Таким чином, створено механізм міжнародного державного регулювання. Проте головним у господарському механізмі європейської інтеграції залишається ринок, дія якого має різні наслідки для окремих компаній і верств суспільства, що викликає суперечності в поглибленні європейської інтеграції.
За умов нестабільності світової валютної системи, особливо після переходу до плаваючих валютних курсів, країни-члени ЄЕС
тровано 2,9 %, у Нідерландах
З початку існування ЄЕС-ЄС прагнуло залучити до сфери впливу країни інших регіонів світу. У 1995 р. на Барселонській конференції вищі керівники 15 держав-членів ЄС і 12 середземноморських країн домовилися про розширення співробітництва (так званий Барселонський процес). У ході домовленостей було підписано угоди ЄС із більшістю країн Середземноморського басейну про преференційний торговельно-економічний режим.
Незважаючи на труднощі та суперечності, цей процес розвивається. Пріоритетними проектами співпраці є інформаційне забезпечення євросередземноморських економічних і соціальних відносин, досягнення соціального діалогу, реформування системи професійної інтеграції, моніторинг ринку праці, сприяння співпраці на місцевому рівні. Велика увага приділяється розвиткові інфраструктури економічного й соціального розвитку 27, а тепер 39 країн ЄС і Середземномор’я — учасників Барселонського процесу, включаючи транспорт, телекомунікації, нові джерела енергії, будівництво гідроспоруд (греблі, водосховища, водопроводи). Кінцевою метою співпраці проголошено створення ЄвроСередземноморської зони вільної торгівлі (ЄСЗВТ). Інша група країн, із якою ЄС підтримує тісні зв’язки, — це колишні колонії Франції, Бельгії та Великої Британії, перш за все в Африці. Одночасно з Римським договором було підписано Конвенцію про асоціацію 18 африканських країн із ЄЕС («Євроафрика»). Правлячі кола Союзу мали на меті збереження форм зв’язків спочатку з колоніями Франції та Бельгії, а згодом і Великої Британії.
Після отримання більшістю країн Африки незалежності на початку 1960-х років вони зажадали змінити умови своєї асоціації з ЄЕС. Після переговорів між ЄЕС і африканськими країнами в 1962 р. у м. Яунде (Камерун) було підписано Нову конвенцію (1964—1969 рр.), а пізніше — другу Яундську конвенцію (1970— 1975 рр.). Ці багатосторонні міждержавні угоди хоч і перед-
шукали шляхи встановлення стійких валютних відносин. Це мало велике значення для функціонування всього механізму ЄЕС, зокрема, у встановленні єдиних цін на сільськогосподарську продукцію, формування фондів, бюджету Союзу і т.д. Першим етапом формування валютної системи ЄЕС було введення режиму «спільного плавання» валютних курсів країн-учасниць («європейської валютної змії»), що існував із квітня 1972 р. до березня 1979 р. Після цього почала діяти Європейська валютна система (ЄВС), спрямована на досягнення валютної стабільності в умовах функціонування Ямайської валютної системи.
Після вступу до ЄЕС Великої Британії відносини з країнами, що розвиваються, регулювалися положеннями нової так званої І Ломейської конвенції, яку підписали в лютому 1975 р. у м. Ломе (Того) 9 країн ЄС і 46 країн Африки, басейнів Карибського моря і Тихого океану (країни АКТ). У конвенції було поліпшено режим ввезення на ринки ЄЕС деяких сільськогосподарських товарів із країн АКТ, створено для них системи стабілізації доходів від експорту («Стабекс» і «Сисмін»), ліквідовано режим асоціації з ЄЕС, який ставив ці країни в нерівноправне становище. Разом із тим країни-члени ЄЕС зберігали істотні переваги в торгівлі з країнами АКТ, значною мірою закріплюючи їхні ринки для збуту своєї промислової продукції. ІІ Ломейська конвенція (підписана 1979 року 57-ма країнами АКТ) і ІІІ Ломейська конвенція (підписана 1984 року 65-ма країнами АКТ) переважно зберігали положення І Конвенції, хоча остання конвенція передбачала деяке розширення сфер співробітництва.
У 2000 р. між ЄС і країнами АКТ було підписано новий договір у Котоні (Бенін) з терміном дії 20 років, із двох етапів — восьмирічного підготовчого періоду, впродовж якого діяли правила преференційного торговельного режиму, і 12-річного перехідного етапу, коли найбільш розвинені країни АКТ укладатимуть регіональні угоди про співпрацю з ЄС. Системи «Стабекс» і «Сисмін» припиняють своє існування. Але важливою характеристикою нового договору є гнучкий індивідуальний перехід до партнерства між ЄС і країнами АКТ. Найменш розвинені країни серед країн АКТ (їх 38) з 2004 р. користуються безмитним доступом на ринки ЄС.
Новий торговий порядок у відносинах між ЄС і АКТ повинен, з одного боку, відповідати нормам СОТ, а з іншого — захистити країни регіону від негативних наслідків стрімкої лібералізації їхніх торгових режимів. Такий захист країни АКТ забезпечили собі на 4-й Конференції країн СОТ на рівні глав держав і урядів, що відбулася 9—13 листопада 2001 р. у Досі (Катар), коли, виявивши внутрішньогрупову згуртованість, домоглися того, що прави-
бачали деякі поступки країнам, що розвиваються, зокрема, виділення з Європейського фонду розвитку засобів на розвиток національної економіки, загалом були спрямовані на те, щоб зберегти країни Африки в орбіті ЄЕС. Конвенції визначали скасування митних зборів і кількісних обмежень у разі ввезення товарів із країн-членів ЄЕС до асоційованих країн, а також усунення перешкод на ввезення капіталу перших до других і вивезення звідти прибутків.
Стратегія ЄС полягає в тому, що договори про економічне партнерство будуть укладені між ЄС і регіональними інтеграційними угрупованнями країн АКТ (на першому етапі — зонами вільної торгівлі). На думку експертів Європейської комісії, поліпшення торгового балансу між Північчю та Півднем неможливе без інтенсифікації економічних зв’язків по лінії «Північ
— Південь».
Пріоритетне завдання стратегії ЄС стосовно країн АКТ — це боротьба з бідністю. Однак тепер ідеться не лише про розподіл допомоги, але й про створення в цих країнах соціальних і економічних умов, які дозволили б самому населенню стати на шлях прискореного економічного розвитку. Ці заходи повинні бути спрямовані на розвиток виробництва, заснованого на внутрішніх ресурсах, а допомога надаватиметься сектору праці та зайнятості, освіти, охорони здоров’я, на розширенні співпраці підприємств приватного сектору з підприємствами ЄС. Європейським Союзом спільно зі Світовим банком і МВФ проголошено ініціативу щодо полегшення зовнішнього боргу країн АКТ, у тому числі й повного списання боргів тим країнам, у яких обсяги зовнішнього боргу є гальмом їхнього економічного розвитку. До порядку надання фінансової допомоги ЄС країнам АКТ пропонується внести ґрунтовні зміни. Якщо раніше вона надавалася всім країнам, які її потребують, то тепер одержання кредитів від ЄС обумовлено виконанням цілого ряду політичних вимог.
Таким чином, сьогодні в Західній Європі разом із національно-державною формою організації господарського та політичного життя, по суті, єдиною у світовій історії, з’явилася й отримала міцну правову основу нова, наднаціональна, наддержавна форма.
