Зв’язок елементів макромоделі з ефективністю у сільському господарстві полягає в тому, що як розміри споживання, заощадження, інвестування, державних витрат, так і пропорції між ними впливають на обсяги і структуру виробничих витрат у галузі. Як зазначалося, у структурі споживання витрати на продукцію сільського господарства займають найбільшу питому вагу. Тому рівень маржинальної (граничної) схильності до споживання буде впливати на обсяги споживання харчових продуктів. Однак цей вплив значною мірою зумовлений рівнем розвитку економіки країни. Відповідно рівень маржинальної схильності до заощаджень буде визначати й розмір інвестицій у народне господарст-248во, в тому числі і в аграрний сектор. Державні витрати у вигляді субсидій, підтримки цін на продукцію сільського господарства, різних дотацій також впливають на формування та рівень виробничих витрат у цій галузі.
З показниками маржинальної схильності до споживання та заощаджень пов’язаний і такий важливий макроекономічний показник, як мультиплікатор, який розкриває взаємозв’язок національного доходу і витрат на споживання (відношення приросту національного доходу до початкового приросту витрат на споживання, або одиниця поділена на маржинальну схильність до заощаджень). Тобто мультиплікатор показує, яку частину приросту свого доходу населення використовуватиме на споживання. З підвищенням граничної схильності до споживання мультиплікатор також буде зростати і навпаки.
Механізм функціонування ринкової економіки на макрорівні полягає у систематичному й послідовному проходженні відповідних циклів економічної активності. На цю особливість вперше звернув увагу К. Маркс, який західними економічними школами визнається одним з найвизначніших економістів світу, особливо стосовно аналізу функціонування капіталістичного способу виробництва. Так, Маркс висвітлив роль механізму конкуренції у процесі проходження економікою послідовних циклів, зокрема, процвітання, рецесію, депресію, відновлення. Він довів, що цей механізм обов’язково приводить у певний момент часу до погіршення економічного стану.
На основі теорії циклічності макроекономічної системи Кейнс через свою теорію недостатнього попиту запропонував конкретні напрями політики держави з метою стабілізації або вирівнювання економічних циклів. Кейнс також визначив причини виникнення безробіття ? в умовах зниження сукупного попиту і виникнення розриву між ним і сукупною пропозицією (валовим національним доходом).
В таких умовах спостерігається перевиробництво товарів та послуг і перенасичення ними ринку. Це зумовлює скорочення обсягів виробництва, неповне використання ресурсів, зростання безробіття, банкрутство й закриття окремих підприємств.
Зазначені процеси в економіці тривають до моменту, коли сукупний попит стає рівним сукупній пропозиції. Однак, звичайно ж, повної збалансованості попиту й пропозиції на практиці досягти майже неможливо, що є також однією з причин існування певного (природного) рівня безробіття, та інфляційних процесів. 249Наприклад, одним з основних заходів стримання зростання безробіття Кейнс вважав підвищення урядових витрат.
За умов, коли сукупний попит перевищує сукупну пропозицію, виникає інфляційний розрив. Інфляція ? це досить складний і багатофакторний процес, що взаємодіє з такими елементами макросистеми як обсяг виробництва, рівень зайнятості, рівень цін і рядом інших. Зокрема, Кейнс з точки зору своєї концепції незадоволеного попиту пояснює немонетарний характер причин інфляції. Така ситуація виникає в умовах повного використання виробничих ресурсів, коли будь-яке нарощування сукупного попиту веде до зростання цін і викликає інфляційні хвилі. А через те, що ці процеси відбуваються при певному (природному) рівні безробіття, в умовах інфляції також спостерігається як безробіття, так і супроводжуючий його процес недовиробництва продукції. За існуючою загальною закономірністю, чим вищий рівень безробіття, тим нижчий рівень інфляції.
Однак не тільки перевищення сукупного попиту над пропозицією спричиняє інфляційні процеси. Цьому сприяє й зростання собівартості продукції, що зумовлює зниження прибутку підприємств, а це, у свою чергу, ? зменшення обсягів виробництва. І хоча в даному випадку цей процес стосується мікроекономіки, його дія призводить до зниження сукупної пропозиції і виникнення інфляційного розриву. Саме цей чинник для нас є найцікавішим, адже він безпосередньо стосується проблеми формування виробничих витрат. При цьому виділяють два основних джерела витратного впливу на інфляцію ? підвищення заробітної плати і зростання цін на матеріальні та енергетичні ресурси. На макроекономічному рівні зі зростанням заробітної плати пов’язують, перш за все, впливову діяльність профспілок; аналогічний вплив на інфляційний процес через підвищення собівартості продукції здійснює й зростання цін на сировину, матеріали та енергію.
Складовою частиною сукупних суспільних витрат є й чистий експорт, тобто різниця між вартістю експортованих та імпортованих товарів. Цей фактор може сприяти як збільшенню сукупного попиту (при позитивній величині чистого експорту), так і його зниженню (при негативному чистому експорті). При розгляді проблеми формування виробничих витрат у сільському господарстві чинник міжнародної торгівлі є досить важливим. Особливо це стосується України як потенційно могутньої аграрної держави. Загальні суми експорту та імпорту становлять зовнішньоекономічний оборот, а ці суми за певний період часу (як правило, рік) є торгівельним балансом. Він може бути активним 250(експорт перевищує імпорт) і пасивним (імпорт перевищує експорт). Міжнародна торгівля, і, зокрема, торговельний баланс, не тільки виступає елементом макросистеми, беручи участь у макроекономічному збалансуванні, а й здійснює значний конкурентний тиск всередині мікроекономічної системи, спонукаючи підприємства, під впливом імпортних конкурентноздатних товарів, знижувати собівартість власної продукції.
На мікроекономічному рівні функція собівартості продукції передбачає врахування як ціни ресурсів, так і ціни на продукт, що виробляється з цих ресурсів. Тому важливим чинником при визначенні обсягів використання ресурсів є співвідношення між цінами на ресурси, ціною на продукт, що виробляється з цих ресурсів, маржинальним продуктом і маржинальними витратами.
Для максимізації прибутку підприємства необхідно забезпечити такий обсяг виробництва продукції, при якому б маржинальні продукти від використання певних ресурсів дорівнювали цінам даних ресурсів. При цьому слід відмітити, що дане правило може бути використаним саме для довгострокового періоду, адже і праця, і капітал у даному випадку виступають як змінні чинники.
Виходячи із загального правила максимізації прибутку, згідно з яким необхідно виробляти такий обсяг продукції, при якому б маржинальний дохід дорівнював маржинальним витратам (МД = МВ), правило максимізації прибутку при використанні праці і капіталу можна записати у формалізованому вигляді. Проте, при цьому слід пам’ятати про певні відмінності функціонування як загального правила максимізації прибутку, так і всіх його похідних залежно від умов формування цін на продукти і ресурси. А ці умови, в першу чергу, пов’язані з тим, на яких ринках і під впливом яких чинників відбувається формування цін ? чистої чи недосконалої конкуренції. Відомо, що під впливом чистої конкуренції для конкретного підприємства попит є абсолютно еластичним, як на ринку ресурсів, так і на ринку товарів. У цих умовах рівень ринкової ціни визначає попит для підприємства. В умовах же недосконалої конкуренції не рівень ціни, а рівні середнього доходу, або середньої виручки від реалізації продукції визначають попит для підприємства.
Виходячи з того, що для виробника ціни на ресурси ? це виробничі витрати, то, ставлячи за мету максимізацію прибутку, він змушений враховувати не тільки вартість самих ресурсів, а й необхідність забезпечення найефективнішого співвідношення між ними при даному рівні технології, що в кінцевому результаті, визначає ту кількість землі, праці, капіталу і підприємницьких здіб-251ностей, які доцільно залучати у виробництво. Крім цього, потрібно пам’ятати, що попит на ресурси є похідним від попиту на готову продукцію, роботи чи послуги. Звідси можна виділити такі основні закономірності, що впливають на підвищення попиту на ресурси.
По-перше, попит на ресурси зростає, коли збільшується попит, і, відповідно, ціна на продукт, що виробляється із залученням даних ресурсів. По-друге, попит на ресурси зростає, коли відбувається збільшення продуктивності використання самих ресурсів, що може відбуватися внаслідок застосування нових технологій або підвищення інтенсивності використання ресурсів. По-третє, зниження ціни на ресурси, що замінюють інші ресурси, також приводить до збільшення попиту на них, але за умови, коли ефект обсягу продукції перевищує ефект заміщення. Почетверте, у випадку, коли ціна на ресурси, що замінюють інші ресурси, зростає, а ефект заміщення перевищує ефект обсягу продукції, то це також призводить до підвищення попиту на ресурси. І, нарешті, зниження ціни на взаємодоповнюючі ресурси також призводить до зростання попиту на них.
Крім цього, важливе місце у процесі ціноутворення на ресурси й попиті на них відіграє рівень еластичності попиту на ресурси. Так, якщо попит на ресурси має високу еластичність, то незначне зниження ціни на них приводить до відносно великого зростання попиту на ці ресурси. І, навпаки, якщо попит на ресурси нееластичний, то навіть значне зниження цін на них спричинить досить скромне підвищення попиту на ресурси. З іншого боку, чим більше є ресурсів, що можуть замінювати один одного, тим вища еластичність попиту на дані ресурси. І, навпаки, виключність певного ресурсу приводить до низької еластичності попиту на нього. Прикладом цьому є попит на землю, який характеризується високою, а інколи й абсолютною нееластичністю. Звичайно ж, еластичність попиту на ресурси також корелює з еластичністю попиту на продукт, що виробляється з цих ресурсів ? чим вища еластичність попиту на продукт, тим вища еластичність попиту на ресурси, і, навпаки. Важливим чинником, який визначає рівень еластичності попиту на ресурси, є питома вага витрат на певний ресурс у загальній сумі виробничих витрат ? чим вища ця питома вага (коефіцієнт), тим вища еластичність попиту на даний ресурс.
Таким чином, з вищесказаного про попит на ресурси, можна зробити висновок, що взаємозв’язки між попитом на продукт і попитом на ресурси є досить складними, в окремих випадках мають різнонаправлену дію, і через ціну на ресурси та коефіцієнт 252залучення їх у виробництво мають визначальне значення при прийнятті управлінських рішень.
Орієнтуючись на досягнення максимуму прибутку ринкова економіка шляхом конкуренції, як на ринку товарів, так і на ринку ресурсів, забезпечує оптимальну ефективність виробництва і розподілу ресурсів. Це стосується перш за все ринкової моделі чистої конкуренції, де виробничі ресурси розподіляються таким чином, щоб найбільшою мірою забезпечити потреби споживачів. Адже ціна будь-якого продукту в той же самий час є і мірою граничної або маржинальної його цінності. Таким чином, ціна продукту вимірює граничну користь, яку отримує споживач від додаткового споживання продукту, а маржинальні витрати даного продукту показують розмір витрат споживача, які будуть за умови збільшення виробництва товару, і, відповідно, використання ресурсів. При цьому також забезпечується так звана ефективність розподілу ресурсів.
Поряд з цим конкурентні умови функціонування економіки забезпечують і виробничу її ефективність. У довгостроковому періоді при чистій конкуренції підприємство приходить до потрійної рівноваги, коли ціна на продукт дорівнює мінімальним питомим витратам (мінімальній собівартості одиниці продукції) й маржинальним витратам (Ц = minПCB = MB). Це означає, що підприємство має використовувати якнайменші обсяги виробничих ресурсів, досконалі технології, форми і методи організації виробництва. Проте, найвища ефективність як розподілу ресурсів так і виробництва досягається саме за умов чистої конкуренції. При недосконалій конкуренції оптимальні рівні за цими обома різновидами ефективності не досягаються. Це пояснюється тим, що в умовах недосконалої конкуренції відбувається недовикористання виробничих ресурсів, а ціна на продукт перевищує рівень перетину попиту і пропозиції, тобто оптимальну ринкову ціну.
Особливостями функціонування сільського господарства є ті, що тут формування цін на сільськогосподарську продукцію проходить в умовах наближених до чистої конкуренції, а формування цін на ресурси для сільського господарства ? в умовах недосконалої конкуренції. Якраз в цьому криються причини ряду проблем, існуючих в цій галузі, а саме: необхідність державного регулювання та підтримки сільського господарства, неоднакові рівні доходів і ефективності виробництва в різних галузях економіки, різкі коливання цін і доходів в галузі за роками. Говорячи при зв’язок основних економічних законів з аграрним менеджментом, потрібно пам’ятати, що цей процес є похідною від процесу максимізації прибутку підприємства, а виробнича функція, функ-253ція виробничих витрат, функції доходу і прибутку будуються за неокласичною формою, що базується на маржинальних величинах і трьох стадіях виробничої функції. Як відомо, перша і третя стадії виробничої функції є нераціональними для виробництва, і тільки в другій стадії виробник може максимізувати прибуток.
При мінімізації збитків підприємства спрацьовує те ж правило
— обсяг виробництва продукції має відповідати умовам, де маржинальні витрати дорівнюють ціні продукції. Однак, тільки цією умовою правило мінімізації збитків не вичерпується. Адже в короткостроковому періоді підприємству вигідно працювати навіть тоді, коли воно отримує збитки, за умови, що ці збитки не перевищують сумарних постійних витрат, або ціна за продукцію є вищою від мінімальних питомих змінних витрат. У формалізованому вигляді правило мінімізації збитку підприємства можна записати так:
Ц = МВ при умові, що Ц ? min ПЗВ, де Ц — т ціна на продукцію; МВ — маржинальні витрати; ПЗВ — питомі змінні витрати.
Пояснюється це правило тим, що за таких умов функціонування підприємства воно покриває свої змінні витрати, тобто виплачується заробітна плата працівникам, відшкодовуються витрати на паливо-мастильні матеріали, сировину, поточний ремонт тощо. Таким чином у короткостроковому періоді підприємству вигідно здійснювати виробничий процес до того моменту, поки збитки дорівнюють або нижчі від сумарних питомих витрат. Описане вище правило мінімізації збитків графічно відображено на рис. 8.4.
При ціні Ц
1 максимізація прибутку досягається в точці А, де собівартість одиниці продукції складатиме С
1, а обсяг її виробництва — О
1. Таким чином, прибуток в цьому випадку дорівнюватиме площині Ц
1
АБС
1. При цьому слід зазначити, що умовою максимізації прибутку не є мінімальний рівень собівартості одиниці продукції. Це видно на рисунку — точка Б на кривій питомих сумарних витрат (собівартості одиниці продукції) не знаходиться в мінімумі даної кривої. Це означає, що в точці А не досягається максимуму прибутку на одиницю продукції. Однак у цій точці досягається максимум маси прибутку. Таким чином, максимізація прибутку означає максимізацію маси прибутку, а не максимуму прибутку на одиницю продукції. Це є досить суттєвим моментом для прийняття управлінських рішень. 254
Ц(С)
Ц
1
С
1
С
2
Ц
2
0
О
2
О
1
О
Рис. 8.4. Графічне зображення прикладів максимізації прибутку та мінімізації збитків підприємства (МВ — маржинальні витрати, ПСВ — питомі сумарні витрати,
ПЗВ — питомі змінні витрати, Ц — ціна на продукцію,
С — собівартість одиниці продукції, О — обсяг виробництва продукції)
Приклад мінімізації збитку показує точка В на рис. 8.4. В цій точці ціна за продукцію (Ц
2) не перекриває собівартості продукції (С
2), тобто підприємство отримує збитки (площина С
2
ВГЦ
2). Однак ціна за продукцію вища мінімального значення питомих сумарних витрат, що задовольняє умови мінімізації збитків. Це означає, що ціна за продукцію не тільки перекриває всі змінні витрати, але частково компенсує постійні витрати, тобто сума збитку менша від постійних сумарних витрат. За цих умов підприємству доцільно знаходитися в ринку даної продукції в короткостроковому періоді. Однак, якщо така ситуація збережеться і в довгостроковому періоді, то підприємству потрібно виходити з даного ринку, тому, що воно не зможе забезпечити відтворення виробництва.
Такі основні методологічні основи максимізації прибутку та мінімізації збитків агропромислових формувань, що передбачають врахування як рівня підприємств, так і рівня певних ринків продукції та ресурсів. На цих методологічних засадах будують свою діяльність суб’єкти мікроекономічного рівня економіки: підприємства, формування, біржі, банки, інші обслуговуючі організації. 1. Економічна суть ефективності як економічної категорії у світі новітніх досягнень вітчизняної та зарубіжної економічної науки.
2. Продуктивність та ефективність виробництва. Характеристика видів ефективності.
3. Технічна та аллокативна ефективність і методичні підходи до їх визначення за методом DEA.
4. Методика визначення і аналізу показників продуктивності виробництва.
5. Методика визначення і аналізу показників прибутковості застосовуваних і виробничо спожитих ресурсів.
6. Ефективність масштабу, структури виробництва та розміщення замовлень на ресурси.
7. Вплив інфляції та процентної ставки на ефективність агропромислового виробництва.
8. Вплив внутрішньої будови ринку та інтеграційних зв’язків на ефективність діяльності АПФ.
9. Мікроекономічні чинники ефективності.
1. Зробивши аналіз господарської діяльності, фермер з’ясував, що при зростанні щільності поголів’я великої рогатої худоби на 1 га сільськогосподарських угідь у його господарстві з 10 до 11 голів, виробництво яловичини на 1 га сільськогосподарських угідь знизилося. Як пояснити таку виробничу ситуацію і які рішення доцільно прийняти фермеру?
Для розв’язання завдання необхідно побудувати виробничу функцію виробництва яловичини в господарстві, розрахувати питомий і маржинальний обсяги продукції, побудувати відповідні графіки
2. Використовуючи методику CVP-аналізу, визначити точку беззбитковості в натуральному та грошовому виразі та беззбиткову ціну реалізації на виробництві цукрового буряку і зробити висновок про рівень ефективності такого виробництва. Очікувана врожайність цукрового буряку 280 ц/га, рівень товарності — 100 %, постійні витрати на 1 га посіву — 420 грн, змінні витрати — 830 грн, договірна ціна продажу 1 ц коренів — 7 грн.
3. За даними річного бухгалтерського звіту аграрного підприємства здійснити на прикладі однієї з провідних галузей факторний аналіз маси прибутку, величини прибутку на 1 ц реалізованої продукції і рівня
255рентабельності. Всі необхідні дані за звітний та базовий рік взяти з форми № 7-АПК, № 9-АПК, № 13-АПК, а також форми 50, 24, 29.
4. Користуючись наведеним графіком та логікою методики DEA, визначити, яке з підприємств A, B, C, D, E, F є найпродуктивнішим. Перерахувати підприємства, які формують межу технологічних можливостей.
АBFDCE
