Посилення впливу внутрішніх економічних важелів на кінцеві результати роботи агропромислових формувань викликає побудову системи відносин між структурними підрозділами, яка б забезпечувала максимальну ефективність їх функціонування з точки зору підприємства в цілому. Нова система внутрішніх економічних відносин повинна прийти на зміну внутрішньогосподарським розрахунку, поширеним у 80-ті роки.
Будь-яка система являє собою сукупність взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів, керівництво якими здійснюється суб’єктами управління. Система внутрішнього економічного механізму — це сукупність взаємозв’язків, які визначають майнові, орендні, виробничі, фінансові відносини між підприємством та його підрозділами, зокрема, між самими підрозділами і забезпечують реалізацію економічних інтересів усіх учасників виробництва. Таким чином, метою створення внутрішньогосподарського економічного механізму є забезпечення ефективного функціонування підприємства.
Зокрема, загальна схема організації внутрішньогосподарських економічних відносин в агропромисловому формуванні, що за юридично-правовою формою є господарським товариством зображена на рис. 7.3.
224
В основу функціонування внутрішньогосподарського економічного механізму покладено мотиваційний механізм саморегулювання поряд з адміністративним регулюванням. Суть мотиваційного механізму саморегулювання діяльності підрозділів агропромислових формувань полягає в тому, що вводиться економічне стимулювання, побудоване на принципах часткової самоокупності та часткового самофінансування підрозділів підприємства. Принцип самоокупності заснований на економічній зацікавленості трудових колективів у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи свого підрозділу.
Забезпечення економічного стимулювання відбувається шляхом надання підрозділам відносної самостійності (майнової, економічної, організаційної та фінансової), можливості розпоряджатися частиною кінцевих результатів своєї праці у вигляді прибутку. Така система економічних відносин в агропромислових формуваннях дозволяє мобілізувати внутрішні резерви і ресурси для досягнення максимального результату.
Окрім цього, слід зазначити, що внутрішній економічний механізм підприємства: ? побудований на економічному інтересі; ? має відмінності на рівні підрозділів та на рівні агропромислового формування в цілому; ? зорієнтований на вирішення переважно тактичних (поточних) завдань; ? має обмежену сферу діяльності; ? може трансформуватися під впливом розвитку самого підприємства і зовнішньоекономічного середовища.
У процесі формування та функціонування підрозділам надається відносна майнова, організаційна, економічна і фінансова 225самостійність. Відносність характеризується тим, що підрозділи не є самостійними юридичними особами, хоча і можуть мати рахунки в банках та укладати угоди з сторонніми підприємствами в межах наданих їм повноважень. Самостійно внутрішньогосподарські підрозділи можуть приймати рішення щодо питань оперативного планування, регулювання і управління виробництвом.
Серед основних принципів функціонування внутрішньогосподарського економічного механізму слід назвати:
— відносну майнова самостійність виробничих підрозділів;
— відносну економічна самостійність виробничих підрозділів;
— відносну фінансова самостійність виробничих підрозділів.
Відносна майнова самостійність виробничих підрозділів забезпечується шляхом закріплення за ними частки виробничих фондів, яка може бути надана підрозділу в оренду. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність в сфері виробництва і є умовою надання підрозділам економічної самостійності.
Для забезпечення принципу реалізації відносної економічної самостійності підрозділів на підприємстві запроваджується механізм формування планово-розрахункових цін на продукцію, роботи, послуги для здійснення взаєморозрахунків між його підрозділами. Економічна самостійність покликана посилити на рівні підрозділів вплив таких принципів, як співвідношення витрат з результатами діяльності, економічної зацікавленості з економічною відповідальністю.
Відносна фінансова самостійність виробничих підрозділів досягається шляхом організації системи фінансових розрахунків на внутрішньогосподарському рівні. Для цього в агропромисловому формуванні підприємства створюється госпрозрахунковий центр. Усі розрахунки в межах підприємства за ресурси, продукцію, роботи, послуги здійснюються через внутрішньогосподарський розрахунковий центр. В основу фінансових взаєморозрахунків слід покласти внутрішні планово-розрахункові ціни. Джерелами фінансових розрахунків для підрозділів є власний чистий прибуток, власні оборотні засоби, внутрішньогосподарські кредити, надходження коштів за санкціями та інші.
Система внутрішньогосподарського економічного механізму підприємства, метою створення якої є найповніша реалізація економічних інтересів підприємства та його структурних підрозділів, формується під впливом специфічних особливостей самого суб’єкта господарювання, зокрема особливостей продукції, рівня споживання готової продукції у виробничому процесі, обсягу 226внутрішньогосподарських послуг. Серед основних форм внутрішньогосподарського економічного механізму можна назвати:
— пряме регулювання діяльності з боку центрального апарату за системою показників;
— договірне регулювання діяльності;
— комплексне регулювання діяльності.
Серед переваг прямого централізованого регулювання діяльності слід виокремити наступні: ? визначеність, простота функціонування та впровадження; ? деталізований розподіл функціонального навантаження; ? високий ступінь координації і контролю.
Проте така форма не позбавлена низки недоліків: ? низький рівень адаптивності до змін у структурі господарювання; ? недостатній ступінь самостійності підрозділів, що знижує їх матеріальну зацікавленість; ? висока залежність від апарату управління.
Завданням такої форми функціонування внутрішньогосподарського економічного механізму є забезпечення реалізації планових завдань центрального апарату на рівні підрозділів агропромислового формування. Договірне регулювання передбачає налагодження конструктивних відносин між підприємством і його підрозділами на основі укладених угод. Переваги такої форми внутрішньогосподарського економічного механізму полягають в наступному: ? наявність реального економічного інтересу; ? великий ступінь самостійності підрозділів; ? висока відповідальність підрозділу за результати праці.
До недоліків функціонування зазначеної форми функціонування внутрішньгосподарського економічного механізму можна віднести: ? функціональна (іноді й структурна) відокремленість може призвести до порушення технологічної системи; ? породжує складність взаємостосунків підрозділів та підприємства.
Зазначена форма функціонування внутрішньогосподарського економічного механізму може реалізовуватись на основі застосування різних схем економічних відносин між підрозділами. Зокрема можна назвати такі види систем стимулювання в рамках даної форми, як стимулювання за розрахунковими цінами від чистої продукції, стимулювання за комплексним розцінками, залишковий принцип матеріального стимулювання. 227
Комплексне регулювання діяльності передбачає поєднання в собі двох попередніх форм внутрішнього економічного механізму. Сферою застосування такої форми, як правило, є підприємства, які потрапили в кризове становище. Серед переваг зазначеної форми внутрішньогосподарського економічного механізму слід назвати:
— акцентування уваги на першочергових напрямах діяльності підрозділів;
— спрощення відносин між підрозділом і апаратом управління;
— поєднання координації і контролю з відносною самостійністю.
Недоліками функціонування такої форми внутрішньогосподарського економічного механізму є: ? практична відсутність матеріального стимулювання роботи підрозділів; ? труднощі взаємовідносин підрозділів та підприємства (перекладання відповідальності).
Головним завданням такої форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства є забезпечення виконання критичних показників діяльності як його підрозділів, так і його самого при використанні мінімуму ресурсів.
Однією з найважливіших умов створення внутрішньогосподарського економічного механізму підприємства є організація договірних відносин між підприємством та його підрозділами і між самими підрозділами. Система цих відносин передбачає укладання внутрішньогосподарських договорів на оренду, постачання сировини і матеріалів, продукції, виконання робіт і надання послуг та положень про внутрішньогосподарські підрозділи.
Основне місце у внутрішньогосподарських договорах займають: визначення обсягів продукції та послуг, що мають відображатися у натуральній і вартісній формах; терміни поставок продукції та послуг; норми затрат матеріалів, палива тощо; нормативи та ліміти, визначені на основі витрат виробництва; планово-розрахункові ціни; перелік вимог та розмір санкцій.
Внутрішньогосподарські договірні відносини в рамках агропромислового формування не надають можливості виробничим підрозділам права самостійного вибору партнерів за межами підприємства, проте такі підрозділи мають можливість при укладенні подавати свої пропозиції щодо зміни партнерів підприємства.
Організація внутрішньогосподарських договірних відносин передбачає не лише укладання угод, а й виконання завдань за ними, здійснення фінансових взаєморозрахунків, розгляд еконо-228мічних претензій за невиконаними зобов’язаннями, відшкодування заподіяних економічних збитків.
При організації внутрішньогосподарських договірних відносин необхідний диференційований підхід до різних підрозділів підприємства (визначення ступеня їх участі в системі з врахуванням функціональних особливостей). На основі такого критерію, як можливість планування частки прибутку підприємства від реалізації продукції і формування на цій основі валового прибутку підрозділу, всі підрозділи слід поділити на три групи: ? підрозділи, які формують свій прибуток за рахунок реалізації підприємству та іншим підрозділам власної продукції (робіт, послуг) за внутрішньозаводськими планово-розрахунковими цінами. Вони будують свою виробничо-господарську діяльність на принципах повної самоокупності та часткового самофінансування (усі основні, допоміжні та обслуговуючі підрозділи, матеріально-технічного забезпечення); ? підрозділи, які будують свою діяльність на частковій самоокупності, тобто частково функціонують за рахунок надання різних послуг іншим підрозділам, а частково — за рахунок калькуляції загальногосподарських витрат на їх утримання; ? підрозділи, які будують свою діяльність суто за рахунок калькуляції граничних витрат на їх утримання (адміністративноуправлінський апарат підприємства).
Розробці виробничих завдань внутрішньогосподарським підрозділам передує визначення їх кількості та складу. Під визначенням кількості підрозділів розуміється перелік внутрішньогосподарських одиниць, а складу — закріплення за ними засобів виробництва та працюючих відповідно до виробничого напряму та місця у внутрішньогосподарському поділі праці. За своїм значенням та характером це досить копітка і відповідальна робота, від якості виконання якої залежить успішність впровадження внутрішньогосподарського механізму.
Отже, договірні відносини на підприємствах відіграють важливу роль у формуванні якісно нових відносин в межах господарюючих суб’єктів. Нижче наведено приклад положення про центр прибутку агрофірми, на основі якого можна побачити значну частину елементів внутрігосподарського економічного механізму цього формування.
Затверджую:
про центр прибутку агрофірми «Урожай»
Загальні положення
1.1. Внутрішньогосподарський відділ по виробництву продукції, діючий на принципах центру прибутку (надалі — Центр), створений на основі Положення про організаційну структуру агрофірми «Урожай» (надалі — Агрофірма) шляхом надання повноважень для ведення господарської діяльності Генеральним директором Агрофірми.
1.2. Центр є економічно відокремленим підрозділом Агрофірми, який реалізує статутні завдання Агрофірми, діє на підставі Статуту Агрофірми та цього Положення.
1.3. Центр може мати особовий рахунок в фінансоворозрахунковому відділі Агрофірми.
2. Мета та предмет діяльності
2.1. Головною метою Центру є виробництво та реалізація продукції рослинництва, а також супутніх видів рослинницької продукції з найменшими витратами та отриманням прибутку.
2.2. Предметом діяльності Центру є: ? вирощування овочевих культур культур; ? надання виробничих послуг іншим підрозділам підприємства; ? здійснення інших видів діяльності, що не заборонені законодавством.
3. Управління Центром. Трудові відносини
3.1. Управління діяльністю Центру здійснює керівник Центру, який призначається на посаду Генеральним директором Агрофірми (Керівником адміністративного центру — надалі Керівником АЦ), з укладанням письмової угоди. Керівник Центру діє на підставі та в межах повноважень, (вказаних в Дорученні, яке надане Генеральним директором Агрофірми (Керівника АЦ), з урахуванням положень, що зафіксовані в трудовому договорі (контракті).
3.2. Керівник Центру несе повну відповідальність за кінцеві результати роботи Центру, у тому числі, за виконання завдань по виробництву продукції та послуг і забезпеченню їх необхідної якості; рівень витрат на виробництво продукції та послуг, рентабельність, прибутковість та норму прибутку; дотримання оптимального рівня чисельності працюю-
229
Генеральний директор агрофірми «Урожай» «___» _______________200_ р.
Положення
чих і продуктивності праці, охорону праці і техніку безпеки; за створення противитратного механізму.
3.3. Керівник Центру забезпечує, за погодженням з Генеральним директором Агрофірми (Керівником АЦ), запровадження прогресивних і ресурсозберігаючих технологій.
3.4. Трудові відносини між Агрофірмою, працівниками та керівником Центру здійснюються згідно з трудовим законодавством України (КЗпП України і ін.).
4. Майно Центру
4.1. Майно і земля виділяється Центру Генеральним директором Агрофірми (Керівником АЦ), на підставі відповідних договорів та передаються Центру за актами приймання-передачі.
4.2. Центр користується і розпоряджається майном і землею, переданими йому в відповідності з метою його діяльності.
4.3. Використання земель Центром здійснюється у відповідності з Земельним Кодексом України, іншими законодавчими та нормативними актами, які регулюють земельні відносини в Україні, статутом Агрофірми та договором, що регламентує земельні відносини.
5. Виробничо-господарська та фінансова діяльність Центру
5.1. Господарська діяльність Центру здійснюється на засадах комерційного розрахунку. Економічна суть внутрішньогосподарських відносин полягає в тому, що всі види продукції, роботи та послуги стають товаром у середині Агрофірми. Економічні відносини Центру з Агрофірмою і іншими внутрішньогосподарськими підрозділами регламентуються угодами.
5.2. Продукція, що виробляється Центром, реалізується Агрофірмі по договірним (трансфертним) цінам.
5.3. Центр самостійно вирішує питання організації і технології виробництва сільськогосподарської продукції, внутрішнього розпорядку життя колективу, відповідальності за кінцеві результати господарської діяльності.
5.4. Центр визначає умови оплати праці згідно з політикою та рекомендаціями Агрофірми з питань оплати праці, розподіляє заробіток між працівниками Центру. Оплата праці може здійснюватись як в грошовому, так і в натуральному виразі. Розмір оплати праці робітників Центру не обмежується і фактично залежить від госпрозрахункового прибутку, який формується як різниця між вартістю реалізованої продукції, надання послуг і виробничими витратами, відрахуваннями на покриття авансових платежів та іншими платежами, розмір яких щорічно визначається в бюджеті Центру при укладенні договору з Адміністративним Центром про економічні взаємовідносини.
5.5. Оплата праці найманих працівників визначається за домовленістю сторін, але не може бути нижчою встановленого мінімального рівня заробітної плати в галузі.
230
5.6. Матеріальні і інші витрати, понесені на виробництво продукції, оцінюються за трансфертними цінами та фактичною собівартістю.
5.7. За невиконання договірних зобов’язань по виробництву продукції (наданню послуг) Центр відшкодовує, із своєї частини прибутку, вартість недоданої продукції, оціненої по середніми реалізаційними (трансфертним) цінами.
5.8. Центр забезпечує дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки, вимог виробничої санітарії.
6. Облік і звітність
6.1. Центр самостійно веде облік і надає відповідну звітність Адміністративному центру Агрофірми у встановлені строки.
7. Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю Центру
7.1. Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю Центру здійснює ревізійна комісія Агрофірми, Адміністративний Центр. Оперативний контроль здійснює керівник Центру.
8. Припинення діяльності Центру
8.1. Рішення про припинення діяльності Центру приймають загальні збори учасників ТОВ Агрофірми.
8.2. Припинення діяльності Центру може мати місце у випадках: ? ліквідації; ? при систематичній збитковості; ? при злитті з іншими підрозділами Агрофірми.
8.3. При ліквідації Центру, після завершення розрахунків по заробітній платі, майно, яке залишається, передається Агрофірмі.
