З розвитком ЄС сформувалася відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є: Європейська Рада, що встановлює цілі спільних політик; Європейська Комісія, котра вносить пропозиції щодо рішень, які слід ухвалити;
в) унаслідок тієї самої специфіки держави, що вступали до ЄС раніше, узгоджували для себе певні перехідні періоди для пристосування до вимог ЄС. Для нового поповнення ЄС такі відстрочки не передбачаються, вірніше, вони змінюються відстрочками в отриманні самого членства; г) при цьому Євросоюз, навпаки, залишає за собою право на обмеження в допуску даних країн до окремих аспектів своїх прав і свобод (наприклад, свободи пересування робочої сили); д) нарешті, «новобранців» чекає в ЄС і заздалегідь відоме суттєве обмеження їхніх владних повноважень. За умови реформи, що планується в Євросоюзі, Європарламент розширюватися не стане. Ця міра є попереджувальною, що відносно послаблює позиції в ньому невеликих країн, а до них якраз і належить більшість «новобранців».
— законодавчий орган ЄС, який створено в 1957 році. Парламент обирається населенням починаючи з 1979 року. Кількість членів Європейського Парламенту зростала через поступове розширення ЄС. Після розширення 2004 року кількість місць збільшено до 732, а на кінець 2011 року вона становила 754 члени, яких розміщено в 7 політичних групах, що представляють громадян союзу. Члени обираються кожні п’ять 5 років від імені близько 500 мільйонів громадян. Очолюється президентом, який обирається терміном на два з половиною роки. Президентом Європарламенту на сьогодні є Мартін Шульц.
Роботу Європейського Парламенту поділено на дві головні стадії:
1) підготовка до пленарних сесій (комітети);
2) пленарні сесії. В основному у Страсбурзі один тиждень на місяць, інколи у Брюселі (лише два дні).
Цей орган виконує політичну роль у таких сферах:
1. Спільна зовнішня та безпекова політика (англ. common Foreign and Security Policy (CFSP)).
2. Дискусії стосовно глобалізації (особливо в питаннях взаємодії із СОТ).
3. Захист прав людини.
4. Свобода, безпека та справедливість.
5. Хартія основних прав (Charter of Fundamental Rights of the European Union) уперше в історії Європейського Союзу поєднала в одному документі всі громадянські, політичні, економічні та соціальні права європейських громадян і мешканців ЄС.
Як і будь-який законодавчий орган, Європейський Парламент виконує такі функції:
1. Законодавча. Поділяє з Радою ЄС: приймає, вдосконалює та відхиляє закони. Європейський Парламент бере участь у законодавчому процесі ЄС, використовуючи власні повноваження згідно із процедурами, визначеними у статтях 251 та 252 Амстердамського договору (спільне ухвалення рішень та співпраця). Парламент має право давати чи не давати свою згоду щодо укладання певних міжнародних угод, щодо вступу нових членів, а також щодо структурних фондів та Фонду гуртування.
Економічно-соціальний комітет і Комітет регіонів, котрі дають свої висновки щодо зазначених рішень; Європейський Парламент і Рада міністрів, що затверджують рішення; Суд ЄС та Суд Аудиторів, які контролюють законність цих рішень. До того ж розгалужена інституційна структура ЄС включає ряд консультативних і допоміжних організацій та установ, систему фінансових фондів. ? Європейський Парламент
2. Бюджетна. Разом із Радою з червня до кінця грудня затверджує бюджет кожного року на видатки й доходи. Парламент дає свою згоду щодо всіх важливих рішень, які стосуються витрат, що їх має нести бюджет ЄС.
3. Наглядова. Здійснює контроль за дотриманням права на петиції громадян, дотримання законодавства, фінансовий контроль тощо. Проте Парламент здійснює наглядову функцію передусім стосовно Комісії. Згідно з положеннями договорів, Комісія відповідальна тільки перед Парламентом, що унезалежнює її від волі національних урядів — усіх чи кількох із них. Кандидатуру Голови Комісії, а також склад Комісії в цілому має схвалити Парламент. Щороку Парламент ставить приблизно 3000 запитань, 9/10 із них — Комісії, решту — Раді.
4. Політична функція Парламенту також дуже важлива. Оскільки він представляє 500 мільйонів громадян і вважається головним європейським форумом, Парламент, по суті, є основним підрядником європейського будівництва. Він закликає інших головних учасників, тобто Комісію та Раду, розвивати або змінювати наявні спільні політики чи ініціювати нові. Насправді, згідно з договорами, Парламент має право вимагати від Комісії подання будь-яких слушних пропозицій у справах, щодо яких він вважає за потрібне ухвалення того чи того акту Спільноти. Крім Комісії, Європейському Парламентові звітує і Європейська Рада (щодо кожного свого засідання, а також щорічно — стосовно досягнутого Союзом поступу).
Рада Європейського Союзу (Рада міністрів) — головний орган ухвалювання рішень у ЄС. Заснована також на початку 1950 рр. До її складу входять по одному міністрові від кожної країни Союзу та президент Європейської Комісії.
Рада збирається принаймні двічі на рік під керуванням голови чи уряду держави-члена, що головує. Рада — це передусім форум для вільного та неформального обміну думками між лідерами держав-членів. Слід відзначити, однак, що глави держав або урядів не ухвалюють правових актів, які були б офіційно обов’язковими для держав-членів. Дискусії, що точаться між ними, приводять до оприлюднення декларацій, які містять настанови й загальні директиви для майбутніх дій ЄС. Ці декларації мають незаперечну політичну значущість, але не мають значущості юридичної.
Цілком іншою є ситуація в царині спільної зовнішньої та безпекової політики, в якій Європейська Рада, крім встановлення спільних стратегій, може ухвалювати рішення щодо спільних дій чи позицій, які є політично, хоча й не юридично, зобов’язальними для держав-членів.
Залежно від порядку денного збираються міністри закордонних справ — залежно від таких конфігурацій Ради:
1. Із загальних питань (General Affairs).
2. Зарубіжних відносин (Foreign Relations).
3. Економіки й фінансів (ECOFIN).
4. З питань юстиції та внутрішніх справ (Justice and Home Affairs (JHA)).
5. Працевлаштування, соціальної політики, здоров’я та споживчих справ (Employment, Social Policy, Health and Consumer Affairs).
6. Конкурентоспроможності (Competitiveness).
7. Транспорту, телекомунікацій та енергетики (Transport, Telecommunications and Energy).
8. Сільського та рибного господарства (Agriculture and Fisheries).
9. Навколишнього середовища (Environment).
10. Освіти, молоді, культури та спорту (Education, Youth, Culture and Sport).
До складу кожної спеціалізованої ради входять відповідні профільні міністри. Окремі ради проводять щомісячні наради, як, наприклад, спеціалізовані ради із загальних питань, зарубіжної політики та сільського господарства тощо. Інші ради збираються на зустрічі три чи чотири рази на рік, зокрема такі, як ради з економіки й фінансів, соціальної політики, з питань транспорту та з питань бюджету. Решта рад збираються на спільні наради в робочому порядку. Це стосується рад із промисловості, енергетики, регіонального розвитку та рибальства. В окремих випадках дві або три ради проводять спільні наради.
До складу Ради Міністрів входять:
1. Комітет постійних представників (Permanent Represen-tatives Committee COREPER) веде переговори щодо порядку денного Ради та попередньо розглядає питання, які потім Рада може ухвалити, збирається щотижнево. У Брюсселі кожна країна-член має свою постійну команду, головою кожної з яких є посол.
2. Голова Ради. Головування в Європейському Союзі здійснюється по черзі впродовж шести місяців кожною з державчленів ЄС. Головування в Раді змінюється за принципом абетки. Отже, власне Раду та її засідання очолює міністр закордонних справ країни, що головує в ЄС.
Під час головування держава-голова є «обличчям та голосом» Європейського Союзу, висловлюючи позицію від імені всіх країн-членів ЄС. Порядок головування в ЄС було затверджено на період з 2005 по 2020 рік.
Функції країни, що головує в ЄС:
— керування роботою Ради ЄС;
— підтримка відносин з іншими інституціями ЄС;
— представлення ЄС у міжнародних відносинах.
3. Генеральний Секретаріат виконує адміністративну роботу.
Серед ключових зобов’язань Ради Міністрів можна виділити:
1. Прийняття європейських законів разом із Європарламентом.
2. Координація головних економічних політик держав-членів.
3. Підписання міжнародних угод між ЄС, іншими країнами та міжнародними організаціями.
4. Затвердження бюджету ЄС разом із Європарламентом.
5. Розвиток Спільної зовнішньої та безпекової політики (CFSP), заснованої на керівних принципах, розроблених Радою.
6. Координація кооперації між національними судами та політичними силами з питань кримінального характеру.
Рішення в Раді ухвалюються голосуванням міністрів із держав-членів. Залежно від питання, що розглядається, застосовується один із трьох видів голосування:
1. Одностайне голосування — питання оборони, міжнародної політики, оподаткування, спільної роботи національних і правоохоронних органів та судових систем.
2. Проста більшість (для процедурних питань).
3. Кваліфікована більшість (коли кожна країна має визначену «вагу» голосу) — застосовується за розгляду питань внутрішнього ринку, економічних справ і торгівлі.
Згідно з Ніццьким договором від 01.11.2004 голосування кваліфікованою більшістю відбувається за таким принципом:
• більшість членів і одночасно;
• 255 голосів, що становить 73,5 % загальної кількості у 355 голосів. Квота країн залежить від населення країн.
Лісабонський договір від 01.12.2009 з 2014 року введе нову систему голосування, згідно з якою кваліфікованою більшістю буде вважатися:
• не менше 55 % голосів, не менше ніж із 14 країн, не менше 65 % населення ЄС — «за», або не більше чотирьох членів Ради
— «проти». Європейська Комісія
— вищий виконавчий орган ЄС, відповідальний за виконання рішень Парламенту та Ради. Нова Комісія, що складається з президента та 26 комісарів, які не можуть упродовж цього періоду обіймати ніякі інші посади, обирається кожні п’ять років під час шестимісячних виборів до Європейсь-
Основне завдання — представляти та підтримувати інтереси ЄС. Надає пропозиції щодо прийняття нових законів ЄС. Виконує чотири ключові ролі:
1. Пропонує законопроекти до Парламенту й Ради.
2. Управляє та виконує політику ЄС та бюджет.
3. Втілює в життя європейські закони (разом із Судом).
4. Представляє ЄС на міжнародній арені, наприклад, за допомогою договірних угод між ЄС та іншими країнами.
Глави держав та урядів кваліфікованою більшістю призначають президента Комісії; це призначення має ухвалити Європейський Парламент. Склад Комісії в цілому затверджується голосуванням у Європейському Парламенті. Ніццький договір обумовлює, що до складу Комісії має увійти по одному представникові від кожної держави-члена, але кількість членів Комісії Рада може змінити одностайно. Усі спільні політики, всі законодавчі акти та всі програми ЄС законодавчі органи ухвалили за ініціативи Комісії у формі пояснювальних звернень чи законодавчих пропозицій. У своїх пропозиціях Комісія має в кожній політиці відзначити спільні інтереси, а також законні заходи чи дії, які вона пропонує; представники держав-членів можуть замінити її в цьому тільки за умови одностайності. З року в рік вона подає Раді близько 700 пропозицій. Комісія є охоронцем договорів та правового доробку Спільноти. Одним з її головних завдань є забезпечення належного застосування державами-членами положень договорів та вторинного законодавства. Комісія також є виконавчим органом ЄС і відіграє, отже, адміністративну роль. Саме Комісія імплементує рішення законодавчих органів (Ради та Парламенту) й управляє бюджетом ЄС та, зокрема, різними фондами ЄС, як-от: позиками ЄСВС, Європейським фондом керівництва та гарантій для сільського господарства, Європейським фондом регіонального розвитку, Європейським соціальним фондом, Європейським фондом розвитку, програмами з наукового й технічного розвитку. Ці виконавчі рішення Комісія зазвичай формулює у відповідних документах (регламентах, директивах чи рішеннях). Нарешті, Комісія відіграє представницьку функцію. Вона забезпечує представництво Європейського Союзу в третіх країнах і багатьох міжнародних організаціях.
кого Парламенту. Європейська Комісія присутня на всіх сесіях Парламенту. Знаходиться у Брюсселі (Бельгія), також має офіси в Люксембурзі, представників в усіх країнах ЄС та делегації в багатьох столицях світу. Президент розподіляє зони відповідальності. Збирається раз на тиждень (середа, Брюссель).
Суд ЄС засновано в 1952 р. Штаб-квартиру розташовано в Люксембурзі. Рішення Суду не можна скасувати. Представлено по одному судді від кожної країни-члена (27), а також вісім генеральних адвокатів. Роль останніх полягає у представленні обґрунтованих висновків з питань, винесених перед Судом. Як суддів, так і адвокатів призначають на шестирічний термін, який може бути продовжено, за взаємної згоди держав-членів.
Також створено Суд Першої інстанції в 1988 році (його включено до Суду) який відповідає за сфери дії приватних осіб, компаній, деяких організацій та питань щодо дотримання закону конкуренції, а також за справи у сфері сільського господарства, рибальства, європейських структурних фондів (регіональних, соціальних), транспорту та державної допомоги підприємствам.
Суд громадянської служби (Civil Service Tribunal) виносить рішення стосовно суперечок між ЄС та його громадянською службою. Складається із семи судів та прикріплений до Суду Першої Інстанції.
Суд, Суд П. І. та Трибунал, кожний має президента, який обирається відповідними суддями терміном на три роки. Основне завдання — забезпечення розуміння та однакового застосування законодавства в усіх країнах-членах та його дотримання. Виносить постанови в таких сферах:
1. Винесення попередніх постанов.
2. Дії відносно неспроможності виконати зобов’язання.
3. Заходи відносно анулювання постанов.
4. Дії відносно бездіяльності.
5. Дії відносно збитків.
Рішення суду приймаються більшістю та проголошуються на публічному слуханні. Непогоджені положення не висловлюються. Діючи як верховний суд Спільнот, Європейський Суд не лише подає всеохопне тлумачення права Спільнот, він також гарантує, що всі держави-члени ЄС і їх громадяни його дотримуються. Застосовуючи механізм попередніх висновків, Європейський Суд відіграє роль юридичної ради, рішення якої є обов’язковими для виконання зацікавленими сторонами.
Суд Аудиторів засновано в 1975 році та розташовано в Люксембурзі. Має по одному члену від кожної країни, які призначаються Судом терміном на шість років. Члени обирають одного зі свого складу на посаду президента терміном на три роки. Включає до складу більше 800 осіб, враховуючи перекладачів та адміністраторів, а також аудиторів, поділену на аудиторські групи, що готують звіти, за якими Суд приймає рішення.
Основне завдання — перевіряти фонди ЄС, отримані від платників податків, у тому, що вони правильно накопичуються, законно та економічно витрачаються за призначенням. Ціль — гарантування, що платники податків отримують максимальну цінність від своїх грошей. Суд Аудиторів має право проводити перевірку будь-якої особи або організації, що завідує фондами ЄС.
Кожного року подає фінансовий звіт за попередній рік до Ради та Парламенту. Парламент розглядає, а потім видає дозвіл Комісії на розроблення бюджету. Європейський Центральний банк (ЄЦБ) засновано в 1998 році відповідно до угоди про ЄС. Розташовано у Франкфурті, Німеччина. Лише 17 країн ЄС використовують євро та утворюють разом із ЄЦБ «Євросистему». Має повну незалежність, безпосередньо працює з центральними банками (далі — ЦБ) країн.
Основне завдання — управління євро та забезпечення цінової стабільності. Несе відповідальльність за виконання економічної та валютної політики. Забезпечує валютну політику двома шляхами: контроль валютної пропозиції, включаючи встановлення процентних ставок у єврозоні; моніторинг цінових тенденцій шляхом оцінки ризиків. До ЄЦБ входять:
1. Керівна Рада (The Governing Council). Найвищий орган прийняття рішень. Включає шістьох членів із Виконавчого Комітету та управлінців із 17 ЦБ єврозони. Місія: визначати валютну політику та встановлювати процентні ставки
2. Виконавчий комітет (Executive Board). Включає президента, віце-президента та чотирьох інших членів, які обираються на невідновлюваний термін у 8 років. Відповідальний за валютну політику і надає інструкції національним ЦБ.
3. Генеральна Рада (General Council). Третій орган прийняття рішень у ЄЦБ. Включає президента, віце-президента та управлінців із 27 ЦБ (17
— зони євро та 10, що не входять до даної зони). Проводить консультативну та координаційну роботу. Європейський Інвестиційний фонд (ЄІФ) створено в 1994 році з метою допомоги малому бізнесу. Контрольний пакет акцій належить Європейському Інвестиційному банку (далі — ЄІБ), з яким він формує «Групу ЄІБ».
Надає ризиковий капітал для малих фірм, особливо новим та технологічно орієнтованим компаніям. Надає гарантії фінансовим установам (банкам) із покриття їхніх кредитів малим підприємствам. Активно проводить політику у країніх-членах, крім того, також у Хорватії, Туреччині, Ісландії, Ліхтенштейні, Норвегії.
• єдність і зближення регіонів ЄС;
• підтримка малого та середнього бізнесу;
• захист навколишнього середовища;
• дослідження, розвиток інновацій;
• транспорт;
• енергетика.
Основними цілями ЄІБ є: а) фінансування капіталовкладень в економіку країн ЄС; б) реконструкція та будівництво підприємств, які не можуть бути здійснені силами однієї країни; в) освоєння найменш розвинутих регіонів ЄС; г) розвиток пріоритетних галузей.
Організаціна структура включає:
1. Раду управляючих (Board of Governors). Складається з міністрів (в основному фінансів) з усіх країн-членів. Визначає політику кредитування, затверджує баланс та щорічний звіт, надає дозволи банку фінансувати проекти поза межами ЄС.
2. Раду Директорів (Board of Directors). Затверджує операції з кредитування та запозичення; забезпечує відповідне управління ЄІБ. Складається з 28 директорів (27 + 1 з Єврокомісії).
3. Управляючий комітет (Management Committee). Забезпечує функціонування банку та складається з дев’яти членів.
4. Комітет з Аудиту (Auditing Committee). Незалежний орган, підзвітний Раді управляючих та відповідальний за контроль операцій банку й правильне оформлення документації.
Економічно-соціальний комітет є дорадчим інститутом представництва інтересів країн-членів ЄС у сфері економічного та соціального життя (працівники, торгові об’єднання, фермери, споживачі та інші). Представляє їхні інтереси в обговоренні політики з вищими органами ЄС. Засновано в 1957 році на основі Римського договору. Включає 344 членів, кількість яких залежить від кількості населення ЄС та яка ухвалюється Радою після консультацій з Комісією.
Виконує три головні ролі:
ЄІФ не є кредитною організацією, тобто не гарантує позики та не субсидує бізнес, а також не надає прямих інвестицій жодній компанії. Дана установа працює через банки та інших фінансових посередників. Європейський Інвестиційний банк засновано в 1958 р. на основі Римського договору як Банк ЄС із довгострокового кредитування. Виділяє кошти для суспільного та приватного секторів на такі проекти:
1. Надає за вимогою або на власний розсуд поради вищим органам ЄС (Рада, Комісія, Парламент).
2. Залучає громадянське суспільство до процесу розроблення політики ЄС.
3. Підтримує цінності європейської інтеграції та розвитку громадянського суспільства в країнах, що не входять до ЄС, та допомагає створювати дорадчі структури.
Члени Комітету мають забезпечувати широке представництво різних економічних і соціальних категорій; їх добровільно поділено на три групи: група роботодавців (відома як «Група І»), яка складається з представників промисловості, банків і фінансових інституцій, федерацій транспортних операторів тощо; група робітників (відома як «Група II»), яка переважно складається з представників профспілкових організацій, та група різних інтересів (відома як «Група III»), куди входять представники сільського господарства, ремісництва, малого й середнього бізнесу, асоціацій споживачів та організацій, що представляють інші інтереси (як-от організації з питань сім’ї або довкілля).
Комітет регіонів засновано в 1994 році відповідно до угоди про ЄС. Є консультативним органом та складається з представників європейських регіональних та місцевих органів влади. Включає 344 членів, кількість яких залежить від кількості населення та які на чотирирічний термін призначаються Радою одностайним рішенням. Консультує ЄС із прийняття рішень у сфері регіональної політики, навколишнього середовища, освіти та транспорту. Щороку проводить п’ять пленарних сесій. Включає шість комісій:
1. Комісія з політики підтримання територіальної єдності (Commission for Territorial Cohesion Policy (COTER)).
2. Комісія з економічної та соціальної політики (Commission for Economic and Social Policy (ECOS)).
3. Комісія зі сталого розвитку (Commission for Sustainable Development (DEVE)).
4. Комісія з культури та освіти (Commission for Culture and Education (EDUC)).
5. Комісія з конституційних справ та європейського управління (Commission for Constitutional Affairs and European Governance (CONST)).
6. Комісія із зовнішних відносин (Commission for External Relations (RELEX)). Європейський Союз на сьогодні — це найбільше регіональне угруповання із сильними елементами наддержавності, які прояв-
Створення великої монетарної зони у 2002 році, коли євро замінило національні валюти 12 провідних країн-членів, значно укріпило позиції ЄС у світі. На нову валюту перейшов великий сектор світової економіки, частка якого у світовій економіці становить 16 % ВВП. Європейський Валютний Союз був відповіддю на виклик світової економіки. Сьогодні євро робить великий внесок у міжнародну монетарну стабільність, за короткий час стало використовуватися поряд із доларом США у світовій торгівлі, валютних операціях, в офіційних золотовалютних резервах багатьох держав. До євро прив’язано обмінні курси значного числа країн третього світу. Це все дало європейським економікам ті переваги та зручності, які дозволили їм гідно конкурувати на міжнародному ринку.
Як відомо, ЄС, США та Японія разом формують так звану «тріаду» світових економічних лідерів. З одного боку, вони виступають один для іншого непримиренними конкурентами, а з іншого боку, є найбільшими діловими партнерами й політичними союзниками. Сукупний оборот їхньої торгівлі та інвестицій складає близько 1 млрд євро на день. Разом на них припадає близько 40% світової торгівлі. Велике значення у відносинах між ЄС і США має рух капіталу. Сукупний обсяг двохсторонніх інвестицій у 2003 р. склав близько 1,1 трильйона євро, при цьому кожна країна наймає близько 3 мільйонів співробітників із іншої. Роль Японії в економіці ЄС невелика, якщо її порівнювати із США, у 2003 році питома вага Японії в експорті ЄС становила лише 4,8 %. Відмінною особливістю взаємовідносин ЄС і Японії є наявність значних диспропорцій у торгівлі між ними. ЄС, як і США, має в торгівлі з Японією значне відмінне сальдо, при цьому дефіцит у зовнішній торгівлі ЄС і Японії має стійку тенденцію зростання. Розв’яння цієї проблеми — одне з найважливіших завдань зовнішньоекономічної політики ЄС на азійському напрямі. Сьогодні ЄС у відносинах із США та Японією дотримується політики максимального захисту внутрішнього ринку й збільшення конкурентоспроможності європейських компаній.
ляються в розробленні та проведенні єдиної політики у сферах торгівлі, сільського господарства, транспорту та інших економічних сферах. ЄС складається з 27 держав, з населенням близько 500 мільйонів осіб, і надалі продовжує політику розширення на Схід. Станом на 2006 рік частка ЄС у світовому ВВП становила 24 % (у 2010 р. зросла до 25,7 %), у світовому експорті — 43 % і у світових інвестиціях — 19 %. Бюджет у 2011 році становив 141,9 млрд євро.
Таблиця 3.1
ЧАСТКА OКРЕМИХ КРАЇН І ЄС У СВІТОВОМУ ВВП, % * за даними Світового банку
Тепер розглянемо, в якому становищі перебуває промисловість ЄС у XXI ст., в яких видах продукції вона виявляє технологічні переваги, а в яких, навпаки, страждає від американської та японської першості. Найважливіші аспекти структури європейської промисловості виявляються внаслідок аналізу секторів спеціалізації в галузі експорту, де віддзеркалено наявність надзвичайно потужної мережі МСП (малих і середніх підприємств), що характеризує всі європейські країни, а також унаслідок аналізу найбільших підприємств. Узагалі треба відзначити, що зовнішня торгівля відіграє значну роль в економіці країн ЄС. Частка зовнішньої торгівлі в економіці країн-членів ЄС удвічі більша за відповідну частку Японії. При цьому основний обсяг припадає на взаємну торгівлю країн ЄС — близько 2/3 їхнього сукупного зовнішньоторговельного обігу, але й обмін товарами з країнами світу становить близько 10 % їхнього ВВП, що можна порівняти з аналогічними американськими та японськими показниками.
МСП складають основу 16 млн підприємств, які існують у ЄС: понад 90 % їх нараховують менше ніж по 10 працівників, є чимало індивідуальних підприємств. Їхньою характерною ознакою є те, що дуже часто вони розташовуються в т.зв. індустріальних районах, де великі підприємства мають свої системи підприємств-супутників, принаймні одне. МСП функціонують у режимі
Повертаючись до опису структури європейської промисловості, слід зважати на інший її важливий аспект, який випливає з аналізу найбільших підприємств: увага до МСП, справді, не може затуляти факту численності великих підприємств і їх важливість, особливо в окремих промислових галузях. Якщо взяти ранговий список 200 найбільших індустріальних груп світу, як він представлений на початку XXI ст., то 69 із них є європейськими, 64
— американськими, 53 — японськими і 14 — з інших країн. Найкращі досягнення європейських промислових груп відзначено в таких галузях, як хімія, фармацевтика, харчова й нафтопереробна промисловість. Щодо американських і японських груп, то вони домінують в електроніці та інформатиці. Крім того, «поділене лідерство» має місце в галузі, так званій «промисловості промисловостей», а саме в автомобілебудуванні. General Motors, Ford, Toyota, Daimler-Benz посідають перші рядки рангової класифікації.
Якщо від аналізу спеціалізації та сильних сторін промисловості перейти до розгляду недоліків європейської промисловості, то основну увагу привертає недостатня здатність до оновлення, особливо порівняно з американською промисловістю. Простежується дуже великий відрив у Європі від США в галузі відкриття нових успішних підприємств у високотехнологічних секторах — досить згадати Microsoft та Intel. Це при тому, що кількість показників наукової і технологічної продукції (згадаймо кількість патентів, наукових публікацій на міжнародному рівні) показують, що європейські досягнення в основному можна зіставити з досягненнями США та Японії. Хоч простежується явне відставання з боку країн ЄС в обсязі інвестицій на науково-дослідну роботу як частки ВВП. Справжня причина європейської слабкості полягає в не-
різноманітної кооперації як між собою (територіально — виробничі мережі, індустріальні райони), так і з потужними компаніями (субконтракти, франчайзинг, лізинг, венчурне підприємництво, технопарки). МСП діють майже в усіх секторах промисловості, однак переважають, з одного боку, в галузі т.зв. «промислової моди» (одяг, взуття тощо), а з іншого — в інструментальній механіці. Саме в цих видах промисловості продуктивний цикл справді можна розподілити між кількома підприємствами: власне це й дає життя цілому району. Така модель МСП та індустріальних районів вважається справжньою соціальною новацією, яка привернула до себе увагу на останніх міжнародних зустрічах на найвищому рівні, як великої сімки (вісімки), так і європейських країн.
— ці сектори належать до тих, де розвинені країни можуть утримувати в перспективі конкурентні переваги над країнами, що розвиваються.
Технологічна конкуренція та її наслідки потребують більшої уваги та збільшення призначених для дослідної роботи ресурсів. На початку XXI ст. частка у ВВП на наукові дослідження й розробки в основних країнах ЄС поступається аналогічним показникам для Японії та США. Так, у Японії вона становить 3,1 %, у США — 2,8, у Німеччині — 2,6, у Франції — 2,4, Великій Британії — 2,1 %. А деякі країни-члени ЄС узагалі залишились осторонь оновлення структур теоретичних і прикладних досліджень: Італія має рівень фінансування дослідних і наукових робіт за відношенням до ВВП в 1,1 %, Іспанія — 0,8
