустріальному — матеріальним, в постіндустріальному — інтелектуальним та інформаційним ресурсам.

Природні, матеріальні та трудові ресурси є в бу дь-якому виробництві, тому вони мають назву базові; фінансові ресурси, які

33виникли на ринковому етапі розвитку, прийнято вважати похідними.

Слід зазначити, що на будь-якому етапі розвитку економіки і суспільства і розширення господарської діяльності економічні ресурси є обмеженими. Ця обмеженість відносна і означає, що ресурсів менше, ніж потрібно для задоволення всіх потреб за даного рівня економічного розвитку. Обмеженість часто характеризую ть як рідкість ресурсів стосовно безмежності людських потреб. Ці потреби постійно зростають і змінюються з розвитком суспільства, зі зростанням господарської діяльності, розвитком ринку і т.д. Іншими словами, людина будь-де бажає отримання дедалі більше благ, ніж має.

Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних осіб у йо го складі.

Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації, вкрай необхідних для виробництва суспільних благ.

Обмеженість ресурсів капіталу визначена усім попереднім економічним розвитком кожної країни, її технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів. Звісно, можна побудувати нові фабрики та ферми, виготовити обла днання, проте для цього потрібен час і ресурси для їх створення.

Таким чином, про обмеженість ресурсів свідчить проблема абсолютного вичерпування ресурсів та їх кількісної визначеності в певному місці й у певний час, а також їх дефіцит. Наслідком обмеженості ресурсів є неможливість задоволення всіх потреб суспільства одночасно в будь-який виз начений момент. Граничність ресурсів, їх кількісна обмеженість, а також рідкісність деяких особливо цінних ресурсів визначають певну межу виробничої діяльності. Наявні у суспільстві ресурси визначають обсяг матеріальних благ та послуг.

Темпи економічного зростання, його якість повністю встановлюються факторами зростання, тобто ресурсами, залученими у виробництво.

Сучасна ек ономічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: природні, праця, капітал, інновації (менеджмент).

Природні фактори — це сукупність природних ресурсів (земля, енергетичні ресурси, неенергетичні ресурси, водні, повітряні тощо), залучених у процес виробництва.

34 Праця — свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами. Праця вимірюється часом, затраченим людиною на виробництві. Вважається, що в процесі праці відбувається споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини за вдяки накопиченню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. Чим більш кваліфікована праця людини, тим вищий її капітал, а відповідно і дохід з цього капіталу.

Капітал утворюють товари тривалого користування, призначені для виробництва інших товарів. До них належать: 1) знаряддя праці; 2) транспортні засоби; 3) заводи; 4) комп’ютерна техніка; 5) побутова техніка тощо. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові р есурси в системі факторів виробництва.) Їх технічний стан постійно вдосконалюється, що в свою чергу впливає на загальну результативність виробничого процесу і його доцільність.

За сучасних умов набуває великого значення четвертий фактор — фактор інновацій та менеджменту, що є особливою формою людського капіталу, фундаментом якого є використання інтелекту альних можливостей, винахідливості та урахування ризику в організації виробництва та являє собою діяльність з координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

Наведена класифікація факторів виробництва не є незмінною і заданою. Фактори виробництво тісно пов’язані з досягненнями сучасної науки, яка також висту пає як самостійний фактор, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва, процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можливостей людського капіталу. В економічній теорії періоду постіндустріального суспільства до факторів виробництва відносять також інформаційний та екологічний фактори.

На нашу думку, макроекономічний підхід до аналізу економічного зр остання потребує розширення системної класифікації факторів, згідно з якою макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: факторів пропозиції, розподілу та перерозподілу.

Фактори пропозиції включають:

• кількість і якість природних ресурсів, залучених у виробництво;

• кількість і якість трудових ресурсів, які знайшли попит на ринку праці;

• обсяг рес урсів капіталу також залученого у виробництво;

35• корисна інформація, інновації та нові технології, які почалися застосовуватись у виробництві.

Саме фактори пропозиції визначають потенційну спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання, для яких важливими є такі дві групи факторів: попиту; розподілу та перерозподілу.

Фактори попиту характеризують можливість реалізації матеріальних благ певної кількості і як ості, вироблених завдяки використанню природних, трудових, матеріальних та інформаційноінноваційних факторів виробництва у рамках існуючого сукупного попиту.

Фактори розподілу та перерозподілу визначають здатність до нарощування виробництва через розподіл та перерозподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції певного асортименту на ві дмінну від асортименту базисного періоду) та певної якості.

Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов’язані.

Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує надходження інвестицій та уповільнює розширення виробництва. І навпаки, низькі темпи залучення інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.

Найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес, який ті сно пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку — одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат основних фондів. Такі інвестиції називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші приводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі — до збі льшення зарплати щодо прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди. Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але які важко піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умо ви, соціальна, культурна, політична атмосфера і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але слід пам’ятати, що це призведе до накопичення торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над експортом.

36 На сьогодні вже очевидно, що вирішальними факторами економічного розвитку початку ХХI ст. є не макроекономічна пропозиція природних ресурсів, а високі технології, які використовуватимуться як якісно нова база економічного розвитку. Саме ці технології, а також відповідна пропозиція трудового потенціалу визначатимуть успіх.

При цьому слід мати на увазі, що вплив но вих високих технологій у майбутньому буде набагато помітнішим порівняно із сьогоденням. Це твердження, на нашу думку, логічно витікає з теоретичних підходів, сформульованих М. Портером у праці «Міжнародна конкуренція» [144, 202], в якій виділяються чотири основні стадії розвитку конкурентоспроможності національних економік, що відповідають особливостям взаємодії факторів виробництва в окремі пері оди часу (рис.1.5).

Рис. 1.5. Стадії розвитку конкурентоспроможності національної економіки

Рис. 1.5. Стадії розвитку конкурентоспроможності національної економіки

Беручи до уваги концепцію обмеженості виробничих ресурсів та базуючись на результатах аналізу наведеної вище схеми, можна зробити виключно важливий висновок стосовно сукупності знань, інноваційних ідей, умінь та навичок, які лежать в основі третього типу конкуренції. Це практично єдиний вид ресурсів, який є не тільки невичерпуваним, але й таким, що розвивається прог ресивно зростаючими темпами і значно випереджає навіть динаміку чисельності населення.

На думку автора, логіка розвитку суспільства веде до того, що саме цей ресурс має стати ядром нової глобальної системи суспільного виробництва, побудованої на інформації та інноваціях. Причому, ґрунтуючись на тому, що інформаційний ресурс є необмеженим, швидкість його передачі, застосування та ефективність використання є наб агато вищими, ніж трансакції грошей. Стабільність цієї нової системи виробництва буде набагато вищою за стабільність діючої фінансової системи.

Таким чином, ті країни, які вчасно не пристосовувались до вимог нової інформаційно-інноваційної системи господарювання будуть змушені витрачати власні обмежені природні ресурси,

37безуспішно намагаючись конкурувати з тими країнами, які ефективно розвиваються на базі невичерпного ресурсу інновацій. Динаміка відставання країн першої групи від держав, що належатимуть (чи такі, що вже належать) до другої групи, буде такою, що через кілька років відстань у розвитку двох груп країн стане майже нездоланною.

Отже, якщо не вж ити термінових заходів з інвестиційноінноваційної перебудови економіки України, то найближчим часом країна може опинитися поза кола не тільки розвинутих, але й тих країн, які швидко й ефективно розвиваються за рахунок технологій, заснованих у першу чергу на інтелектуалізації всіх складових і джерел суспільного розвитку.

Реалізація таких термінових захо дів має абсолютно змінити всю систему господарювання в країні та основні макроекономічні пропорції. Це дасть можливість змінити структуру господарювання та переорієнтувати його з виробництва продукції первинної переробки на користь продукції галузей інноваційного напрямку, до яких належать насамперед авіаційна та космічні галузі промисловості, суднобудування, біотехнології, інформаційної технології тощ о. Це у свою чергу дасть можливість сформувати ставлення до України як до розвинутої конкурентоспроможної держави і на цій основі визначити її місце у світовому конкурентному середовищі.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
1.4.1. Узагальнюючий показник економічного зростання
1.4.3. Показники інноваційного розвитку економіки, стан у та ефективності використання ресурсів капіталу
1.4.4. Показники статистики Державного бюджету
1.4.5. Показники статистики податків
1.4.7. Показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)