Posibniki.com.ua Фінанси Фінансові інвестиції Частина 1. Розділ 5 ВИКОРИСТАННЯ ДЕРИВАТИВІВ В УПРАВЛІННІ ІНВЕСТИЦІЯМИ 5.1. Сутність строкового ринку і строкових угод


< Попередня  Змiст  Наступна >

Частина 1. Розділ 5 ВИКОРИСТАННЯ ДЕРИВАТИВІВ В УПРАВЛІННІ ІНВЕСТИЦІЯМИ 5.1. Сутність строкового ринку і строкових угод


Дериватив (від лат. derivatus — відведений) — це документ встановленої форми (стандартна угода), який засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати в майбутньому певний базовий актив (товари, фінансові інструменти) на визначених цим документом умовах і дозволяє власнику деривативу зафіксувати сприятливу (вигідну) з його погляду ціну на купівлю-продаж.

Деривативи (строко ві угоди або похідні фінансові інструменти) в сучасному розумінні цього слова виникли на початку XVIII ст.

Торгівля першими такими інструментами розпочалася в прикордонних районах Середнього Заходу США. Це були контракти на поставку зерна та кукурудзи. Виробники сільгосппродукції, продаючи форвардні контракти на поставку певного виду продукції, одержували додаткові прибутки у разі отрима ння високого врожаю, падіння цін на ринку та продажу за більш високими цінами, зафіксованими у форвардних контрактах. У разі невисокого врожаю та зростання цін на ринку виробники продукції були у збитку, продаючи за невисокими цінами, зафіксованими у контрактах. Проте в будь-якому разі вони, продаючи свою про дукцію за форвардними контрактами, гарантували собі надходження певних сум грошових коштів та реалізацію виробленої продукції.

З розвитком зернової торгівлі в 1848 р. у Чикаго було створено першу біржу з торгівлі строковими контрактами на сільськогосподарську продукцію, яка отримала назву — «Чиказька торгова палата». У 1865 р. на Чиказькій «Борд оф трейд» з’яв ився новий різновид строкових контрактів — ф’ючерсні контракти.

Ф’ючерсні контракти на відміну від форвардних були стандартизованими щодо якості, кількості, часу та місця поставки контракту. Не обумовлювалася лише ціна, яка визначалася через аукціон на біржі. Для покупців та продавців ф’ючерсних контрактів, для

учасників біржових торгів це означало, що на певний вид продукції можна було придбати контракт тільки на визначений обсяг цієї продукції та на визначені терміни поставки. Недоліком стандартизації було те, що можна було купити чи продати контракт лише за наперед визначеними параметрами, що не завжди відповідало цілям покупця чи прода вця. Однак цей недолік згодом став несуттєвим порівняно з тими перевагами, що дали стандартизація і порядок проведення торгів ф’ючерсними контрактами.

Згодом ф’ючерсні контракти, маючи таке саме формальне визначення, що й форвардні, перетворились у більш досконалий інструмент страхування від цінових ризиків.

У власників ф’ючерсних контрактів з’я вилась можливість закривати свої зобов’язання за контрактом, не виконуючи реальної поставки активу. Наприклад, маючи контракт на поставку певної продукції, його власник, уклавши протилежний контракт на купівлю цього самого товару, міг закрити свої зобов’язання щодо поставки. Крім того, було запроваджено систему маржі, яка забезпечувала виконання зоб ов’язань учасниками торгівлі через депонування коштів на біржі чи у представника біржі для гарантованого виконання контракту.

В 1970-х рр. з уведенням змінного валютного курсу стали більш мінливими ринкові відсоткові ставки, що призвело до збільшення коливань цін різноманітних фінансових інструментів і викликало появу та стрімкий розвиток ринку фінансових ф’ючерсів. Ф’ючерсні контракти дали зм огу фінансовим інститутам та іншим учасникам фінансового ринку ефективніше управляти ціновим ризиком. Першими фінансовими ф’ючерсами стали контракти на іпотечні цінні папери та на іноземну валюту.

У 1982 р. з’явився новий вид контрактів — опціони на ф’ючерси казначейських облігацій. У цьому році тако ж були укладені перші свопи — угоди, які суттєво відрізнялися від інших деривативів і в основі яких була заміна грошового потоку з одними характеристиками на потік з іншими характеристиками. Одним із перших був своп, пов’язаний з випуском у 1982 р. Дойче банком семирічних єврооблігацій на загальну суму 300 млн дол. США. Згодом, у 1

991 р., були укладені угоди своп на суму

4500 млрд дол. США, що становило половину вартості емітованих у світі акцій та третину вартості непогашених облігацій. Сьогодні ринок свопів перевершив за своїми обсягами ринки всіх інших похідних інструментів, разом узятих.

Сьогодні не існує єдиної думки щодо ролі деривативів у діяльності су б’єктів господарювання і доцільності їх застосу

вання. Загальновідомим є той факт, що через операції з деривативами західні компанії втратили багато коштів. У табл.5.1 показано найбільші втрати компаній через операції з деривативами у 90-х рр. ХХ ст. Разом з тим більшість компаній усе ж таки використовує ці інструменти, наприклад, свопи для фіксації витрат на випуск проду кції, ф’ючерсні контракти для хеджування валютного ризику, опціони для надання компенсацій працівникам.

Таблиця 5.1

ОБСЯГИ НАЙБІЛЬШИХ ВТРАТ ВІД ОПЕРАЦІЙ З ДЕРИВАТИВАМИ У СВІТІ

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97, під деривативом розуміють стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97, під деривативом розуміють стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Подібне визначення дається і в Правилах випуску та обігу фондових де ривативів, затверджених рішенням ДКЦПФР. «Дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати чи продати цінні папери, кошти (валютні

цінності), матеріальні або нематеріальні активи (товари) на визначених ним умовах у майбутньому».

У Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження

Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» визначено що, дериватив — стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у ма йбутньому.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» під похідним фінансовим інструментом розуміють фінансовий інструмент, розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому, вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними, та який не потребу є початкових інвестицій.

Таким чином, деривативами можна вважати лише ті цінні папери, які мають три такі характеристики: 1) в їх основі має лежати ціна або вартість одного або кількох активів; 2) вони не повинні вимагати початкових інвестицій; 3) умови контракту передбачають грошовий взаємозалік між сторонами, реальну поставку активу.

Оцінюючи роль деривативів на фінансовому ринку, можна виділити такі їх функції:

• збільшення можливостей розподілу ризику між учасниками.

Використання різноманітних схем хеджування дозволяє інвесторам нівелювати вплив ринкового ризику на фінансову діяльність, зміцнюючи таким чином її стабільність;

• розширення альтернативних варіантів здійснення інвестицій. При цьому витрати на розміщення деривативів є меншими, ніж витрати за аналогічними операціями на ринку базових активів. Крім того, деривативи створюють додаткові можливості диверсифікації інвестиційної діяльності, що дає можливість збільшити її дохідність;

• інформаційне забезпечення фондової торгівлі. Деривативи

опосередковано сприяють поширенню інформації про базові активи та про основні параметри первинного ринку, на якому вони обертаються.

Згідно із методологією класифікації похідних цінних паперів BIS (Bank for International Settlement), вирізняють чотири групи деривативів: ? товарні деривативи (commodities) — контракти, що залежать від стану товарного ринку або від спільного стану товарного та інших ринків (наприклад, валютного);

? деривативи на акції (equities) — інструменти, базовим активом яких є акції чи індекси на акції; ? валютні деривативи (foreign exchange) — контракти, що залежать більше ніж від однієї валюти; ? відсоткові деривативи (interest rate contracts) — контракти, що залежать від стану відсоткових ставок лише за одною валютою.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 вирізняють такі види похідних фінансових інструментів: форвардний контракт; ф’ючерсний контракт; опціон. За видом цінностей у даному Законі деривативи розподілено так:

• фондовий дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на узгоджених умовах у майбутньому;

• валютний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на узгоджених умовах у майбутньому;

• товарний дериватив — стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на узгоджених умовах у майбутньому.

Ринок деривативів — важливий сегмент фінансового ринку (рис. 5.1), що охоплює ту частину грошового ринку та ринку капіталів, на якій представлені довго- та короткострокові цінні папери. Відповідно, інструменти ринку де ривативів як похідні від первинних цінних паперів присутні як на грошовому ринку (короткострокові деривативи), так і на ринку капіталів (довгострокові пайові та боргові деривативи). Іпотечні деривативи є похідними тільки від інструментів ринку довгострокових цінних паперів.

Строкові угоди це специфічні інструменти фінансового ринку, що використовуються для управління цін овими ризиками на основі майбутньої вартості базового активу.

За цим визначенням угоди, які укладаються в економіці, можна розділити на касові (спотові), що укладаються безпосередньо в момент укладання впродовж невеликого проміжку часу, і строкові, що укладаються на перспективу. Ринок деривативів поділяється на спотовий ринок (спот-ринок), на якому укладаються кас ові угоди, і строковий ринок, де обертаються строкові контракти.

Оскільки поставка активу на строковому ринку пропонується через деякий досить тривалий строк (1—6 місяців), учасники строкового ринку мають змогу продати контракт на постав

ку неіснуючого активу, тобто на строковому ринку виникає можливість торгівлі активами незалежно від їх наявності або відсутності. На спотовому ринку неможливо продати неіснуючий актив, оскільки перш, ніж щось продати, потрібно це купити.

Рис. 5.1. Місце ринку деривативів у складі фінансового ринку

Рис. 5.1. Місце ринку деривативів у складі фінансового ринку

Для позначення позиції покупця або продавця на строковому ринку використовують відповідну термінологію. Коли учасник ринку купує контракт, це означає відкриття або посідання ним довгої позиції (встає у купівлю), а коли продає — посідає або відкриває коротку позицію (встає у продаж). Отже, і купівля, і продаж на строковому ринку є відкриттям позиції. Закрити пози цію можна за допомогою протилежної угоди. Якщо учасник має відкриту коротку позицію (продаж контракту), він може її закрити шляхом відкриття довгої позиції (купівля конт

ракту). Угода, за допомогою якої закривають відкриту позицію, має назву офсетної.

Можна виділити такі функції строкового ринку.

1. Управління ризиком, під яким розуміють як страхування від ризику індивідуального учасника, так і перерозподіл ризиків між усіма учасниками ринку. Ця функція відіграє на ринку подвійну роль: 1) використовуючи деривативи, можна управляти вже наявними ри зиками, що виникають з операцій на ринку базового активу; 2) строковий ринок дає змогу учасникам наперед застраховувати свої позиції, створюючи тим самим потенціал для здійснення неможливих раніше інвестиційних проектів. Таким чином, укладання строкових угод знижує ризик володіння базовим активом, що сприяє збільшенню обсягів пропозицій на спотринку.

2. Функція надання інф ормації економічним агентам, яка випливає із запропонованої Дж. М. Кейнсом функції визначення майбутньої ціни. Очікувана ціна на строковому ринку визначає майбутню кон’юнктуру, що природно викликає відповідне коригування планів суб’єктів господарювання (зміну товарних запасів, здійснення інвестицій, випуск цінних паперів тощо). Крім того, інформація про строковий рин ок знижує трансакційні витрати на одержання інформації про макроекономічне становище країни.

Строковий ринок дає якісну економічну інформацію про кон’юнктуру, створює ситуацію, коли строкові й спотові ціни наближаються до своїх реальних значень.

3. Спекулятивна функція, тобто ринок створює широкі можливості щодо одержання спекулятивного доходу за рахунок біржової гри на різниці ку рсів строкових інструментів. При цьому позитивна роль спекулянтів на строковому ринку полягає в тому, що вони правильно передбачають майбутню ціну, зміцнюючи тим самим стабільність ринку через обмеження коливань строкових цін.

4. Забезпечення ефективності ринку. Інтенсивна конкуренція між арбітражерами і спекулянтами щодо використання інформації про цінові пропозиції приз водить до того, що конкурентиучасники не володіють повною інформацією, однак укладаючи угоди, контрагенти змушені пропонувати ринку свої прогнози відносно його майбутнього стану.

5. Функція створення нових фінансових інструментів спрямована на розширення переліку інструментів ринку капіталів через різноманітність їх характеристик. Прикладом можуть бути валют

ні облігації з вбудованими опціонами — новітні інструменти, що номіновані в будь-яких валютах і містять опціони на їх погашення в менш ризиковій валюті. За допомогою фінансових деривативів можуть бути створені нові інструменти строкового ринку, наприклад, усілякі складні ф’ючерсні та опціонні контракти, які з входження в постійний діловий об іг строкового ринку самостійно обертаються на цьому ринку.

Значення перелічених функцій деривативів в умовах строкового ринку має неабияке економічне значення, оскільки цей ринок належать до ринку чистої конкуренції, так само як сировинний і фінансовий ринки. У цілому, ціни на ринку деривативів формуються під впливом попиту і пропозиції на відповідні фінан сові інструменти, тобто визначаються як рівноважні ринкові ціни та обсяги проданих товарів. За умови незмінності попиту і пропозиції, коли ціни не коливаються, ринкова ситуація характеризується ціновою стабільністю. Разом з тим, за останні 10—15 років на світових ринках цінова стабільність спостерігається надзвичайно рідко і характерною ознакою ро звитку товарних і фінансових ринків сьогодні є їх цінова змінність — волатильність.

Сучасні зарубіжні економісти характеризують волатильність за показниками: діапазон зміни цін, швидкість зміни та частота. Ринок деривативів є дуже нестабільним, відзначається значними за величиною та амплітудою ціновими коливаннями. Так, Дж. Хікс, Н. Калдор, Дж. М. Кейнс, Г. Марковіц та інші вч ені обґрунтовують механізми ціноутворення з позиції ринкової рівноваги попиту і орієнтують суб’єктів ринку щодо прогнозування ціни керуватись цінами спот, арбітражем і теорією ефективності ринків.

Учасники строкових ринків поділяються на три категорії: хеджери, спекулянти та арбітражери. Разом з тим, за суттю своєї діяльності арбітражери є одночасно спекулянта ми строкового ринку, тобто цих двох учасників розділяють тільки цілі діяльності і ставлення до ризику.

Хеджери — це особи, які, по-перше, можуть володіти касовим активом і страхувати його продажі в повному обсязі у вигляді строкових контрактів. Обсяг хеджованих продажів буде тим більший, чим вищою буде величина контанго, тобто пози тивна різниця між строковою і касовою цінами. Володіння активом і страхування його продажу тотожне відкладеному продажу (споживанню) цього активу.

По-друге, хеджери здійснюють страхування купівлі активу в майбутньому, тобто вони купують строковий контракт, хоча і не

є учасниками спот-ринку на сьогодні. Відповідно обсяг строкових угод цієї групи буде тим більшим, чим вищою є величина бекуордейшн, або зворотний контанго (рис. 5.2). якаt

2 — дата закінчення строку контракту.

2 — дата закінчення строку контракту.

Рис. 5.2. Контанго і бекуордейшн

Спекулянти це учасники ринку, які очікують підвищення строкової ціни («бики») і купують строкові контракти, або учасники, які очікують зниження ціни («ведмеді») і, відповідно, продають деривативи. Активність спекулянтів на строковому ринку більшою мірою залежить не від його поточного стану, а від динаміки строкових цін.

Таким чином, хеджери, які страхують купівлю активу, і спеку лянти-«бики» формують попит на строковому ринку. При цьому попит є функцією, яка прямо залежить від величини бекуордейшн. де Q D

— функція попиту; P f — строкова ціна; P s — касова ціна.

— функція попиту; P f — строкова ціна; P s — касова ціна.

За умови фіксованого значення спотової ціни попит на строковому ринку є величиною, яка зворотно залежить від ф’ючерсної ціни, тобто на строковому ринку виконується закон попиту. Графічно цю залежність можна показати у вигляді лінії з від’ємним нахилом (рис. 5.3) в координатах P f (ф’ючерсна ціна), Q f (розрахований відповідно до кількості базового активу). Головною детермінантою строкового попиту є касова ціна на актив.

При цьому її збільшення буде викликати зростання строкового попиту (переміщення лінії D в положення D

1 ), а зниження — зниження попиту на строковому ринку (переміщення D в D

2 ). Q f

Рис. 5.3. Попит строкового ринку

Рис. 5.3. Попит строкового ринку

Пропозицію на строковому ринку формують хеджери, які страхують продажі, і спекулянти- «ведмеді». При цьому пропозиція на ринку прямо залежить від величини контанго.

За умови фіксованого значення касової ціни існує пряма залежність між обсягом строкової пропозиції і строковою ціною. Графічно пропозиція — це лінія з додатним нахилом (рис. 5.4). Зростання касової ціни при цьому викликає зниження строкової пропозиції (переміщення S в позицію S

За умови фіксованого значення касової ціни існує пряма залежність між обсягом строкової пропозиції і строковою ціною. Графічно пропозиція — це лінія з додатним нахилом (рис. 5.4). Зростання касової ціни при цьому викликає зниження строкової пропозиції (переміщення S в позицію S

1 ), а зниження касової ціни — збільшення пропозиції на строковому ринку (переміщення S в позицію S

2 ).

P f Q f S

1 S S

2

Рис. 5.4. Пропозиція строкового ринку

Таким чином, у результаті взаємодії попиту і пропозиції на строковому ринку встановиться рівновага в точці А (рис. 5.5) за умови обсягу угод Q f * і строкової ціни P f * . Q f

1 Q f

1 Q f

Рис. 5.5. Встановлення рівноваги за підвищення строкової ціни

Розглянемо, які процеси відбуватимуться на ринку у разі відхилення ціни від рівноважного значення. Припустимо, що строкова ціна встановилась на рівні P

1 вище рівноважного рівня.

1

Процеси зміни строкового попиту і пропозиції, що відбуваються надалі, можна розділити на дві складові:

1) частина спекулянтів або хеджерів ринку почнуть проводити арбітражні операції;

2) хеджери почнуть коригувати строкові позиції відповідно до нового рівня строкової ціни.

При цьому, як показує практика, першими на відхилення строкової ціни реагують спекулянти.

З пог ляду хеджера, встановлення строкової ціни на рівні P

1 означає збільшення величини контанго (зниження бекуордейшн), що викличе збільшення обсягів пропозиції хеджерів, які страхують продажі, а також зниження попиту хеджерів, які страхують покупки. Таким чином, якщо єдиними учасниками строкового ринку є хеджери, то ринкова рівновага є нестійкою, оскільки їх дії стимулюють подальше збільшення строкової ціни. При цьому, незважаючи на те, що в бу дь-який момент часу на ринку виникне ситуація контанго або ситуація бекуордейшн, тобто змінюватиметься або попит, або пропозиція, для утвердження рівноваги достатнім є тільки один з цих впливів.

1

Одержані результати дозволяють зробити такі висновки:

1) для встановлення рівноваги на строковому ринку необхідною є присутність інших учасників, крім хе джерів, що ще раз доводить важливість присутності на ринку спекулянтів. Однак на дії спекулянтів більшою мірою впливають очікування ними зміни строкової ціни, тобто їх дії будуть спрямовані проти дій хеджерів і призведуть до встановлення рівноваги;

2) повернення до рівноваги є можливим тільки під впливом операцій на поточному і строковому ринк у одночасно, оскільки строковий ринок є «надбудовою» касового ринку активу.

У разі відхилення строкової ціни від її рівноважного значення учасники строкового ринку (спекулянти більшою мірою) почнуть проводити арбітражні операції. Проведення арбітражної операції у разі перевищення строковою ціною нормального значення означає одночасний продаж строкового контракту і відповідне придбання базового активу. Ці дії вик ликають зростання пропозиції на строковому ринку (S переміщується в позицію S

1 ) і одночасне зростання обсягів попиту на касовому ринку, що означає збільшення спотової ціни. Остання, у свою чергу, викликає зниження пропозиції (зворотний рух з S

1 у позицію S

2 ) і зростання

попиту на строковому ринку (переміщення D в позиція D

1 ). Таким чином, нова ринкова рівновага буде досягнута в точці В.

Нова рівноважна строкова ціна може бути як нижче, так і вище попереднього рівноважного значення P f * , однак рівноважний обсяг угод у більшості випадків зросте. Це пов’язано з тим, що зростання поточного попиту означає зниження обсягів касової торгівлі активом, а «вивільнений» у результаті цього касовий актив переходить до розряду «відкладеного споживання», збільшуючи обсяг строкових угод. У співіснуванні строкового і касового ринків уся кількість активів повністю розподіляється між поточним (обсяг угод касового ринку) і відкладеним (обсяг строкових угод) споживанням.

Простежимо зміни на строкову ринку в разі встановлення ціни на рівні нижче рівноважного (рис. 5.6). Встановлення ціни на рівні P f

1 означає для хеджерів зниження контанго (збільшення бекуордейшн), що збільшить нестабільність ринку (рух за стрілками) у разі відсутності на ринку арбітражерів. Проведення арбітражної операції в даному разі передбачає купівлю строкового контракту і продаж базового активу. Купівля строкових контрактів збільшує строковий попит (переміщення лінії D в позицію D

1 ). Продаж базового активу збільшує обсяг поточної пропозиції, що означає зниження касової ціни. На строковому ринку це зниження викличе зниження попиту (переміщення лінії попиту в положення S

1 ). Таким чином, нова ринкова рівновага встановиться в точці В (за умови рівного або близького до первісного значення рівноважної строкової ціни і більшого обсягу строкових угод). Q f

1 Q f Q f R

1 Q f Q f R

Рис. 5.6. Встановлення рівноваги у разі зниження строкової ціни

Будь-яка порушена рівновага на строковому ринку під дією низки чинників відновиться за нового значення строкової ціни і великих обсягів строкових угод, що підтверджується тим, що арбітражні операції за своєю суттю є спекулятивними. Однак арбітражери, як і частина спекулянтів, «роблять ринок», повертаючи його в стан рівноваги.

Відкладаючи на вісі абсци с «чисту» кількість строкових контрактів, яка відповідає відкладеній для споживання в майбутньому кількості активу, можна звузити область аналізу за двома напрямами:

1) не враховувати обсяг чистих спекулятивних операцій, які не передбачають купівлю/поставку активу;

2) вилучати розрахункові строкові контракти, які не передбачають поставку активу взагалі.

Однак справжнє хеджування з використанням строкових контрактів має обов’яз ково включати позиції зі строковими контрактами, які пов’язані з наявною касовою позицією. Таким чином, проведення навіть розрахункової строкової угоди викличе зміни на ринках, подібні проведенню угоди з поставкою, в іншому разі не можна вважати цю угоду хеджевою.

Рис. 5.7. Рівновага строкового ринку з урахуванням діяльності спекулянтів

Рис. 5.7. Рівновага строкового ринку з урахуванням діяльності спекулянтів

Частина присутніх на ринку спекулянтів змушена займати позиції, протилежні позиціям хеджерів. Вони «роблять» ринок, визначаючи рівень строкової ціни, і саме вони несуть на собі ризик

можливого виконання строкової угоди. Всі інші спекулянти ринку не грають визначальної ролі, їх діяльність не впливає на строкову ціну, збільшуючи лише обсяг строкових угод.

На рис. 5.7 попит/пропозиція цієї частини спекулянтів представлено вертикальною лінією R. При цьому відрізок OR показує обсяг «чистих» спекулятивних угод за заданого рівня строкової ці ни, відрізок OQ f — розмір відкладеного споживання касового активу, а OQ f

1 загальний обсяг строкових угод на даному ринку. Таким чином, можна вважати, що чисті спекулятивні угоди не впливають на строкову ціну, але збільшують при цьому обсяг торгівлі.

Досвід країн з розвинутим ринком капіталу свідчить, що ступінь розвитку інфраструктури ринку деривативів і наявність великої кількості його учасників визначає і ефективність операцій, які зд ійснюються на ньому. Добре розвинута інфраструктура дає можливість учасникам ринку легко укладати угоди і використовувати переваги всієї різноманітності цінних паперів, представлених на ринку.

5.2. Ф’ючерсні контракти та індексні стратегії тях строкового ринку для інвесторів, які переслідують різні цілі. Одні учасники ф’ючерсного ринку отримують доходи на основі коливань цін на базові активи, не вдаючись до безпосередньої купівлі-продажу самих активів, інші намагаються уникнути ризику цінової нестабільності.

Одним із найпоширеніших у світі фінансових інструментів є ф’ючерс — універсальний фінансовий інструмент, який широко використовується в інвестиційних стратегіях. Причини популярності ринку ф’ючерсів полягають у великих можливос

У вітчизняних законодавчих актах визначення ф’ючерсу міститься в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно зі ст. 1.5.2. цього Закону, ф’ючерсний контракт — стандартний документ, який засвідчує зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони або у випадках, визначених законодавством. Покупець за ф’ючерсним контрактом має право продати такий контракт протягом терміну його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту.

Інше визначення можна знайти в Законі України «Про строкові фінансові інструменти», відповідно до якого ф’ючерс — строковий фінансовий інструмент, що встановлює зобов’язання придбати чи продати базовий актив у визначеній кількості та якості у встановлений час у майбутньому за ціною, обумовлених сторонами на дату, коли фінансовим інструментом почали торгувати на біржі.

Ф’ючерсні угоди укладаються лише на біржах. Сторонами виступають не продавець і покупець контракту, а продавець (покупець) і біржа або клірингова установа (юридична особа або підрозділ біржі, що гарантує кліринг та розрахунки за опціонами та ф’ючерсами, які допущені до торгів на бі ржі). Останні виплачують стороні, яка виграла, і відповідно отримують від сторони, яка програла, різницю між вартістю контракту в день його укладення і вартістю контракту на момент його виконання. Тобто ф’ючерсна угода є законною угодою між покупцем (продавцем) і біржею або кліринговою установою, в яких покупець (продавець) по годжується прийняти (здійснити) поставку певного активу за обумовленою ціною в кінці визначеного періоду часу. Дату виконання умов угоди називають датою поставки. Більшість фінансових ф’ючерсів мають стандартизовані дати поставки в березні, червні, вересні, грудні. Ціну базового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки.

Закриття (ліквідація) позиції за ф’ю черсним контрактом полягає у виконанні умов угоди чи передачі зобов’язань за нею іншій особі через укладання зворотної (офсетної) угоди. Наприклад, якщо є угода на продаж 100 акцій корпорації А з датою поставки через три місяці, то зворотною буде угода на купівлю 100 акцій корпорації А з датою поставки через три місяц і.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
5.3. Операції з опціонами
5.4. Визначення та види своп-контрактів
Контрольні запитання
Розділ 6 УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ 6.1. Портфель фінансових інвестицій і принципи його формування
6.3. Визначення очікуваної дохідності та ризику портфеля
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)