Агропромислові формування створюються не спонтанно, а за певних об’єктивних умов. Вони, як уже відзначалось, можуть мати характер вузькоспеціалізованого і багатопрофільного виробництва. До вузькоспеціалізованих належать такі структури, в яких у грошовій виручці домінує якийсь певний вид кінцевої продукції. Як правило, це співпадає з рамками окремо взятих підприємств, в яких синтезовано виробництво сировини, її промислова переробка і реалізація (агрофірма, агропромислове підприємство, агрохолдинг) або ж виробництво продукції, її первинна доробка і продаж у свіжому вигляді (агроторгове підприємство). В сучасних умовах до цієї категорії долучились також агропромислові фірми, асоціації, компанії, в яких також інтегруються зусилля навколо одного, профільного виду продукції.
Багатопрофільні агропромислові структури виходять за рамки одного підприємства (інколи навіть за рамки певної території). Процеси інтеграції у них торкаються кількох видів продукції, а організаційною формою виступають агропромислові об’єднання, агропромислові комбінати, агропромислові концерни, виробничі (науково-виробничі) системи, аграрнопромислово-фінансові групи та ін. Вони можуть створюватись під єдиним централізованим управлінням або ж на засадах договірних зобов’язань. В таких агропромислових структурах водночас може вироблятись не лише кілька, а інколи навіть десятки видів кінцевої продукції.
Отже, щоб створити те чи інше агропромислове формування, потрібно, щоб у наявності були певні передумови, тобто ті організаційні, правові, економічні і соціальні чинники (важелі), які б сприяли організаційному завершенню і оформленню агропромислової інтеграції.
До таких найголовніших передумов слід віднести:
1) Наявність в межах господарства чи певної території (або групи господарств) потужностей, матеріально-технічного і кадрового потенціалу, здатних замкнути процес «виробництво — реалізація кінцевого продукту» у відповідну інтегровану структуру.
2) Відповідність виробничих умов (спеціалізація сільського господарства і профіль переробних галузей, місце розташування, рівень технічної оснащеності, кваліфікація кадрів, потужність сировинної бази) потребам забезпечення ефективного функціонування інтегрованого виробництва.
3) Ємність і рівень наповнення локального ринку продукцією проектованого інтегрованого виробництва (незадоволений попит, купівельна спроможність населення) і можливості гарантованого збуту продукції в інші регіони. Оскільки агропромислове виробництво будь-якого профілю потребує не лише організаційно-економічного обґрунтування, а й відповідного матеріально-технологічного забезпечення, то до передумов його проектування і створення важливо віднести і такі об’єктивні чинники, як:
1) можливість територіального розміщення в рамках єдиного аграрного підприємства, адміністративного району чи групи господарств;
2) прийнятність території з точки зору її компактності, рельєфності й інфраструктури — для раціонального розміщення пунктів заготівлі сировини, організації її центровивозу, дислокації переробного підприємства (цеху), сервісних служб;
3) технологічна і виробничо-господарська спільність (єдність) тих галузевих виробничих одиниць (в сільському господарстві і переробці), які є предметом інтеграції — рівень фондо- і енергооснащеності, стан матеріально-технічної бази, кадрове забезпечення;
4) готовність і придатність галузей і сфер інтеграції забезпечити єдиний технологічний процес виробництва кінцевого продукту при умові застосування нових технологій одержання і переробки сировини;
5) відповідність системи управління вимогам організації ефективного менеджменту міжгалузевого характеру — господарський та економічний механізм, поєднання галузевого та територіального інтересу, система забезпечення однакової (рівної) зацікавленості в кінцевому результаті.
Ці передумови слід обов’язково брати до уваги, бо, власне, вони визначають доцільність (чи недоцільність) створення агропромислових формувань. Якщо їх повністю вдається врахувати, то сам процес агропромислової інтеграції закономірно і логічно виливається в такі інтегровані структури (спеціалізованого чи багатопрофільного характеру), які починають функціонувати на засадах пропорційності між сільськогосподарським виробництвом, переробними і торговельними організаціями на основі раціональної спеціалізації і поєднання галузей, що в підсумку забезпечує ефективний розвиток інтегрованих сфер. Щоб цього досягти, потрібно максимально прив’язувати інтеграційні процеси до особливостей розвитку агропромислового виробництва в кожному конкретному регіоні.
Необхідність створення агропромислових формувань обумовлена також досвідом промислово-розвинутих країн, де поширення набрав агробізнес як форма єднання виробників і переробників сировини. В ринковій економіці третя сфера АПК, тобто галузі переробної і харчової промисловості, покликані стати інтегратором рослинницької і тваринницької галузей, що розвиваються в сільськогосподарських підприємствах, фермерських і особистих господарствах. Така постановка питання є стратегічною, оскільки саме за цих умов створюються широкі можливості поглиблення інтеграційного процесу за рахунок господарств населення, в яких зосереджено понад 60 % виробництва сільськогосподарської продукції.
На можливість досягнення такої виробничо-економічної єдності вказує також потреба збалансування виробничих потужностей між сферами АПК та ліквідація хронічної недовантаженості переробних підприємств, запровадження сучасних методів глибокої переробки сировини, а це означає ритмічного і гарантованого її надходження на переробку; економію сировини; залучення до реальних джерел одержання продовольства нових форм господарювання (передовсім розширеного особистого господарства без права юридичної особи); скорочення втрат сільськогосподарської продукції, починаючи від її виробництва і закінчуючи промисловою переробкою та продажем кінцевих видів продовольчих і непродовольчих товарів.
