1.1. Становлення й етапи розвитку корпоративних інформаційних систем

1.2. Сутність корпоративних інформаційних систем, побудованих на основі концепції планування матеріальних ресурсів (MRP)

1.3. Корпоративні інформаційні системи, побудовані на основі концепції планування ресурсів виробництва (MRPII)

1.4. Побудова корпоративних інформаційних систем на основі концепції планування ресурсів підприємства (ЕRP)

1.5. Корпоративні інформаційні системи, орієнтовані на кінцевого споживача (CSRP)

Резюме

Терміни і поняття

Запитання для перевірки знань

Завдання для індивідуальної роботи Вивчивши матеріал цього розділу, ви будете ЗНАТИ: основні методологічні засади побудови КІС, а саме:

— основи методології планування матеріальних ресурсів (MRP);

— сутність концепції планування ресурсів виробництва (MRPII);

— побудову КІС на основі використання концепції планування ресурсів підприємства (ERP);

— перспективи КІС, зорієнтовані на вимоги кінцевого споживача (CSRP), а також УМІТИ:

— визначати чисту і повну потребу в матеріалах для корпорації;

— формувати схему замовлення матеріалів за точкою замовлення;

— розробляти структурні схеми корпоративних інформаційних систем за методологіями MRP, MRPII, ERP, CSRP.

1.1. СТАНОВЛЕННЯ Й ЕТАПИ РОЗВИТКУ КОРПОРАТИВНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ

Становлення й етапи розвитку корпоративних інформаційних систем охоплюють чималий період минулого століття, тому їх необхідно розглядати в контексті вдосконалення методів управління підприємствами й оброблення економічної інформації, що виникає в процесі управлінської діяльності. Інтерсивний розвиток методів управління промисловими підприємствами розпочинається у першій половині XX ст. і пов’язаний насамперед з такими відомими постатями, як Ф. Тейлор, Г. Гантт, Л. Брандейс, А. Шмідт, А. Файоль.

Ф. Тейлор працював над удосконаленням виробничого планування, досліджував чинники, що впливають на продуктивність виробництва, та методи раціональної організації робочого часу. Він розробив виробниче планування, виокремив його як найважливіший елемент організації виробництва і вважав, що виробничим плануванням і управлінням мають займатися професійні менеджери.

На початку XX ст. вийшла друком книжка інженера Ф. Тейлора «Принципи наукового менеджменту», де широко використовується поняття «наукове управління». Ф. Тейлор вважав, що «управління — це справжня наука, яка спирається на точно визначені закони, правила і принципи». Він виходив з того, що управління як особливий вид діяльності передбачає низку принципів, які можна з однаковим успіхом застосовувати до всіх видів соціальної діяльності. Замість розпливчастих і суперечливих принципів управління, запропонованих його попередниками, Ф.Тейлор сформував чітку наукову систему знань, у підґрунтя якої покладено чотири наукові принципи, котрі він назвав законами управління. Це:

— створення наукового фундаменту, який заступить місце застарілих, грубо практичних методів роботи, наукове дослідження кожного окремого виду трудової діяльності;

— відбір робітників і менеджерів за науковими критеріями, тренування і навчання їх;

— співпраця адміністрації з робітниками в справі практичного впровадження наукової організації праці та управління;

— рівномірний справедливий розподіл обов’язків і відповідальності між робітниками та менеджерами.

А. Файоль здійснив теоретичний аналіз організації діяльності та виокремив шість її основних видів: технічна (виробництво), комерційна, фінансова, охорона праці та власності, звітність, управління. Головний внесок праць А. Файоля полягає в тому, що він уперше теоретично проаналізував управлінську діяльність і довів, що управління здійснюється шляхом реалізації функцій планування, організації, розпоряджень, координації та контролю.

Разом із Ф. Тейлором працював Г. Гантт, який досліджував кількісні методи організації виробництва. Нині діаграма Гантта відома як один із методів наочного впорядкування робіт. Ідея Гантта полягає в тому, що головним ресурсом планування є час, а підставою для прийняття управлінських рішень — відхилення між фактичним і запропонованим станом робіт. Показавши на діаграмах Гантта по горизонталі інтервали часу, а по вертикалі — роботи, операції, устат-

кування, шляхом нескладних обчислень можна визначити фактичний стан справ і той, що планувався.

Незважаючи на те, що діаграми Гантта мають низку очевидних вад (наприклад, за допомогою діаграм Гантта незручно планувати різноманітні взаємозалежні ланцюжки робіт або ситуації, коли критичним ресурсом є не лише час), усі сучасні системи управління і планування проектами досі пропонують подавання графіків робіт у вигляді діаграм Гантта. Істотне вдосконалення методів планування здійснило військове відомство США у 50-ті роки XX ст., запропонувавши методи сіткового планування, або методи вибору «критичного шляху».

Усі зазначені розроблення було покладено в основу наукової дисципліни, що виникла в середині XX ст., — промислової інженерії, предметом якої є управління і організація виробництва, а також дослідження операцій. Згодом було розроблено багато статистичних і оптимізаційних алгоритмів планування, які використовують в корпоративних інформаційних системах. Наприклад, у відомій КІС SAP R/З для прогнозування потреби продукції (функція Forecast) з урахуванням інформації про фактичний попит за попередні періоди використовуються статистичні й евристичні методи для розрахунку сезонних коливань попиту. Іншим прикладом є метод оперативного планування в підсистемі планування виробництва SAP R/З, де програмно реалізовано алгоритм визначення дати виконання замовлення, скорочення тривалості виробничого циклу, мінімізації переналагоджень устаткування тощо.

На початку 1960-х років у США було розпочато роботи з автоматизації управління запасами. Пожвавлення економіки після Другої світової війни, активне зростання багатосерійного і масового виробництва товарів народного споживання й торгівлі спонукали виробників до використання математичних моделей планування попиту й управління запасами, що веде до істотної економії засобів, заморожених у вигляді запасів і незавершеного виробництва. Було встановлено, що вибір оптимального обсягу партії замовлення — одна з найважливіших умов підвищення ефективності виробництва, бо недостатній обсяг запасів зумовлює зростання адміністративних витрат у разі повторних замовлень, а надлишковий — заморожування обігових коштів.

Час до середини 60-х років XX ст. можна назвати періодом розвитку методик управління підприємством. Він є початковим етапом у зародженні та становленні інформаційних систем. Саме тоді розпочалися роботи з автоматизації управління підприємствами на базі великих ЕОМ і централізованого опрацювання інформації, створювалися інформаційні системи для управління окремими підрозділами чи видами діяльності, які з часом інтегрувалися в комплексні автоматизовані системи.

Перші автоматизовані системи управління запасами у промисловому виробництві ґрунтувалися на розрахунках з огляду на специфікацію складу виробу (Bill of Materials). За планом випуску виробів формували плани виробництва деталей і складальних одиниць, плани діяльності допоміжного виробництва, визначали обсяг закупівлі матеріалів і комплектувальних виробів.

На період від середині 60-х до кінця 80-х років XX ст. припадає новий етап у розвитку корпоративних інформаційних систем, пов’язаний із діяльністю американських дослідників Дж. Орліскі та О. Уайта у співпраці з Американським

товариством з контролю виробництва і запасів (APICS — American Production and Inventory Control Society) зі створення ефективної системи управління матеріальними ресурсами, в результаті чого була сформульована методологія MRP (Material Requirement Planning) — планування потреби в матеріалах. Ідея створення MRP належить Дж. Орліскі, який ще у середині 50-х років минулого століття писав, що планування потреби в матеріалах у вузькому сенсі складається з низки логічно пов’язаних процедур, ухвалених правил і вимог, що переводять виробничий процес у ланцюжок вимог, синхронізованих у часі, і запланованого забезпечення цих вимог для кожної одиниці запасу компонентів, необхідних для виконання виробничого процесу. MRP-система здійснює перепланування послідовності вимог і забезпеченості їх ресурсами в результаті змін, що відбуваються у повсякденному виробничому процесі. Але належного поширення ця методологія попервах не дістала і набула визнання лише з розвитком обчислювальної техніки та появою праць О. Уайта, який за умов автоматизації промислових підприємств пропонував розглядати в комплексі виробничі, постачальні та збутові підрозділи. Такий підхід і застосування обчислювальної техніки вперше дали змогу оперативно коригувати планові завдання в процесі виробництва в разі зміни потреб, коригування замовлень, браку ресурсів, відмови устаткування тощо. У публікаціях О. Уайта й Американського товариства з контролю виробництва та запасів (АPICS) було сформульовано методологію планування матеріалів, наближену до виробничих потреб, яку повною мірою втілено в програмних продуктах 70-х років ХХ століття. Сам О. Уайт брав безпосередню участь в розробленні й упровадженні MRP-програм.

На відміну від методів теорії керування запасами, що передбачають незалежний попит на всю номенклатуру, MRP часто називають методом розрахунків для номенклатури залежного попиту, тобто формування замовлень на деталі та комплектувальні вироби залежно від замовлень на готову продукцію. Практично MRP-система стала стандартом під час побудови корпоративних інформаційних систем, активізувала створення і впровадження комп’ютерних програм, що реалізують її прості принципи. Згодом у процесі аналізу поточної ситуації у світовому бізнесі та його розвитку з’ясувалося, що крім виробничих витрат значна частина їх у собівартості продукції не пов’язана з обсягом і процесом виробництва. Потрібна була нова ідеологія, яка б поєднувала маркетинг і планування продажу безпосередньо із плануванням виробництва.

У подальшому вдосконалення системи посприяло трансформації системи MRP із замкнутим циклом у розширену модифікацію, яку назвали MRPII (Manufactory Resours Planning) — планування ресурсів підприємства.

У цей період окрім методологій MRP і MRPII розвиваються інші концепції планування виробництва та управління ним. На японських підприємствах використовували метод планування і управління Just-in-time (JIT) — «точно і вчасно», який охоплює проектування виробів, вибір постачальників, забезпечення якості, планування, облік виробництва і його контроль із використанням спеціальних бирок-ярликів Kanban (вчасно зробити). Одна з найважливіших особливостей методу «точно і вчасно» пов’язана з мінімалізацією страхових і міжопераційних заділів за рахунок стабілізації постачання та забезпечення резерву виробничих потужностей. Метод Just in time не суперечить MRP і MRPII і часто пропонується в сучасних системах як одна з форм організації виробництва.

Метод ОРТ (Optimised Production Technology) — оптимізаційна технологія виробництва — розроблено в Ізраїлі у 1970-х роках. На його базі було створено кілька програмних пакетів. Цей метод призначений для максимізації випуску продукції за скорочення обсягу запасів і виробничих витрат. У його основі лежить визначення дефіциту виробничих потужностей і матеріальних ресурсів і якнайточніший облік їх під час планування.

Концепція комп’ютеризованого інтегрованого виробництва (CIM — Computer Integrated Manufacturing) виникла на початку 1980-х років і пов’язана з інтеграцією гнучкого виробництва та систем управління ним та широким використанням MRP і MRPII систем. Щодо них CIM передбачає інтеграцію всіх підсистем: керування постачанням, проектування, планування і підготовку виробництва, управління виробничими ділянками й цехами, управління транспорноскладськими системами, забезпеченням, устаткуванням, інструментом і оснащенням, якістю, збутом, фінансами тощо.

У 1980-х роках у військовому відомстві США було розроблено методи CALS (Computer-aided Acquisition and Logistics Support)

— комп’ютерна підтримка процесу постачання і логістики для підвищення ефективності управління і планування в процесі замовлень, розроблення, організації виробництва, постачання й експлуатації військової техніки. CALS довела свою ефективність і нині переноситься на цивільні галузі виробництва. Низка проектних рішень CALS стандартизується в міжнародній організації ISO і використовується в системах MRPII/ERP.

Отже, на 70-ті — 80-ті роки XX ст. припадає другий етап у розвитку корпоративних інформаційних систем, характерною особливістю якого є розроблення програмних продуктів відповідно до концепцій MRP/MRPII і централізованого опрацювання інформації у середовищі відповідних СУБД. За цих умов бізнеспроцеси мали внутрішню сфокусованість на традиційні виробничі структури, сегментовані за відділами й виконуваними функціями. Інтеграція програмних і апаратних засобів означала розроблення прикладних програм, які використовували той самий програмний код, виконуваний на єдиній апаратній платформі (на одній машині). Практично можливості апаратних засобів визначали розробку програмних систем. Тому на цьому етапі корпоративні програмні системи, такі як MRP і MRPII, обмежувалися вимогами до апаратури, підтримкою єдиної технічної платформи, мали ускладнені процедури супроводу й підтримки системи.

Орієнтування на двоспрямований вільний потік інформації між покупцем і виробником прийшло пізніше завдяки впровадженню відкритих технологій.

Період від початку 90-х років XX ст. до початку XXI ст. можна назвати третім етапом у розвитку корпоративних інформаційних систем. Характерною особливістю цього етапу є побудова КIС на базі концепції ERP (Enterprise Recui-rements Planning) — планування ресурсів підприємства та перехід на нову технічну платформу (персональні комп’ютери). У цей час прискореними темпами змінюються архітектури інформаційних технологій, відбувається перехід від традиційних мейнфреймів і централізованого опрацювання інформації до відкритих інформаційних систем із розподіленим обробленням інформації. Концепція ERP стала провідною моделлю бізнесу, яку виробники й досі використовують для досягнення виробничої ефективності.

Застосування методології ERP стає стандартним. Виробники, які сподіваються на успіх за умов зростання конкуренції на ринку, мають активно викори-

стовувати ERP, щоб відповідати виробничій ефективності конкурентів. Головним показником для віднесення програмних систем до корпоративних стає відповідність їх методології ERP.

Широкого застосування набувають сучасні корпоративні інформаційні системи R/З, Baau IV, Scala, Галактика, промислові СУБД провідних розробників Oracl, Informix, Ingres, Sybase. У зв’язку з розвитком мережевих технологій локальні КIС поступаються місцем клієнт-серверним і web-серверним КIC. Розвиток мереж Internet надає дедалі більше можливостей роботи з віддаленими підрозділами корпорацій, відкриваються широкі перспективи електронної комерції, обслуговування покупців через Internet тощо.

Початок третього тисячоліття ознаменував новий виток (четвертий етап) у розвитку інформаційних технологій. Характерною ознакою його є глобальна комп’ютеризація суспільства. Інформаційні технології охоплюють не лише всі аспекти бізнесової діяльності, а й стають невід’ємним атрибутом побутової сфери.

Що стосується розвитку КІС, то в новому тисячолітті основу їхньої архітектури визначатиме нова методологія CSRP (Cusfomer Synchronized Resourse Planning) — планування ресурсів, синхронізоване із покупцем. CSRP пропонує модель бізнесу та набір інструментів, здатні зробити партнерство з покупцем і досяжним, і підтримуваним. Крім того, CSRP пропонує новий набір бізнесправил, заявки яким виробники зможуть задовольняти виняткові вимоги кожного унікального покупця, причому щодня.

Аналіз загального становища на світовому ринку виробників програмного забезпечення для KIC останні десять років дає підстави стверджувати, що головною тенденцію є суцільний перехід на використання Internet (Intranet)-технологій. Практично всі гіганти індустрії прикладного програмного забезпечення, зокрема Sap, PeopleSoft, Baan, Oracle та інші корпорації, заявили про вихід Internet-версій своїх програмних комплексів у перші роки XXI століття [29—31].

Четвертий етап розвитку КІС перебуває у фазі зародження, але вже зараз зрозуміло, що характерні риси сучасних ІС, де централізоване оброблення і єдине управління ресурсами на верхньому рівні поєднуються з розподіленим обробленням на нижньому, визначаються синтезом рішень, апробованих у системах попередніх поколінь. Така побудова ІС є свого роду компромісом між бажанням використовувати комфорт графічного інтерфейсу індивідуальних застосувань і вимогами максимальної доступності даних для всіх користувачів системи, підвищення швидкості оброблення, простоти адміністрування і зниження експлуатаційних витрат. Інформаційні системи четвертого покоління мають акумулювати в собі такі основні особливості:

— максимальне використання потенціалу настільних комп’ютерів і середовища розподіленого оброблення даних;

— модульну побудову системи, що передбачає поєднання множини різних типів архітектурних рішень у рамках єдиного комплексу;

— економію ресурсів системи за рахунок централізації зберігання й оброблення даних на верхніх рівнях ієрархії ІС;

— наявність ефективних централізованих засобів мережевого системного адміністрування, яке вможливить наскрізний контроль за функціонуванням мережі та управління даними на всіх рівнях ієрархії. Зазначені засоби системного

адміністрування мають забезпечувати необхідну гнучкість і динамічні зміни конфігурації системи.

Крім того, наступне десятиліття буде ознаменоване переходом на нову модель бізнесу. Увагу фокусуватимуть не на тому, «як робити», а на тому, «що» робити і «як» це купуватимуть. Нова модель бізнесу планування ресурсів, синхронізована із покупцем (CSRP), визначатиме діяльність зі створення продукту споживання в наступні десять років та архітектуру КІС.