Ринкові перетворення в АПК мають базуватись на всебічному врахуванні міжгалузевих відносин. Власне цьому і має сприяти практика створення сучасних агропромислових формувань. Слід відразу зауважити, що цей процес є складним і потребує чималої підготовчої роботи. Йдеться передусім про те, що в реальному житті не досить легко і не зовсім просто здолати десятиліттями сформований економічний егоїзм переробників і сервісних підприємств, обумовлений їхнім монопольним положенням. До того ж, у результаті аграрної реформи відбулось досить істотне розбалансування міжгалузевих відносин за рахунок ущемлення інтересів аграрних підприємств, які фактично опинились у фінансовій скруті, що не дозволяє здійснювати навіть просте економічне відтворення. Звичайно ж, аграрні підприємства потребують докорінного покращення технологій, кадрів та менеджменту. Це можна зробити, в тому числі, й за рахунок агроподовольчої інтеграції. Потребує розвитку і соціальна сфера села та розвиток сільської економіки загалом.
Все це ставить по новому проблему агропромислової інтеграції та створення агропромислових формувань (чи їх відродження). Той стан аграрної економіки, який є характерним для сучасного ходу аграрної реформи, потребує одночасно вирішення триєдиного завдання з об’єднання зусиль та їх інтеграції у сфері технології, виробництва та соціального розвитку. Цим визначається потреба деталізації тих практичних кроків, без яких не можна обійтись при обґрунтуванні вибору форми та механізму створення агропромислових формувань, адаптованих до специфіки умов ринкової економіки.
3.5.1. Вибір моделі агропромислового формування
Під моделлю агропромислового формування слід розуміти той можливий варіант (спосіб, метод, вид) поєднання міжгалузевих відносин, який може бути найприйнятнішим у конкретних адміністративно-територіальних і соціально-економічних чи організаційновиробничих умовах.
Визначальними критеріями вибору моделі агропромислового формування слід вважати ступінь розвитку сільського господар-ства і переробної промисловості, демографічну ситуацію та платоспроможний попит населення, насиченість ринку та традиційні навички формування продовольчого фонду. Крім того, до уваги слід брати об’єктивну необхідність регулювання земельних відносин і захисту земель, потребу міжгалузевого агропромислового менеджменту і надання йому маркетингового спрямування, залучення в інтеграційний процес сервісних (виробничих і соціальних) господарств населення.
Обов’язковим атрибутом моделі агропромислового формування є його тип (вид), під чим слід розуміти його економіко-правовий статус, що, в свою чергу, визначається виробничим напрямом (одногалузева чи багатогалузева продуктова вертикаль), виробничою структурою (замкнутий чи відкритий характер), організацією форми управління (головне підприємство, відокремлений централізований апарат), ступенем юридичної самостійності (повна самостійність чи її втрата), характером виробничих зв’язків (договірно-контрактні відносини, виконання функцій внутрішнього виробничого підрозділу). При виборі моделі формування досить важливо до уваги брати форми агропромислової взаємодії. Йдеться, передусім, про інтереси учасників-партнерів, які можуть співпадати і бути знаковими, в окремих випадках — різними, а ще інколи взаємозалежними. Від цього прямо залежить число і роль технологічно-виробничих суб’єктів та рівень їх технологічної пов’язаності (наприклад, постачання сировини на переробку можуть здійснювати десятки аграрних підприємств у незначних обсягах, а також цю функцію можуть виконувати 2—3 великих аграрних підприємства, забезпечуючи майже повне завантаження потужностей переробки).
Не слід забувати і про принцип створення агропромислових формувань, які визначають саму суть моделі. До них належать:
— компактність території та комунікаційна забезпеченість, що дозволяє раціонально розмістити (чи об’єднати) аграрні, переробні і сервісні підприємства торгівлі;
— виробничо-технологічна спільність суб’єктів інтеграційного процесу, що матеріалізується в агропромисловому тандемі та виробничому циклі;
— галузева (продуктова) чи багатопрофільна спрямованість, тобто орієнтація на конкретного споживача та відповідна організаційно-виробнича побудова формування;
— добровільність входження та організація галузевого (чи міжгалузевого) управління на засадах демократизму;
— орієнтація в першу чергу на задоволення потреб локального ринку та можливість виробництва кінцевої продукції для вивозу (експорту) за межі формування.
Модель агропромислового формування може бути ефективною, якщо при її обґрунтуванні будуть враховані певні об’єктивні умови. По-перше, слід здійснити техніко-економічне обґрунтування її за такими критеріями як суспільно-економічна доцільність та реальна перспектива розвитку. Тут слід враховувати не лише потребу в кінцевій продукції, а й забезпеченість локальними ресурсами, наявність конкурентів, можливість поліпшити розвиток територій.
По-друге, необхідно забезпечити скоординовані дії і зв’язки між усіма ланками єдиного технологічного процесу, звернувши особливу увагу на розміри виробництва сировини і кінцевої продукції, можливості її зберігання і реалізації, забезпечення синхронності матеріальних і грошових потоків, готовності до інноваційного розвитку. І, по-третє, досить важливо сформувати гнучку систему управління, яка б будувалась на сучасному менеджменті.
В основі моделі агропромислового формування знаходиться форма (напрям) агропромислової інтеграції (про що вже йшлося в темі 2). Зрозуміло, що, наприклад, при внутрігосподарській інтеграції набагато простіше вирішуються питання забезпечення технологічного процесу, виробничих та економічних відносин. Зовсім інший підхід має бути при міжгалузевій (вертикальній) інтеграції, коли кожен суб’єкт інтеграційного процесу є юридичною особою, тобто є економічно та юридично незалежним. Відтак, при виборі моделі агропромислового формування обов’язковими аналітичними та організаційними частинами її обґрунтування мають бути: виробнича — склад формування, його оптимальні розміри, організація виробничий процесів (неперервність, потоковість, ритмічність), комплексна переробка сировини та використання відходів, логістика матеріальних, ресурсних і фінансових потоків; організаційна — структура агропромислового виробничого циклу та управління, забезпечення планування, обліку і контролю, матеріально-технічне постачання і система внутрікомплексних виробничих зв’язків; економічна — прийнятий порядок взаєморозрахунків і розподілу кінцевого результату, запровадження норм і нормативів, системи мотивації, ціновий і фінансово-кредитний механізм.
Яка модель не була б обрана, принциповими питаннями, такими, що торкаються соціальноекономічних інтересів усіх партнерів (суб’єктів) інтеграційного процесу, завжди залишаються такі:
— умови, обсяги, строки та якість виробництва і постачання сировини;
— ціни на сировину (або порядок здійснення розрахунків за її постачання);
— порядок формування та розподілу прибутку чи доходів.
Такий імператив обумовлений тим, що будь-яке агропромислове формування може розраховувати на високий і стабільний кінцевий результат за однієї умови — виробники аграрної сировини однаковою мірою мають бути зацікавлені в отриманні належного кінцевого результату, який залежить від узгоджених на еквівалентній основі інтересів всіх учасників формування.
3.5.2. Механізм створення агропромислового формування Як уже зазначалось раніше, агропромислове формування може створюватись на певній території групою господарств чи навіть на базі окремо взятого підприємства. Який шлях не був би обраний, інтегроване виробництво повинне керуватись такими фундаментальними орієнтирами:
1) яким може бути реальний споживач продукції: державний чи регіональний фонд, населення чи інші галузі (виробництва). Якщо населення, то на який попит варто сподіватись: пересічний, тобто типовий, чи підвищеного рівня (екологічно чиста (органічна) продукція, зручне та дієтологічне продовольство);
2) відповідно до цього слід встановити конкретні вимоги як до продукції, так і до результатів діяльності та екологічних на-слідків;
3) врахування чинного законодавства — наскільки воно відповідає запитам агропромислового виробництва з точки зору гарантій умов підприємницької діяльності, розвитку соціальної інфраструктури, збереження та охорони навколишнього середовища.
Складовими елементами механізму створення агропромислового формування можуть бути наступні:
| Складові елементи |
Заходи, які слід здійснити, та їх основний зміст |
| Організаційні |
Визначення мети і сфери діяльності. Розробка бізнес-плану. Опрацювання та реєстрація установчих документів. Формування органу управління та менеджментської служби. |
| Нормативно-правові |
Дотримання вимог законодавства. Виконання зобов’язань оподаткування. Здійснення контролю. |
| Економічні |
Обґрунтування виробничої бази. Регулювання цінового механізму. Застосування механізму кредитування та лізингу. Вибір форми міжгалузевих відносин. Оцінка ризику і страхування. Участь у формуванні бюджету. |
| Соціальні |
Регулювання рівня оплати праці. Визначення статусу трудового колективу. Система стимулювання та мотивації праці. Соціальний захист і соціальне страхування. |
| Екологічні |
Еколого-економічна оцінка проекту. Виробництво екологічно чистої продукції. запровадження природозахисних технологій. Система захисту довкілля. |
Рис. 3.3. Складові елементи механізму створення агропромислового формування
Досить важливо передбачити галузевий склад формування та його підпорядкування; структуру виробництва і управління; організацію планування, обліку і звітності; схему міжгалузевих зв’язків та виробничо-технологічних відносин між підрозділами технологічного процесу; можливість збалансування потужностей одержання і переробки сировини, зберігання і реалізації готової продукції; важливість досягнення потоковості та ритмічності виробничого циклу; потребу комплексної переробки сировини та використання відходів; можливість кооперування і комбінування виробництва. Не менш важливо обґрунтувати і оприлюднити порядок взаєморозрахунків між підприємствами і галузями формування; опрацювати нормативи розподілу доходів і прибутків, матеріального стимулювання як працівників, так і підприємств формування; обґрунтувати фінансово-кредитний та ціновий механізм внутрішньовиробничих відносин у підприємствах агропромислового формування.
Вивчення споживчого попиту дає можливість покласти в основу агропромислового формування принципові організаційно-економічні вимірники: з одного боку, орієнтуватись на попит населення регіону чи на задоволення потреб суспільства в цілому і, з другого боку, виробляти продукцію екстракласу і одержувати за неї вищу ціну, чи йти шляхом виробництва продукції масового споживання і продавати її за доступними для широкого загалу цінами та, врешті-решт, вигравати на збільшенні обсягів її виробництва. При створенні агропромислового формування досить важливо здійснити цілу низку послідовних дій, які мають забезпечити відбір того варіанту, тої моделі, яка буде найбільш прийнятною для конкретних умов. Алгоритм таких послідовних дій можу бети показаний на рисунку 3.4. Якщо дотримуватись такої послідовності дій, то, без сумніву, вдасться створити таке агропромислове формування, в якому максимально будуть враховані всі комплексоутворювальні чинники. Рис. 3.4. Алгоритм створення агропромислового формування
До таких чинників слід віднести:
—
— націлення на розв’язання в першу чергу регіональних завдань і проблем, що стоять перед АПК;
— залучення до інтеграційного процесу всіх форм господарювання в сільському господарстві, в тому числі й селянських господарств, а також виробничих структур переробної промислово-сті і агросервісу, фінансово-банківських, торгових, наукових установ та інших юридичних і фізичних осіб;
— створення в рамках агропромислового формування власної оптової та роздрібної торгової мережі за участю споживчої кооперації та агроторгових домів;
— формування в інтегрованій структурі власної (внутрішньої) системи міжгалузевих відносин з участю всіх партнерів у розподілі кінцевого результату агропромислового виробництва;
— організація в структурі агропромислового виробництва спеціалізованих продуктових підкомплексів (вертикалей, банків), які забезпечують глибоку і комплексну переробку сировини шляхом запровадження сучасних технологій та інновацій;
— здійснення маркетингових досліджень та моніторингу функціонування формування;
— управлінське забезпечення нормального функціонування структури (формування центрального органу, координаційного центру, розподіл функцій та ін.);
— можливість підтримки доходів та ліквідації регіональних і міжгалузевих диференціацій; збереження довкілля і стабільне відтворення природних ресурсів, як основи сталого розвитку;
— розв’язання проблем соціального забезпечення життєдіяльності працівників агропромислового виробництва.
Рис. 3.5. Схема організаційно-виробничої структури агропромислового формування регіонального характеру
В загальних рисах схема організаційно-виробничої структури агропромислового формування регіонального характеру представлена на рис. 3.5. Така структурна побудова агропромислового формування, як видно, охоплює широке коло учасників, що в ринкових умовах слід розцінювати як можливість надійного входження та поведінки на ринку. У зв’язку з цим на особливу увагу заслуговує важливість створення агропромислових формувань районного характеру. Наведемо кілька об’єктивних причин, що обумовлюють таку потребу:
1. Кожна адміністративно-територіальна одиниця повинна на основі комплексного використання місцевих ресурсів забезпечувати власні потреби насамперед у продовольстві.
Регіональна статистика засвідчує, що сучасний адміністративно-територіальний поділ України є такий: областей — 24 і Автономна Республіка Крим — тобто 25 великих територіальних одиниць. До складу України, крім того, входять: 456 міст, 118 міських і 490 сільських районів, 886 селищ міського типу і 28 585 сільських населених пунктів.
Зрозуміло, що в рамках таких адміністративних одиниць найдоцільніше мати свої агропромислові формування, які б задовольняли їх потреби в продовольстві. Саме за таких умов економіка кожного окремо взятого регіону набуватиме ознак самодостатності життєзабезпечення, буде найповніше враховувати соціально-економічні проблеми. Кожен регіон, таким чином, може перетворитись в економічно незалежну одиницю.
2. Самодостатність регіонів аж ніяк не вступає в протиріччя із самодостатністю країни в цілому. Навпаки, за таких умов спрацьовує принцип економічної незалежності «сильні регіони
— сильна держава». Отже, самодостатність регіону, області — це запорука запобігання регресивності територій та ствердження продовольчої безпеки держави в цілому.
3. Регіональні агропромислові формування слід розглядати як крок до значного пом’якшення соціальної напруги та диференціації населення з точки зору економічної доступності продоволь-ства. Кожне регіональне формування орієнтується насамперед на реальний платоспроможний попит регіону, а це є запорукою подолання бідності, яка набула поширення саме в районах та селищах через збалансування платоспроможного попиту з ціноутворенням на продукцію АПК.
4. Агропромислові формування, зорієнтовані в першу чергу на задоволення власних місцевих потреб, можна вважати структурами інноваційного характеру. Однак це потребує відповідних управлінських дій з боку місцевої влади сіл, міст, районів і областей. Саме ці владні структури покликані сприяти цільовому розвитку територій, у чому чимала роль належить агропромисловій інтеграції.
5. Подальші процеси агропромислової інтеграції потребують чіткого узгодження дій та інтересів трьох взаємопов’язаних учасників: держави — через її соціальну політику, місцевої влади — через організацію власного агропромислового виробництва, зорієнтованого у першу чергу на задоволення внутрішніх територіальних потреб, а також населення як мотиватора виробництва (через свою платоспроможність) і його організатора як власника робочої сили і підприємницького хисту. 3.5.3. Економічний механізм агропромислових формувань
На відміну від будь-якої галузі агропромислове виробництво є структурою, в якій досить специфічного значення набуває зовнішнє і внутрішнє середовище. Підприємство, інтегроване в агропромислове формування, своє внутрішнє середовище має підпорядковувати тим відносинам, які складаються в рамках інтегрованого виробництва і які стають для нього своєрідним зовнішнім середовищем. Водночас агропромислове формування своє внутрішнє середовище реалізує через відносини між підприємствами, що ввійшли до його складу, а саме, як одне ціле, вступає у відносини із зовнішнім середовищем як на мікро-, так і на макрорівнях.
Для агропромислових формувань принципове значення має механізм міжгалузевих відносин, що пов’язане з врахуванням економічного механізму, тобто системи тих економічних важелів, з допомогою яких і регулюються міжгалузеві відносини. Економічний механізм являє собою певний інтелектуальний продукт, який формується людиною на основі впровадження в міжгалузеві відносини вимог економічних законів, категорій, закономірностей. Він є продуктом економічної оцінки ефективності функціонування господарського механізму, що лежить в основі управління. І господарський, і економічний механізм можна вважати ефективними, результативними, коли вони разом і відокремлено забезпечують розвиток виробництва не за будь-який кошт, а на основі самоокупності, тобто коли вони базуються на так званому противитратному механізмі (інтересі). На рис. 3.6. показано логічний зв’язок між цими механізмами.
| Механізм |
Конкретно-цільове призначення |
Сфера функціонування |
| Господарський |
Формування системи умов і відносин щодо регулювання виробництва, розподілу, обміну і споживання |
Управління формуванням, підприємством та виробничими підрозділами |
| Економічний |
Мотивація економічного інтересу у сфері виробництва та господарських відносин |
Між окремими підприємствами, галузями та виробничими (структурними) підрозділами |
| Противитратний |
Запровадження режиму економії витрат та комерційного розрахунку |
Виробничі підрозділипідприємств, галузі та система господарювання |
Рис. 3.6. Механізми функціонування агропромислового формування
З наведеного випливає, що економічний механізм (як і господарський) має охоплювати всю сукупність відносин, які виникають і формуються в рамках інтегрованого виробництва. До того ж, основа економічного механізму закладається на макрорівні — через систему оподаткування, кредитування, цінового регулювання. Завдання макроекономічної системи саме і полягає в тому, щоб створити необхідні умови для ефективного функціонування компонентів макроекономічної системи.
Природа агропромислових формувань визначає доцільність та потребу запровадження ефективного економічного (господарського) механізму. Це обумовлено наступним:
1. Кожне підприємство агропромислового формування має орієнтуватись на реальні потреби, бо воно одночасно виступає в ролі і покупця, і продавця продукції та послуг. Наприклад, аграрне підприємство є продавцем сільськогосподарської продукції і водночас покупцем ресурсів підприємств першої сфери та виробничої інфраструктури.
2. Орієнтація на основного споживача продукції чи послуг є економічною підставою планування обсягів виробництва та його структури, оскільки в основі лежить фактичний оплачуваний попит.
3. У загальній системі відносин між підприємствами формування кожне з них є і виробником, і контролером щодо попередньої ланки. Наприклад, переробне підприємство через систему заготівлі контролює обсяги та якість виробництва сировини аграрним підприємством.
4. Наскільки ефективно спрацьовує вся система відносин в агропромисловому формуванні, можна судити лише на завершальній ланці, тобто в процесі реалізації кінцевого продукту, оскільки його оцінює споживач на основі прийнятності асортименту якості й ціни. 5. Загальна оцінка ефективності економічного механізму залежить від його адаптивності до особливостей агропромислового формування, паритетності відносин та дієвості міжгалузевого (між підприємствами) менеджменту.
Щоб одержати вичерпне уявлення про характер формування і дій економічного механізму, досить взяти до уваги рух грошових коштів та інших ресурсів у рамках класичного агропромислового формування (рис. 3.7).
Рис. 3.7. Рух ресурсів і коштів у агропромисловому формуванні
З наведеної схеми видно, що будь-яке агропромислове формування для реалізації своєї місії повинно вступати в різні за своїм змістом та завданням відносини. Хоч в цілому ці відносини пов’язані з рухом грошових коштів, продукції, ресурсів та інформації, їх дія на певних стадіях агропромислового виробничого циклу не однакова, а саме:
— в овалі показано рух виключно грошових коштів, сировини, кінцевої продукції та відповідної інформації безпосередньо в межах формування; визначальним є те, що взаємини будуються тут за принципом зворотного зв’язку, тобто враховуються запити галузі (підприємства), яке знаходиться на наступній, а не попередній ланці технологічного процесу;
— ліворуч від овалу знаходяться підприємства і галузі, що забезпечують агропромислове формування тільки ресурсами та інформацією; тут також спрацьовує принцип зворотного зв’язку;
— і нарешті, праворуч показано кінцевого споживача продукції агропромислового формування; в цій підсистемі рух забезпечують кінцева продукція, інформація та грошові кошти. Власне від того, як будуються економічні інтереси у цій завершальній ланці, прямо залежить оцінка ефективності функціонування всього агропромислового формування. Із усієї сукупності елементів економічного механізму єдиним, що прямо впливає на зацікавленість підприємств і галузей створенні агропромислового формування, є механізм взаєморозрахунків, тобто ціни на ресурси, продукцію та тарифи (розцінки) на послуги, а також розподіл кінцевого результату. Для наочності досить розглянути алгоритм формування порядку розподілу кінцевого результату від реалізації продукції на прикладі хлібопекарного виробництва, тобто зернопродуктового підкомплексу. В такому агропромисловому формуванні партнерами по інтеграції виступають: аграрні підприємства (виробники і постачальники зерна), комбінат хлібопродуктів (заготівля зерна, його транспортування, доробка, помол і одержання борошна), хлібозавод (закупівля борошна, випічка хліба) і торгівля (доставка хліба на реалізацію в магазини, витрати на реалізацію хліба).
Алгоритм економічних взаємовідносин у такому агропромисловому формуванні будується наступним чином:
1. Необхідно відповідно до потреб визначити можливий обсяг виробництва зерна потрібної хлібопекарської якості.
2. Розрахувати реальні витрати на виробництво зерна.
3. Установити транспортні витрати на перевезення зерна на комбінат хлібопродуктів (якщо транспортом аграрного підприємства, то на цю суму слід збільшити його витрати; якщо ж транспортом комбінату хлібопродуктів, то цю суму слід долучити до витрат комбінату).
4. Підрахувати витрати хлібокомбінату, що пов’язані з доробкою зерна (очищення, сушіння).
5. Розрахувати вихід борошна, висівок та відходів у натуральному вимірі від помолу зерна.
6. Визначити суму виручки від продажу комбінатом висівок і відходів (за ринковими цінами).
7. Передбачити транспортні витрати на доставку борошна на хлібзавод (залежить від того, хто буде транспортувати — комбаніт чи завод — цю суму долучити до загальних витрат).
8. Обрахувати витрати хлібзаводу на випікання хліба. 9. Визначити транспортні витрати на доставку хліба до торгових організацій.
10. Встановити витрати торгових організацій з реалізації хліба.
11. Обчислити суму виручки від реалізації хліба (за ринковими цінами).
12. Визначити загальну суму виручки від продажу висівок, відходів і хліба (п. 6 + п. 11).
13. Здійснені в такій послідовності розрахунки є підставою для подальшого формування системи (механізму) розрахунків. Критерієм визначення частки кожного партнера в кінцевому результаті може бути загальна сума витрат кожного або сума реалізації продукції (послуг). В усякому разі, насамперед слід визначити загальну суму витрат, яка складатиметься з витрат на виробництво (доробка, випікання, продаж) та транспортних витрат, тобто слід їх підсумувати (2 + 3 + 4 + 7 + 8 + 9 + 10).
14. Слід визначити суму прибутку від продажу кінцевого продукту — хліба (від загальної суми виручки (п. 12) треба відняти суму загальних витрат (п. 13).
15. На основі загальної суми витрат розрахувати частку кожного корнера (у відсотках). Для цього необхідно суму витрат послідовно аграрного підприємства, комбінату хлібопродуктів, хлібзаводу та торгівлі розділити на загальну суму витрат.
16. За розрахованих у такий спосіб коефіцієнтом (часткою) визначається сума прибутку, що належить кожному партнеру агропромислового формування зокрема (п. 15 ? 14).
Такий спосіб можна реалізувати й інакше: визначити спочатку коефіцієнт прибутковості формування в цілому (прибуток сумарні витрати), а потім прибуток кожного партнера являтиме собою добуток цього коефіцієнта на нормативні витрати кожного партнера.
Наведений приклад свідчить про зрозумілий і простий підхід до реалізації економічного механізму на засадах паритетних відносин. Однак він не єдиний. Є ще кілька підходів до розв’язання цього досить складного завдання.
Колишня вітчизняна практика функціонування агропромислових формувань лишила в спадок кілька варіантів взаєморозрахунків між партнерами, а саме:
1. Встановлення за згодою партнерів пропорцій розподілу прибутку і рівні мінімальних розрахункових цін. Протягом року продукція оплачується за цими мінімальними цінами, а в кінці року одержаний прибуток розподіляється відповідно до прийнятих пропорцій.
2. Кожен партнер на своїй стадії реалізує продукцію як кінцеву, а не проміжну, а, отже, одержує власний дохід (прибуток).
3. Вироблена кінцева продукція розподіляється в натурі за встановленими і погодженими пропорціями, кожне підприємство, таким чином, формує свій власний товарний фонд і реалізує цю продукцію на свій розсуд.
4. Розподіл кінцевого продукту не за пропорцією, а відповідно до суми витрат.
5. Встановлення ціни на сировину залежно від вмісту в ній якісних характеристик (наприклад, олії в соняшнику, цукру в цукрових буряках).
Вдало підібраний механізм взаєморозрахунків завжди допомагає вдосконаленню взаємовідносин на засадах еквівалентного обміну. Про економічну доцільність розподілу кінцевого результату, наприклад, за визначними заздалегідь погодженими пропорціями, що досить поширено в розвинутих країнах, може свідчити такий умовний розрахунок. Припустимо, що в агропромисловому формуванні молочно-продуктового спрямування встановлено такі пропорції розподілу прибутку: аграрні підприємства — 60 %, молочний завод — 30 % і торгівля — 10 %. Роздрібна ціна за 1 л молочної продукції становить 1,5 грн. Співвідношення між витратами та прибутком між партнерами буде таким:
| Показники |
Аграрні підприємства |
Молочний завод |
Даний розрахунок дозволяє зробити такі висновки:
— кожен учасник формування економічно зацікавлений знижувати витрати, оскільки за рахунок цього різниця між виручкою і втратами зростатиме (варіант другий), отже, збільшуватиметься прибуток; — завдяки цьому кожен учасник працюватиме на засадах комерційного розрахунку і на кінцевий результат, тобто економічно сприятиме виробництву кінцевого конкурентоспроможного продукту;
— скорочення витрат виробництва у кожній ланці, тобто кожним підприємством агропромислового формування. Це слід розцінювати як виграш не лише виробника продукції, а й її споживачів. Цьому сприяє не лише режим економії, тобто дія противитратного механізму, а й скорочення нарахування податку на додану вартість (ПДВ) по кожній інтегрованій ланці, оскільки він буде визначатись лише один раз, на кінцевій стадії, тобто при продажу молочної продукції.
