Соціальне значення освіти, зростання впливу знань на процеси демократизації життя, взаємозв’язок людської енергії та всього навколишнього світу окреслені в концепції про ноосферу визначного українського вченого В. І. Вернадського. «Людство у цілому стає могутньою геологічною силою, і перед ним, перед його думкою і працею виникає питання про будову біосфери в інтересах мислячої істоти, як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є ноосфера»[1; с. 218].
Розумова праця людини, суспільний характер її існування сприяють перетворенню біосферної енергії у ноосферну, спрямовану на формування суспільної людини і суспільної культури через розвиток суспільних зв’язків. Виходячи із загальних тенденцій розвитку науки і техніки, В. І. Вернадський прогнозував ще в 30 — х роках минулого століття «логічну неминучість створення нових форм вищої освіти».
Сучасний розвиток суспільства змістив акценти уявлень щодо традиційних символів влади: землі і капіталу, оскільки об’єктами власності, що уособлюють господарську владу, стають інформація і знання які, на думку В. Іноземцеві [2; 119], є найдемократичнішими і абсолютними видами власності.
Динамізм та швидкі якісні зміни, які є ознакою сучасного способу життя об’єктивно призводять до появи нового феномену — освіти впродовж всього життя людини, яка в існуючій інтерпретації є післядипломною освітою.
За своїми наслідками для конкретного індивіда післядипломна освіта сприяє ліквідації соціального розмежування в суспільстві, через зростання зайнятості. На рівні окремого індивіда це означає здатність працівників швидко пристосовуватися та освоювати нові технології, цілеспрямовано та ефективно переозброювати виробництво.
Післядипломна освіта — це рівень освіти, об’єктивна поява якого пов’язана з розвитком суспільства і необхідністю постійного підвищення професійного рівня кадрів у відповідності до вимог науково — технічного прогресу. У країнах з розвиненою ринковою економікою післядипломна освіта має різні назви: «освіта дорослих», «освіта протягом життя» (lifelonglearning), безперервна освіта та самоосвіта.
Післядипломну освіту фахівці називають «короною освіти», вона є складовою частиною національної системи освіти. Бурхливий розвиток післядипломної освіти співпав із входженням України на шлях ринкового розвитку на початку 90-х років.
Відповідно чого післядипломна освіта наповнюють новим інноваційним змістом, інструментами забезпечення якого виступають: дистанційна освіта, ЗМІ, громадські організації, освітні технології на базі епістомологічних та герменевтичних аспектів педагогіки і дидактики. Посеред них найсучаснішою інноваційною технологією є «кейс-стаді» — навчання з використанням конкретних ситуацій, тренінгові технології.
Післядипломна освіта стає одним із основних факторів формування гнучкості, адаптивності та креативності кваліфікованих кадрів. Поєднання двох чи більше спеціальностей дає поштовх до якісно нового зростання творчої особистості, розширення її світогляду, тобто післядипломна освіта по суті дає новий вихідний продукт — якісно підготовленого спеціаліста, що працює, поєднуючи знання та вміння за попередніми і новими спеціальностями.
Особливості системи зв’язків викладач — слухач в сфері післядипломної освіти визначаються особливістю самої освіти. Заклади післядипломної освіти мають справу із зрілими слухачами, які вже отримали одну або більше вищих освіт. Слухачі цих закладів, виходячи з реалій ринкових відносин, працюють за необхідними на ринку праці спеціальностями, але не мають систематизованих знань зі спеціальності та відповідного диплому про вищу освіту. Наприклад, слухач може працювати бухгалтером чи економістом, а за першою освітою мати диплом інженера чи педагога.
Для вивчення особливостей контингенту слухачів закладів післядипломної освіти автором постійно з 2001 по 2005 рік проводилось анкетування слухачів, які перенавчаються за економічними спеціальностями. За цей час було анкетовано біля 800 респондентів. Опрацьовані анкетні дані характеризують контингент слухачів післядипломної освіти з точки зору: по-перше, отримання попередньої освіти, на базі якої проводиться перепідготовка та причини, що спонукали до зміни фаху; по-друге, визначають плани випускників після навчання в закладі освіти: робота за новою чи попередньою спеціальністю, власний бізнес; по-третє, слухачі самі надають пропозиції щодо організації навчального процесу, необхідність внесення в плани навчального процесу одних дисциплін та збільшення відведеного часу на їх вивчення і, навпаки, скорочення кількості годин занять або взагалі відмовитися від викладання інших дисциплін; по-четверте, слухачами оцінюється організація навчання та інших заходів саме в конкретному закладі освіти.
Для підтвердження отриманих результатів, автором проводилось подібне анкетування також в інших закладах м. Києва, які займаються перенавчанням безробітних: Міжгалузевого інституту управління, Міжрегіональної академії управління персоналом, Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості.
Узагальнені дані свідчать, що більше ніж 50 % анкетованих не змогли самостійно знайти роботу за першою спеціальністю і звернулися до центрів зайнятості. При цьому частка спеціалістів з технічною освітою знаходиться у відсотковому діапазоні від 55 % до 80 % в залежно від групи.
Інша категорія слухачів очікує отримати підвищення по службовій лінії, отримавши диплом і необхідні знання спеціаліста за новою професією. Певна частина слухачів планує в майбутньому підвищувати свою кваліфікацію в аспірантурі за спеціальностями, що потрібні на ринку праці.
З огляду на особливості формування складу слухачів в закладах післядипломної освіти, терміни навчання, навчальні плани, програми, організація навчального процесу також має притаманні саме цим закладам освіти риси. Іншою особливістю фунуціонування післядипломної освіти є підвищені вимоги до підбору професорсько-викладацького складу закладів післядипломної освіти. Те, що ці заклади освіти перенавчають студентів, які вже мали освіту, технічну чи гуманітарну, вимагає більш жорстких критеріїв відбору щодо викладачів і відповідного заохочення останніх розмірами оплати праці, яка коливається від нормативно встановлених розцінок в інститутах, що займаються перепідготовкою безробітних за направленнями Центрів зайнятості до договірних у закладах освіти, які перенавчають на комерційній основі.
Праця педагогічних працівників це особливий вид діяльності, в основі якої лежить безперервний творчий пошук, що вимагає постійного самовдосконалення і це найбільш вірно відповідає суті самої людини, як продукту природи. Такої думки дотримується відомий російський вчений Іноземцев В. Л., [2; 221]. Знання, які є продуктом діяльності викладача, сьогодні стають основним виробничим ресурсом [2; 248] і саме від індивідуальних здібностей кожного конкретного педагога залежить якість цього ресурсу. Такий підхід підтвердили результати анкетування, яке було проведене автором серед викладачів під час навчання за програмою IBTCI в рамках проекту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Реформи бухгалтерського обліку та аудиту в Україні» в жовтні 2002 року серед учасників програми 89,4 % викладачів оцінили елемент творчості та новизни, як найголовніший серед факторів, що спонукають їх вдосконалювати свою професійну майстерність.
З огляду на це, організація навчання в закладах післядипломної освіти вимагає впровадження прогресивних методів і застосування новітніх технологій в процесі навчання. Особливо це стосується проведення занять по підвищенню кваліфікації та підготовки керівників підприємств, державних службовців, підготовки семінарів, конференцій. Із розвитком суспільства безумовно відбуваються зміни, пов’ язані з соціально — психологічним впливом комунікацій. В останньому сторіччі і, особливо, наприкінці його увага вчених була привернута до вивчення внутрішніх мотивів поведінки людини. Науковий підхід до вивчення мотивів діяльності людини таких західних дослідників, як Б. Скіннер, Альберт Бандура, Джуліан Роттер, Келлі, Абраахам Маслоу довів, що сьогодні до людини не можна підходити з позиції примітивного уявлення про маніпуляцію її поведінкою [3; 45]. Із розвитком технічного прогресу, завдяки технологічном досягненням, коли сучасні працівники, певним чином, мають вищий рівень освіти і матеріальне забезпечення, змінюєтьсяпідхід до природи комунікацій, все більше досліджуються психологічні та соціальні чинники впливу на людину тих чи інших факторів.
Одним із перших експериментально довів вплив соціальнопсихологічних факторів Ельтон Мейо (1923—1924 р.) Подальший розвиток у вивченні поведінки людей належить Альберту Бандурі, який доводив, що індивіди не є ні автономними системами, ні простими механічними носіями, що оживляють оточення — вони мають вищі здібності, які дозволяють їм пророкувати події і створювати засоби для контролю над тим, що впливає на їх повсякденне життя.
Такий підхід до аналізу причин поведінки А. Бандура назвав взаємний детермінізм, який означає, що фактори схильності і ситуаційні фактори є взаємозалежними причинами поведінки.
Отже, особливістю системи зв’язків викладач — слухач в процесі отримання післядипломної освіти є посилений самовизначенням взаємний вплив між ними.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.
2. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества: Научное издание — М.: «Аcademia» — «Наука», 1998.—640 с.
3. Хьелл Л., Зинглер Д. Теория личности — СПб.: Питер, 2002. — 608 с.
4. Московичи С. Машина, творящая богов./ Пер. с фр. — М.: «Центр психологии и психотерапии», 1998. — 560 с. Н. П. Кузик, канд. екон. наук, асистент, С. О. Олійник, канд. екон. наук, доцент, С. І. Дерев’янко, канд. екон. наук, доцент, Національний аграрний університет
