1. Ідентифікація виробничої структури підприємства.
2. Організаційно-управлінська структуризація підприємства.
3. Суть та складові внутрішньогосподарських економічних відносин.
4. Побудова та функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства.
7.5. Практичні завдання
2311. Здійсніть визначення кількості та складу внутрішньогосподарських підрозділів агропромислового формування, яке містить у своєму складі (варіанти):
1) сільськогосподарське виробництво представлене виробництвом молока та молокопереробкою;
2) сільськогосподарське виробництво представлене вирощуванням томатів та їх промисловою переробкою;
3) сільськогосподарське виробництво представлене виробництвом горошку молочних сортів та їх промисловою переробкою;
4) сільськогосподарське виробництво представлене виробництвом свинини та її промисловою переробкою;
5) сільськогосподарське виробництво представлене вирощуванням цукрових буряків та виробництвом цукру;
6) сільськогосподарське виробництво представлене виробництвом винограду та його промисловою переробкою.
Вибір варіанта необхідно здійснити відповідно до номера студента в списку групи, що вивчає дисципліну (7, 13, 19 по списку студенти вибирають 1 варіант; 8, 14, 20, відповідно, 2 варіант і т. д.).
Для виконання завдання студенту необхідно врахувати, що для обґрунтованого визначення кількості та складу внутрішньогосподарських підрозділів необхідно знати його виробничу, організаційну та управлінську структуру. Виробнича структура характеризується видом одержаної господарством продукції, послуг. Організаційна структура дає відповідь на питання: які внутрішньогосподарські підрозділи виконують виробничу програму, як вони взаємопов’язані при внутрішньогосподарському поділі праці. Управлінська структура або структура управління — це сукупність управлінських ланок з чітким визначенням відносин координації та підпорядкованості.
2. Розробити схему руху ресурсів та контролю витрат в агропромисловому формуванні (вид агропромислового формування повинен бути такий, як і в попередньому завданні). Для цього потрібно:
— визначити центри відповідальності (витрат, прибутку, інвестицій);
— визначити ресурси, що надходять у центри відповідальності із зовнішнього середовища;
— визначити, якою продукцією, роботами, послугами обмінюються підрозділи;
— визначити, яка продукція, роботи, послуги реалізують центри відповідальності за межі підприємства;
— охарактеризувати можливі потоки документообігу між внутрішньогосподарськими підрозділами підприємства.
У ході виконання завдання необхідно розробити: матрицю руху ресурсів, що надходять до внутрішньогосподарських підрозділів із зовнішнього середовища; матрицю руху продукції, послуг між внутрішньогосподарськими підрозділами підприємства.
232?
23318. Які особливості організації договірних відносин на підприємстві ви можете назвати?
19. Документальна регламентація відносин між внутрішньогосподарськими підрозділами підприємства.
20. Охарактеризуйте структуру положення про внутрішньогосподарський підрозділ підприємства.
21. Як розподіляються підрозділи підприємства від можливості планування частки їх прибутку?
7.7. Термінологічний словник
Внутрішньогосподарські відносини являють собою технікоорганізаційні та економічні відносини, які складаються в підприємстві між його структурними підрозділами та функціональними службами. Суб’єктами цих відносин виступають працівники апарату управління, працівники.
Ланка управління — самостійна частина організаційної структури на певному рівні, що представлена окремим органом (керівником), який наділяється функціями управління, правами для їх реалізації та несе відповідальність за виконання функцій і використання прав.
Підрозділ — це окремі частини підприємства, що об’єднують групи людей, які виконують специфічні завдання, досягають окремих цілей, що є складовими загальної мети організації.
Рівень управління — єдність ланок управління, однаково віддалених від верхньої ланки (вершини) організаційної структури.
Система внутрішньогосподарського економічного механізму являє собою сукупність взаємозв’язків, які визначають майнові, орендні, виробничі, фінансові відносини між підприємством та його підрозділами, в тому числі між самими підрозділами і забезпечують реалізацію економічних інтересів усіх учасників виробництва.
Структуризація — це виділення у складі сільськогосподарського підприємства його внутрішніх складових — так званих підрозділів, та диференціація їх економічних функцій.
Філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі її функції або їх частину.
Функції управління — це загальні адміністративні обов’язки, які виконуються керівниками на різних рівнях управління.
Центр витрат — підрозділ, діяльність якого пов’язана з витратами грошових засобів для одержання необхідних підприємству активів в натуральному виразі.
234Центр відповідальності — підрозділ підприємства, керівник якого є відповідальним за набір визначених показників оцінки ефективності господарювання.
Центр прибутку — вид центру відповідальності, підрозділ підприємства, в задачі якого входить формування прибутку.
7.8. Література
1. Боброва О. Г. Організація і стимулювання праці: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. у 2 ч. — Ч. 2. — К.: КНЕУ, 2004.
— 145 с.
2. Внутрішньогосподарські організаційно-економічні механізми забезпечення прибутковості сільськогосподарських підприємств. — К.: ІАЕ УААН, 2003. — 204 с.
3. Голов С. Ф. Управлінський облік: Підручник. — К.: Лібра, 2003.
— 704 с.
4. Грещак М. Г., Гребешкова О. М. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2001.
— 101 с.
5. Дем’яненко С. І. Менеджмент аграрних підприємств. — К.: КНЕУ, 2005.
— 352 с.
6. Дієсперов В. С. Організація та оплата праці в сільськогосподарських підприємствах. — К.: Інститут аграрної економіки УААН, 1999. — С. 219—260.
7. Медвецький О. О. Організація і стимулювання праці: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 180 с.
8. Методичні рекомендації по організації внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин в підприємствах АПК / Рябчик О. А., Коваленко Ю. С., Малік М. Й. та ін. — К.: ІАЕ УААН, 1998. — 105 с.
9. Оплата праці в сільськогосподарському виробництві: За ред. Лузана Ю. Я. — К.: Центр «Агропромпраця», 2000.
ЕФЕКТИВНІСТЬ
Частина ІІІ
ТА РИНКОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ
ДІЯЛЬНОСТІ АГРОПРОМИСЛОВИХ
ФОРМУВАНЬ
Тема 8
235ФОРМУВАНЬ
8.1. Теоретико-методологічні основи ефективності та характеристика її видів в агропромисловому виробництві
Ефективність може бути визначена як відношення певного результату до витрат, пов’язаних з отриманням цього результату. У формалізованому вигляді цей зв’язок можна записати так:
236
В
Р
Ем?, (8.1) де Ем — ефективність; Р — результат (дохід, прибуток, урожайність тощо); В — виробничі витрати.
У загальному вигляді ефективність агропромислового формування (організації) можна охарактеризувати як співвідношення між ціною продукції, її собівартістю та якістю. У ринковій економіці це співвідношення має певні закономірності — зростання якості продукції призводить як до збільшення виробничих витрат, так і до зростання ціни. Однак темпи зростання собівартості повинні бути нижчими від темпів зростання ціни. Якщо ж відбувається зворотний процес, то він означає зниження ефективності діяльності організації. Ефективність діяльності організації у формалізованому вигляді може мати такий вигляд:
Ц
СЦ
Еo?, (8.2) ?де Ео — ефективність діяльності організації; С — собівартість одиниці продукції (робіт, послуг); Ц — ціна продукції (робіт, послуг).
Оскільки в сільському господарстві ціна визначається ринком — попитом і пропозицією на продукцію та законом середньої норми прибутку, то її рівень є величиною відносно постійною (в короткостроковому періоді). В цих умовах підвищення ефективності діяльності організації в сільському господарстві можливе в основному за рахунок зниження витрат у розрахунку на одиницю продукції (питомих виробничих витрат) та поліпшення якості продукції. В свою чергу зниження собівартості одиниці продукції та поліпшення її якості можливе виключно че-рез впровадження відповідних технологій виробництва, зберігання та переробки продукції.
Крім цього, необхідно враховувати іншу специфіку діяльності організацій у сільському господарстві, яка полягає у формах власності на засоби виробництва — землю і капітал та формах організації виробництва. Найперше це стосується фермерських господарств, які є основою аграрного виробництва країн з ринковою економікою. Відмінність класичного фермерського господарства від капіталістичного, основною характерною ознакою якого є використання найманої праці, пояснюється тим, що фермерські господарства ґрунтуються на праці фермера та членів його сім’ї. Тому для фермерських господарств критерієм ефективності виступають загальна сума виручки від реалізації продукції та валовий дохід, тоді як для капіталістичного господарства — прибуток.
Пояснюється це тим, що виступаючи одночасно в ролі власника засобів виробництва, менеджера і працівника, фермер жорстко не поділяє свій дохід на прибуток та заробітну плату. Межа між прибутком та заробітною платою у фермерському господарстві є досить гнучкою. Саме такою гнучкістю і пояснюється те, що протягом декількох років фермерське господарство може отримувати збитки і залишатися при цьому на ринку продукції, яку воно виробляє.
Однак з розвитком економіки спостерігається чітка тенденція як до укрупнення фермерських господарств, так і до їх поступового перетворення на капіталістичні господарства. Тому не випадково сьогодні майже 20 % фермерських господарств у СШ
А та країнах Західної Європи виробляють понад 80 % сільськогосподарської продукції. В процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств в Україні також створювалися фермерські господарства. Однак у більшості випадків вони є фермерськими тільки за формою, а капіталістичними за суттю, адже ґрунтуються виключно на найманій праці.
Класичні фермерські господарства, маючи більші можливості в регулюванні своєї виробничої діяльності, в тому числі й використання власної праці, порівняно з капіталістичними господарствами, мають і ширші можливості в розподілі отриманої виручки. Саме цим пояснюється те, що їм вигідніше виробляти трудомістку продукцію, яка забезпечує найбільшу виручку і валовий дохід. Важливу роль при цьому відіграють такі чинники, як вища інтенсивність виробництва і праці у фермерських господарствах, повніше використання фонду робочого часу, а також ширші мо
237238жливості у розподілі одержаних виручки і валового доходу на споживання і нагромадження.
Цікавим є те, що численні дослідження питання ефективності функціонування фермерського і капіталістичного типу організації економістами США показали, що при виробництві більшості видів продукції перевищення фермою розмірів сімейного господарства, розрахованого на працю двох людей, з точки зору ефективності використання ресурсів є невиправданим. Однак, хоч критерієм ефективності дрібних ферм є виручка від реалізації продукції і валовий дохід, вони теж здійснюють розрахунок прибутку, котрий є більш умовний, ніж фактичний. Розрахунок прибутку всіма типами сільськогосподарських підприємств необхідний перш за все з метою їх оподаткування та аналізу діяльності.
Так, чистий дохід фермерського господарства визначають як різницю між сумами грошових надходжень і виробничих витрат. Він також враховує прибуток від неоплаченої праці фермера, його управлінської діяльності та від використання власного капіталу. Прибуток від неоплаченої праці фермера входить до чистого доходу, оскільки фермер не нараховує собі оплату праці, а свій дохід поділяє на фонди нагромадження і споживання.
При розрахунку прибутку від управлінської діяльності спочатку визначають можливий прибуток від власного капіталу за нормативною ставкою, яка характеризує можливість одержання доходу від власного капіталу незалежно від сфери його застосування. Як правило, ця нормативна ставка дорівнює банківському проценту за довгостроковими позичками. Різниця між чистим доходом ферми і розрахунковим прибутком від власного капіталу і буде прибутком від управлінської діяльності. Одержану суму ділять на затрати праці з управління фермою і отримують прибуток на годину управлінської праці. Порівнюючи цей показник з можливими іншими варіантами діяльності, фермер робить висновок про прибутковість свого бізнесу.
Під поняттям ефективності підприємства дуже часто розуміється здатність підприємства виробити якомога більше продукції, використовуючи дану кількість ресурсів (технічна ефективність виробництва продукції). Або, альтернативно, ми можемо сказати, що ефективність означає здатність підприємства виробити даний обсяг продукції, використовуючи мінімум ресурсів. Обидва визначення є рівнозначними за умови сталого ефекту масштабу і вибір методу при аналізі ефективності залежить від «поведінки» виробничої одиниці. Якщо кінцевою метою роботи підприємства 239MmyzyKktmktktmk...1,
1,,????NnxzxKktnktktnkk...1,
1,,?????
0?tkz???Kktkz
1
1є максимізація виручки — тоді технічна ефективність виробництва продукції є доцільною. Однак, якщо підприємство притримується принципу мінімізації витрат — тоді при аналізі ефективності необхідно оперувати поняттям технічної ефективності використання ресурсів. 8.2. Технічна, алокативна та економічна ефективність і методичні підходи до їх визначення за методом «Аналізу оболонки даних»
З метою визначення ефективності діяльності агропромислових формувань використовують методику аналізу оболонки даних або DEA (Data Envelopment analysis), основою якого є побудова кривої (границі) базуючись на кращих підприємствах. Це досягається шляхом вирішення проблеми лінійної оптимізації: Fk = min ?k (8.3) за умови наступних обмежень , , , (змінний ефект масштабу (ЗЕМ)), де Fi = min ?k — технічна ефективність використання ресурсів, zk — змінні, що показують інтенсивність, з якою використовується кожне підприємство при побудові кривої найкращих підприємств, yk,m — продукція k-го підприємства m-ного виду, xk,n — використовуваний ресурс n-го виду, t — індекс часу і k = 1…K — кількість підприємств. Рішення даної проблеми оптимізації можуть бути отримані за допомогою комп’ютерної програми DEAP.
Наприклад, для того, щоб визначити вплив форми власності на ефективність, можна оцінити криву виробничих можливостей, припускаючи, що технологічні можливості однакові для підприємств усіх форм власності. Ідея цього підходу зображена на рисунку 8.1 для підприємств двох форм власності і для випадку, ко-ли виробляється лише один вид продукції і використовується один вид ресурсу.
240
Рис. 8.1. Крива технологічних можливостей за однотипних технологій виробництва
Нехай EGCFN (побудована на базі найефективніших підприємств) описує технологію, скажімо, приватних підприємств. Технічно ефективні підприємства знаходять на межі площини, яка описує технологію. Підприємства, які знаходяться всередині цієї області, є неефективними, причому чим більш віддалені вони від межі EGCFN, тим вони менш ефективні. Спостереження, позначені зірочками (*), є технічно неефективними. Подібна область, що описує технологію, може бути побудована і для, скажімо, державних підприємств. Позначимо її ABD. Для кожного приватного і державного підприємства ми можемо розрахувати оптимальні значення ресурсів. Для цього необхідно перемножити кожен ресурс на розраховане значення ефективності ?. Коли ми розв’язуємо проблему оптимізації (1) для всіх підприємств (приватні і державні підприємства разом), використовуючи розраховані оптимальні значення ресурсів (а не реальні), ми отримуємо область EGBCD, яка називається граничною межею або Grand Frontier. Неефективність у межах Grand Frontier — це неефективність за рахунок власне форми власності. Наприклад, візьмемо спостереження, що позначено точкою х. Технічна ефективність у межах даної групи (в нашому випадку серед групи приватних підприємств) може бути розрахована як відношення LK/Lx = TEi (неефективність представлена Kx). Неефективність за рахунок форми власності представлена BK і в подальшому ми будемо називати цей показник «структурною» технічною неефективністю.
Важливим у DEA також є поняття ефективності розміщення ресурсів. Вона розраховується як відношення мінімальних витрат виробництва до витрат у точці, коли підприємство є технічно ефективним (точка K для підприємства х на рис. 8.1) і показує здатність підприємства вибрати оптимальне співвідношення ресурсів. Підприємства, які є ефективними з точки зору розміщення ресурсів, обирають таку їх комбінацію, щоб ізокоста (крива витрат) була дотичною до ізокванти, яка представлена кривою SS (рис. 8.2). Розглянемо, наприклад, підприємство, позначене літерою Q. Це підприємство є як технічно неефективним, так і неефективним з точки зору розміщення ресурсів. Неефективність розміщення ресурсів представлена відрізком RB і розраховується як відношення Ak = OR/OB. Добуток технічної ефективності і ефективності розміщення ресурсів становить загальну (або економічну) ефективність. Таким чином, економічна ефективність відображає здатність підприємства використовувати і розміщувати ресурси ефективно і може бути розрахована як відношення OR/OQ = Ek (рис. 8.2). Економічна ефективність також може бути розрахована наступним чином: Ek = C(y, w)/ck, де C(y, w) — мінімальні витрати (представлені кривою АА) і ck — реальні витрати підприємства. Для розрахунку мінімальних витрат вирішується наступна проблема оптимізації:
С(y, w) = min wx (8.4)
241MmyzyKktmktktmk...1,
1за умови наступних обмежень: , , , (змінний ефект масштабу (ЗЕМ)), де w — вектор цін на ресурси. При розрахунку показників ефективності важливе значення має припущення стосовно ефекту масштабу. В нашому аналізі ми припускаємо змінний ефект масштабу (ЗЕМ) (це показано останньою нерівністю в проблемі оптимізації (1)), оскільки припущення, що технологія характеризується ЗЕМ, краще характеризує наявні технології.
Рис. 8.2. Технічна ефективність та ефективність розміщення ресурсів (варіант мінімізації витрат)
Показник технічної ефективності також використовується при аналізі продуктивності. Показник загальної продуктивності факторів виробництва (TFP) розраховується як відношення середнього продукту двох періодів, тобто
У випадку, коли ми маємо багато ресурсів, при розрахунку TFP ми використовуємо функції відстані (distance functions). Функція відстані є зворотною до показника технічної ефективності. Отже, функція відстані (Di) може бути розрахована наступним чином: iІндекс загальної продуктивності факторів (МiFD
1?. і) або малмквіст, розраховується за формулою:
або, альтернативно, ми можемо представити його у вигляді . (8.7) Е(.) показує відносну зміну ефективності у періоді t порівняно із періодом t + 1. Т(.) показує технологічну зміну, яка вимірює зміщення кривої виробничих можливостей між двома періодами.
