Реформа бухгалтерського обліку, яка відбувається нині в Україні, передбачає надання суб’єктам господарювання можливостей вибору методів та форм внутрішньовиробничого (управлінського) обліку. Проте реалізація цих можливостей потребує розв’язання цілої низки проблем, основними з яких є відсутність:
— чіткого уявлення про сутність, методи та прийоми управлінського обліку серед вітчизняних економістів;
— рекомендацій щодо впровадження управлінського обліку на підприємствах України;
— спеціалістівпрактиків на вітчизняних підприємствах, здатних організувати систему управлінського обліку.
Академік М. Г. Чумаченко у статті «Управлінський облік потребує підтримки» (Бухгалтерський облік і аудит. 2003. №5. С. 3) констатує, «що впровадження цієї прогресивної форми обліку на підприємствах відбувається вкрай повільно. Значною мірою це положення можна пояснити недостатньою увагою керівництва підприємств до питання зниження витрат виробництва, собівартості продукції. В перехідний період до ринкових відносин багато підприємств прагнули досягти зростання рентабельності виробництва за рахунок підвищення відпускних цін на продукцію. Однак такі можливості в умовах конкуренції скорочуються, і тому необхідно виявляти й усувати причини, що гальмують впровадження в практику підприємств управлінського обліку».
Основою для впровадження управлінського обліку в Україні може бути система внутрішньогосподарського розрахунку, яка за своєю сутністю відповідає одній з концепцій управлінського обліку — обліку за центрами відповідальності. Вона передбачає закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів управління і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів (кошторисів). Ця система протягом багатьох років дозволяла комплексно використовувати планування, нормування, облік та аналіз у внутрішньому управлінні виробничими витратами, а також обґрунтовано стимулювати їх економію. Основна увага при цьому надавалась елементам нормативного методу обліку витрат, який базувався на встановленні норм витрачання ресурсів, обліку відхилень витрат від норм та їх змін.
Основними завданнями організації внутрішньогосподарського управління були: забезпечення високої ефективності роботи структурних підрозділів підприємства; організація достовірного обліку і контролю витрат виробництва, правильне визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг), облік витрат за місцями їх виникнення й центрами відповідальності, розрахунок результату виробничої діяльності певної ланки управління.
Слід зазначити, що незважаючи на деякий занепад внутрішньогосподарського розрахунку, на великих вітчизняних промислових підприємствах збереглася добре налагоджена система внутрішньозаводського планування й обліку, яка базується на розробці та аналізі планів за основними технікоекономічними показниками.
Відповідно до системи внутрішнього планування існує система внутрішньої звітності про виконання планових завдань, яка включає надання керівництву підприємства:
— звіту про виконання планових завдань;
— звіту з технікоекономічних показників цеху, в якому розраховується відсоток виконання плану за всіма показниками;
— звіту про виконання кошторису загальновиробничих витрат.
Як показує практика, в більшості підприємств бухгалтерія здійснює переважно фінансовий облік і податкові розрахунки та надає звітність зовнішнім користувачам. Функції з управлінського обліку зазвичай покладено на службу заступника директора з економічних питань, який і контролює систему внутрішнього планування й звітності (див. рис. 1.3).
Таким чином, існування системи внутрішньогосподарського розрахунку, зокрема внутрішньогосподарського обліку, є основною передумовою створення вітчизняної системи управлінського обліку. Однак, підкреслюючи роль управлінського обліку як інформаційної бази, що використовується не тільки для розв’язання завдань виробництва, але і для прийняття стратегічних рішень у галузі маркетингу, якості продукції, управління науковими дослідженнями тощо, слід наголосити, що внутрішньогосподарський облік — це одна з ранніх стадій управлінського обліку, яка потребує суттєвого вдосконалення.
Поперше , не існує єдиного професійного середовища з обробки даних діяльності внутрішньогосподарських підрозділів. Планові показники розробляються плановими відділами підприємства, фактичні дані визначаються бухгалтерською службою, а аналіз діяльності госпрозрахункових підрозділів здійснюється аналітичними відділами.
Подруге, аналіз показників діяльності внутрішньогосподарських підрозділів має ретроспективний (історичний) характер, коли основні фінансові показники вже сформовані і можливість впливу на них втрачена.
Потретє, система обліку відхилень від норм не чинить суттєвого впливу на одержані результати виробничої діяльності, тому що не зіставляється з витратами та результатами.
Почетверте, втрачено один з основних принципів госпрозрахункових відносин — принцип стимулювання, а це призводить до відсутності заінтересованості керівників підрозділів у контролі за дотриманням норм витрат та їх економією.
Подолання цих недоліків повинно стимулювати підприємства до створення на базі госпрозрахункових відносин принципово нової системи управління витратами, яка дасть можливість чітко відстежувати, аналізувати і контролювати витрати та оперативно формувати інформацію, необхідну для вжиття заходів щодо підвищення ефективності виробництва.
