Стосовно сутності поняття «міжнародна організація» серед спеціалістів існує багато тлумачень. За визначенням Т. Циганкової та Т. Гордєєвої, авторів посібника «Міжнародні організації», існують два підходи — звужений та розширений.
Відповідно до першого трактування міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється щонайменше трьома сторонами (державами) й має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедуру, членство, порядок прийняття рішень).
Якщо виходити з самого визначення, а також із міжнародних юридичних норм, то належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:
• об’єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних та фізичних осіб);
• погоджені, спільні, постійні цілі;
• наявність міжнародного установчого документа;
• постійні організаційні інституції;
• політико-організаційні норми;
• юридична рівність учасників;
• відповідність цілей створення та діяльності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.
При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.
Представники другого підходу твердять, що міжнародна організація — це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни й має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.
Аналізуючи аспекти діяльності міжнародних організацій, ми запропонували тлумачення поняття, яке стосується обох підходів.
Міжнародна організація (international organization) — це постійне об’єднання держав відповідно до норм міжнародного права й на основі міжнародного договору для здійснення співробіт-
ництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов’язки, похідні від прав і обов’язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею державучасниць. Із цього визначення можна виділити такі ознаки будь-якої міжнародної організації: ? членство трьох і більше держав (за наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного розв’язання певних завдань; ? повага суверенітету держав-членів організації та невтручання у внутрішні справи. Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної організації, оскільки у процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права й несуть рівні обов’язки як суб’єкти міжнародного права незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку та інших ознак, що характеризують державу. Втручання у внутрішні справи держави
зусиль держав у тій чи іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров’я) і в багатьох інших галузях. Водночас на міжнародній арені є організації, уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх галузях, наприклад ООН та інші. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т. д.) виступають органом співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин; ? наявність відповідної організаційної структури (постійні органи і штаб-квартира). Ця ознака, що характеризує інституціональну будову міжнародної організації, є однією з найважливіших. Вона ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації і тим самим відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На практиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) та допоміжних органів. Зазвичай вищим органом організації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається раз на рік (іноді раз на два роки). Виконавчими органами виступають ради. Адміністративний апарат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Усі організації мають постійні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією; ? наявність прав і обов’язків організацій. Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права та обов’язки похідні від прав і обов’язків держав-членів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-членів не може почати дій, що торкаються інтересів своїх членів. Права й обов’язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установчому акті, резолюціях вищих і виконавчих органів, в угодах між організаціями. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів та їхню волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, які далі повинні бути нею реалізовані. Держави також мають право заборонити організації розпочати ті або інші дії, й організація не може перевищити свої повноваження;? самостійні міжнародні права та обов’язки організації. Незважаючи на те, що міжнародна організація наділяється державами-членами правами й обов’язками, у процесі її діяльності вона починає набувати своїх, відмінних від початкових, прав і обов’язків. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародній організації автономної волі, відмінної від воль державчленів. Ця ознака означає, що в межах своєї компетенції будьяка організація має право самостійно обирати засоби та способи виконання прав і обов’язків, покладених на неї державамичленами; ? установлення порядку прийняття рішень і їх юридичної чинності. Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціально розробленій процедурі. Кожна з міжнародних міжурядових організацій має свої правила процедури. Крім того, юридичну чинність рівзаємозалежність між різними країнами, неузгодженість національних законодавств, забезпечення стабільності розвитку світової економіки, усунення дискримінації в торгово-економічних відносинах між країнами й угрупованнями, узгодження та координація макроекономічної політики держав.
Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародної економічної діяльності може бути двосторонньою або багатосторонньою.
Двостороння координація включає угоди та домовленість між двома суб’єктами МЕВ (міжнародних економічних відносин), які досягаються безпосередніми переговорами між партнерами.
Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб’єктами з різних країн.
Координація економічної політики залежно від засобів здійснення може бути двох видів: дискретна та інституціональна.
Дискретна координація — це узгодження, яке досягається шляхом так званих дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави домовляються самостійно використовувати деякі заходи, методи, інструменти для розв’язання проблеми. Інституційна координація — це погодження, яке виробляється на підставі встановлених законом правил, норм, звичаїв, практики, організаційних структур, тобто самі міжнародні організації.
Завданням міжнародних організацій є: пошук шляхів дотримання найважливіших міжнародних прав; забезпечення стабілізації валют; сприяння усуванню торгових бар’єрів; виділення коштів на допомогу менш розвиненим країнам; стимулювання поліпшенню умов праці тощо.
Головними причинами вступу до міжнародних організацій є: країна залучається до розв’язання проблем та прийняття рішень; координує свою діяльність із партнерами; набуває досвіду міжнародної діяльності, використовує міжнародні інструменти для подолання своїх внутрішніх проблем; може отримувати допомогу для власної економіки; співробітництво з країнами — членами міжнародної організації.
Залежно від цілей та завдань міжнародні організації поділяються на кілька груп. До першої входять організації, що здійснюють загальне регулювання міжнародних відносин — наприклад, МВФ, Світовий банк, СОТ. До другої — ті , що займаються розробленням рішень та рекомендацій щодо певних проблем (наприклад, комітети, комісії, фонди та програми ООН). До третьої — ті, що забезпечують збір інформації, готують статистичні та науково-дослідницькі видання з актуальних проблем економіки. Деякі організації виконують одночасно всі перераховані функції. У класифікації, запропонованій західним дослідником Х. А. Шреплером, також виділяються три основні категорії міжнародних організацій:
1) адміністративні установи, що займаються спеціальними технічними завданнями, такими як регулювання міжнародних засобів комунікацій;
2) інститути розгляду та винесення рішень щодо міжнародних спорів або примирення зацікавлених сторін;
3) міжнародні організації загального характеру, що забезпечують колективну безпеку та сприяють співробітництву з широкого кола питань. Існує також поділ на всесвітні й регіональні міжнародні організації. До перших належать усі організації, діяльність яких охоплює різні континенти (наприклад, інститути системи установ ООН). До других можна віднести, скажімо, регіональні банки розвитку. В одному регіоні може функціонувати ряд міжнародних організацій, їх набір і напрями діяльності пов’язані зі специфікою соціально-економічних проблем і потребами країн цього регіону. Основна мета організацій у сфері економічного співробітництва між країнами — вивчення та вжиття заходів з найбільш важливих проблем міжнародних економічних відносин, забезпечення стабільності національних валют, усунення торгових бар’єрів і т.д. Серед міжнародних організацій особливе місце займають міжнародні фінансові інститути. Основна мета їх створення — вирішення на міжнародному/наднаціональному рівні проблем розвитку держав і регіонів, розвиток співпраці між ними, забезпечення цілісності і стабільності складного й суперечливого світового господарства. Під час детального розгляду можна виділити такі конкретні цілі діяльності міжнародних фінансових організацій:
• об’єднання фінансових, політичних, інтелектуальних зусиль для стабілізації світової економіки;
• сприяння економічному розвитку окремих країн і регіонів світу;
• спільне розроблення та координація стратегії і тактики розвитку світового господарства, вирішення його глобальних проблем.
За значущістю для розвитку світової економіки прийнято виокремлювати три основні міжнародні економічні організації
— МВФ, Світовий банк і СОТ. В останні роки відбувся своєрідний вибух у створенні регіональних міждержавних організацій. Це і Шанхайська організація співпраці, і Східноазіатський форум (Китай, Японія, Південна Корея), і Євразійське економічне співтовариство (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизія,
Таджикистан), зони вільної торгівлі, що створюються між Китаєм та країнами АСЕАН, між Японією та Сінгапуром та інші. Ще одна ознака сучасного розвитку — тенденція переходу до багатоцільового характеру як новостворених організацій, так і тих, що вже існують.
Наведені вище обставини створили унікальну ситуацію, що сприяла значному зростанню кількості міжнародних організацій (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
ДИНАМІКА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ
ОРГАНІЗАЦІЙ
| Роки |
Міжнародні урядові організації |
Міжнародні неурядові організації |
Усього |
|
|
|
|
190937176213
| 1914—1920 |
20 |
192 |
212 |
| 1925—1929 |
38 |
426 |
464 |
|
|
|
|
1935—193948570618
| 1945—1949 |
100 |
862 |
962 |
| 1956—1957 |
132 |
985 |
1117 |
|
|
|
|
1966—196719919352134
| 1972—1973 |
280 |
2470 |
2450 |
| 1978—1983 |
289 |
2420 |
2709 |
| Середина 80-х років ХХ ст. |
378 |
4235 |
4613 |
| 2000—2010 |
527 |
7743 |
8270 |
Швидке зростання чисельності міжнародних організацій (за даними на 2005 р. їх кількість становила 6218), але навіть ця цифра не є остаточною. Якщо враховувати всі структури, що діють на міжнародній арені (благодійні фонди, релігійні співтовариства, суспільні інституції та рухи тощо), можна налічити понад 35 тисяч організацій. Таке розмаїття ускладнює їх класифікацію й виокремлення типів організацій за якоюсь однією схемою. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується їх суть і діяльність.
Основні критерії класифікації за типами організації представлено на рис. 1.3.
Рис. 1.3. Основні критерії типізації міжнародних організацій
Отже, є вісім основних критеріїв класифікації міжнародних організацій:
1. Членство держав (за складом членів і юридичним статусом організації поділяються на міждержавні, неурядові та змішані):
— міжнародні міждержавні організації — це об’єднання держав, які створено на основі міжнародної угоди, оформлено в систему постійно діючих органів, засновано згідно з нормами
міжнародного права, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктивність.
Прикладів міждержавних організацій чимало: ООН, НАТО, ОБСЄ; Європейський Союз, МВФ, НАФТА та інші. У роботі міждержавної організації бере участь офіційний представник уряду країни-члена; відповідальність за його дії несе уряд країни. Отже, представник країни в організації відстоює не власну точку зору, а узгоджену на відповідному рівні позицію свого уряду. Прийняті рішення (цілком або певною мірою) є обов’язковими для виконання урядом;
— міжнародні недержавні організації або неурядові організації — організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними, ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних громадських угруповань із різних країн. Вони створюються на основі індивідуального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів.
У свою чергу, в міжнародних неурядових можна виділити певні ознаки міжнародних організацій (створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов’язків та ін.), а також застосувати до них деякі класифікувальні видові ознаки міжнародних міждержавних організацій, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою міжнародні неурядові організації діляться на такі групи: політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації; жіночі організації, а також організації з охорони родини й дитинства; молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітні організації; організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення; організації місцевих (регіональних) влад.
Найвідоміші з міжнародних неурядових організацій — Міжнародна торговельна палата, Спілка міжнародних ярмарків, Міжнародний кооперативний альянс, Світова конфедерація праці.
Наприклад, до Римського клубу на індивідуальній основі входять видатні вчені світу; як правило, вони не є членами уряду у своїх державах, і уряд їх не уповноважує (принаймні формально) відстоювати офіційну точку зору. Тому члени неурядових організацій мають значно більше свободи у своїх діях, вони можуть висловлювати свою особисту думку, незважаючи на позицію свогоуряду. Це обумовлює гнучкість і оперативність в обговоренні багатьох проблем і у прийнятті відповідних рішень. Але уряд не несе відповідальності за дії свого громадянина — члена неурядової організації. Рішення неурядових організацій уряд може тільки взяти до уваги або навіть ігнорувати. Утім неурядові міжнародні організації мають досить сильний вплив на міжнародні відносини.
Лондонський клуб, що є консультативним комітетом найбільших приватних банків світу, часто ефективно вирішує питання про кредитування або реструктуризацію боргу тієї чи іншої країни у випадках, коли уряд неспроможний упоратись із ситуацією;
— змішані організації (наприклад, Інтерпол, Міжнародна організація праці, як міждержавна організація) — це об’єднання держав та різних громадських угруповань (включає представників урядів, професійних спілок і робітників), які оформлені в систему колективно діючих органів та мають погоджену мету.
2. Географічне охоплення
— за геогафічним поширенням міжнародні організації поділяються на глобальні, регіональні та субрегіональніі:
— глобальні (організації, членами яких є представники всіх чи майже всіх країн світу).
Найяскравішими прикладами є Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (СОТ), Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і деякі інші;
— регіональні (бере участь велика кількість представників певного регіону).
Регіональні міжнародні організації об’єднують країни; розташовані в певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості. Таких організацій чимало: Європейський Союз (ЄС), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інші. Іноді регіон є досить великою територією, яка може вийти за межі однієї частини світу або континенту. Наприклад, до НАТО входять країни Західної Європи та Північної Америки, до СНД — країни Східної Європи та Азії. Об’єднувальним елементом для НАТО є Північна Атлантика, для СНД — територія колишнього СРСР. Саме прив’язка до певного простору є відмінною рисою регіональних організацій;
— субрегіональні
— організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів (Організація Чорноморського економічного співробітництва, Господарський Союз країн Бенілюксу).
3. Компетенція
— за функціональною спрямованістю організації поділяються на універсальні (загальної компетенції) та спеціальної компетенції:
— універсальні організації (загальної компетенції) у своїй діяльності охоплюють широке коло проблем і напрямів. Безпрецедентною тут є ООН, діяльність якої охоплює різні сфери: політичну, екологічну, безпеки, юридичну та інші. Її органи виконують функції обговорення питань, консультативні, науководослідні, регулювальні, технічної допомоги та багато інших. Більшість регіональних організацій, особливо створених у процесі економічної інтеграції, також мають багатофункціональний характер.
Наприклад, функції ЄС мають широку розгалуженість; вони охоплюють: регулювання економіки в цілому, митне регулювання, сферу кредиту, валютний ринок, міграційну політику і т. ін.;
— організації спеціальної (вузької) компетенції мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі або охоплюють певний напрям діяльності.
До таких належать міжнародні організації, в яких одна з функцій є головною, панівною, а решта (якщо вони є) — допоміжні. Найчастіше це стосується організацій у сфері виробництва й торгівлі, створених для ефективної реалізації товару — наприклад, ОПЕК. Торгівля є також головною функцією Світової організації торгівлі (СОТ); функцією Світової туристської організації є сприяння розвиткові міжнародного туризму.
Монофункціональних організацій чимало є серед неурядових; так, наприклад, Лондонський клуб призначено для кредитного регулювання, Римський клуб — для розроблення соціальних і екологічних проблем та поширення знань про них. Міжнародна торговельна палата головною функцією має захист приватних підприємців у міжнародних економічних відносинах.
Рідко буває так, щоб організація мала тільки одну функцію. Отже, префікс «моно-» має дещо умовний характер і означає, що якась функція домінує. Але навіть і з цим застереженням не завжди можна беззаперечно віднести організацію до того чи іншого типу. Наприклад, Міжнародний валютний фонд або Світовий банк начебто проголошують головну функцію вже самою своєю назвою. Проте у відповідних сферах своєї діяльності ці організації мають стільки функцій, що головну з них визначити не так уже й легко. Так, МВФ виконує такі функції: регулювання системи міжнародних розрахунків; нагляд за станом міжнародної валютної системи; надання коротко- й серед-
ньострокових кредитів; випуск міжнародних резервних активів (СДР); надання консультацій з питань міжнародних фінансів тощо.
4. Характер повноважень
— за характером повноважень усі організації поділяють на міжнародні та наднаціональні:
— міжнародні організації
— це утворення конфедеративного типу. Конфедерація — форма державного устрою, за якої держави, що входять до конфедерації, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи;
— наднаціональні організації
— це утворення федеративного типу. Федерація — форма державного устрою, за якої держави, що входять до федерації, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем.
Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зобов’язувати країни-учасниці без їхньої згоди та проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення; у праві надавати певні правомочності або вимагати виконання певних обов’язків від національних юридичних та фізичних осіб або державних органів країн-учасниць без безпосередньої трансформації цих правомочностей чи обов’язків у внутрішньодержавне право тощо. Термін «наднаціональний» уперше використано в установчих документах Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) у 1951 році.
5. Характер діяльності
— за характером діяльності міжнародні організації поділяються на універсальні, політичні, економічні, гуманітарні, культурно-просвітницькі, оборонні та інші. Характер організацій тісно пов’язаний із функціями, які вони виконують, особливо з домінуючою.
Універсальною міжнародною організацією є ООН, яка виконує функції регулювання й нагляду в найважливіших сферах людської діяльності. До універсального типу наближається Європейський Союз, у діяльності якого різноманітні економічні функції доповнились політичними (спільне громадянство, узгоджена зовнішня політика, спільний парламент тощо).
Політичні організації включають країни, для яких політична мета об’єднання має визначальний характер. Наприклад, Ліга арабських держав головною метою передбачає захист інтересів арабських країн у світі, координацію діяльності для піднесення добробуту, зміцнення політичної та культурної єдності країн-членів, узгодження дій у військовій сфері. Схожі цілі має Організація Ісламська конференція, але в основу її політичної діяльності покладено не національну, а конфесіональну солідарність. Політичний характер має Організація африканської єдності (ОАЄ), хоч серед її цілей є й економічні. У Європі також діють міжнародні організації, в яких політична функція є головною. Це — Західноєвропейський союз (ЗЄС), Рада Європи, Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).
Організації воєнного, або оборонного, характеру тісно пов’язані з політичним типом організацій. Так, Західноєвропейський союз є воєнно-політичною організацією. Маастрихтською декларацією (1991 р.) його визначено як «оборонну складову» Європейського Союзу (ЄС), проте ці дві організації поки що діють як самостійні. Чисто військовими за характером є Організація Північно-Атлантичного договору (НАТО), колишня Організація країн Варшавського договору.
6. Період функціонування:
— тимчасові (створені на тимчасовій основі);
— постійні (створені на постійній основі, проте якщо впродовж 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування).
7. Порядок вступу до організації
— за умовами участі у членстві міжнародні організації поділяються на відкриті й закриті.
До відкритих організацій може увійти кожна держава, яка поділяє принципи і статут організації.
До закритих організацій нових членів приймають тільки за запрошенням засновників, а конкретні учасники цих організацій і їх кількість заздалегідь обумовлюються у статутних документах таких міжнародних організацій.
У системі міжнародних організацій велика частка належить економічним організаціям. Розвиток міжнародних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародна економічна інтеграція приводять до того, що вплив економічних стосунків стає дедалі вагомішим на інші сфери міжнародного співробітництва. Сьогодні серед цілей більшості регіональних організацій співробітництво в економіці так чи інакше задекларовано. В ООН великий блок організацій, що відають суто економічними проблемами, підпорядкований Економічній і соціальній раді (ЕКОСОР): 9 функціональних комісій, 5 регіональних комісій і 18 спеціалізованих закладів (серед останніх — МВФ, Світовий банк, ФАО та інші).
Міжнародні економічні організації поділяються, у свою чергу, на загальноекономічні та спеціалізовані. Загальноекономічні відають широким спектром економічних проблем. До них належать ОЕСР, а також регіональні організації інтеграційного типу
— ЄС, СНД, НАФТА, АСЕАН та інші. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на вужчому колі проблем; проте багато з них відіграють суттєву роль у міжнародній економіці. До цього типу організацій належать, зокрема, Світовий банк, МВФ, Світова торговельна організація, Світова туристська організація, Міжнародна торговельна палата та багато інших.
8. Ступінь інтеграції. Економічні організації, що утворилися внаслідок регіональних інтеграційних процесів, поділяються також за ступенем інтеграції. Основні рівні, або щаблі, регіональної економічної інтеграції такі: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та валютний союз, політичний союз.
• Зона преференційної торгівлі
— початковий щабель інтеграції. На цьому етапі держави, що входять до зони, лібералізують між собою торгівлю лише обмеженою кількістю товарів, надають одна одній деякі пільги.
Наприклад, до цього типу організацій належить СНД, а також ряд організацій Африки, Азії та Латинської Америки.
•Зона вільної торгівлі відрізняється тим, що державиучасниці усувають торговельні бар’єри, що існують між ними, мито скасовується на більшість товарів. Але відносно третіх держав, що не входять до зони, кожний член проводить самостійну митну політику.
Наприклад, до цього рівня належать, зокрема, Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), асоціація держав ПівденноСхідної Азії (АСЕАН) та деякі інші. Слід зауважити, що не всі фахівці з міжнародної інтеграції виокремлюють зону преференційної торгівлі в самостійний ступінь; на думку деяких із них, першими щаблем інтеграції є саме зона вільної торгівлі. Але ретельний аналіз усе ж таки визначає відмінності між цими двома типами. Між іншим, зону вільної торгівлі в межах СНД поки ще не створено, незважаючи на прагнення до цього України й деяких інших членів.
•Митний союз передбачає усунення митних тарифів у торгівлі між учасниками, а також формування спільної митної політики щодо третіх країн; це означає, що всі члени союзу встановлюють однаковий рівень тарифів у торгівлі з іншими державами.
Наприклад, на стадії митного союзу перебували країни Європейського економічного співробітництва в перше десятиліття утворення організації (1958—1968 рр.). Близько до поняття митного союзу підходять деякі латиноамериканські інтеграційні об’єднання — ЛАІ, МЕРКОСУР. По суті митний союз утворено між Росією та Білоруссю, а також між Литвою, Латвією та Естонією.
