Структурні зміни в економіці й суспільстві також помітно впливають на показники ефективності діяльності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) тех нології, наукові дослідження та розробки; б) склад і технічний рівень засобів праці; в) масштаби виробництва (інтенсивне створення малих підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних галузях і сферах; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо.
Внутрішнє середовище функціонування підприємництва визначається внутрішніми, тобто ситуаційними чинниками у середині підприємства. До них належать мета, технологія, працівники, структура, організація та стиль управління, а також мотивація підприємницької діяльності.
Мета — це конкретний кінцевий стан або результат діяльності організації. Існує значна різновидність цілей залежно від характеру діяльності організації. Метою підприємств, діяльність яких зосереджена на виробництві товарів та надання послуг, є в основно му збільшення прибутку і продуктивності. Крупні організації мають багато цілей. Так, щоб отримати прибуток, підприємство повинно сформулювати цілі в таких сферах, як частка ринку, розробка нової продукції, якість продукції і послуг, підготовка і підбір керівників тощо. Конкретизація цілей здійснюється шляхом розроблення узгодженої системи планів і завдань, які регла-
ватимуть постійне функціонування спеціальних інституціональних механізмів — організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій) на національному, регіональному чи галузевому рівнях. Такі організації мають сприяти практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління, розв’язувати ключові проблеми підвищення ефективності різноманітних виробничо-господарських систем та інших організаційних у творень. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств та організацій є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, фондових бірж та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності пі дприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури — комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо.
Кожна організація відпрацьовує для себе взаємодію наявних рівнів управління і функціональних областей у такій формі, щоб успішно досягти цілей організації. Отже, структура — це взаємовідносини рівнів управління і видів робіт (функціональних обов’язків), які виконують служби або підрозділи. В умовах по стійної зміни факторів зовнішнього середовища, в якому функціонує підприємство, виникає потреба у формуванні таких структур управління, які забезпечували б виживання підприємства, його здатність до саморозвитку і самовдосконалення, ефективного використання інвестицій, практичної реалізації науково-технічних ідей.
Технологічні нововведення найістотніше впливають на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони зумовлюють вирішаль ні (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні й продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів.
Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрями діяльності підприємства. Від нього залежить, якою мірою враховуватимуться зовнішні чинники зростання ефективності діяльно сті на підприємстві (в організації). Отже, належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дієвим чинником підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства (організації).
Працівники — це найважливіший ситуаційний фактор організації, оскільки ефективність функціонування підприємств значною мірою залежить від персоналу, ефективності управління ним. Роль людського фактора визначається такими хар актеристиками: здібністю, обдарованістю, потребами, знаннями (фаховістю), поведінкою, ставленням до роботи, позицією, розумінням цінностей тощо.
Працівники (або персонал) є тим внутрішнім фактором прямої дії, який визначає дієвість і спроможність усіх вище згадуваних факторів внутрішнього середовища.
Основними методами впливу підприємця або менеджера на людей з метою їх спонукання до високоефективної прац і є:
1) особистісний (залежно від особистих якостей керівника);
2) поведінковий (залежно від стилю керівництва, манери поведінки з підлеглими);
3) ситуаційний (залежно від способів підвищення ефективності управління).
ментують діяльність усіх підрозділів організації в обраних напрямах.
Як свідчить практика вітчизняного та зарубіжного підприємництва, найефективнішим методом є адаптативний (орієнтований на реальність) стиль поведінки підприємця.
Серед комплексу стимулів до праці першочергову роль відіграють: ? запровадження бригадної форми організації праці; ? упровадження прогресивних форм і систем заробітної плати; ? раціональна кар’єра; ? оптимальне поєднання заохочень і стягнень; ? постійна інформованість працівників про про дуктивність та якість їхньої праці; ? стимулювання раціоналізаторських пропозицій. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) складної виробничо-економічної системи. Для підтр имування високої ефективності господарювання остання має бути динамічною і гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають унаслідок зміни ситуації на ринку.
Важливими складовими успішної підприємницької діяльності є її психологія, етика і культура, а також соціальна відповідальність бізнесу — одна з провідних концепцій у тлумаченні основної мет и діяльності. Вона означає, що такою метою перестало бути максимальне привласнення прибутку, а стало задовольняння соціальних потреб та інтересів усіх верств населення.
Дотримуватись певною мірою вимог соціальної орієнтації бізнесу підприємства у розвинутих країнах світу змушують боротьба споживачів за свої права, конкурентна боротьба, антимонопольне законодавство.
Однак соціальну відповідальність бізнесу не сл ід розглядати лише як виготовлення товарів та надання відповідних послуг, які б задовольняли потреби населення. Це лише один з найважливіших напрямів забезпечення такої відповідальності. Іншими напрямами є створення належних умов праці для працездатного населення, збереження довкілля, встановлення заробітної плати на рівні вартості робочої сили, відр ахування у фонд соціального страхування тощо.
Мотивація підприємницької діяльності. Належне функціонування суб’єктів господарювання безпосередньо пов’язане із проблемою мотивів та стимулів їхньої діяльності. Відповідна моти-
Потреба у всебічному зміцненні мотивів до ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів та примноження національного багатства країни у трансформаційній економіці зумовлює необхідність пріоритетного розвитку підприємницької поведінки як головного рушія розвитку економічної системи.
Основною ланкою мо тиваційного механізму є підприємницькі інтереси — це сукупність відносин, що складаються у процесі діяльності між підприємцями та державою, між підприємцями та іншими учасниками ринку і спрямовані на задоволення власних потреб.
У структурі підприємницького інтересу наявна взаємодія двох аспектів — матеріально-мотиваційного, пов’язаного з ринковою оцінкою діяльності, розмірами винагороди у формі доходу або при бутку, та загальноекономічного, пов’язаного з реалізацією індивідуальних здібностей, можливостями повноцінного та диференційованого вияву потреби до самостійної ініціативної діяльності.
Здатність кожного суб’єкта господарювання виявити свої підприємницькі інтереси значною мірою залежить від її чинників, що визначають підприємницьку активність (табл. 9.2).
Якщо в результаті взаємодії даних чинників створюються сприятливі умо ви — підприємницька діяльність активізується, якщо ні — згортається.
Отже, реальна мотивація підприємництва, однакова спрямованість розвитку та реалізації економічних інтересів ринкових суб’єктів і держави можуть бути лише за умов розвинутого конкурентного середовища, існування критичної маси підприємців у більшості сфер господарської діяльності.
Таблиця 9.2
ЧИННИКИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ АКТИВНОСТІ
| Макроекономічні чинники |
Мікроекономічні чинники |
| Інституціональні чинники, пов’язані із забезпеченням гарантій підприємництва, відкритістю входження до цього виду діяльності на основі інфраструктурного забезпечення Економічна політика країни — підтримка підприємництва на загально |
Наявність економічних знань, освіти, ділових якостей, професійної підготовки Можливості вияву здібностей до підприємницької діяльності у різних сферах та формах господарювання Наявність спрямованих соціально- |
| державному рівні Напрямки державного регулювання підприємництва та їх співвідношення із ринковою саморегуляцією Наявність та стан конкурентноринкового середовища, форми реалізації права власності на засоби виробництва, вироблюваний продукт і дохід Способи регіональної підтримки та регулювання підприємництва Місце підприємницького сектору в економічній системі, у соціальних орієнтирах розвитку суспільства |
економічних та організаційних умов здійснення підприємництва Взаємодоповнення та взаємодія власницької та новаторської функції підприємництва Можливості ефективного розвитку підприємництва у довгостроковій перспективі Націленість на досягнення успіху, мотивація праці та винагорода залежно від кінцевих результатів Форми самовираження творчопродуктивних якостей індивіда у підприємницькій діяльності |
вація випливає з інтересу, виходячи з наявних ресурсних можливостей та навколишнього інституціонального середовища.
Мотивація економічних агентів у перехідній економіці суттєво відрізняється від мотивації за нормальних ринкових умов. Якщо за умов розвинутої ринкової економіки максимізація прибутку є переважаючим мотивом порівняно з такими цілями, як збільшення обсягів виробництва, розмірами власної заробітної плати, збереженням кількості зайнятих на підприємстві тощо, то у перехідній економіці спостерігається поліваріантність ці лей діяльності.
Таким чином, механізм реалізації підприємницьких інтересів за умов переходу до ринку потребує вирішення наведених та інших суперечностей.
У процесі розв’язання цих суперечностей під час функціонування підприємств на ринку поступово виявлятимуться найефективніші форми господарювання, їх співвідношення за формами і структурою власності, спеціалізацією та, на цій основ і, формуватимуться нові конкурентноспроможні підприємницькі системи. Тоді економіка, в тому числі й промисловість, запрацює ефективно, чому повинна всіляко сприяти економіко-правова політика держави.
