Posibniki.com.ua Макроекономіка Бюджетно-податкова політика 4.2. Основні підходи та методи бюджетного планування


< Попередня  Змiст  Наступна >

4.2. Основні підходи та методи бюджетного планування


Світова бюджетна практика показує, що різні країни під час розроблення проекту державного бюджету використовують різноманітні підходи та методи розрахунку надходжень та видатків, які пройшли в історичному плані значні зміни (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

ТРАДИЦІЙНІ ПІДХОДИ ЩОДО БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ

Автоматичний Статистичний Нульової бази
• Найпростіший підхід, за якого інформація попереднього року переноситься на плановий період з урахуванням інфляційних процесів у країні • Використовуються статистичний аналіз та статистичні методи, наприклад, розраховується загальна сума видатків за попередні роки та ділиться на кількість попередніх років • Коли всі позиції мають розраховуватися «з нуля», що дає змогу врахувати реальні потреби та пов’язати їх з можливостями

У вітчизняній літературі найчастіше виокремлюють такі основні методи бюджетного планування: метод коефіцієнтів, нормативний та балансовий [22].

Метод коефіцієнтів (аналітичний метод) ґрунтується на вивченні економічної кон’юнктури в минулому та сучасному періодах і застосуванні відповідних коефіцієнтів (наприклад, індексів інфляції) щодо фактичних результатів виконання бюджетів. Перенесення в майбутнє минулих тенденцій, досягнутих результатів не стимулює виявлення резервів і не сприяє економії бюджетних коштів. По суті, це планування «від досягнутого», що досить довго мало місце в бюджетному процесі України.

Нормативний метод є досконалішим методом бюджетного планування. Він передбачає використання в плануванні системи взаємозв’язаних норм і нормативів. Розрізняють нормативи двох типів: нормативи першого типу регламентують взаємовідносини між державою та суб’єктами господарювання з приводу розподілу отриманих результатів діяльності (наприклад, ставки податків); нормативи другого типу характеризують вимоги, що висуваються суспільством до ефективності використання ресурсів.

Вони фіксують мінімально допустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту. У цьому контексті нормативний метод найкраще застосовувати у сукупності з іншими методами в плануванні бюджетних витрат, оскільки він спроможний відносно об’єктивно оцінити потреби бюджетних галузей у ресурсах і створити умови для їх ефективного й ощадливого використання.

Вадою нормативного методу планування вважають брак узгодженості бюджетних зобов’язань, що зумовлені нормативами, з реальними можливостями бюджетної системи щодо фінансування відповідних витрат.

В економічній літературі проблема використання нормативів у бюджетному плануванні розглядається передусім в аспекті формування міжбюджетних відносин. Останніми роками пропонується застосовувати в бюджетному плануванні нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості на одного мешканця як критерію оцінювання бюджетних потреб регіонів. Це положення знайшло відображення і в чинному законодавстві. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного мешканця з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи із законодавчо визначеного рівня мінімальних соціальних потреб [22].

Багато хто з економістів вважають, що постановка питання про розроблення таких нормативів, як і узагальненого нормативу бюджетної забезпеченості на одного мешканця, є некоректною.

Такий підхід означає повернення до використання індивідуальних нормативів, оскільки, розраховуючи нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості, доведеться враховувати реальний стан об’єктів соціальної інфраструктури й відмінності в якості послуг, які вони надають, потреби у фінансуванні об’єктів, тому що в різних регіонах однакові об’єкти можуть потребувати різних поточ-

них і капітальних витрат, рівень задоволення потреб мешканців конкретних населених пунктів у суспільних благах і послугах.

Критичний підхід до формування міжбюджетних відносин на основі нормативів бюджетної забезпеченості полягає в тому, що децентралізація державних функцій має означати насамперед законодавчо закріплене право місцевих органів влади на певні доходи, виходячи з яких на основі покладених на них функцій вони самостійно визначатимуть обсяги та напрями використання бюджетних коштів.

Отже, нормативний метод бюджетного планування може застосовуватися на всіх рівнях державного управління — від центрального до рівня територіальних громад, але має існувати єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування. Лише на цій основі можливо встановити оптимальне співвідношення між обсягами бюджетів усіх рівнів, запобігти бюджетній дискримінації.

Балансовий метод планування дає змогу узгодити потреби з ресурсами. Конкретне його призначення полягає в тому, щоб уникнути можливих диспропорцій між доходами й витратами на всіх рівнях бюджетного планування, а також вибирати оптимальний варіант задоволення суспільних потреб. Цей метод на сучасному етапі став невід’ємною складовою програмно-цільового підходу щодо складання бюджету, що є найбільш поширеним у світовій бюджетній практиці.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
4.4. Етапи та перспективи запровадження програмно-цільового методу складання бюджету в Україні
4.5. Стратегічне планування як важливий компонент складання бюджету
БЮДЖЕТНИЙ МЕХАНІЗМ
5.2. Механізм формування бюджетних ресурсів: основні важелі та методи
5.3. Механізм розподілу бюджетних ресурсів: форми та інструментарій
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)