Визначення собівартості різних видів продукції (робіт, послуг) ґрунтується на загальних для планування та обліку принципах і зна-ходить своє відображення в єдності об’єктів калькуляції, статей ви-трат і методики їх розподілу. В плануванні й обліку розраховуються і використовуються в економічній роботі такі показники собіварто-сті: 1) собівартість усієї продукції; 2) собівартість одиниці продук-ції; 3) витрати на одну грошову одиницю вартості продукції.
Собівартість одиниці продукції визначають діленням собі-вартості всієї продукції відповідного виду на її обсяг у натураль-ному вигляді, а витрати на одну грошову одиницю продукції — відношенням собівартості всієї продукції до її обсягу у вартісно-му виразі.
При визначенні собівартості насамперед уточнюють обсяг ви-робленої продукції і витрати на її виробництво. Потім розподі-ляють за призначенням витрати на утримання основних засобів відповідно до визначених підприємством об’єктів планування й обліку. Собівартість сільськогосподарської продукції (робіт і по-слуг) розраховується в певній послідовності, оскільки продукція і послуги одних виробництв у процесі господарської діяльності виробничо споживаються іншими. Розрахунок собівартості по-трібно починати з допоміжних і обслуговуючих виробництв, що надають послуги основному виробництву (автомобільний парк, гужовий транспорт, водопостачання тощо).
Собівартість робіт і послуг допоміжних і обслуговуючих ви-робництв також визначається в певній послідовності, оскільки вони, в свою чергу, взаємно обслуговують один одного. Тому ви-значення собівартості починають з того виробництва, яке порів-няно менше споживало послуги інших допоміжних і обслугову-ючих виробництв. Витрати цих виробництв за об’єктами планування й обліку розподіляються пропорційно наданим по-слугам і виконаним роботам.
Наступним етапом визначення собівартості є розподіл загаль-них витрат на зрошення та осушення земель, їх вапнування і гіп-сування. Потім розподіляються загальновиробничі витрати, спи-суються з витрат основного виробництва суми надзвичайних витрат. У результаті таких дій по кожному об’єкту обліку є мож-ливість обчислити загальну суму операційних витрат і собівар-тість продукції рослинництва. Далі визначається собівартість про-дукції підсобних промислових виробництв з переробки рослинницької продукції. Потім розподіляються витрати на утримання кормоцехів і розраховується собівартість продукції тваринництва, а відтак — і продукції промислових виробництв з переробки тваринницької продукції.
Собівартість одиниці продукції визначається за допомогою пев-них методів. Їх вибір залежить від особливостей технології та орга-нізації виробництва, характеру продукції, що виробляється. В сіль-ськогосподарському виробництві використовуються такі методи.
1. Пряме віднесення витрат на відповідні види продукції. Застосовується в тих галузях, де одержують лише один вид однорідної продукції. Собівартість одиниці продукції при цьому ви-значають діленням суми понесених витрат на даному об’єкті планування й обліку на загальний обсяг її виробництва (робіт, послуг). Так визначається собівартість центнера зеленої маси, а також собівартість одиниці робіт і послуг допоміжних і обслуго-вуючих виробництв: 10 ткм, 1 кВт.год, 1 м3 води.
2. Вилучення із загальної суми витрат побічної продукції, вираженої у грошовій формі. При цьому в рослинництві побічна продукція (солома, гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) оцінюється за нормативною собівартістю, що розрахову-ється по кожному підприємству. У тваринництві гній також оці-нюється за нормативною собівартістю, а такі види побічної про-дукції, як вовна-лінька, пух, перо, роги, міражні яйця оцінюються за цінами можливої реалізації (використання). Залишок витрат, що дорівнює різниці між загальною сумою витрат і вартісною оцінкою побічної продукції, відносять на одержаний обсяг осно-вної продукції.
3. Розподіл витрат між видами продукції пропорційно кількісному значенню однієї з головних ознак, спільної для всіх видів одержаної продукції. Такою ознакою може бути, напри-клад, вміст повноцінного зерна в цих видах продукції, вміст по-живних речовин тощо.
4. Коефіцієнтний метод. Застосовується тоді, коли в процесі відповідного виду діяльності одержують понад один вид продук-ції з наступним визначенням собівартості кожного з них. Витрати між цими видами продукції розподіляються пропорційно їх пи-томій вазі в загальному обсязі умовної продукції. Її розраховують шляхом переведення за допомогою прийнятих коефіцієнтів усіх видів продукції в основний. Цим методом визначають, напри-клад, собівартість продукції вівчарства.
5. Пропорційний метод. Базується на розподілі витрат між окремими видами продукції пропорційно вартості продукції, оці-неної за реалізаційними цінами. Так визначається собівартість овочів, льону, конопель та ін.
6. Комбінований метод. Включає два або більше розглянутих вище методів. Наприклад, при визначенні собівартості насінни-цького зерна в спеціалізованих насінницьких господарствах за-стосовується метод виключення вартості побічної продукції (со-ломи) у поєднанні з пропорційним, коли залишок витрат розподіляють за різними класами зерна пропорційно його вартості.
6.9. Методика визначення собівартості сільськогосподарської продукції
Визначення собівартості продукції рослинництва. З-поміж продукції основних галузей визначення собівартості по-чинають саме з продукції рослинництва, оскільки вона знач-ною мірою споживається тваринництвом. Об’єктами розрахун-ку собівартості в рослинництві є різні види продукції, які одержують від кожної сільськогосподарської культури. Крім того, визначають собівартість незавершеного виробництва, що складається із собівартості сільськогосподарських робіт і вар-тості спожитих ресурсів для виробництва продукції рослинни-цтва, які виконані (понесені) в поточному році під урожай майбутнього року.
Продукція рослинництва після збирання транспортується і відповідним чином доробляється (висушується, очищується, сор-тується тощо). З огляду на це виникає необхідність визначення витрат, які повинні бути включені у виробничу собівартість про-дукції. Відповідно до існуючого положення зерно і насіння со-няшнику калькулюються за принципом франко-тік (франко-місце зберігання). При цьому в собівартість зерна включають витрати на доробку продукції. Сіно і солома калькулюються за франко-місцем зберігання, силос — франко-силосною спорудою, вклю-чаючи витрати на виробництво зеленої маси і на силосування, зе-лений корм — франко-місцем споживання, коренеплоди, карто-пля — за франко-місцем зберігання.
В товарному зерновому виробництві розраховується собівар-тість центнера зерна, зерновідходів і нормативна собівартість центнера соломи. Розглянемо такий приклад. У підприємстві одер-жано 18,0 тис. ц зерна озимої пшениці, 1350 ц використовуваних зерновідходів з концентрацією зерна 40 % і 17,5 тис. ц соломи. Загальна сума витрат на одержання цієї продукції становить 300 тис. грн. Нормативна собівартість центнера соломи, визначена розрахунковим способом за технологічними картами, становить 1,2 грн.
Собівартість центнера зерна і зерновідходів визначаємо у та-кій послідовності. Спочатку розраховуємо нормативну собівар-тість усього обсягу одержаної соломи: 17,5 · 1,2 = 21 тис. грн. Потім зменшуємо загальну суму витрат на нормативну собівар-тість соломи: 300 – 21=279 тис. грн. Далі визначаємо вагу повно-цінного зерна: 18000 + 1350 · 0,4 = 18000 + 540 = 18540 ц, а також частку повноцінного зерна у зерновідходах у загальному обсязі повноцінного зерна: (540 : 18540) · 100 = 2,9 %. Звідси собівар-тість всього одержаного зерна і зерновідходів становитиме:
а) зерна — 279 · (100 – 2,9) : 100 = 270,91 тис. грн;
б) зерновідходів (279 · 2,9) : 100 =8,09 тис. грн.
Таким чином, собівартість центнера зерна і зерновідходів у нашому прикладі становить:
а) зерна — 270,91 : 18000 = 15,05 грн;
б) зерновідходів — 8090 : 1350 = 5,99 грн.
У товарному буряківництві визначають собівартість центнера коренів методом вилучення із загальної суми витрат нормативної собівартості гички. Залишкову суму витрат ділять на одержаний обсяг коренів і одержують собівартість центнера основної продук-ції. В насіннєвому буряківництві розраховують собівартість цен-тнера насіння. Для визначення собівартості центнера насіння со-няшника потрібно загальну суму витрат на вирощування і збирання цієї культури зменшити на нормативну собівартість со-няшнику і кошиків і одержаний результат поділити на фізичну масу насіння після доробки (доочистки).
Особливістю визначення собівартості центнера картоплі є те, що із загальної суми витрат на її вирощування та збирання віднімається вартість нестандартної картоплі, яка згодована худобі, в оцінці за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності.
Собівартість продукції окремих овочевих культур визначають окремо по культурах відкритого і закритого ґрунту. При цьому в не-спеціалізованому овочівництві відкритого ґрунту загальні витрати зменшують на нормативну собівартість гички і потім розподіляють їх залишкову суму за окремими овочевими культурами пропорційно виручці від реалізації основної продукції цих культур.
Визначення собівартості продукції тваринництва. Об’єктами визначення собівартості в тваринництві є основні ви-ди продукції. Зокрема, в скотарстві визначають собівартість мо-лока, приплоду, приросту живої маси молодняка всіх вікових груп і дорослої худоби на відгодівлі, а також їх живої маси; у птахівництві — яєць, приросту живої маси і живої маси за відпо-відними віковими групами кожного виду птиці; в рибництві — собівартість мальків, цьоголіток, риби однорічного віку і товар-ної риби.
Собівартість молока і приплоду визначають так. Спочатку розраховують собівартість одного кормодня в молочному скотар-стві діленням усієї суми витрат по цій галузі на кількість кормо-днів. Нормативно вважають, що собівартість однієї голови приплоду становить 60 кормоднів. Множенням одержаного припло-ду на 60 кормоднів і на собівартість одного кормодня визначають суму витрат, яку відносять на приплід. Загальна сума витрат по молочному скотарству зменшується на витрати, які віднесені на приплід, і на загальну нормативну собівартість гною, яку розра-ховують множенням планової собівартості тонни цієї побічної продукції на її загальний обсяг, одержаний протягом звітного ро-ку. Залишок витрат відносять на молоко. Діленням цих витрат на обсяг одержаного молока визначають собівартість центнера цьо-го виду продукції.
По молодняку великої рогатої худоби і худоби на відгодівлі визначають собівартість центнера живої маси і центнера її при-росту. Щоб розрахувати приріст живої маси, необхідно до живої маси тварин на кінець року добавити живу масу вибулого (облі-кового) за рік поголів’я (включаючи загиблих тварин) і від одер-жаного результату відняти живу масу поголів’я худоби на поча-ток року, живу масу поголів’я, що надійшло протягом року, і живу масу приплоду. Собівартість центнера приросту живої маси визначають методом вилучення із загальної суми витрат вартості побічної продукції (гною). У фактичну собівартість приросту жи-вої маси за відповідними видами і групами тварин включають втрати від загибелі молодняка і дорослої худоби на відгодівлі, за винятком втрат, що відшкодовуються за рахунок винних осіб, і тих, які сталися внаслідок епізоотії та стихійного лиха.
Загальна сума витрат для визначення собівартості 1 ц живої маси обчислюється сумою початкової балансової вартості тварин на початок року, вартості тварин, переведених на вирощування і відгодівлю протягом року (в обліку — мінус вартість загиблих тварин за обліковою оцінкою на початок року), вартості одержа-ного приплоду і фактичних витрат звітного року (без вартості побічної продукції), віднесених на приріст живої маси тварин. Одержану суму ділять на живу масу поголів’я, що калькулюєть-ся. Вона дорівнює живій масі тварин на кінець року плюс жива маса вибулих протягом року тварин (в обліку — без маси загиб-лих тварин). Собівартість 1 ц живої маси худоби є важливим еко-номічним показником, оскільки на його основі визначається со-бівартість тварин, що реалізуються підприємством, здійснюється грошова оцінка молодняка, який переводиться в основне стадо, і собівартість тварин, що залишилися на кінець року.
У свинарстві в спеціалізованих підприємствах визначають со-бівартість приросту живої маси за такими віковими групами сви-нопоголів’я, як основне стадо (приріст живої маси поросят до двомісячного віку), поросята двох-чотирьох місяців, поросята старші за чотири місяці, свині на відгодівлі.
В яєчному птахівництві визначають собівартість 1000 шт. яєць. Для цього із загальної суми витрат по стаду віднімають вар-тість побічної продукції (послід, пух, перо) з подальшим відне-сенням залишкової суми витрат на одержану основну продукцію. По молодняку птиці, як і в яєчному птахівництві, розраховують собівартість центнера живої маси, вилучаючи з усіх витрат вар-тість побічної продукції. В інкубаційному виробництві визнача-ють собівартість добового курчати.
У тваринництві для поглибленого аналізу ефективності галузі визначають також собівартість кормодня і центнера кормових одиниць.
