На практиці існує зв’язок між систематичним (ринковим) ризиком та іншими двома. В кожному разі, коли наявні системний та агентський ризики, для інвестора виникає систематичний ринковий ризик.
Метою регулювання діяльності НПФ має бути мінімізація системних, агентських і, особливо, портфельних ризиків. Крім того, існують ще моральний та політичний ризики, які також впливають на функціонування НПФ. Під моральним ризиком розуміють те, що довірені особи не діятимуть в інтересах своїх клієнтів, а
шукатимуть задоволення власних інтересів або інтересів своїх реальних «керівників» на підставі інших контрактів. У контексті термінів українського законодавства моральний ризик стосується діяльності тих осіб, які приймають рішення щодо інвестування активів НПФ. Політичний ризик — це ризик зміни правил регулювання пенсійної системи в бік погіршення умов функціонування НПЗ, що призводить до збільшення ризику, який несуть учасники НПФ.
Системні ризики виникають через існування зв’язків між системою пенсійного забезпечення та іншими сегментами фінансового ринку і економіки в цілому. Криза банківської системи, наприклад, може призвести до стрімкого зниження цін на активи та банкрутства окремих банків, що матиме вплив на функціонування НПФ. Загальний економічний спад також матиме негативний вплив на пенсійну галузь. Окрім падіння цін на активи, він також погіршить фінансовий стан вкладників фондів (спонсорів). Скорочення зайнятості може призвести до більш раннього, в тому числі групового, виходу на пенсію, що викличе необхідність здійснювати пенсійні виплати в умовах негативного інвестиційного доходу та скорочення (припинення) пенсійних внесків.
Агентські ризики виникають, коли інтереси надавачів послуг недостатньо узгоджуються з інтересами учасників НПФ. Сам процес управління пенсійними активами, який характеризується використанням складних інвестиційних стратегій, довгими інвестиційними горизонтами, інформаційною асиметрією між управляючими активами та учасниками фондів, низьким рівнем юридичної та фінансової обізнаності багатьох учасників фондів, створює передумови недоотриманню очікуваного доходу. Причиною цього можуть бути навмисні дії (шахрайство, зловживання, посадові злочини, пряма крадіжка активів) або ненавмисні (некомпетентність, непрофесіоналізм, недбальство).
Типи агентських ризиків залежать від організаційно-правової форми НПФ і структури управління ним. Однак під дію агентсь
ких ризиків у тому чи іншому вигляді підпадають пенсійні фонди всіх різновидів.
Найбільш очевидними прикладами агентських ризиків є прямі крадіжки, коли права на пенсійні активи НПФ незаконно привласнюють інші особи (наприклад, переказ грошових коштів з рахунку фонду на рахунки інших осіб або перереєстрація права власності на цінні папери з НПФ на ім’я іншої особи). Існують інші засоби «перерозподілу» доходу від учасників фонду, а саме: інвестування в споріднені компанії, самоінвестування, завищені роз
міри витрат та комісійних винагород, що, без сумніву, призводить до зниження дохідності пенсійних активів.
Методами обмеження агентських ризиків є встановлення державою пруденційних регуляторних правил; при чому не тільки до діяльності НПФ, а й до інших суб’єктів фінансового ринку.
Портфельний (інвестиційний) ризик складається з несистематичного та систематичного ризиків (розділи 1, 6).
Несистематичний ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації інвестиційного портфеля. При цьому з переліку можливих вкладень доцільно виключити дуже ризиковані та неліквідні активи. Однак повністю запобігти цього ризику неможливо. Учасники НПФ підпадатимуть під ризик коливань на ринку навіть у разі належної диверсифікації портфеля, що може бути наслідком цілої низки чинників, таких як коливання цін на активи, банкрутство окремих емітентів, несподівані стрибки інфляції тощо.
Систематичний (ринковий) ризик може бути зменшений шляхом розподілу ризику між поколіннями учасників через об’єднання доходів інвесторів у часі.
Портфельний ризик для НПФ складається з ризиків: цінового, кредитного (ризику неплатоспроможності), інфляційного, валютного, реінвестиційного, дострокового відклику, ліквідності, капіталу. Недиверсифікована компонента портфельного ризику включає інфляційний, реінвестиційний ризики і ризик капіталу. Декомпозиція інвестиційного ризику на складові, які диверсифікуються та недиверсифікуються, залежить від стану ринку та його інституційного складу.
Важливим аспектом регулювання інвестиційної діяльності НПФ є запровадження гарантій з метою зменшення інвестиційного ризику, на який наражаються учасники фондів. В Україні питання запровадження гарантій дохідності пенсійних активів є надзвичайно актуальним з огляду на те, що НПФ дозволено тільки пенсійні схеми з установленими внесками.
Кінцевим результатом роботи НПФ з точки зору його учасни
ка є розмір пенсійних виплат, який його задовольнить. Таким чином, очікуваний розмір пенсійних виплат, скоригований на інвестиційний результат є критерієм оцінки діяльності НПФ.
Запровадження гарантій завжди викликає три взаємозв’язані питання:
1) визначення типів ризиків, які ця гарантія забезпечуватиме;
2) визначення обсягу капіталу, що забезпечує гарантію, тобто важливим є відповідність капіталу ймовірному розміру гарантійних виплат, що можуть бути здійснені;
3) можливість змін у поведінці, викликаних наявністю гарантії, тобто прояву морального ризику.
Аналіз різноманітних гарантій, які існують у різних країнах світу для капіталізованих пенсійних систем, свідчить, що їх умовно можна поділити на дві категорії — абсолютні гарантії і відносні гарантії (табл. 13.2).
Таблиця 13.2
КЛАСИФІКАЦІЯ ГАРАНТІЙ НПФ
| Категорія гарантії |
Вид гарантії |
Критерій визначення |
Призначення |
| Абсолютні |
Гарантія абсолютної дохідності |
Рівень очікуваної дохідності |
Зобов’язання забезпечення встановленої дохідності |
| Гарантія абсолютного рівня пенсійної виплати |
Фіксований розмір пенсійних виплат |
Мінімальна пенсійна виплата встановленого розміру |
| Гарантія життєвого рівня |
Показник певного рівня вартості життя |
Мінімальна пенсійна виплата встановлюється як відсоток від певного показника вартості життя (мінімального рівня з/п або прожиткового мінімуму, або межі малозабезпеченості тощо) |
| Відносні |
Гарантія відносної дохідності галузі |
Середньогалузева дохідність |
Зобов’язання забезпечити дохідність, близьку до середньої для всіх пенсійних фондів, що діють на ринку |
| Гарантія дохідності системи НПЗ |
Гарантія відносної дохідності порівняно з орієнтиром |
Зобов’язання забезпечити дохідність, близьку до дохідності зведеного портфеляорієнтира |
| Гарантія відносно рівня виплати |
Середня заробітна плата |
НПФ зобов’язаний забезпечити рівень пенсійних виплат у розмірі визначеного відсотка від рівня заробітної плати працівника |
Аргентина + + Так
Болгарія – + Так
Домініканська республіка – + Так
Сальвадор – + Так
Колумбія – + Так
Нікарагуа – + Так
Перу – + Так
Польща – + Так
Сингапур + – рішення приймає уряд
Угорщина + + Так
Уругвай + + Так
Хорватія – + Так
Чилі – + Так
Швейцарія + – Ні Гарантія абсолютної дохідності означає, що дохідність на активи НПФ повинна становити не меншу за визначену (нормативну), тобто фонд повинен гарантувати встановлену мінімальну дохідність, яка може встановлюватись як рівень мінімальної номінальної дохідності або рівень мінімальної реальної дохідності. Цей показник застосовується у Швейцарії, Аргентині, Уругваї, Сінгапурі, Угорщині (табл. 13.3).
Таблиця 13.3
ГАРАНТІЇ ТА ІНВЕСТИЦІЙНІ ОБМЕЖЕННЯ В ОБОВ’ЯЗКОВИХ НАКОПИЧУ
ВАЛЬНИХ ПЕНСІЙНИХ СИСТЕМАХ
Країна
Гарантія ставки абсолютної дохідності
Гарантія ставки відносної дохідності
Наявність інвестиційних обмежень
Аргентина + + Так
Болгарія – + Так
Великобританія – –
Ні
Правила «розсудливої людини»
Домініканська республіка – + Так
Сальвадор – + Так
Колумбія – + Так
Мексика – – Так
Нікарагуа – + Так
Перу – + Так
Польща – + Так
Сингапур + – Інвестиційні рішення приймає уряд
Угорщина + + Так
Україна – – Так
Уругвай + + Так
Хорватія – + Так
Чилі – + Так
Швейцарія + – Ні
Абсолютні гарантії (наприклад, запроваджені в Швейцарії і, до певної міри, в Угорщині), спрямовані на зменшення ринкового ризику шляхом запровадження певного ступеня об’єднання ризиків між поколіннями. В обох країнах такі гарантії забезпечуються центральним гарантійним фондом, внески до якого здійснюються всіма НПФ в обов’язковому порядку.
Встановлення рівня мінімальної дохідності в номінальному виразі не враховує інфляцію. У Швейцарії, наприклад, за рівня мінімальної номінальної дохідності у 4% реальна мінімальна дохідність становить приблизно 2%. Тобто в разі наявності несприятливих тенденцій зміни рівня інфляції показник мінімальної номінальної дохідності втрачає свій сенс як норматив, що має захистити пенсійні активи.
Гарантії відносної дохідності передбачають встановлення рівня мінімальної дохідності відносно середньої дохідності всіх пенсійних фондів.
Відносні гарантії, наприклад такі, які запроваджено в країнах Латинської Америки, спрямовані передусім на захист від некомпетентного (неефективного) управління активами, шахрайства та інших агентських ризиків і не захищають від ринкового ризику. Однак вони не стимулюють занадто ризиковану поведінку управляючих активами, оскільки для покриття гарантії спочатку використовуються кошти управляючих активами, а потім держави. Деякі дослідження зазначають, що наслідком запроваджених гарантій у країнах Латинської Америки стала «стадна» поведінка управляючих активами під час інвестування коштів пенсійних фондів. Однак ставиться під сумнів небажаність впливу «стадної» поведінки на інвестиційний результат, оскільки така поведінка може й не створювати негативних наслідків, якщо портфелі побудовані за подібними принципами і є добре диверсифікованими.
Адміністратори чилійських пенсійних фондів, наприклад, повинні забезпечувати щомісячну реальну мінімальну дохідність,
яка має дорівнювати розміру, що є меншим з двох величин: середньої дохідності всіх фондів за останні 12 місяців, зменшеної на 2%, або складати 50% середньої дохідності по всій галузі. Дохідність понад 150% середнього рівня по галузі або середнього по галузі плюс 2% повинна бути перерахована до Резерву покриття коливання дохідності. Крім того, чилійські фонди повинні створити готівковий резерв (гарантійний фонд) у розмірі 1% активів для покриття різниці між річною реальною ставкою доходу на активи НПФ та рівнем мінімальної дохідності. Якщо пенсійний
фонд не поповнює свій гарантійний фонд протягом 15 днів з моменту вимушеного витрачання його коштів, держава відкликає ліцензію такого адміністратора та продає його пенсійний фонд іншому адміністратору. У разі вичерпання гарантійного фонду адміністратора покриття дефіциту доходу до рівня мінімальної дохідності відбувається за рахунок держави.
У Польщі мінімально необхідною дохідністю є менша з двох величин: дохідності, яка на 50% нижча за середньозважену дохідність усіх відкритих фондів у відповідний період, і дохідності, яка на чотири відсоткові пункти нижча за середньозважену дохідність усіх відкритих фондів. НПФ, що отримує внески протягом принаймні 24 місяців, у кінці останнього місяця кожного кварталу визначає дохідність за останні 24 місяці. Дефіцит у відкритому фонді має місце, якщо розрахована дохідність фонду за останні 24 місяці нижча за мінімально необхідну дохідність. У разі наявності дефіциту відкритий фонд зобов’язаний не пізніше трьох днів після оприлюднення керівником органу нагляду середньозваженої дохідності всіх відкритих фондів використати для усунення дефіциту доступні активи резервного рахунка, який формується з відрахувань із власних коштів універсального товариства, що управляє пенсійним фондом. Якщо активів резервного рахунка не вистачає для покриття дефіциту, універсальне товариство покриває дефіцит зі своїх власних активів не пізніше 14 днів після оприлюднення керівником органу нагляду середньозваженої дохідності всіх відкритих фондів. У разі недостатності цих коштів дефіцит покривається з гарантійного фонду. Якщо універсальне товариство не здатне покрити дефіцит, його правління негайно сповіщає орган нагляду, що подає у відповідний суд клопотання про визнання згаданого товариства банкрутом. Слід зазначити, що якщо дефіцит спричинений втратою активів відкритого фонду депозитарію, причому такі активи мають реальну форму, депозитарій покриває будь-який дефіцит до використання резервного рахунку, власних ресурсів універсального това
риства або гарантійного фонду. Якщо дефіцит не можна покрити з використанням ресурсів гарантійного фонду, то покриття дефіциту гарантує державне казначейство на умовах, визначених законом.
Поряд із гарантією дохідності відносно середнього показника для всіх НПФ (або замість нього) формула мінімальної дохідності в інших країнах включає елемент гарантії дохідності стосовно ринкових «орієнтирів». У Колумбії половина мінімальної віддачі встановлена в розмірі 90% від середнього показника для НПФ.
Інша половина залежить від дохідності портфеля-«орієнтира», що частково визначається фактичним розподілом активів НПФ.
В Угорщині гарантується дохідність стосовно «орієнтира», а також мінімальна пенсія. НПФ повинні покривати будь-яку нестачу в тому разі, якщо дохідність інвестицій виявляється нижчою за індекс для державних облігацій більш ніж на 5%. Інвестиційний дохід, що перевищує дохід від облігацій більш ніж на 40%, повинен спрямовуватися до резерву.
У табл. 13.4 наведено підходи до визначення мінімальної дохідності в деяких країнах.
В Україні встановлення мінімально гарантованої норми доходу за будь-якою пенсійною схемою забороняється. Договір про управління активами НПФ повинен передбачати зобов’язання особи, яка здійснює управління активами НПФ, щодо забезпечення мінімальної дохідності не нижче офіційного індексу інфляції.
Таблиця 13.4
ВИМОГИ ДО МІНІМАЛЬНИХ ДОХІДНОСТЕЙ НПФ У ДЕЯКИХ КРАЇНАХ
Країна Абсолютна Відносна
Аргентина
Банківська депозитна ставка
Менша величина між 70% середньої для фондів номінальної дохідності та середньою номінальною дохідністю за вирахуванням 2%
Чилі
Менша величина між 50% середньої для фондів реальної дохідності та середньою реальною дохідністю за вирахуванням 2%
Колумбія
Менша величина між середньою номінальною дохідністю та дохідністю еталонного портфеля
Хорватія До облікової ставки Центрального банку
Сальвадор
Менша величина між 50% середньої для фондів реальної дохідності та середньою реальною дохідністю за вирахуванням 2%
Угорщина
25% від пенсії в державній схемі
15 % — дохідність індексу державних облігацій
Малайзія
Мінімальна номінальна дохідність 2,5 % за рік
Закінчення табл. 13.4
Країна Абсолютна Відносна
Мексика
Більша величина між 100% від пенсії в старій державній схемі та мінімальною зарплатою 1997 р. в реальному вираженні
Перу
Менша величина між 50% середньої для фондів реальної дохідності та середньою реальною дохідністю за вирахуванням 2%
Польща
Менша величина між 50% середньої для фондів номінальної дохідності та середньою номінальною дохідністю за вирахуванням 4%
Сингапур
Мінімальна номінальна доходність 2,5 % за рік
Швейцарія
Мінімальна номінальна доходність 4 % за рік
Уругвай
Мінімальна реальна доходність 2%
Менша величина між 2% реальної дохідності та середньою номінальною дохідністю фондів за вирахуванням 2%
Встановлення нормативу мінімальної дохідності потребує визначення джерела покриття нестачі у разі, якщо дохідність фонду не досягає встановленої величини. Узагальнюючи світову практику, можна вирізнити такі способи фінансування гарантії, а саме за рахунок:
• ресурсів НПФ;
• капіталу управляючих активами НПФ;
• централізованого гарантійного фонду;
• держави.
Якщо дохідність падає нижче встановленого мінімального рівня, різниця покривається послідовно з кількох перелічених вище джерел. Як правило, головним джерелом для забезпечення гарантії є кошти самого НПФ.
Таким джерелом можуть бути резерви, сформовані на рівні НПФ (наприклад, у Чилі — резерви згладжування коливань до
хідності), або централізований пенсійний фонд, до якого НПФ здійснюють відрахування (Угорщина). У деяких країнах використовуються ресурси осіб, що здійснюють управління активами НПФ (спеціально сформовані резерви та/або власний капітал). Якщо цього недостатньо, то вступає в силу компенсація за рахунок держави. Повністю така багатосходинкова модель фінансування гарантії в тому чи іншому вигляді присутня в країнах Латинської Америки.
Аналіз підходів до фінансування гарантій показує, що всі вони не є досконалими. Як зазначалося вище, інвестиційна діяльність НПФ супроводжується різноманітними ризиками. Недоотримання дохідності на пенсійні активи може бути спричинене різними ризиками, в тому числі й агентськими. Так, аналіз конструкції центрального гарантійного фонду в Угорщині показує, що вона містить суттєвий недолік — надає доступ до ресурсів такого фонду без того, щоб спочатку використовувати ресурси приватного капіталу.
Встановлення державою гарантій не є панацеєю від системного ризику, однак може зменшити ризики інших видів. Встановлення гарантій може бути корисним і необхідним в умовах початку пенсійної реформи, щоб підтримати довіру до нововведень. Крім того, на ринках, які розвиваються, за умов відсутності достатнього досвіду надання послуг управляючими активами та наявності негативних прикладів проявів морального ризику запровадження гарантій є доцільним.
Важливим є грамотне розроблення моделі гарантії, зокрема, визначення її виду, джерел її фінансування та послідовності їх використання. Найбільш прийнятним з точки зору убезпечення від невідповідальної поведінки управляючих активами для країн, що розвиваються, є встановлення нормативу мінімальної відносної дохідності. Як показано вище, «тягар» забезпечення гарантії повинен бути покладений на тих, чиї дії спричинили її використання. Створення фондів або резервів з метою згладжування ко
ливань дохідності у часі вбачається способом перерозподілу ризику між різними поколіннями учасників НПФ.
Додатково до прямих гарантій мають застосовуватись пруденційні правила, а в умовах ринків, що розвиваються, — інвестиційні обмеження на структуру портфеля НПФ. При цьому доцільно ввести регулятивну норму, яка б дозволяла у разі перевищення встановленого нормативу за умови зростання ринкової вартості «якісного» активу, тримати такий актив у розмірі понад встановлений норматив, можливо за умов отримання до
зволу на це від регулятора. З розвитком фінансового ринку інвестиційні ліміти повинні переглядатись з метою приведення їх у відповідність до ринкових умов.
13.4. Інвестиційна політика недержавних пенсійних фондів Інвестиційна політика недержавних пенсійних фондів полягає у визначенні таких напрямів розміщення пенсійних активів, які б уможливлювали в змозі забезпечення НПФ виконання зобов’язань перед учасниками в умовах необхідності дотримання встановлених державою інвестиційних обмежень.
Метою інвестиційної політики НПФ є нагромадження і збереження пенсійних резервів, достатніх для виконання зобов’язань перед учасниками в по вному обсязі, що вимагає побудови такої системи регулювання інвестиційної діяльності, яка б забезпечила отримання адекватного доходу на пенсійні активи та захист пенсійних коштів учасників фонду від знецінення.
У світовій практиці спостерігається застосування двох основних концептуальних підходів у цій сфері — правила «розсудливої людини» і «кількісні обмеження»
1. Правило «розсудливої людини» («prudent person» rules) полягає в тому, що професійні інвестори, які управляють коштами інших осіб, несуть фідуціарну (засновану на довірі) відповідальність, що зобов’язує їх інвестувати кошти лише в такі активи, які ухвалив би поміркований (обачний) інвестор. Такий підхід передбачає диверсифікацію портфеля з урівноваженням активів і зобов’язань. Загалом правило «розсудливої людини» може бути сформульовано так: «довірена особа (фідуціарій) має виконувати свої обов’язки з турботою, навичками і старанністю на кшталт розсудливої людини, що діє з подібними повноваженнями для ведення своїх справ і досягнення своїх цілей».
Правило «розсудливої людини» походить із законодавства про трасти англосаксонських країн, які є визначеною групою активів, що сформована та управляється трасті (опікуном) на користь іншої сторони (бенефіціарія).
Фідуціарні стандарти, чи стандарти «розсудливої людини», можуть бути встановлені і застосовуватися в різних правових формах і в країнах, законодавство яких не містить трастової концепції. Таким чином, договірне право може однаково добре під
ходити для встановлення і застосування стандарту «розсудливої людини» як для посадових осіб НПФ, так і для інвестиційних менеджерів. Навіть у межах англосаксонської традиції пенсійне законодавство — унікальна комбінація поєднання трасту і контрактних принципів, де трастове законодавство само по собі безпосередньо є спеціалізованою формою контрактного законодавства.
Важливу роль у визначенні, інтерпретації та застосуванні правила «розсудливої людини» відіграє цивільне право. Це правило орієнтоване скоріше на поведінку, а не на результат, ключовим елементом якого є акцент на виконання трасті чи довіреною особою своїх функцій з належною дбайливістю. Тобто ефективність діяльності довірених осіб оцінюватиметься не відповідно до ретроспективної оцінки того, чи були їх інвестиційні рішення успішними, а з точки зору того, чи використовували вони раціональний підхід для прийняття своїх рішень.
Стосовно управління пенсійними активами підхід «розсудливої людини» надає менеджерам активів НПФ більше свободи, однак значною мірою будується на юридичних прецедентах і прийнятих у країні нормах обачності. Наприклад, у США менеджери зобов’язані здійснювати інвестиційну діяльність з такою старанністю, умінням й увагою, які застосувала би обачна людина, що виконує подібні функції з метою досягнення своїх цілей. Положення закону про пенсійне забезпечення федеральних службовців США від 1974 р. розвивають цей постулат так: недостатньо бути обережним професіоналом — менеджер повинен діяти так, як діяв би обачний фахівець, що одержав відповідну підготовку у фінансовій галузі і має неабиякий необхідний досвід.
Правила «розсудливої людини» є загальними нормативними положеннями, у рамках яких має здійснюватися інвестиційна політика. За своїм характером вони є якісними категоріями і, отже, можуть по-різному інтерпретуватися, що ускладнює їх застосування. Вони також вимагають більш тісного зв’язку з відповідною фінансовою установою з метою одержання деталізованої ін
формації щодо об’єктів інвестування. З другого боку, правила «розсудливої людини» обмежують вибір фінансових інструментів, що звужує інвестиційну політику і уможливлює її коригування відповідно до ринкових умов, які постійно змінюються. Цей принцип знайшов своє відображення в Директиві Європейського Союзу про професійне пенсійне забезпечення. В Австралії, Ірландії, Новій Зеландії, Великобританії, США, Канаді, Австрії, Іспанії, Нідерландах підхід до регулювання інвестицій пенсійних фондів ґрунтується саме на правилі «розсудливої людини».
2. «Кількісне регулювання портфеля» («драконівське регулювання») передбачає встановлення кількісних обмежень на вкладення в певні види активів, що формують портфель НПФ. Як правило, ті інструменти, вкладення в які обмежено, є інструментами з високою волатильністю (мінливістю) ціни та/або низькою ліквідністю. Існує така класифікація видів обмежень стосовно вибору об’єктів інвестування через встановлення:
1) переліку схвалених класів фінансових активів, які можна утримувати. Такі «дозволені» активи є тими видами інвестицій, які мають прийнятні рівні ризиків неплатоспроможності і ліквідності;
2) переліку заборонених активів (цінні папери, емітентами яких є пов’язані особи НПФ, або інші види активів, визнаних занадто ризикованими або дуже низьколіквідними);
3) максимальних відсоткових рівнів «сукупних» вкладень у визначені класи активів. Такі обмеження існують для інвестицій з високим ступенем ризику неплатоспроможності або ризику ліквідності. Загальною практикою є встановлення максимальних обмежень за цінними паперами, що не котируються на організованому ринку, за корпоративними облігаціями низької якості і за виз наченими класами іноземних цінних паперів. У деяких країнах існують мінімальні обмеження для інвестицій, що мають низький рівень ризику (державні цінні папери або облігації високої якості);
4) максимальних обмежень за питомою вагою «сукупних» інвестицій в один об’єкт інвестування — застосовується для інвестицій у цінні папери одного емітента або в один об’єкт нерухомості з метою забезпечення адекватної диверсифікації портфеля. Цим нормативом регулюється реінвестування НПФ у материнську компанію або її дочірні структури на умовах придбання акцій або на умовах кредитування;
5) вимог стосовно відповідності валют для активів і пасивів,
тобто мінімальний відсоток активів, що мають бути інвестовані в тій самій валюті (валютах), у якій виплачуватимуться пасиви. Ці вимоги пов’язані з валютними ризиками і можливим падінням курсу валюти, в якій робляться інвестиції, на дату виплати зобов’язань;
6) обмежень стосовно використання деривативів для торгівлі або більш спекулятивних цілей, у зв’язку з чим органи контролю встановлюють регуляторні норми щодо кредитоспроможності постачальників позабіржових деривативів.
У практиці інвестиційного регулювання не завжди є чітке розмежування між правилами «розсудливої людини» і кількісними обмеженнями. Наприклад, і те, й інше використовується в країнах Латинської Америки, Центральної та Східної Європи, країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні. Правило «розсудливої людини» слід вважати скоріше результатом теоретичних узагальнень, які на практиці завжди підкріплюються кількісними обмеженнями. Інвестиційні інструменти, представлені на фінансовому ринку
України, загалом характеризуються високою волатильністю ціни або низькою ліквідністю. Разом з тим, до управління пенсійними активами залучатимуться не лише компанії, що вже накопичили певний досвід і мають гарну репутацію, а й новостворені, які прагнутимуть завоювати ринок. Тому існує ймовірність, що частина КУА, побоюючись втратити активи НПФ, розміщуватимуть кошти виключно в інструменти з фіксованою дохідністю, максимально використовуючи банківські депозити. Отже, встановлення кількісного регулювання є об’єктивним та виправданим для вітчизняних умов, але при цьому є проблемним питання, чи не стануть регуляторні норми на заваді ефективності інвестиційної діяльності НПФ.
За своєю інвестиційною політикою НПФ можуть бути агресивними, поміркованими і консервативними. Вважається, що професійні і корпоративні фонди в інтересах своїх учасників не повинні проводити агресивну інвестиційну політику, оскільки це пов’язано з підвищеним ризиком під час розміщення пенсійних активів та в процесі управлінні ними. Разом з тим, якщо
НПФ трив алий час здійснює активну інвестиційну політику, оперує коштами великої кількості пенсіонерів і має гарантоване надходження внесків, такому фонду доцільно розширити інвестиційний портфель за рахунок залучення нових високодохідних фінансових інструментів. Новоствореним НПФ, які не мають достатніх ресурсів, треба обмежитися пасивною інвестиційною політикою.
Менеджер активів НПФ повинен враховувати вікові особливості уча сників НПФ (табл. 13.5).
Таким чином, НПФ обирає напрям інвестиційної політики під впливом, по-перше, системи обмежень, встановлених чинним законодавством, і по-друге, наявністю на ринку фінансових інструментів, розміщення в які дасть можливість одержати дохід, необхідний для виконання фондом своїх зобов’язань, з мінімальним ризиком.
Таблиця 13.5
МОЖЛИВИЙ ДІАПАЗОН РОЗМІЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ІНСТРУМЕНТІВ
ЗАЛЕЖНО ВІД СТАДІЙ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ УЧАСНИКІВ НПФ
| Стадія життєвого циклу |
Мета інвестора |
Діапазон використання інструментів, % |
| Акції |
Облігації |
Готівка (валюта) |
| Початок кар’єри |
Максимальне зростання дохідності |
80—100 |
0—10 |
0—10 |
| Середина кар’єри |
Зростання дохідності |
70—80 |
10—20 |
5—10 |
| Кінець кар’єри |
Консервативне зростання |
60—70 |
15—25 |
5—20 |
| Вихід на пенсію |
Зростання і дохід |
50—60 |
15—30 |
10—20 |
| Життя на пенсії |
Дохід |
15—50 |
40—75 |
10—35 |
