Досліджено стан і перспективи розвитку внутрішньогосподарського контролю в Україні, деталізовано основні напрямки формування середовища контролю, що дає змоги усунути факти дублювання контрольних функцій та непідконтрольність об’єктів.
Ключові слова: внутрішньогосподарський контроль, система внутрішньогосподарського контролю, середовище контролю, процедури контролю, організаційні регламенти.
Важливішим чинником з тих, які визначають ефективність реалізації функції управління підприємством, є належна організація внутрішньогосподарського контролю. Серед основних особливостей і переваг даного виду економічного контролю є всеохоплюючий характер та безпосередність його здійснення в процесі господарської діяльності. Функціонування ефективно налагодженої системи внутрішньогосподарського контролю в межах окремого підприємства дозволить урегулювати чимало факторів, що впливають на успішність його діяльності в цілому.
Вивчення сучасних наукових літературних джерел з даної тематики показало, що суттєві пропозиції методичного та практичного характеру з проблем внутрішньогосподарського контролю підприємств внесли такі вітчизняні вчені дослідники як М. Т. Білуха, Ф. Ф. Бутинець, Н. Г. Виговська, Л. В. Нападовська, Л. Сухарєва, М. В. Кужельний, В. В. Сопко та деякі інші. Проте питання основних чинників організації внутрішньогосподарського контролю в умовах окремого підприємства як один з аспектів цієї важливої проблеми вимагає подальших поглиблених досліджень з метою виявлення шляхів оптимальної організації такого контролю.
Одним із ключових завдань пошуку оптимальної організації внутрішньогосподарського контролю є необхідність вирішення ряду питань пов’язаних із розбудовою системи внутрішньогосподарського контролю в межах підприємства. Недостатнє опрацювання окреслених напрямків, а також їх методичне та практичне значення визначають актуальність даної праці, її мету та завдання.
Процес організації передбачає цілеспрямоване створення, постійне впорядкування та вдосконалення системи контролю на підприємстві для її відповідності потребам і вимогам управління. В теоретичному плані питання визначення основних елементів системи внутрішньогосподарського контролю залишається дискусійним. Зокрема, науковець Виговська Н. Г. формулює такі елементи: суб’єкт контролю; підконтрольний об’єкт; контрольні дії та інформація, [2, с. 395]. Згідно міжнародного стандарту аудиту (МСА) 400 «Оцінка ризиків та внутрішній контроль» система внутрішнього контролю має дві складові: середовище контролю та процедури контролю. Автори І. К. Дрозд та Т. В. Фоміна висловили думку, що в ситуації, коли суб’єкт контролю та об’єкт контролю співпадають, тобто ідентифіковані як єдиний господарюючий суб’єкт, маємо схему діяльності системи внутрішнього контролю, [3, с. 120]. Зауважити також слід, що запропонований стандартом та вживається зарубіжними авторами такий елемент системи внутрішньогосподарського контролю як «процедури контролю», за змістом тотожний елементу «контрольні дії» в тлумаченні вітчизняних учених.
Структура та якість контролю залежить від повноти врахування факторів, які справляють вплив на організацію контрольного процесу. Поняття «середовище контролю» автори Монтгомері, О’рейли визначають як обставини та фактори, що безпосередньо не пов’язані з обліком, але значно впливають на його ефектив-
ність. Відповідно основними напрямками вивчення середовища контролю, що запропоновані вказаними авторами, є:
• вплив організаційної структури, видів і масштабів діяльності підприємства на особливості бухгалтерського обліку;
• структура управлінської системи, розподіл повноважень і відповідальності;
• особливості стосунків власників з управлінським персоналом, а також стосунків між керівником та головним бухгалтером підприємства, ступінь взаємної довіри;
• ставлення адміністрації, керівників і власників організації до питань бухгалтерського обліку;
• ставлення персоналу бухгалтерії до своїх службових обов’язків [1, с. 193].
Модель адекватної функціонально-організаційної структури підприємства, яка враховує особливості виробничої спеціалізації, інтерпретується як його організаційний план з формалізованою структурою виконавців. Як свідчать сучасні дослідження, відсутність на значній кількості підприємств чіткої організаційної структури не дає можливості для визначення повноважень та підпорядкованості, що створює умови дублювання управлінських функцій та існування неконтрольованих об’єктів [3, с. 122].
Одним із основних засобів організації виробництва та внутрішнього контролю діяльності з метою раціонального розподілу праці й встановлення комунікаційних зв’язків між працівниками підприємства є розроблені посадові інструкції.
Посадова інструкція — нормативний документ, в якому визначені функції, права та обов’язки співробітника підприємства, тобто чітко та конкретно сформулювано роботу, що повинен виконувати працівник з урахуванням, посади, яку він обіймає, та одержаної освіти, його права та відповідальність за виконання передбачених обов’язків. При складанні посадових інструкцій слід керуватися Довідником професій працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності (затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 16. 02. 1998 № 24), що відображає специфічні для різноманітних посад кваліфікаційні характеристики, на підставі яких працівники відділу кадрів та керівники структурних підрозділів з урахуванням специфіки діяльності підприємства розробляють посадові інструкції окремо для кожної посади. Посадові інструкції погоджуються юристом, затверджуються керівником підприємства й доводяться до відома працівників-виконавців під розпис із зазначенням дати ознайомлення.
Варто відзначити, що розроблення посадових інструкцій на підприємстві слід здійснювати для посад і робочих місць, наявних на підприємстві, а не для конкретної людини, яка обіймає певну посаду. Зміст посадових інструкцій може змінюватись у зв’язку із необхідністю зміни кола виконуваних обов’язків працівника.
Організаційними регламентами, що закріплюють структуру управлінської системи підприємства, розподіл повноважень і відповідальності та відображають особливості стосунків власників з управлінським персоналом, а також стосунків між управлінським персоналом та контрольною, бухгалтерською службами підприємства, є наступні внутрішні документи підприємства: Статут, Положення про посадових осіб органів управління, Положення про Спостережну Раду, Положення про Правління, Положення про Ревізійну комісію, Положення про бухгалтерську службу, Положення про головного бухгалтера тощо. Перелічені документи визначають основні засади роботи відповідних посадових осіб підприємства, а також порядок здійснення ними своїх повноважень, гарантії та компенсації, обмеження, а також порядок вирішення питання про притягнення їх до відповідальності. Зокрема, Положення про Ревізійну комісію розробляється на основі чинного законодавства України та Статуту й визначає статус, склад, повноваження Ревізійної комісії, процедуру обрання та порядок роботи членів Ревізійної комісії. Структура Положення про Ревізійну комісію, як правило, передбачається така:
1. Загальні положення. 2. Правовий статус Ревізійної комісії. 3. Склад, термін повноважень членів Ревізійної комісії. 4. Порядок висунення осіб для обрання в члени Ревізійної комісії. Обрання членів Ревізійної комісії. 5. Функції, права та обов’язки членів Ревізійної комісії. 6. Організація роботи Ревізійної комісії. 7. Звіт Ревізійної комісії. 8. Винагорода та компенсаційні виплати. 9. Відповідальність членів Ревізійної комісії.
В якості окремого організаційного регламенту підприємства, що визначає засади системи обліку підприємства, є наказ про облікову політику. Облікова політика — сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, [5].
Метою облікової політики підприємства є формування системи бухгалтерського обліку, яка забезпечує відображення у фінансовій звітності інформацію, що однозначно тлумачиться з врахуванням особливостей кожного конкретного підприємства. Облікова політика не лише надає інформацію про особливості бухгалтерського обліку на кожному конкретному підприємстві, а й дозво-
ляє групі підрозділів (осіб) підприємства, що здійснюють облікові процедури, дотримуватись єдиних правил бухгалтерського обліку, в яких ураховано особливості господарської діяльності підприємства.
Облікова політика підприємства визначається на підставі принципів, методів і процедур, установлених як національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, так і іншими документами, що регулюють методологію бухгалтерського обліку, розроблених відповідними органами в межах компетенції, установленої положеннями ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV.
Згідно з нормами п. 3 П(С)БО 1 підприємство має висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису: 1) принципів оцінки статей звітності; 2) методів обліку щодо окремих статей звітності.
Наказ про облікову політику формується в межах конкретного підприємства й містить перелік облікових оцінок, а також конкретних аспектів облікової політики, щодо окремих об’єктів та статей обліку. Цей документ набуває чинності з моменту його підписання. Слід враховувати, що облікова політика підприємства розробляється та затверджується на тривалу перспективу й змінюється тільки у випадках, передбачених розділом 3 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах». Наказ про облікову політику не обов’язково видавати щороку, при цьому слід керуватись принципом послідовності.
Виконання наказу про облікову політику є обов’язковим для працівників усіх економічних служб підприємства, тобто у межах бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності слід дотримуватись закріплених наказом методів оцінок і конкретних аспектів облікової політики. Якщо ж відступ буде допущено, то винні особи можуть бути притягнені до дисциплінарної та іншої відповідальності, установленої внутрішніми правилами підприємства, а при значних порушеннях — також і до адміністративної відповідальності за ведення бухгалтерського обліку з порушенням установленого порядку.
Наявність компетентно розроблених внутрішніх організаційних регламентів підприємства ліквідує безвідповідальність управлінського персоналу, викликану частково невірним розумінням інструктивних документів, а частково їх відсутністю, а також усуває недоліки, що містяться в середовищі контролю.
Розглянуті напрями вдосконалення практики організації внутрішньогосподарського контролю можуть слугувати орієнтиром для керівників підприємств щодо формування системи внутрішньогосподарського контролю в короткостроковій перспективі.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аудит. Монтгомери / Ф. Л. Дефлиз, Г. Р. Дженик, В. М. О’рейли, М. Б. Хирш; Пер. с англ. ; под ред Я. В. Соколова. — М., 1997.
— 542 с.
2. Выговская Н. Г. Основные элементы системы внутрихозяйственного контроля / Очерки по бухгалтерскому учету и контролю. Результаты диссертационных исследований проблем бухгалтерского учета и контроля Житомирской бухгалтерской научной школы. Монография. / под ред. проф. Ф. Ф. Бунынца. — Житомир: ЧП «Рута», 2005. — С. 364—398
3. Дрозд І. К., Фоміна Т. В. Покращення внутрішнього контролю підприємств олійно-жирової галузі шляхом ефективної організації документообігу // Облік і фінанси АПК. — 2005. — № 11.
— С. 121
—125.
4. Нападовська Л. В. Внутрішньогосподарський контроль в ринковій економіці: Монографія. — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000.
— 224 с.
5. Положення (стандарт) бухгалтерского обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31. 03. 1999 р. № 87 Стаття надійшла до редакції 28.01.2006 р. УДК 657.6:334 Є. В. Мних, д-р екон. наук, професор Київський національний торговельно-економічний університет
