5.1. Сутність, завдання та принципи соціальної політики
5.2. Моделі соціальної політики держав
5.3. Соціальні стандарти та гарантії: зміст та оцінка загального стану в Україні
5.4. Державний соціальний захист населення та його інструменти
Вивчивши матеріал цієї теми, ви знатимете:
— сутність, завдання, принципи та структурні елементи соціальної політики;
— зміст та особливості функціонування національних моделей соціальної політики;
— тлумачення соціальних стандартів та гарантій і виконуваних ними функцій;
— трактування державного соціального захисту населення в системі соціальної політики держави;
— закономірності і проблеми трансформації сучасної соціальної політики в Україні, а також умітимете:
— швидко й ефективно знаходити інформацію, необхідну для поглибленого розуміння й наукового дослідження ключових проблем соціальної політики;
— аналізувати сучасний стан і тенденції розвитку сучасних моделей соціальної політики;
— виокремлювати ключові тренди соціалізації економічного розвитку України, а також критично оцінювати зрушення у системі соціальної політики Української держави.
5.1. Сутність, завдання та принципи соціальної політики
За нинішніх умов глобалізації пріоритети розвитку людини та забезпечення високої якості життя населення є визначальними чинниками загальнолюдського прогресу. Жодній державі світу
???? 5
Загальновідомо, що своїм корінням державна соціальна політика сягає давніх часів. Так, ще з часів Київської Русі за ініціативи князя Володимира широко практикувалася громадська опіка над літніми жінками, вдовами, прочанками, старцями тощо. Було започатковано практику сплати десятини від доходів купців та ремісників на утримання монастирів, церков, богаділень, лікарень і будинків для подорожніх, шкіл та училищ. Справжнім «золотим віком» у розбудові державної соціальної політики можна вважати XIX ст.
Так, у Німеччині з ініціативи німецького канцлера О. фон Бісмарка ще у 1883 році було введено у практику державну допомогу сім’ям робітників, неспроможних забезпечувати себе на достатньому рівні засобами існування. Подібна практика отримала своє подальше поширення, зокрема була трансформована у такі нормативно-законодавчі акти, які були запроваджені німецьким урядом: закон про страхування у зв’язку з хворобою робітників, зайнятих промисловою працею, (1884 р.)
— за цим документом передбачалося здійснювати так звані соціальні внески як працівниками (2/3 від їх загального фонду), так і роботодавцями (1/3) до відповідного фонду соціального страхування, виплати з якого здійснювалися в міру настання страхових випадків; закон про страхування від нещасних випадків на виробництві (1885 р.) з аналогічним принципом дії; закон про інвалідність і страхування у зв’язку зі старістю (1891 р.), за яким передбачалось акумулювання грошових внесків працівниками і роботодавцями в однакових частинах, із додатковим наданням державних субсидій. Пізніше, у 1927 р. в Німеччині була запроваджена цілісна система обов’язкового страхування від безробіття.
Велика депресія 1930-х років, яка мала значний негативний вплив по всьому світу, засвідчила великою мірою недосконалість чинних на той час соціальних програм, які недостатньо врахову-
ще не вдавалося досягнути вагомих показників рівня та якості життя без радикального підвищення життєвих стандартів й ефективних інвестицій у людський та соціальний капітал. Усебічний розвиток людського фактора виробництва та розбудова ефективної системи соціальних взаємозв’язків стають ключовою передумовою формування стратегічних переваг країн у сучасному глобальному конкурентному середовищі. З огляду на це вагомого значення для високопродуктивного відтворення інтелектуальної, креативної функції людини, соціалізації економічного життя загалом набуває соціальна політика держави як один із найважливіших напрямів державного регулювання економіки.
З позицій сучасної економічної науки забезпечення суспільного добробуту досягається завдяки соціалізації економічної системи суспільства, що виявляється в соціальній переорієнтації суспільного виробництва, гуманізації праці і життя людей, пом’якшенні соціальної диференціації й зростанні значення соціальної сфери, в цілому в поліпшенні добробуту населення, його рівня та якості життя. У цьому зв’язку виокремлюють відповідні соціальні функції економічної системи суспільства (згідно із поглядами Г. Мюрдаля) (рис. 5.1). Тож як незаперечна аксіома приймається положення, що головним суб’єктом, каркасом економічної системи усього суспільства є людина. І саме тому економісти часто цю наукову категорію вживають у поєднанні з прикметником «соціальний», тобто апелюють до соціально-економічної системи.
Загальноприйнятого трактування категорії соціальної політики у сучасній науковій і дидактичній літературі не існує. У різних країнах це поняття визначають по-різному, хоча значна частина таких трактувань є досить схожими між собою. Однак, можна стверджувати, що традиційно соціальну політику пов’язують із заходами уряду, інших організацій, які спрямовані на підвищення добробуту і задоволення потреб соціально незахищених верств населення. Також часто аргументується, що необхідність соціальної політики в суспільстві зумовлюється існуванням економічної та соціальної нерівності між людьми.
У сучасній соціально-економічній науці є чимало підходів до тлумачення соціальної політики, про що свідчить множинність її трактувань у вітчизняній і зарубіжній літературі (табл. 5.1).
Отже, єдиного і загальноприйнятого підходу до трактування поняття соціальної політики не існує. Водночас можна стверджувати, що в сучасному розумінні соціальна політика
— це не стільки система дій і заходів, скільки система взаємозв’язків і взаємодій у сфері соціально-економічних відносин, які складаються між різними суб’єктами (індивіди, соціальні групи населення, підприємства, державні інституції) з приводу підтримання та поліпшення добробуту людей, їхнього соціального статусу у суспільстві, забезпечення соціального захисту тощо.
вали захист працездатного населення від безробіття. З огляду на це до кінця 1930-х рр. у західноєвропейських країнах, США (Акт про соціальний захист від 1935 р.), Новій Зеландії (1938 р.), Великій Британії (1942 р.) стали інтенсивно запроваджуватися різноманітні соціальні програми зі страхування безробіття, які і склали основу сучасного національного законодавства у сфері державної соціальної політики в багатьох державах світу.
Забезпечення членам суспільства високого прожиткового мінімуму й надання матеріальної допомоги тим, кому вона справді необхідна
Створення умов громадянам для заробітку грошей будь-яким законним способом з метою забезпечення повноцінного життя
Забезпечення сприятливих умов праці для найманих працівників, захист їх від негативних проявів ринкової економіки
Створення умов для задоволення громадянами своїх потреб у здобутті якісної освіти, отриманні медичної допомоги тощо
Захист цивільних та політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової, соціальної держави
Захист від політичного переслідування й адміністративного тиску
Забезпечення належного духовного життя, захист від ідеологічного тиску
Створення сприятливого соціально-психологічного клімату, захист від психологічного тиску
Рис. 5.1. Соціальні функції економічної системи суспільства
Таблиця 5.1 ІСНУЮЧІ ТРАКТУВАННЯ НАУКОВОЇ КАТЕГОРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
Автор, джерелоВизначення Бабкин Н. Основы социальной работы
Соціальна політика держави
— це певна орієнтація та система заходів для оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їх представників Баркер Р. Словарь социальной работы
Соціальна політика
— це дії та принципи діяльності суспільства, що формують спосіб, за допомогою якого воно здійснює втручання і регулює відносини між індивідами, групами, общинами, соціальними установами. Ці принципи і дії пов’язані зі звичаями і цінностями суспільства й значною мірою визначають розподіл ресурсів і рівень добробуту людей
Закінчення табл. 5.1
Автор, джерелоВизначення Горлач М. Політологія: наука про політику
Соціальна політика
— це система програм, служб і заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей. Соціальна політика охоплює всі сфери життєдіяльності людей
— виробничу, соціальну, політичну, духовну та регулює відносини між суспільством, колективом, громадою, особою в кожній із цих сфер і зонах їх взаємодії Комяков О. Соціальна політика
Соціальна політика
— це, по-перше, форма політики як певне взаємовідношення соціальних груп (класів).
По-друге, це
— діяльність держави щодо створення і регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту його членів, мінімізації негативних явищ функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості Капіцин В. Соціальна політика та право: сутність і взаємозалежності
Соціальна політика
— це спрямовуючий вплив держави, що ґрунтується на системі правил (норм), нормативних структур, що приймають рішення й організують діяльність, яка сприяє залученню до політичних процесів різноманітних суб’єктів. Мета такого впливу
— сприяти формуванню спільних інтересів широких верств населення й консолідувати тим самим суспільство, домагаючись підтримки ним діяльності держави Маджоне Дж. Соціальна політика та управління: ідеї, інтереси й інститути
Соціальна політика
— це рівновага, яка досягається на кожний даний момент у ході боротьби груп інтересів, що суперничають Нельсон Б. Дж. Соціальна політика та управління: загальні проблеми
Соціальна політика є сумою дій органів управління, які діють безпосередньо або через своїх агентів, котрі впливають на життя громадян Сергієнко О. Соціальна політика в сучасному світі та в Україні
Соціальна політика
— це діяльність державних і цивільних інститутів, суспільних груп і окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію природних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти за невід’ємного дотримання її цивільних прав і свобод Скуратівський В. Соціальна політика
Соціальна політика держави
— це певна орієнтація та система заходів для оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їх представників
Складено за результатами огляду літературних джерел.
Водночас за результатами аналізу нинішніх дефініцій можна виокремити два цілісні підходи до її трактування
— «широкий» і «вузький». Згідно із широким соціальна політика держави базується на гуманістичних засадах суспільного розвитку і націлена на створення умов для всебічного розвитку особистості, що відповідає потребам суспільства у високоосвічених, здорових та культурних громадянах. У такому широкому трактуванні соціальна політика держави являє собою систему заходів, спрямованих на здійснення соціальних програм, підтримання доходів громадян, належного рівня та якості життя населення, забезпечення зайнятості, підтримку сфер соціальної політики, запобігання соціальним конфліктам.
У свою чергу соціальна політика згідно із вузьким підходом обмежується переважно сферою соціального захисту і передбачає підтримку необхідного життєвого рівня громадян, особливо соціально незахищених верств населення. Реалізується така політика у формі розробки та реалізації цільових державних чи недержавних програм соціального захисту населення, індивідів, які неспроможні в силу об’єктивних чинників підтримувати на належному рівні свій добробут або повноцінно брати участь у соціальному житті (діти-сироти, інваліди, люди похилого віку тощо).
Сутність соціальної політики дістає своє відображення у відповідних пріоритетах і цілях. До ключових пріоритетів держави у сфері соціальної політики відносять таке:
— підвищення рівня та якості життя населення, формування «середнього класу», подолання бідності, ліквідація соціальної нерівності, різкого розшарування населення;
— захист прав працівників, формування високопродуктивного трудового потенціалу, підвищення ціни робочої сили, забезпечення зайнятості;
— соціальний захист, адресне піклування про людину, поширення соціального забезпечення населення;
— зміцнення генофонду народу, його фізичного та морального здоров’я й інтелектуального потенціалу, забезпечення розвитку людського капіталу;
— створення громадянського суспільства, формування теоретичних і практичних основ (моделі) соціальної держави, ідеологізація цього процесу;
— пріоритет загальнолюдських цінностей і механізму їх упровадження, відродження соціальної інфраструктури, вдосконален-
Базуючись на вказаних пріоритетах, розробляються відповідні структура, цілі та завдання соціальної політики держави. Розглянемо докладніше сучасні підходи до тлумачення структури соціальної політики. Так, російський економіст В. Колков на основі порівняння діяльності сучасних держав у соціальній сфері стверджує, що структурними елементами соціальної політики є соціальне забезпечення, соціальна допомога, соціальний захист 2 .
На думку В. Капіцина, соціальна політика охоплює такі сфери:
— охорона здоров’я та обов’язкове медичне страхування;
— підтримка сім’ї, дитинства, материнства і батьківства;
— житлова політика, комунальне, побутове обслуговування населення;
— підтримка літніх інвалідів;
— соціальне обслуговування населення;
— охорона довкілля;
— загальнодержавне та місцеве (муніципальне) облаштування мігрантів, особливо біженців і вимушених переселенців .
Український дослідник В. Загорський пропонує власне бачення структури соціальної політики, докладніше виокремлюючи її види. До структури соціальної політики держави вчений включає такі елементи:
— політика розподілу і перерозподілу суспільного продукту, яка охоплює політику формування доходів населення, політику стимулювання найманої праці, політику оподаткування доходів і майна населення, політику прямого і непрямого оподаткування доходів, політику оподаткування нерухомості, політику індексації доходів населення, політику надання пільг (компенсацій та привілеїв), політику обмеження «тіньових» доходів;
— державна політика зайнятості та охорони праці, що включає політику регулювання ринку праці й забезпечення ефективної зайнятості населення, політику організації та нормування праці, політику організації безпечних умов праці, політику страхування
1
Амоша О., Новікова О. Проблеми та шляхи забезпечення соціальної орієнтації економіки України // Журнал європейської економіки.
— 2005.
— Том 4.
— № 2.
— С. 179
—180.
2
Колков В. В. Социальная безопасность / В. В. Колков.
— М. : Наука, 1998.
— Ч. 1.
— С. 27.
3
Капицын В. М. Социальная политика и право: сущность и взаимозависимости / В. М. Капицын // Российский журнал социальной работы.
— 1998.
— № 8.
— С. 49.
ня системи освіти, науки, охорони здоров’я, житлових умов, забезпечення продовольчої безпеки .
— державна політика у соціальній сфері, підвидами якої є державна політика у сфері освіти і науки, державна політика у сфері охорони здоров’я, житлова політика держави, державна політика у сфері культури та мистецтва, державна політика у сфері фізичної культури та спорту;
— демографічна політика держави, що охоплює політику стимулювання репродуктивного зростання населення, політику державної допомоги сім’ї, геронтологічну політику та міграційну політику;
— державна політика у сфері соціального захисту населення, складовими якої є політика пенсійного забезпечення держави, державна політика у сфері обов’язкового соціального страхування та політика державної соціальної допомоги;
— соціоекологічна політика держави, яка спрямована на створення здорових, сприятливих умов для праці, життя та відпочинку;
— політика гармонізації соціально-економічних інтересів, яка включає молодіжну, тендерну, сімейну та політику у сфері захисту прав споживачів . Інший, більш цілісний підхід до структурування соціальної політики розроблено українським дослідником А. Гриненком 2 . Основні структурні елементи соціальної політики за цим підходом включають, крім суб’єктів та об’єктів, також принципи, інститути й механізми здійснення соціальної політики (рис. 5.2).
Аргументується, що держава та її органи в сучасному цивілізованому соціумі є хоч і центральним, але не єдиним суб’єктом соціальної політики. Її (держави) роль значною мірою підкріплюється соціальними функціями безлічі інститутів громадянського суспільства, яким держава делегує широкий спектр повноважень. При цьому держава як суспільний інститут несе відповідальність за соціальну стабільність у суспільстві, підтримання достойного рівня доходів.
1
Загорський В. С. Концептуальні засади державної соціальної політики / В. С. Загорський, Г. С. Лопушняк // Ефективність державного управління: зб. наук. пр.
— Вип. 21.
— Львів : ЛРІДУ НАДУ.
— С. 15
—16.
2.
Гриненко А. М. Соціальна політика: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни.
— К.: КНЕУ, 2003.
— С. 32.
праці (в разі безробіття, хвороби або каліцтва), політику забезпечення справедливого вирішення виробничих колективних спорів і трудових конфліктів;
О б ’ єк т и
О с о б и с т і с т ь
—с п і л к ис п о ж и в а ч і в ;
—с п і л к иі н в а л і д і в ;
—с п і л к ич о р н о б и л ь ц і в ;
—с п і л к иб л а г о д і й н и х о р г а н і з а ц і й
П о с л у г иг р о м а д с ь к и х о р г а н і з а ц і й :
Г р о м а д с ь к і о р г а н і з а ц і ї
—б е з о п л а т н о ї м е д и ч н о їд о п о м о г и ;
—б е з п л а т н о їо с в і т и ;
—д о с т у п н о г ож и т л а ;
—д о с т у п н и хк у л ь т у р н и хіо з д о р о в ч и хз а к л а д і в
—п р а ц е з д а т н ен а с е л е н н я ;н е п р а ц е з д а т н е н а с е л е н н я( і н в а л і д и ,л ю д ип о х и л о г ов і к у ) ;
—с о ц і а л ь н ов р а з л и в ів е р с т в ин а с е л е н н я( с і м ’ ї зн и з ь к и м ид о х о д а м и ,і н в а л і д и ,м о л о д ь ,л ю д и п о х и л о г ов і к ут аі н . )
Д е р ж а в н іс о ц і а л ь н і г а р а н т і ї :
П і д п р и є м с т в а
6 С у б ’ є к т и
6
2
С о ц і а л ь н а п о л і т и к а д е р ж а в и І н с т и т у т и ім е х а н і з м и
Д е р ж а в н ас о ц і а л ь н а д о п о м о г а : г р о ш о в ів и п л а т и д о п о м о г и т ак о м п е н с а ц і ї в р а з л и в и мв е р с т в а м н а с е л е н н я
О б ’ є д н а н н я п р а ц і в н и к і в
Е л е м е н т ис о ц і а л ь н о їп о л і т и к ид е р ж а в и
2 .
5 .
Р и с .
Д о б р о в і л ь н ес о ц і а л ь н е с т р а х у в а н н я : а )п е н с і й н е ; б )м е д и ч н е ; в )зб е з р о б і т т я ; г )ж и т т яіз д о р о в ’ я ; ґ )м а й н а
О б ’ є д н а н н я р о б о т о д а в ц і в
П р и н ц и п и
Д е р ж а в н і о р г а н и
—с о ц і а л ь н ас о л і д а р н і с т ьу с і хв е р с т вн а с е л е н н я ;
—с о ц і а л ь н еп а р т н е р с т в о ;
—п р а в он ап р а ц юйг і д н ув и н а г о р о д уз ан е ї ;
—д о с т у п н і с т ьо с в і т и ,о х о р о н из д о р о в ’ я ,м е д и ч н и х п о с л у г ;
—м а т е р і а л ь н ез а б е з п е ч е н н яуп о х и л о м ув і ц і ;
—д о с т у п н і с т ьп р и с т о й н и ху м о вп р о ж и в а н н я ;
—с в о б о д ав и б о р уп р о ф е с і ї ,м і с ц яп р о ж и в а н н я ;
—п р а в он ап р о ф е с і й н іо б ’ є д н а н н я
—і н д и в і д у а л ь н ав і д п о в і д а л ь н і с т ьз ас в і й м а т е р і а л ь н и йс т а н( с а м о з а х и с тн а с е л е н н я ) , с п р а в е д л и в і с т ь ;
О б о в ’ я з к о в ес о ц і а л ь н е с т р а х у в а н н я : а )п е н с і й н е ; б )м е д и ч н е ; в )т и м ч а с о в о їв т р а т и п р а ц е з д а т н о с т і , н а р о д ж е н н я т ап о х о в а н н я ; г )н ав и п а д о к б е з р о б і т т я ; ґ )в і дн е щ а с н о г о в и п а д к ун ав и р о б н и ц т в і т ап р о ф е с і й н о г о з а х в о р ю в а н н я
У цілому можна зробити висновок, що сучасна соціальна політика полісуб’єктна: не лише держава є суб’єктом соціальної політики, а окрім неї, існує низка недержавних суб’єктів, які в демократичному суспільстві виконують спільні функції. Загалом, ключовими суб’єктами соціальної політики є такі.
По-перше, це
— суспільство в особі кожного з його індивідів (громадян), які є основними реципієнтами соціальних послуг і заходів, що пропонуються державою, а також являють собою джерела формування відповідних фінансових ресурсів держави, які спрямовуються на соціальні цілі.
По-друге, держава як цілісний інститут, який визначає соціальну політику, позаяк наділений для цього відповідною політичною та економічною владою, повноваженнями встановлювати «правила гри» у сфері регулювання доходів і витрат бюджету, правом визначати пріоритетні сфери фінансування тих чи інших соціальних програм, проектів тощо.
По-третє, організації приватного сектора економіки (бізнесспільнота), які забезпечують створення робочих місць, здійснюють виплату заробітної плати, фінансують соціальні програми за рахунок сплати належних податків, зборів, платежів.
По-четверте, суспільні організації та об’єднання, наприклад, професійні спілки, добровільні асоціації чи об’єднання громадян, інші некомерційні організації, які виступають як недержавні учасники системи соціальної підтримки у розв’язанні важливих соціальних проблем.
Відносно цілей і пріоритетів соціальної політики держави, то достатньо системно до їхнього формулювання підходить авторський колектив вітчизняних учених з Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Зокрема, пропонується розглядати своєрідні «універсальні цінності» соціальної політики, які випливають з реалій соціально-економічного сьогодення нашої держави і за своєю природою є багатовимірними індикаторами соціально-економічного стану країни (втілені у цілях соціальної політики) (рис. 5.3).
У частині визначення цілей соціальної політики часто-густо практикується підхід, згідно із яким виокремлюються її «стратегічний» і «поточний» виміри. До цілей стратегічного характеру соціальної політики належать:
— наповнення реформ соціальним змістом;
— розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
— активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
— забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
— створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати дохід відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
— стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
— забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
— гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
— формування ефективної системи соціального захисту населення;
— реформування пенсійної системи;
— розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
— зміцнення сім’ї, підвищення її ролі в суспільстві.
У свою чергу, цілі поточного характеру складають:
— погашення заборгованості із заробітної плати й соціальних виплат;
— забезпечення прожиткового мінімуму;
— боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
— захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
— обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
— створення екологічно та соціально безпечних умов життя;
— запобігання соціальній деградації тощо .
Даний підхід до формулювання цілей соціальної політики держави виділяється своєю комплексністю, оскільки охоплює різні елементи економіки і соціальної сфери держави, поєднує короткострокові та довгострокові пріоритети соціально-економічної розбудови країни, тим самим пропонує певне узагальнене бачення цільової функції соціальної політики. Більше того, вважається, що необхідною умовою розв’язання проблем соціального захисту у країні є послідовне здійснення стратегії економічного зростання та реалізація ефективної державної соціальної політики.
1
Стойка А. Критерії формування та реалізації соціальної політики: теоретичний аспект // Держава та регіони. Сер. Державне управління.
— 2010.
— № 3.
— С. 229.
Поліпшення матеріального становища й умов життя громадян
Забезпечення зайнятості населення, підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили
Поліпшення соціальної інфраструктури
Цілі та пріоритети соціальної політики держави
Нормалізація і поліпшення демографічної ситуації, зниження смертності населення, особливо дитячої та громадян працездатного віку
Гарантії конституційних прав громадян у царині праці, соціального захисту, охорони здоров’я, культури забезпечення житлом
Переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї, жінкам, дітям і молоді
Рис. 5.3. Цілі та пріоритети соціальної політики держави
В академічних колах існує загальноприйнята думка, що державна соціальна політика
— це суспільний феномен, який поєднує цілу низку різноманітних складових, об’єднаних між собою спільною метою, яка передбачає забезпечення добробуту людини, підвищення рівня та якості життя. До атрибутів державної соціальної політики фахівці відносять такі (фактично компоненти, які дають змогу чітко визначити, що є державною соціальною політикою):
1) державна соціальна політика повинна бути зафіксована в письмовій формі;
2) державна соціальна політика має бути ратифікована однією зі структур влади
— законодавчою, виконавчою, судовою;
3) державна соціальна політика повинна керувати процесом прийняття рішень і водночас бути результатом процесу; врахування цих положень виключає норми, угоди та іншу політику дефакто;
4) державна соціальна політика
— це те, що уряд справді виконує, а не має намір чи тільки планує виконувати;
5) державна соціальна політика може бути позитивною (дії уряду щодо розв’язання певної проблеми) або негативною (уряд може прийняти рішення не вживати заходів щодо розв’язання проблем);
6) не всяка державна соціальна політика може втілюватися в життя органами державного управління і державними службовцями
— до виконання урядових програм і надання соціальних послуг населенню дедалі частіше, за ініціативи і сприяння державних органів влади різного рівня залучають недержавні організації та індивідів;
7) державна політика на відміну від політики недержавних організацій ґрунтується на монополії держави на законний примус чи навіть насильство; уряд має право ув’язнювати порушників закону, а недержавні організації такого права не мають .
При реалізації механізмів соціальної політики слід дотримуватися цілої низки відповідних принципів, таких як соціальної справедливості (соціальної ефективності, соціальної безпеки), соціальних компенсацій, соціальних гарантій і соціального партнерства (рис. 5.4). Передусім виділяється інтегральний принцип соціальної справедливості, ефективності й безпеки, кожен компонент якого рівнозначний за своєю цінністю. Його зміст
— у забезпеченні кожного члена суспільства гідним рівнем життя, наданні можливостей для розвитку інтелектуальних і фізичних здібностей без ризику стати безробітним або працюючим жебраком.
Доповнюють даний перелік принципи соціальних компенсацій (необхідність здійснення державою відповідних соціальних відшкодувань на користь незахищених верств населення, непрацездатних осіб, людей похилого віку та ін.), соціальних гарантій (у широкому сенсі
— гарантування державою сприятливих умов і можливостей для забезпечення власного добробуту) і соціального партнерства (партнерська взаємодія державної влади, працівників і роботодавців).
1
Головатий М. Ф. Соціальна політика і соціальна робота: Термінолог.-понятійн. слов. / М. Ф. Головатий, М. Б. Панасюк.
— К.: МАУП, 2005.
— С. 386.
Соціальної ефективностіСоціальної безпеки
Соціальної справедливості
Принципи соціальної політики
Соціальних компенсаційСоціальних гарантій
Соціального партнерства
1
Рис. 5.4. Принципи соціальної політики
В умовах формування ринкових відносин особливо актуальними стають такі принципи соціальної політики держави:
— перший принцип
— держава створює умови, за яких кожен працездатний громадянин самозабезпечується за солідарної підтримки суспільства;
— другий принцип
— держава і суспільство допомагають хворим і непрацездатним на рівні, що відповідає економічним здобуткам та досягненням країни;
— третій принцип
— провідним напрямом соціальної підтримки і захисту населення має бути соціальне страхування;
— четвертий принцип
— державні структури мають спрямовувати свої зусилля на подолання безробіття;
— п’ятий принцип
— держава повинна створювати можливості для залучення громадян до участі в суспільному житті, зокрема, у створенні різних рухів, у формуванні страхових фондів, у започаткуванні діяльності кредитних спілок тощо 2 .
Часто в академічних та урядових колах можна спостерігати достатньо вузьке розуміння сутності соціальної політики держави, за якого вона зводиться до системи соціального забезпечення чи допомоги у тих чи інших формах. Як наслідок, маємо недостатньо адекватне розуміння пріоритетів, цілей і завдань державної соціальної політики. На деякі з цих аспектів у форматі так званих
1
Бражко О. В. Формування соціальної політики в системі державного регулювання зайнятості населення / О. В. Бражко // Держава та регіони. Серія: Державне управління.
— 2009.
— № 4.
— С. 151.
2
Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: навч. посіб.
— К.: КНЕУ, 2000.
— С. 21
—24.
Отже, соціальна політика держави є ключовим інститутом, покликаним забезпечувати розширене відтворення людського капіталу і сприяти нарощенню життєвих стандартів. Загальну дефініцію та сутнісні характеристики даної категорії, так само як її цілі та пріоритети у сучасній науково-дидактичній літературі визначають по-різному, залежно від особливостей соціально-економічного середовища чи рівня розвитку економіки країн. Водночас існує загальноприйняте погодження, що соціальна політика
— це суспільний феномен, який поєднує цілу низку різноманітних складових, об’єднаних спільною метою, яка передбачає забезпечення добробуту людини, підвищення рівня та якості життя.
Таблиця 5.2
МІФИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
1
МіфиСпростування
Міф 1. Природа соціальної політики пов’язана передусім із тим, що суспільство складається з економічно сильних і економічно слабких індивідів (домогосподарств), а інститутом, який має підтримувати слабких, створювати умови для реалізації принципу соціальної справедливості, якраз і є соціальна політика
Таке трактування природи соціальної політики є звуженим, неповним і таким, що шкодить практичній реалізації соціальної політики. Врешті-решт, це призводить до ототожнення соціальної політики із соціальним захистом або соціальним забезпеченням.
Насправді соціальна політика стосується всього соціуму. На полі соціальної політики перебувають і економічно сильні, і економічно слабкі.
Сучасна соціальна політика
— це продукт розвитку людської цивілізації, це інститут, що створює передумови для того, щоб кожен індивід вирішував наявні соціальні проблеми не самотужки, а за допомогою потенціалу держави, підприємницьких структур, інших суб’єктів громадянського суспільства.
Варто наголосити й на такому незаперечному факті: соціальна політика у нинішньому її розумінні
— це не тільки і не стільки соціальний захист, соціальне забезпечення, скільки закладання підвалин соціального виміру, соціального розвитку. Головне, на що суспільство має чекати від реалізації соціальної політики,
— це досягнення соціальних стандартів людського розвитку через розвиток освіти, охорони здоров’я, культури, інших складових соціально-трудової сфери
1
Колот А. Соціальна політика в умовах глобалізації та лібералізації економічних відносин: здобутки, втрати, тенденції // Демографія та соціальна економіка.
— 2008.
— № 1(9).
— C. 39
—40.
міфів соціальної політики, зокрема на прикладі України, звертає увагу вітчизняний дослідник А. Колот у своїй праці «Соціальна політика в умовах глобалізації та лібералізації економічних відносин: здобутки, втрати, тенденції» (2008 р.) (табл. 5.2).
Закінчення табл. 5.2
МіфиСпростування Міф 2. Умови глобалізації знижують роль держави у виробленні та здійсненні соціальної політики, яка має перейти у відання інших інститутів громадянського суспільства
Частиною цього міфу є твердження, що в провідних країнах світу знижується роль держави в реалізації соціальної політики, згортається діапазон «соціалізації» та домінують суто «захисні» важелі соціальної політики. Насправді реальністю для більшості країн
Заходу є масштабність, розширення і ускладнення функцій держави в соціально-трудовій сфері, що відбувається під впливом процесів глобалізації, а не зниження ролі національної держави саме в цій сфері. Великим перебільшенням є твердження про крах моделей соціальної держави під тиском глобалізації та інших викликів сьогодення. Не мають практичного підтвердження ідеї «дешевої», «малої» держави, мінімального її втручання у соціально-економічне буття Міф 3. Державний бюджет України є надмірно соціальним
По-перше, український бюджет у найближчій перспективі не буде соціальним, оскільки його фінансові можливості такі, що внеможливлюють гідне розв’язання наявних соціальних проблем та власне «соціалізацію» економічних відносин на рівні європейських вимог. По-друге, маємо виходити з того засновку, що будь-який бюджет за своєю суттю, призначенням має бути якщо не цілком, то здебільшого соціальним, оскільки такою є його природа.
Суспільство, його суб’єкти свідомо відраховують частку своїх зароблених доходів для усуспільненого, централізованого розв’язання нагальних соціальних проблем через інститут місцевих і державного бюджетів Міф 4. Соціальна політика є і має бути похідною від економічної політики
Необхідно наполегливо переконувати тих, хто претендує на роль еліти, що соціальна політика
— це не допомога слабким, зубожілим, малозабезпеченим, а це інститут, що має інші цілі та інше походження, про що вже йшлося. Украй потрібно бодай зародити усвідомлення, що соціальна сфера
— це не суцільні витрати, а інститут, що формує передумови стабільності, стійкості та потенційного економічного зростання. Конче треба закласти нову парадигму формування планів, національних програм економічного розвитку. Параметри останніх мають задаватися соціальними стандартами, соціальними пріоритетами, соціальними параметрами
