У зв’язку з погіршенням демографічної ситуації в Україні вирішення проблеми виплат пенсій тільки за рахунок держави виявляється досить проблематичним. Реформування пенсійної системи передбачає поступове скорочення обсягів виплат державою окремим категоріям громадян. Передбачається, що будуть збережені тільки виплати у вигляді базових (трудових) пенсій і адресної допомоги малозабезпеченим.
Згідно з прийнятими Верховною Радою України 9 липня 2003 р. законів «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення» нова пенсійна система складається з трьох рівнів (рис. 13.1), що уможливить розподіл між її складовими ризиків, пов’язаних зі змінами в демографічній ситуації та з коливаннями в економіці й на ринку капіталів. Нова пенсійна система вважається більш збалансованою, оскільки застраховує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію.
Перший рівень пенсійної системи являє собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачують усі працівники та їх роботодавці (25% фонду зарплати). За рахунок цих коштів виплачуватимуться страхові пенсії, розмір яких залежатиме від заробітної плати та тривалості страхового стажу. Працівникам, які матимуть невеликий страховий стаж та/або низький розмір
заробітку, з якого сплачуватимуться пенсійні страхові внески, надаватиметься цільова соціальна допомога, що дасть змогу забезпечити їх доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів.
25 % фонду з/п
7% фонду з/п пільга 15% фонду з/п
Підприємства, організації, суб’єкти підприємницької діяльності, фізичні особи
1 рівень
Пенсійний фонд України
3 рівень
Недержавне пенсійне забезпечення
2 рівень
Державний накопичувальний пенсійний фонд
Державна пенсіяДодаткова пенсія
Рис. 13.1. Реформована пенсійна система України
Законом «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» зберігається нинішній пенсійний вік, передбачений чинним законодавством: 60 років — для чоловіків, 55
— для жінок. Водночас передбачається стимулювання більш пізнього виходу на пенсію: у разі відстрочення часу виходу на пенсію її розмір підвищуватиметься від 3% за один рік до більш ніж 85% розміру заробітної плати за десять років. Для забезпечення соціальної справедливості щодо пенсіонерів, яким уже призначено пенсію, закон передбачає надання громадянам права на перерахунок пенсії за нормами нового закону. Якщо ж розмір перерахованої пенсії виявиться меншим за раніше призначений — громадянин зможе отримувати ту пенсію, яку призначено згідно із законодавством, що діяло раніше. Передбачається також зняття обмеження з пенсій з максимальним розміром і перегляд розмірів пенсій залежно від темпів зростання інфляції та зростання середньої заробітної плати.
Другий рівень пенсійної системи передбачає запровадження системи загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування. Сутність цієї системи полягає в тому, що частина обов’язкових внесків громадян накопичується у єдиному накопичувальному фонді і обліковується на їхніх індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках. Розмір пенсій з цих рахунків залежатиме від розміру пенсійних внесків, тривалості періоду їх
сплати та інвестиційного доходу. Ці кошти є власністю громадян і передаються у спадщину.
Третій рівень створюється у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення. Це дозволить додатково залучати кошти громадян та працівників до формування пенсійних заощаджень і таким чином буде ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян після виходу на пенсію.
Система недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) — це складова системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками НПЗ додаткових пенсійних виплат до загальнообов’язкового державного пенсій ного страхування.
Суб’єктами НПЗ є:
• недержавні пенсійні фонди;
• страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;
• банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;
• вкладники та учасники пенсійних фондів;
• вкладники пенсійних депозитних рахунків;
• фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;
• засновники пенсійних фондів;
• роботодавці
—платники корпоративних пенсійних фондів;
• саморегулівні організації суб’єктів, які надають послуги у сфері НПЗ;
• органи державного нагляду й контролю у сфері НПЗ;
• адміністратори пенсійних фондів;
• компанії з управління активами;
• зберігачі;
• аудитори;
• особи, які надають консультаційні та агентські послуги.
Недержавний пенсійний фонд (НПФ)
— юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.
НПФ поділяються на відкриті, корпоративні та професійні.
Відкритий пенсійний фонд — це НПФ, учасниками якого можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їхньої роботи.
Корпоративний пенсійний фонд — фонд, засновником якого є юридична особа — роботодавець (або декілька юридичних осіб
— роботодавців), до якого можуть приєднуватися інші роботодавці-платники. Учасниками такого НПФ можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.
Професійний пенсійний фонд є фондом, засновником (засновниками) якого можуть бути об’єднання юридичних осіб — роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родо м їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті фонду.
Принципове рішення щодо участі в НПФ приймається працівником і його роботодавцем. Результатом такого рішення для роботодавців є підписання з НПФ договору про недержавне пенсійне забезпечення своїх співпрацівників, а для працівника — підписання з НПФ пенсійного контракту або тристоронньої угоди (роботодавець — НПФ — працівник).
Умови професійного (корпоративного) пенсійного забезпечення, як правило, розглядаються на зборах трудового колективу і закріплюються в колективному договорі.
Управління активами НПФ може здійснюватися такими юридичними особами: компанією з управління активами; банком щодо активів створеного ним корпоративного фонду; професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження діяльності з управління активами.
Особа, яка провадить діяльність з управління пенсійними активами, зобов’язана:
1) здійснювати опера ції з управління активами відповідно до інвестиційної декларації НПФ та укладеного договору про управління активами;
2) подавати щороку раді фонду пропозиції зі внесення змін до інвестиційної декларації НПФ;
3) надавати звітність, передбачену законодавством.
Контрольні функції щодо напрямів, об’єктів та ефективності інвестування здійснюють відповідно до своєї компетенції: ? Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР); ? Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг); ? Національний банк України (НБУ).
Крім того, цільове та ефективне використання пенсійних активів контролюється радою пенсійного фонду, а також засновниками і аудитором фонду. Допоміжні послуги цим групам суб’єктів можуть надаватися інвестиційним радником.
Компанія з управління активами (КУА) — це юридична особа, створена згідно із Законом «Про господарські товариства», з метою професійного управління активами НПФ і відповідно до вимог, передбачених нормами законодавства з НПЗ, на підставі дозволу (ліцензії) на провадження діяльності з управління активами. КУА створюється як акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.
Для отримання ліцензії на здійснення діяльності з управління активами НПФ статутний фонд (капітал) КУА має бути сплачений тільки грошовими коштами та становити не менше 300 тис. євро за офіційним курсом НБУ на день реєстрації.
Необхідно зазначити, що КУА, які мають ліцензію на управління активами інститутів спільного інвестування, теж можуть отримати ліцензію на управління активами НПФ за умови, якщо розмір їх статутного капіталу становить не менше ніж 300 тис. євро за офіційним обмінним курсом НБУ на дату реєстрації юридичної особи. У разі якщо КУА приймає рішення про розширення своєї діяльності шляхом поєднання діяльності з управління активами інститутів спільного інвестування та діяльності з управління активами НПФ, ліцензіат повинен подати документи на переоформлення ліцензії у встановленому чинним законодавством порядку. В цьому випадку переоформлення ліцензії здійс
нюється в порядку і строки, передбачені для видачі ліцензії, тобто не більше десяти робочих днів з дати надходження заяви та надання відповідних документів, що додаються до цієї заяви.
Крім вимог до розміру статутного капіталу для отримання ліцензії КУА повинна мати у своєму складі не менше трьох сертифікованих фахівців, які отримали в установленому порядку кваліфікаційне посвідчення фахівця з управління активами (у тому числі керівні посадові особи) для самої КУА, та по два сертифікованих фахівця, які отримали в установленому порядку кваліфі
каційне посвідчення фахівця з управління активами (у тому числі керівні посадові особи) — для кожної філії, якій надаватимуться повноваження щодо здійснення діяльності з управління активами. Якщо з якихось причин кількість сертифікованих фахівців зменшилась, то особа, що здійснює управління активами, повинна відновити їх кількість протягом двох місяців.
Від ефективної роботи фахівців, що здійснюють діяльність з управління активами, залежить не лише репутація КУА як професійного учасника ринку цінних паперів, а й розмір виплат, які пенсіонери отримуватимуть у майбутньому. Фахівці з управління активами повинні здійснювати моніторинг інвестицій та приймати оперативні рішення щодо вкладення активів НПФ з урахуванням змін на ринку цінних паперів, аналізувати інвестиційні ризики, здійснювати розрахунки показників інвестиційного портфеля (дохідності, ліквідності, тощо), надавати пропозиції членам ради
НПФ під час підготовки інвестиційної декларації та внесення змін до неї. Від кваліфікації фахівців КУА залежить і розмір прибутку, який отримує НПФ. Якщо річний прибуток НПФ буде визнаний низьким порівняно з прибутками інших НПФ, Держфінпослуг зобов’язана рекомендувати раді цього НПФ розглянути питання щодо заміни КУА.
Адміністратором НПФ може бути: а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування НПФ (професійний адміністратор); б) юридична особа — одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування такого фонду; в) КУА.
Адміністратор зобов’язаний:
1) вести персоніфікований облік учасників НПФ;
2) укладати пенсійні контракти від імені НП
Ф;
3) забезпечувати здійснення пенсійних виплат учасникам НПФ;
4) надавати зберігачу розпорядження щодо перерахування грошових коштів для оплати витрат, що здійснюються за рахунок пенсійних активів;
5) надавати НПФ агентські та рекламні послуги, пов’язані з його діяльністю;
6) надавати інформацію відповідно до умов договору про адміністрування НПФ та чинного зак онодавства;
7) складати відповідно до законодавства звітність, вести бухгалтерський облік та подавати цю звітність відповідним органам виконавчої влади та раді НПФ.
Статутний фонд (капітал) професійного адміністратора має бути сплачений також тільки грошовими коштами та становити
не менше 500 тис. євро за офіційним курсом НБУ на день реєстрації такої особи. Подаючи документи на отримання ліцензії для провадження діяльності з управління активами, цей адміністратор повинен мати ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг на провадження адміністрування НПФ.
Особи, які здійснюють управління активами, виконують свої функції на підставі відповідного договору зі спостережною радою НПФ. Вони повинні дотримуватись вимог законодавства та інвестиційної декларації фонду — документа, який визначає інвестиційну політику НПФ, основні напрями та обмеження інвестування активів НПФ відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення».
За виконання своїх обов’язків управляючі активами отримують винагороду у розмірі, визначеному радою НПФ та обумовленому в договорі. Ця винагорода встановлюється як відсоток від чистої вартості активів НПФ, що перебувають в управлінні цієї особи. При цьому оплата послуг третіх осіб (торговців, реєстраторів тощо) відшкодовується НПФ через особу, що здійснює управління активами, на підставі відповідних документів. Ці суми становитимуть певну частку від загальної суми витрат за рахунок активів НПФ.
Важливу роль у системі НПЗ відіграють зберігачі НПФ.
Зберігач пенсійних фондів — банк, який в установленому законодавством порядку отримав ліцензію на здійснення депозитарної діяльності зберігача цінних паперів, уклав договір про обслуговування активів НПФ та відповідає вимогам ст. 44 Закону
України «Про недержавне пенсійне забезпечення».
Зберігач пенсійного фонду повинен відповідати таким вимогам:
• не бути пов’язаною особою НПФ, з радою якого укладено договір про обслуговування фонду зберігачем, адміністратора, осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого фонду та їх пов’язаних осіб;
• не здійснювати управління активами створеного ним корпоративного НПФ;
• не бути кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління активами НПФ.
До обов’язків зберігача належать:
1) відкриття та ведення рахунків НПФ;
2) приймання, передача (переведення), облік та забезпечення зберігання цінних паперів, а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи в інших формах та їх використання;
3) перевірка підрахунку чистої вартості активів НПФ і чистої вартості одиниці пенсійних внесків, здійсненого адміністратором та особою (особами), що провадить (провадять) діяльність з управління активами НПФ;
4) виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування пенсійних коштів;
5) виконання розпоряджень адміністратора щодо перерахування грошових коштів для оплати послуг адміністратора, зберігача, винагороди особі, що про вадить діяльність з управління активами пенсійного фонду, аудитора (аудиторської фірми), оплати послуг осіб, які надають НПФ консультаційні та (або) агентські послуги, торговців цінними паперами та інших посередників, здійснення оплати витрат на перереєстрацію прав власності та оплати інших витрат;
6) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами НПФ, згідно з інвестиційною деклара цією;
7) зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінними паперами та іншими активами, наданих особами, що здійснюють управління активами НПФ, торговцям цінними паперами та іншим посередникам;
8) подання звітності, передбаченої законодавством;
9) виконання розпоряджень ДКЦПФР щодо припинення (блокування) виконання розпоряджень особи, що здійснює управління активами НПФ, на підставах, визначених зак онодавством.
Рада пенсійного фонду розробляє та затверджує інвестиційну декларацію НПФ, контролює її додержання компанією з управління активами та банком-зберігачем, а також відповідно до вимог законодавства з НПЗ та з метою забезпечення контролю за діяльністю НПФ: звітує про її результати перед зборами засновників фонду; затверджує зміни до інвестиційної декларації для оптимізації напрямів та інструментів інвестування; заслуховує звіти про діяльність адміністратора, осіб, які
здійснюють управління активами НПФ, зберігача та приймає рішення щодо цих звітів; затверджує інформацію про фінансовий стан НПФ, яка підлягає оприлюдненню в порядку, встановленому Законом, та розглядає аудиторський висновок; здійснює контроль за цільовим використанням активів. Інвестиційний радник (незалежний консультант) НПФ покликаний надавати консультації раді фонду під час складання інвестиційної декларації. До обов’язків інвестиційного радника
відповідно до укладеного договору також можуть входити такі функції: ? розроблення інвестиційної політики НПФ та плану розміщення інвестицій за основними класами активів (акції, державні облігації, місцеві облігації тощо); ? відбір еталонних показників (індексів) як критеріїв оцінювання ефективності управління активами НПФ; ? здійснення моніторингу та оцінювання ефективності діяльності КУА НПФ; ? проведення виміру та аналізу обґрунтованості операційних витрат, що відшкодовуються за рахунок активів НПФ; ? здійснення пошуку та рекомендації компанії (компаній) з управління активами НПФ; ? проведення спеціальних досліджень у галузі управління активами НПФ. Інвестиційним радником НПФ може бути як належним чином підготовлена фізична особа, яка має відповідний сертифікат фахівця з управління активами, що видається ДКЦПФР за результатами атестації (складання іспиту), так і професійний учасник ринку цінних паперів — інша КУА або торговець цінними паперами, що відповідно до законодавства має право надавати пос луги з інвестиційного консультування (надання консультацій власникам цінних паперів).
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
1) НПФ шляхом укладання пенсійних контрактів між адміністраторами НПФ та вкладниками цих фондів;
2) страховими організаціями шляхом укладання договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;
3) банківськими установами шляхом укладання договорів про відкриття п енсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
НПЗ України ґрунтується на принципах:
1) законодавчого визначення умов НПЗ;
2) заінтересованості фізичних осіб у НПЗ;
3) добровільності створення НПФ юридичними та фізичними особами, об’єднаннями фізичних осіб та об’єднаннями юрид ичних осіб;
4) добровільної участі фізичних осіб у системі НПЗ та вибору виду пенсійної виплати;
5) добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи НПЗ;
6) економічної заінтересованості роботодавцем у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи НПЗ;
7) неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення пенсійних внесків до системи НПЗ на користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких пенсійних внесків;
8) рівноправності всіх учасників НПФ, які беруть участь в одній пенсійній схемі;
9) розмежування та в ідокремлення активів НПФ від активів його засновників і роботодавців
—платників НПФ, адміністратора, КУА, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства НПФ;
10) визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника НПФ або застрахованої особи;
11) гарантування фізичним особам реалізації прав, нада них їм законодавством;
12) цільового та ефективного використання пенсійних коштів;
13) державного регулювання розміру тарифів на послуги, що надаються у системі НПЗ;
14) відповідальності суб’єктів системи НПЗ за порушення норм законодавства;
15) державного регулювання діяльності з НПЗ та нагляду за його здійсненням.
Схема НПЗ працює в такий спосіб.
Роботодавець-вкладник перераховує обумовлений у договорі про НПЗ і/чи колективному договорі відсоток заробітної плати працівника до НПФ, який зараховує їх на солідарний пенсійний рахунок вкладника. Працівник
—учасник Фонду перераховує обумовлений у пенсійному контракті відсоток заробітної плати до НПФ, який зараховує їх на індивідуальний пенсійний рахунок учасника. Ці кошти, на правах довірчого управління, надходять у розпорядження компанії
—адміністратора Фонду, яка, в свою
чергу, збільшує пенсійні кошти шляхом їх розміщення у вигідні об’єкти інвестування. Якщо зазначена компанія не має ліцензії на управління пенсійними активами, вона укладає відповідний договір з компанією, що має таку ліцензію.
Отриманий інвестиційний дохід розподіляється адміністратором між вкладником і учасниками Фонду пропорційно розмірам їхніх внесків, а потім знову реінвестується КУА. Усі пенсійні активи знаходяться в банку
—зберігачеві НПФ, з яким адміністратор Фонду уклав відповідний договір. Під час настання в учасни
ка Фонду пенсійних підстав частина суми накопичень (внески плюс інвестиційний дохід) перераховуються із солідарного пенсійного рахунку на індивідуальний і виплачується учаснику разом з його особистими накопиченнями у вигляді корпоративної (професійної) пенсії.
Слід зазначити, що сума пенсійних накопичень на індивідуальному пенсійному рахунку працівника належить йому на правах приватної власності, виплачується та успадковується в повному обсязі. Розподіл же пенсійних накопичень на СПР, утворених за рахунок пенсійних внесків роботодавця на користь працівника, здійснює пенсійна комісія підприємства
—вкладника НПФ. Підприємство гарантує кожному учаснику НПФ базову пенсію, розмір якої залежить тільки від тарифної сітки (посадового окладу). В свою чергу, пенсійна комісія підприємства може збільшувати базову пенсію з урахуванням основного і додаткового коефіцієнтів. Основний коефіцієнт враховує виробничий стаж працівника та інші об’єктивні чинники, додатковий — суб’єктивні чинники (особисті заслуги перед державою і підприємством, ставлення до виконання службових обов’язків, сімейний стан, стан здоров’я тощо).
Рішення Комісії щодо призначення розміру недержавної пенсії оформлюється протоколом і передається на затвердження керівникові підприємства-вкладника. Керівник підприємства, в свою чергу, приймає остаточне рішення щодо призначення недержавної пенсії встановленого розміру і дає відповідне розпорядження НПФ щодо перерахування належної працівникові частки пенсійних нагромаджень із солідарного на індивідуальний пенсійний рахунок. Пенсійна комісія має право переглядати розміри окремих коефіцієнтів (наприклад, у зв’язку зі зміною групи інвалідності тощо).
Таким чином, розмір майбутньої недержавної пенсії залежить від суми пенсійних накопичень працівника, що складаються з:
• особистих накопичень на індивідуальному пенсійному рахунку;
• частки накопичень працівника (обсягу прав вимоги) на солідарному пенсійному рахунку, що визначається пенсійною комісією підприємства.
Додаткова (до державної) пенсія утворюється в НПФ за рахунок:
1) періодичних внесків працівника-учасника НПФ;
2) внесків підприємства
—вкладника НПФ на користь працівника
—учасника НПФ;
3) подальшого збільшення пенсійних накопичень за рахунок інвестиційного доходу.
Отже, розмір майбутньої додаткової пенсії визначається: величиною внесків працівника і внесків підприємства на користь працівника; доходом на користь працівника від інвестування фондом пенсійних активів.
Майбутня пенсія являє собою форму відкладеної заробітної плати працівника, частка якої постійно зростає за рахунок інвестиційного доходу, що нараховується на ці кошти. Внески роботодавця також працюють в інтересах майбутніх пенсіонерів і самого підприємства (оскільки можуть інвестуватися в його цінні папери).
Розрахунки, виконані фахівцями НПФ, показують, що коли працівник буде поповнювати свій індивідуальний пенсійний рахунок протягом 40 років, то у разі інвестування внесків із середньорічною рентабельністю вкладень у 3% його пенсія становитиме 55% останньої зарплати, у 5% — уже 94% зарплати, а для рентабельності 7% — 167% зарплати. Вважається, що НПФ мають забезпечити виплати пенсій у розмірі 30—70% середньої заробітної плати працівника.
Окреслимо переваги інвестування через НПФ.
1. НПФ має можливість приймати і розміщувати щомісячні суми внесків учасника, розміри яких істотно не впливають на зниження його поточних доходів. Законом надано право встановлювати мінімальний розмір пенсійних внесків — 10% мінімальної зарплати із розрахунку за один місяць. При цьому максимальний розмір пенсійних внесків не обмежується.
2. З точки зору гаранті й щодо збереження і виплат майбутніх пенсій працівник має більше довіри до свого роботодавця як особи, яка зацікавлена в стабільному соціальному кліматі в колективі і до того ж уже має у своєму розпорядженні реальні активи для виконання зобов’язань з НПЗ.
3. Пенсійні внески не підлягают ь обкладанню податком на прибуток і відносяться на валові витрати роботодавціввкладників, а послуги з управління та інвестування пенсійних активів звільнені від ПДВ.
4. НПФ дає можливість засновникам і вкладникам брати участь у перерозподілі корпоративної власності шляхом викупу цінних паперів підприємства за рахунок коштів фонду.
5. Разове вилучення накопичених зобов’язань мо жливе лише за умов договору, підписаного обома сторонами. Учасник, який переходить до іншого НПФ, має право перевести туди всі свої накопичені кошти, в тому числі пенсійні внески та інвестиційний дохід.
6. Гарантоване виконання своїх фінансових зобов’язань передбачає постійне ведення НПФ всього світу актуарних (балансуючих прогнозованих величин фінансових надходжень і зобов’язань) розрахунків, щоб випадково не потрапити у стан неплатоспроможності. Держава гарантує надійність заощаджень населення, регламентує і контролює допустимі для НПФ фінансові ризики та необхідні страхові резерви. Пенсійні кошти розміщу ються головним чином у фінансові інструменти, дохід за якими гарантований державою і відомими компаніями, а також у валюті цінності й нерухомість, що є передумовою не тільки рентабельності, а й надійності та своєчасного повернення вкладень.
Отже, чинне законодавство України гарантує повернення та приріст пенсійних накопичень шляхом жорсткого ко нтролю з боку держави за виконанням фінансовими установами
— учасниками НПЗ вимог: розмежування та відокремлення активів
НПФ від активів його засновників і роботодавців-платників фонду, адміністратора, КУА, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства НПФ; цільового та ефективного використання пенсійних коштів; додержання розміру тарифів на послуги, що надаються у систе мі НПЗ; відповідальності суб’єктів системи
НПЗ за порушення норм, передбачених законодавством.
13.3. Інвестиційна діяльність недержавних пенсійних фондів як запорука їх стабільності стійкості у справі акумулювання, розміщення пенсійних коштів і, головне, виплати регулярної недержавної пенсії учасникам.
Соціальна спрямованість і неприбутковий характер діяльності НПФ вимагають максимальної надійності і фінансової
Українське законодавство і нормативні акти Держфінпослуг зумовлюють вимоги до організації роботи НПФ, покликаних забезпечити цю надійність. Проте особливості діяльності НПФ, пов’язані з недержавним характером роботи в ринкових умовах, незавжди підлягають жорсткій регламентації в рамках нормативно-правової бази.
Головна особливість НПФ — тривалі відносини з вкладниками і учасниками, які передбачають невизначеність і необхідність у майбутньому врахування великої кількості суттєвих умов, що допускає виключно ймовірнісний підхід до перспективного пла
нування. Для діяльності НПФ є характерними деякі специфічні ризики, притаманні страховим компаніям, але з певними відмінностями. Стосовно інвестиційної діяльності НПФ ідентифікують три класи ризиків (табл. 13.1).
Таблиця 13.1
РИЗИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ІНВЕСТУВАННЯМ АКТИВІВ НПФ
| Тип ризику |
Передумови виникнення |
Заходи щодо зменшення ризику |
| Системний |
Банківська криза |
Пруденційне регулювання (адекватність капіталу). Державні гарантії (страхування депозитів) |
| Агентський |
Моральний ризик: шахрайство, недобросовісний продаж пенсій, надмірно ризиковані інвестиції. Несприятливий вибір: недороге страхування не є загально доступним |
Пруденційне регулювання (диверсифікація, обмеження самоінвестування). Державні гарантії (компенсація втрат) |
| Портфельний: несистематичний систематичний |
Неефективність або недосвідченість менеджменту (специфічний для фонду або всієї галузі). Глобальна волатильність цін активів |
Диверсифікація портфеля (між країнами або посередниками) . Надання урядом інструментів, що зменшують ризик (інфляційні індексації). Державні гарантії мінімальної пенсії або мінімальної реальної дохідності |
