Стратегічне планування — це інструмент, який допомагає органам державного управління, а саме головним розпорядникам бюджетних коштів (міністерствам) приймати рішення, узгоджені з підходами досягнення своєї місії, цілей і виконання завдань. Розроб-лення стратегії — це процес прийняття та запровадження рішень щодо використання людських і фінансових ресурсів, що допомагає керівництву краще визначити політику міністерства для того, щоб реагувати на зміни зовнішньої ситуації. Стратегія, сформульована на основні цілей і завдань, — це засіб для перетворення затрат на результати, з оптимальним використанням ресурсів, це план, який показує використання бюджетних та інших ресурсів.
Стратегічний план
— це план, який визначає місію відомства (тобто головну мету його діяльності), цілі, завдання, курс дій та очікувані результати у довгостроковій перспективі, зазвичай на період від 5 до 10 років відповідно до встановлених пріоритетів уряду, які виражаються у програмних документах, наприклад у Програмі діяльності уряду [49].
Стратегічний план має висвітлювати основні цілі, на яких головному розпоряднику необхідно зосередити свою діяльність для запровадження пріоритетів державної політики, та способи їх досягнення. Це істотний інструмент, що дає змогу виконати поставлені завдання, розв’язати проблеми фінансового управління та надання державних послуг і впевнитися, що послуги надаються найефективніше. Стратегічний план забезпечує можливість розвитку та вдосконалення організаційної структури міністерства та його діяльності в цілому.
Загальні вимоги, які покладено в основу розробки стратегічних планів, можна визначити так. Стратегічні плани мають:
• указувати на основні завдання міністерства, які зазначені у відповідних нормативних документах (наприклад, у Положенні про міністерство);
• покривати період від трьох років і бути сумісними із середньостроковою оцінкою видатків бюджету;
• описувати основні та допоміжні види діяльності, необхідні для досягнення цих завдань, при цьому слід уникати дублювання функцій;
• указувати внутрішні функції головного розпорядника, а також ті функції, що їх розпорядник виконує за контрактом;
• описувати загальні та конкретні цілі, яких необхідно досягнути в середньостроковій перспективі;
• відображати перелік програм, що виконуються для реалізації загальних та окремих цілей;
• охоплювати вимірювані завдання й результати, що отримуються від здійснення програм;
• містити пропозиції щодо збільшення (зменшення) постійних і змінних капітальних активів, запланованих інвестицій і відновлення та утримання матеріальних активів;
• охоплювати докладні пропозиції щодо збільшення фінансових активів і капітальних трансфертів та плани щодо управління фінансовими активами й зобов’язаннями;
• відповідати вимогам, визначеним відповідними нормативними документами.
Якісний стратегічний план для окремого головного розпорядника має бути:
• комплексним та всеосяжним, тобто охоплювати всі аспекти діяльності міністерства або відомства та враховувати всі їхні можливості;
• довгостроковим, тобто здійснюватися протягом кількох років, для того щоб визначити головний напрям розвитку відомства;
• цілеспрямованим, тобто надавати розуміння цілей відомства та розвитку;
• аналітичним, тобто надавати дані та наводити необхідні інтерпретації інформації;
• обґрунтованим, тобто наводити факти й обґрунтування пропозицій;
• орієнтованим на конкретні дії, тобто бути спрямованим на виконання конкретних завдань у конкретних проміжках часу;
• лаконічним, тобто бути достатньо коротким для того, щоб посадовці високого рівня могли швидко з ним ознайомитися, але водночас він повинен містити достатньо інформації, щоб бути зрозумілим [49].
Стратегічний план, як правило, не містить інформації щодо оцінювання діяльності головного розпорядника бюджетних коштів. Однак усі стратегічні плани повинні виражатися у вимірних показниках, тобто цілі та завдання мають бути виражені певними параметрами, що дасть змогу здійснювати оцінювання досягнень.
Запроваджуючи стратегічний план, керівник міністерства повинен:
• сприяти ефективному, економічному, продуктивному використанню ресурсів для того, щоб поліпшити виконання функцій міністерством;
• використовувати з цією метою прикладні методи організації праці, такі як перерозподіл, спрощення, координація роботи, відмова від функцій, що не є необхідними.
Стратегічні плани відомств знаходять своє відображення у плануванні (прогнозуванні) видатків у середньостроковій перспективі. Як свідчить зарубіжний досвід, на основі пріоритетів уряду, прогнозів надходжень до бюджету, а також на підставі ін-
дивідуальних стратегічних планів головних розпорядників складаються середньострокові прогнози видатків. Цей процес називають середньостроковим плануванням.
Питання для самоперевірки
1. Розкрийте сутність та основні риси бюджетного планування.
?
2. Розкрийте зміст етапів бюджетного планування на загальнодержавному рівні.
3. Які підходи та методи бюджетного планування використовуються в бюджетній практиці зарубіжних країн?
4. Розкрийте зміст традиційних методів бюджетного планування.
5. Дайте загальну характеристику програмно-цільового методу складання бюджету.
6. Що вам відомо з досвіду застосування програмно-цільового методу складання бюджету в інших країнах? Наведіть приклади.
7. Як відбувається запровадження програмно-цільового методу складання бюджету в Україні? Що є позитивним, а що негативним? Розкрийте чинники, що зумовлюють цей процес в Україні.
8. Якщо подати процес формування бюджету у вигляді виробничої функції, то на що робить ставку уряд, застосовуючи програмно-цільовий метод складання бюджету? Чому приділяється основна увага?
9. Назвіть основні елементи програмно-цільового методу складання бюджету, що вже мають застосування в бюджетному процесі України.
10. Що таке пілотні програми? Хто їх розробляє?
11. Назвіть основні переваги програмно-цільового методу складання бюджету.
12. Що таке стратегічне планування бюджету? Опишіть його основні характеристики.
13. Що таке бюджетна програма? Які основні вимоги до її складання?
Термінологічний словник
Об’єкт бюджетного планування — бюджетна діяльність держави, державних установ і організацій.
Показники витрат — показники, що оцінюють бюджетні ресурси, спрямовані на виконання програми (традиційні показники виконання бюджетного плану).
Показники виходу — показники, за допомогою яких оцінюються товари та послуги, що надаються «на виході» виконання програми.
Показники наслідків — показники, за допомогою яких оцінюються широкі результати програми у світлі їх впливу на рівень життя та добробут народу.
Програма — комплекс взаємозв’язаних бюджетних заходів, які потрібно здійснити або які вважаються необхідними для досягнення спільного бюджетного результату чи одержання бажаного наслідку.
Програмно-цільовий метод складання бюджету — сучасний підхід у бюджетному процесі, що передбачає складання й виконання бюджету за бюджетними програмами.
Результат бюджетного планування — проект зведеного державного бюджету на наступний бюджетний рік, а також бюджети різних рівнів державної влади (місцеві, суб’єктів держави тощо).
Середньострокове планування бюджету — форма бюджетного планування, за якої головні розпорядники бюджетних коштів на підставі програми діяльності уряду планують на середньостроковий період свою діяльність, а також обсяг необхідних засобів для досягнення поставлених цілей.
Складання бюджету — визначення й аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програми і, відповідно, досягнення поставлених цілей, та оцінювання очікуваних результатів.
Стратегічне планування бюджету — визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей, для досягнення яких необхідно спрямувати діяльність уряду на розробку стратегічних заходів для реалізації цих цілей.
Формування бюджетних програм
— розробка, аналіз та відбір програм, які необхідно реалізувати головним розпорядникам бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених на етапі стратегічного планування в програмних і прогнозних документах.
Розділ 5
