Posibniki.com.ua Економіка Трансформаційна економіка 3. ШЛЯХИ ПІДНЕСЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


< Попередня  Змiст  Наступна >

3. ШЛЯХИ ПІДНЕСЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Як уже зазначалося, підприємництво відіграє особливу роль у національному господарстві країни, створюючи інноваційне середовище, руйнуючи традиційні структури і відкриваючи шлях до перетворень, тобто трансформуючись у ту силу, котра прискорює рух економіки шляхом ефективності, раціоналізації та постійного оновлення.

В умовах трансформаційного періоду важливого значення щодо підвищення ефективності підприємницької діяльності набувають так і чинники: ? вибір ефективних форм і методів підприємницької діяльності;

Розглянемо вплив кожного із зазначених чинників на підвищення ефективності підприємницької діяльності.

Вибір ефективних форм і методів підприємницької діяльності

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від того, наскільки ефективний вибір її форми. На вибір форми господарської діяльності істотно впливають розмір капіталу, ступінь готовності підприємця брати на себе ту або іншу міру відповідальності за результати своєї діяльності. У цьому зв’язку велике значе ння мають масштаби передбачуваної діяльності, її види, а також галузева й функціональна спрямованість, загальноекономічна ситуація в країні і в даному регіоні, соціальна й політична ситуація в державі.

В умовах трансформації економіки найпоширенішими є три основні організаційні форми підприємницької діяльності: одноосібне володіння; товариство (партнерство); корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібне володіння — це форма організації підпр иємства, за якої все майно фірми належить одному власникові, котрий самостійно управляє підприємством, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всіма зобов’язаннями.

У розвинутих країнах частка одноосібних компаній у загальній кількості одиниць бізнесу найбільша, проте їхня питома вага в загальному обігу невелика. Так, наприкла д, у США майже 75 % усіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями, але їхня частка у загальному обігу (загальних грошових надходженнях) становить близько 7 %. За цим показником лідирують корпорації (майже 90 %). Партнерства, становлячи 7 % у загальній кількості одиниць бізнесу, мають лише 4 % у загальному обігу. Таке явище ілюструє схема, складена за даними економіки СШ

А.

Приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

? підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції; ? активізація інноваційно-інвестиційної діяльності; ? оптимізація поточних витрат і розмірів підприємств; ? аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників розвитку підприємництва.

Приблизно таке принципове співвідношення між трьома основними організаційними формами бізнесу існує в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою.

Вибір організаційної форми підприємництва залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму виробництва. Так, логічним продовженням розвитку одноосібного володіння є товариство (партнерство)

— така форма організації підприємства, яка передбачає об’єднання капіт алів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків згідно з укладеним договором.

Частка партнерств в економіці, як правило, невелика, як і їхня питома вага у загальному обігу. Вони більш поширені в таких галузях, як медицина та юриспруденція, що пов’язано з економі чними особливостями цієї форми.

Провідною формою сучасного підприємництва є корпорація (акціонерне товариство). З правової точки зору корпорація є юридичною особою. Це означає, що вона, як одиниця бізнесу, відокремлена від фізичних осіб, що володіють нею. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації, але розпоряджаються прибутко м.

Кожна з організаційних форм підприємницької діяльності (одноосібне володіння, товариство, корпорація) має як відповідні фінансово-економічні переваги й соціальну привабливість, так і певні недоліки і проблеми (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ

ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Організаційноправова форма Переваги Недоліки
Одноосібне володіння Простота заснування Повна самостійність, свобода та оперативність дій Максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання Збереження комерційної таємниці Труднощі із залученням великих інвестицій та одержанням кредитів Повна відповідальність за борги Брак спеціалізованого менеджменту Невизначеність терміну функціонування
Господарське товариство (партнерство) Ширші можливості для ефективної діяльності Збільшення фінансової незалежності та діє спроможності Більша свобода дій і виваженість управлінських рішень Можливість залучення до управління товариством професійних менеджерів Загроза окремим партнерам через солідарну відповідальність; можливість банкрутства через професійну некомпетентність одного з партнерів Збільшення ймовірності господарського ризику чере з недостатню передбачуваність процесу і результатів діяльності

Закінчення табл. 9.1

Організаційноправова форма Переваги Недоліки
Корпорація (акціонерне товариство) Реальна можливість залучення необхідних інвестиційних ресурсів Більша здатність до нарощування обсягів виробництва (послуг) Наявність лише обмеженої відповідальності акціонерів Постійний (тривалий) характер функціонування Наявність розбіжностей між правами власності та функцією контролю діяльності Сплата більших податків через оподаткування спочатку прибутку, а потім одержуваних ди відендів Існування потенційних можливостей для зловживань з боку посадових осіб

Підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції

Ефективність взагалі — це «відносний ефект, результат процесу, який визначається як відношення ефекту (результату) до витрат, що його зумовили».

Ефективність виро бництва це комплексне відображення кінцевих результатів використання робочої сили (працівників) і засобів виробництва за певний проміжок часу.

У зарубіжній практиці для характеристики результативності господарювання широко застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», тобто ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг.

Отже, ефективність вир обництва і продуктивність системи — це, по суті, терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. Однак загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

Основною ознакою ефективності (продуктивності) є досягнення мети виробничої або іншої діяльності підприємства (організації) за умови на йменших витрат суспільної праці або часу.

Різновиди ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства або іншої інтеграційної підприємницької структури.

У загальному вигляді, залежно від отриманого результату, розрізняють економічний та соціальний ефект.

Економічний ефект відображають різні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виро бництва в первинних виробничо-господарських ланках, галузях чи територіальних утвореннях. До таких показників належать: обсяг продукції (товарної, реалізованої); прибуток (дохід); економія окремих видів ресурсів; величина зниження валових поточних витрат на виробництво (повної собівартості продукції) тощо.

Соціальний ефект звичайно зводиться до збільшення нових робочих місць і рівня зайнятос ті працездатного населення; поліпшення умов праці, побуту та відпочинку; формування екологічно безпечного навколишнього середовища тощо.

Процес вимірювання рівня ефективності виробництва (діяльності підприємства) передбачає насамперед визначення критерію і формування відповідної системи показників.

На рівні виробничого підприємства (інтегрованої підприємницької структури) модифікованою формою єдиного критерію ефективності його (її) діяльності визнається максимізація прибутку.

Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять належне відображення в узагальнюючих показниках ефективності виробництва: рівень задоволення по треб ринку; виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів; прибуток на одиницю загальних витрат; рентабельність; витрати на одиницю товарної продукції; частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва; народногосподарський ефект використання одиниці продукції.

Крім того вимірюють показники ефективності використання праці, виробничих фондів та фінансових коштів підприємства. Основними джерелами підвищення ефективності виро бництва є: зростання продуктивності праці; зниження фондомісткості, матеріаломісткості та зарплатомісткості продукції; раціональне використання природних ресурсів.

Ще одним зі шляхів підвищення ефективності підприємницької діяльності є підвищення конкурентоспроможності як продукції, так і самого підприємства.

Конкурентоспроможність це сукупність споживчих властивостей вибору, що характеризують його відмінність від вибору конкурента за ступенем ві дповідності конкретним суспільним потребам, а також з урахуванням витрат на їхнє задоволення.

У цілому, підвищення технічного рівня та якості продукції: 1) впливає на зростання продуктивності суспільної праці, темпи й ефективність науково-технічного прогресу, структуру виробництва і функціональний розподіл потужностей; 2) забезпечує краще використання основних фондів, економію матеріальних ресурсів, зростання ефективнос ті інвестицій; 3) сприяє повнішому задоволенню різноманітного попиту споживачів, виходу підприємств на світовий ринок зі збільшенню експорту, формуванню іміджу підприємства як економічно надійного партнера на ринку. Якість продукції має вирішальне значення для забезпечення на належному рівні її конкурентоспроможності на вітчизняному і світовому ринках.

На відміну від конкурентоспроможності товару, яка може мати як коротко-, так і до вготерміновий характер, конкурентоспроможність підприємства слід оцінювати лише у тривалому періоді. Вона означає наявність важливих відмінностей даного підприєм-

Єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва є зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці.

Найважливішими чинниками, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, є впровадження досягнень науки і техніки у виробництво, зростання обсягів виробництва та місткості ринк у, вдосконалення системи діючих на підприємстві стимулів до праці тощо.

Активізація інноваційно-інвестиційної діяльності

У сучасній системі господарювання визначальною стає інноваційно-інвестиційна діяльність будь-якої первинної її ланки — фірми (підприємства, організації, установи), компанії, корпорації тощо. Інноваційною звичайно вважають діяльність, яка зумовлена результатами маркетингових досліджень (вивчення ринку) та охоплює науково-технічні розробки, інженерну підготовку виробництва, технічні, організаційні та інші нововведення, форму вання інвестиційної політики і стратегії, визначення інвестиційних ресурсів та реальне інвестування новинок і нововведень. Ця діяльність ініціює та продукує різноманітні новинки, у процесі її здійснення використовуються багатоцільові нововведення.

В економіці США та інших країн з розвинутими ринковими відносинами на основі своєрідного функціонального поділу праці між великими корпораціями (компаніями) та мал ими фірмами виник і набув істотного розвитку особливий вид підприємництва, спеціалізованого на інноваційній діяльності. В бізнесі, що орієнтується майже виключно на створення новинок і впровадження нововведень, органічно поєднуються два види підприємництва: фінансове і власне інноваційне. У зв’язку з цим спеціалізованою діяльністю продукування і просування на ринок нових товарі в займаються компанії ризикового капіталу.

Ефективна інноваційна діяльність потребує використання нових форм управління циклом «наука — техніка — виробництво». До них, зокрема, належить створення і функціонування мережі так званих технопарків та «інкубаторів».

В Україні поки ще не існує добре скоординованої та всеохоплюючої системи організаційно-економічного управління інноваційними процесами й інвестиційними рес урсами, належної правової та інформаційної бази. Таку систему необхідно терміново

ства від підприємств-конкурентів за рівнем ефективності господарської діяльності, формами вияву яких є здатність пристосовуватись до умов економічної кон’юнктури та задовольняти своїми товарами й послугами потреби споживачів.

Оптимізація поточних витрат і розмірів підприємств

Підвищенню ефективності підприємницької діяльності значною мірою сприяє оптимізація витрат підприємства.

Для того щоб почуватися впевнено в умовах ринкової конкуренції та забезпечувати фірмі підприємницький успіх, необхідно скорочувати передусім поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). Але світовий досвід показує, що найкращих результатів можна дося гти не за найбільшої мінімізації витрат на виробництво, а за їхньої оптимізації, коли реальне зниження витрат становить приблизно 90 % максимально можливих. Реалізація решти 10 % потенційної економії, як правило, потребує настільки великих додаткових капітальних витрат, що вони стають економічно недоцільними.

Оптимальними треба вважати такі витрати на виробництво і реалізацію продукції (послу г), які забезпечують підприємницькій структурі отримання максимально можливого прибутку.

Не менш важливе значення для підвищення ефективності підприємницької діяльності має поступова оптимізація, або наближення розмірів діючих підприємств до оптимальних значень.

Оптимальним прийнято вважати такий розмір підприємства, за якого забезпечується отримання максимально можливого прибутку за мінімальних витрат виробничо-фінансових рес урсів. Найбільш відпрацьованим є метод визначення розмірів підприємств, що виготовляють однорідну (однакову) продукцію. Дослідження і конкретні розрахунки оптимального розміру будь-яких монономенклатурних підприємств можна робити за такими трьома показниками:

— чисельність працюючих;

— обсяг виробництва товарної продукції;

— витрати на грошову одиницю товарної продукції.

Серед різних видів підприємств, які вирізняют ь за кількісними показниками (малі, середні та великі), найбільшу роль у розвитку підприємництва, його основних функцій, передусім особистісної, відіграють малі підприємства.

Малі підприємства — це організаційно-економічний вид підприємств, які класифікують за різними кількісними показниками.

створювати, використовуючи окремі наявні і впроваджуючи нові її структурні елементи. Тільки тоді інноваційні процеси в Україні стануть спроможними ініціювати потужні імпульси розвитку ефективної, соціально орієнтованої економіки.

В окремих державах до них відносять різні за величиною підприємства (у США та країнах Європейського Союзу — підприємства з кількістю працівників до 500 осіб, в Україні, згідно зі ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні», до малих підприємств належать підприємства з чисельністю зайнятих 15—200 осіб залежно від галузі або виду діяльності).

Створе ння розгалуженої системи малих підприємств сприяє активному розвитку малого підприємництва, яке є органічним структурним елементом ринкової економіки. Саме тому розвиток малого підприємництва є одним з перспективних напрямів ринкового реформування економіки України, як і інших країн з перехідною економікою. Практика засвідчує, що успіх ринкових перетворень великою мірою визначається тим, наскільки ефе ктивно реалізується потенціал малого підприємництва.

Про можливості малого підприємництва свідчить досвід промислово розвинутих країн, які за короткий термін досягли значних зрушень в економічному розвитку. Так, малі та середні підприємства Німеччини, яких налічується близько двох мільйонів, у сучасних умовах визначають стан та характер промислового виробництва.

Показниками розвинутості малого підприє мництва як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім кількісні параметри, зокрема частка у загальній кількості зайнятих та у ВВП. Так, частка зайнятих у малому та середньому підприємництві у загальній чисельності зайнятих у США перевищує 50 %, у Франції вона становить 54 %, в Італії — 73 %, Японії — 78 %. Крім того на сектор ма лого та середнього підприємництва у розвинутих країнах припадає більше половини ВВП.

Щодо інших країн з економікою, що трансформується, то там ще на початку 90-х років досить ефективно розвивались малі форми господарювання. У Китаї вони забезпечували виробництво 29 % промислової продукції і понад 36 % різного роду послуг та роздрібної торгівлі; у Польщі частк а малих підприємств становила майже 65,7 % побутових послуг, що надавались населенню, і 31,7 % середнього обсягу послуг.

В Україні частка малих підприємств у ВВП становить лише близько 11 %, а частка зайнятих на малих підприємствах — лише 9 % усього зайнятого населення.

Значну роль малий бізнес відіграє в розвитку сфер торгівлі, громадського харчування та послуг. Статистика показ ує, що у США малі та середні фірми становлять 21 % обсягу виробництва

Отже мале підприємництво посідає особливе місце у ринковій системі гос подарювання. Якщо за умов розвинутої економіки це пов’язане із надзвичайною адаптивністю до динамічних змін ринкового середовища, то за умов трансформації економічної системи виникають додаткові аргументи на користь цього різновиду інновативної за своєю сутністю діяльності. До них слід віднести невеликий стартовий капітал за умов фінансових обмежень, швидку ок упність інвестицій і експлуатаційних витрат, пом’якшення напруженості на ринку праці. Інтенсивний розвиток малого та середнього бізнесу сприяє зростанню товарних ринків, формуванню сфери послуг, максимальній орієнтації виробництва на споживача. Водночас конкуренція змушує підприємців використовувати інноваційні чинники розвитку, намагатися максимально комерціалізувати винаходи у будь-якій сфері інноваційної діяльності — на уково-технічних розробках, управлінських рішеннях.

Значна роль сектору малого підприємництва у сфері НТП неодноразово підтверджена на практиці. Як свідчить статистика, 95 % радикальних технологічних новацій після Другої світової війни створені у цьому секторі. Такі революційні нововведення, як антибіотики, інсулін, пестициди, кондиціонери, кисневі конвертери, кінескопи, електронні лампи, целофан, кулькові ручки, фотокамери «Палароід», мікрокомп’ютери, автоприводи, ксерокси тощо, були розроблені та уперше впроваджені у виробництво малими фірмами.

Фахівцями підраховано, що ефективність науково-технічних пошуків малого підприємництва в цілому по національній промисловості розвинутих країн на 43 % вище, ніж у великих компаній. Такі успіхи пов’язані насамперед зі сприятливою атмосферою, яка властива невелики м підприємствам: свобода пошуку, заохочування ініціативи, відсутність бюрократизму у вирішенні питань, готовність до ризику, швидка перевірка на практиці запропонованих оригінальних рішень.

Особливість малих фірм полягає в їхній здатності працювати досить прибутково за умов значних обмежень на певному ринку. Суб’єкти малого підприємництва оперативно реагують на потре-

обробної промисловості, а в гуртовій торгівлі вони забезпечують 86 % обсягів реалізації продукції, у сфері побутового обслуговування — 81 % послуг, у будівельній галузі — 80 % виконуваних робіт. У технічно розвинутій Японії на ці ж підприємства припадає майже 53 % відвантажень обробної промисловості, 59 % обсягів реалізації гуртової та 79 % роздрібної торгівлі.

Отже, основними чинниками, що зумовлюють необхідність малого підприємництва є:

— інноваційні — швидкість реагування на новітні товари, технології, форми управління, заповнення ринкових прогалин;

— ринкові — протидія монополізації ринків, загострення конкуренції;

— соціальні — створення нових робочих місць, можливість поліпшити добробут, реалізувати власні здібності.

У розв’язання трансфо рмаційних проблем перехідної економіки мале підприємництво відіграє роль середовища, яке створює сприятливі умови налагодження дії ринкових механізмів, що поступово повинні замінити механізми державного регулювання економіки, звести їх дію до необхідного мінімуму.

У розв’язанні виробничо-економічних проблем перехідної економіки мале підприємництво відіграє значну роль:

1) воно є товаровиробником, що спроможний припинити падіння виробництва у країні, сприяти його зростанню, вирішити товарну проблему з урахуванням особливостей вимог споживача, підняти конкурентоспроможність національної продукції в країні;

2) мале підприємництво як виробник може стати у пригоді великому підприємництву, якщо візьме на себе виконання функцій, що не відповідають провідній спеціалізації вел иких компаній: заготівельне та допоміжне виробництво, ремонтне обслуговування, адаптація продукції до місцевого ринку, збутова діяльність та інше.

У багатьох розвинутих країнах на великих підприємствах непрофільні виробництва виключені з технологічних процесів та передані невеликим субпідрядним фірмам. Так, у США та Західній Європі ступінь залежності виробництва великого підприємства від не великих партнерів-субпідрядників становить 50

—60 %, а в Японії — 70—80 %;

3) у розв’язанні економічних проблем країни сектор малого підприємництва є універсальним утилізатором, що спроможний вирішити проблему найбільш повного та ефективного використання обмежених матеріальних, капітальних, фінансових, кадрових ресурсів, додатково втягуючи в обіг узколокальні розрізнені ресурси, використання яких у масштабах великих структур ускла днене або неможливе, тобто локальні сировинні ресурси; відходи великих підприємств тощо;

би ринку, заповнюють прогалини між великими та середніми підприємствами.

4) сектор малого підприємництва може зіграти значну роль у звільненні держави від необхідності утримання на бюджеті низькорентабельних та збиткових підприємств шляхом оренди або викупу (цілком чи частково) їх майна і перетворенні їх потужностей на прибуткові та потрібні суспільству.

У розв’язанні фінансово-економічних проблем держави сектор малого підприємництва, як правило, вис тупає значним платником податків. Це є загальновизнаним стосовно до розвинутих країн і справедливим щодо перехідних економік.

У розв’язанні соціально-психологічних проблем перехідної економіки сектор малого підприємництва є передусім роботодавцем, який спроможний значно пом’якшити проблему безробіття, головним чином через зусилля самих безробітних, водночас сприяючи вирішенню проблем пс ихологічної адаптації населення до нових умов, забезпечення припустимого рівня життя, запобігання небажаним соціально-політичним наслідкам реформування економіки. Отже, розвиток малого підприємництва є важливим фактором реформування економіки, необхідною умовою та відправним пунктом формування повноцінного ринкового середовища, економічного зростання та збереження соціально-політичної стабільності в країні.

У розвинутих ринкових системах створені такі економікоправо ві умови функціонування підприємницького сектору у цілому і малого підприємництва зокрема: ? приватна автономність підприємця — необмеженість дій у виборі сфери, методів, місця здійснення підприємницької діяльності; ? власна мотивація підприємця на одержання прибутку, максималізацію доходів, розвиток бізнесу, реалізацію творчопродуктивних здібностей; ? повна самостійність і відповідальність за фін ансові, екологічні та соціальні наслідки діяльності.

Ці умови мають універсальний характер.

У перехідних економічних системах створюються конкретні перешкоди для розвитку малого підприємництва через наявність також особливостей, як нестабільність умов господарювання внаслідок невизначеного та неповного правового поля; деформованість економічної структури; брак потрібного рівня професійних знань, культури підприємництва.

Виходячи з даних ос обливостей розвиток малого підприємництва в трансформаційній економіці набуває таких характерних рис:

1) специфічність мети діяльності — переважає бажання власника підприємства досягти достатнього рівня власного добробуту і матеріального забезпечення працівників над метою розвитку фірми шляхом реінвестування прибутків;

2) підвищений ризик ведення власної справи — висока мобільність матеріально-фінансових ресурсів не відповідає розмірам резервів і можливостям залучення зовнішніх джерел фінансування;

3) переважне покладання на власні си ли — недостатнє використання ринкової інфраструктури, консалтингових, інформаційних, посередницьких послуг як результат хронічного браку оборотних коштів;

4) специфічність самостійності — недостатня інтегрованість у систему корпоративного бізнесу внаслідок браку навичок договірної роботи, пошуку партнерів у великому бізнесі.

Одночасно мале підприємництво є сектором економіки, який значно потерпає від високого рівня оподатк ування, тиску з боку монопольних структур, браку власних коштів, труднощів із залученням зовнішніх джерел фінансування. Тому цей вид діяльності потребує державної підтримки й регулювання.

Світовий досвід показує, що для успішного розвитку підприємництва необхідно створити правову базу його функціонування, забезпечити належним чином юридичне закріплення прав та постійне пра вове забезпечення з боку держави, що гарантує захист законного функціонування підприємництва, сприяє його розвитку. Міжнародна практика господарювання доводить, що підприємництво не може існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності неможливе без прийняття та реальної дії таких законів, які б чітко визнач али умови здійснення підприємницької діяльності.

Правова база підприємницької діяльності. У розвинутих країнах з ринковою економікою немає спеціальних законів про підприємництво. Свобода підприємницької діяльності в них закріплена у конституції, цивільному законодавстві та в інших нормативно-правових актах, що регламентують господарську діяльність.

В Україні загальні правові економічні та соціальні засади підприємни цької діяльності визначені в законах «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво». Ці закони, прийняті на початку 1991 р., неодноразово доповнювалися й змінювалися, але й сьогодні певні їх положення потребують перегляду з метою вдосконалення організаційно-правового, фінансо-

Останніми роками на державному та регіональному рівнях приділялася підвищена увага питанням активізації діяльності функціонуючих суб’єктів підприємницької діяльності, створенню нових підприємств.

Зокрема, Президентом України і урядом було прийнято низку рішень щодо удосконалення нормативно-правової бази, усунення адміністративних, економічних та організаційних перешк од розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного дерегулювання у сфері підприємництва. Насамперед це стосується внесення змін до процесів регулювання, ліцензування, державної реєстрації, видачі різноманітних дозволів, запровадження нових схем оподаткування, упорядкування планових (позапланових) перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності державними контролювальними органами.

Аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників розвитку підприємництва

Кожний суб’єкт господарювання діє в певному навколишньому економічному і соціальному середовищі. Тому об’єктивно будь-яке підприємство чи організація повинні враховувати зовнішні чинники, які відчутно впливають на рівень ефективності виробництва (іншої діяльності). Передусім обов’язково потрібно враховувати державну економічну і соціальну політику, структурні зміни в економіці й су спільстві, а також спиратися на інституціональні механізми та інфраструктуру держави.

Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (закони і стимули); г) економічні правила й нормативи (регулювання до ходів та оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб’єктів господарювання держава має створити від повідні організаційні передумови, що забезпечу-

во-кредитного та податкового і державного регулювання підприємництва.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ВИСНОВКИ
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
ФІСКАЛЬНА ТА МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА ЯК СКЛАДОВІ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ
2. АНАЛІЗ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ. ІНФЛЯЦІЯ ТА МОДЕЛІ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)