Нижче, ґрунтуючись на праці [7], стисло викладено сучасні уявлення про природу стабільності економіки, проаналізовано поняття стійкості економічного розвитку. Загалом це відповідає якісній поведінці траєкторії еволюції економіки.
З одного боку, розвиток як такий є окремим видом руху, коли нарощується складність елементів економічної системи й відбувається ускладнення її структури, зменшуючи ентропію. А з іншого боку, рух також є окремим випадком розвитку. Отже, поняття руху економі-
чної системи й економічного розвитку дуже близькі, але в літературі більш уживаним є останній термін. Разом з тим, слід зауважити, що поняття стійкості руху є одне з фундаментальних для прикладної математики — математичного моделювання систем різноманітної природи. Найзагальніше стійкість означає, що деякі висловлювання щодо системи, зокрема економічної, залишаються правильними для певного кола її змін. Наприклад, стійкий розвиток (цивілізації, держави, регіону тощо) протягом якогось часу означає збереження певного інваріанта (не змінюється якась одна з глобальних характеристик і, більше того, вона ще більше посилюється (стабілізується)). Найголовніше проявляється у виявленні основних аспектів щодо об’єкта вивчення, стійкість еволюції якого цікавить дослідника. Для цивілізації в цілому стійкість означає виживання, збереження людства. Глобальна нестійкість цивілізації зумовлюється функціонуванням її підсистем і елементів, коли ігнорується цілісність системи в цілому, її функціонування (виживання).
Якісне існування допустимої межі впливу людини на навколишнє середовище не викликає сумніву. В аналізі стійкого розвитку цивілізації крім екологічного існують ще два напрями — економічний і соціальний, оскільки ступінь і характер антропогенної взаємодії з природою породжуються розвитком людства. Економічний і соціальний аналіз стійкості майже нерозривні. Існують інші інваріанти соціально-економічної системи, які мають бути збереженими для всіх форм і ступенів зміни. Інколи стійкість ототожнюється з можливістю рухатися «накатом» або по інерції. Так звана інерційність розвитку сприймається доти, доки економічна система не зіткнеться із зовнішніми або внутрішніми обмеженнями, коли орієнтація на інерцію працює як зберігаючий або стабілізуючий фактор. Інерційність проявляється в тому, що нею створюються умови, за яких у короткотерміновому періоді вигідно лише те, що відповідає інерційності, їй сприяє. В економіці таке явище відоме, як початковий інвестиційний бар’єр.
Зупинимося на одній, можливо найзагальнішій, дефініції стійкого розвитку.
Визначення. Стійкий розвиток — це такий суспільний рух, за якого не знищується його природна основа, а створювані умови життя не призводять до деградації людини і соціально деструктивні процеси не сягають масштабу загрози безпеці суспільства.
Ця дефініція охоплює: усі галузі суспільного життя без будь-яких обмежень; сфери можливих наслідків. Вона відображає спрямованість ідеї стійкого розвитку на забезпечення виживання людства, тобто на запобігання загрозам виживання, їх стримування в потрібних межах.
Жодна окремо взята складова визначення не може сповна відповідати за глобальний розвиток цивілізації — лише системна і когерентна взаємодія всіх аспектів дефініції. Окреслене стосується вивчення стійкого розвитку. Але у проблемі стійкості розвитку замість уявлень про існування межі зростання доцільно розглядати межі зруйнування.
Попереднє стосується вербального аналізу ситуації як перший крок на шляху оцінювання (кількісного і якісного). Пошуки загальних і конкретних відповідей на зазначені питання й отримання відповідних оцінок єдиноможливі на підґрунті математичного моделювання стабільності економічних процесів, у першу чергу проблем нелінійної економічної динаміки (НЕД). А це вимагає наявності відповідних математичних моделей (ММ), інструментарію їх якісного і кількісного аналізу, що дає змогу здійснювати оперативний прогноз подій, передбачення їхнього розвитку з плином часу й залежності факторів економіки між собою, варіюючи горизонти прогнозування.
На завершення зауважимо, що в наведених вище міркуваннях об’єктом уваги є стійкість цивілізації, але вони з методологічного погляду цілком єдині для моделювання систем різноманітної природи, є його методикою.
Викладене в цьому параграфі унаочнює нагальну потребу знати методи й результати вивчення стійкості економіко-математичних моделей динаміки нелінійних процесів.
