МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОМУ СВІТІ ?????? 1 ??????????? ?????????? ????????????? ?????????????????? ?????: ?????????? ????????

1.1. ПАРАДИГМА СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА В ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОМУ СВІТІ (Наливайко А. П., Гребешкова О. М.)

Початок якісно нового етапу розвитку суспільства на межі двадцятого — двадцять першого століть ознаменувався глобальною конкуренцією, зростаючими та все більш динамічними потоками інформації, ускладненістю та різноманітністю бізнесу, високою швидкістю змін.

Постіндустріальна економіка — явище, про яке поки що не сформовано цілісного уявлення. Як визначає Вікіпедія: «головні відмінні риси постіндустріального суспільства від індустріального — дуже висока продуктивність праці, значна якість життя, переважаючий сектор інноваційної економіки з високими технологіями та венчурним бізнесом, а також висока вартість і продуктивність високоякісного національного людського капіталу, який генерує надлишок інновацій, що конкурують між собою...» [1].

1

Постуиндустриальное общество [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Постиндустриальное_общество

Науковці намагаються узагальнити рушійні сили нової економіки [2], до якої більшість з них відносять безперервні зміни, верховенство інтелектуального капіталу, глобалізацію та панування інформаційних технологій.

Безперервні, швидкі та складні зміни посилюють невизначеність і скорочують період прийнятної прогнозованості. За таких умов знання перетворюються на стратегічний фактор. У розвинутих країнах світу впродовж останніх десятиліть у людський капітал вкладалося близько 70 % усіх інвестицій [3, с. 28]. За даними провідного російського фахівця у сфері досліджень постіндустріального суспільства В. Л. Іноземцева, в «економіці знань» у США зайнято близько 70 % всієї робочої сили [4]. В Україні частка людського капіталу в структурі капіталізації національного потенціалу не перевищує 46 % [5, с. 28]. Глобалізація в науковотехнічних розробках, технологіях, виробництві, торгівлі, фінансах, комунікаціях, інформації привела до розкриття економік, до глобальної гіперконкуренції та суттєвого посилення взаємозв’язків у бізнесі. Оприлюднено результати досліджень, згідно з якими 150 глобальних компаній контролює 40 % світових активів транснаціональних компаній і 150 найбільших компаній здійснюють половину прямих інвестицій у світі [6]. Глобальне середовище зумовлює поширення інформаційного суспільства [7], яке

2

Друкер Питер Ф. Задачи менеджмента в ХХІ веке: Пер. с англ. : Учеб. пособие. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2001. — 272 с.; Авдокушин Е. Ф. О предпосылках и сущности «новой экономики» // Вопросы новой экономики. — 2009. — № 3(11)

— С. 4–

26.; Kelly К. New Rules for the New Economy. Ten Radical Strategies for a Connected World.

— New York: Viking, 1999. 179 р.; Эдвинсон Л. Корпоративная долгота. Навигация в экономике, основанной на знаниях. М.: ИНФРА-М, 2005. — 247 с.; Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М.: Academia, 1999. — 956 с.; Деминг Э. Новая экономика. — М.: Эксмо, 2008. — 208 с.

3

Капіталізація економіки України / За ред. акад. НАН України В. М. Гейця, д.е.н. А. А. Гриценка. — К.: Інститут економіки та прогнозування, 2007. — 220 с.

4

Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация. — М.: Academia

— Наука, 1999. — 740 с.

5

Національна парадигма сталого розвитку України / За заг. ред. академіка НАН України, д.т.н., проф., засл. діяча науки і техніки України Б. Є. Патона. — К.: Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», 2012. — 72 с.

6

Кортен Д. Когда корпорации правят миром. — СПб.: «Агентство В и Т-принт», 2002. — 328 с.

7

Тапскотт Дон. Электронно-цифровое общество. — М.: Рефл-бук, 2006.

— 408 с.; Webster F. Theories of the Information Society.

— L. NY, 1996.

— 232 р.; Martin W.J. The Global Information Society / William J. Martin / USA: Aslib Gower, 1995. — 233 р.; Иноземцев В. Л. Современное постиндустиальное общество: природа, противоречия, перспективы. — М., 2000. — 304 с.; Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. Под ред. О.И. Шкаратана. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.; Castells M. The Internet Galaxy: Reflections on the Internet, Business and Society.

— Oxford; New-York: Oxford University Press. 2001. — 304 р.

визначається новими якісними передумовами суспільного життя, зокрема організацією та здійсненням бізнесу [8]. Саме завдяки Інтернету інформованість усіх учасників суспільного виробництва (як традиційної економіки, так й Інтернет-економіки) стає все більш повною та має тенденцію наближення до досконалої. Зростають можливості оволодіння будь-якою інформацією, у будьякому місці на земній кулі та практично одночасно всіма зацікавленими особами, що ліквідує цілу низку бар’єрів і вносить суттєві зміни в конкурентні ринкові механізми [9].

На початку ХХІ ст. поглиблюється розуміння необхідності заново дослідити традиційні парадигми економічної конкурентоспроможності й економічного змагання. Розроблені в 1980-ті роки моделі та концепції конкурентоспроможної стратегії, безсумнівно, залишаються корисними, але вже не відповідають сучасному стратегічному контексту. «Внутрішня причина прогресуючого розвитку теорії стратегічного управління криється у прагненні до цілісного аналізу джерел і механізмів створення стійких конкурентних переваг фірм» [10, с. 147].

Важливою рисою постіндустріальної економіки є перехід конкуренції, з одного боку, на глобальний рівень, а з іншого — на рівень окремої особистості. Конкуренція стає багаторівневою, проникаючи зокрема й у внутрішнє середовище фірми, а фірма повинна бути конкурентоспроможною на кожному рівні як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. У зовнішньому середовищі зростає роль взаємодії компанії з її партнерами (так званої «співконкуренції» [11]) у форматі підприємницьких екосистем [12] і мереж, які стають найважливішими економічними суб’єктами нової економіки. У внутрішньому середовищі все більш важливий вплив на конкурентоспроможність фірми здійснюють її працівники, а також механізми реалізації обміну знаннями між ними та вироблення колективних рішень [13, с. 11–12].

8

Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. — М.: Эксмо-пресс. 2000.

— 480 с.

9

Иванов Е. Ю. Информация в экономике и бизнесе / Е. Ю. Иванов, JI. А. Филиппов.

— Барнаул: АТУ, 2000. — 489 с.

10

Катькало В. С. Эволюция теории стратегического управления. — СПб: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2006. — 546 с.

11

Бранденбургер А., Нейлбафф Б. Co-opetition. Конкурентное сотрудничество в бизнесе. — М.: Кейс, 2012. — 352 с.

12 Moore J. F. The Death of Competition / J. F. Moore. –– N.-Y.: Harper Business, 2006. — 320 p.

13

Ахтямов Ф. К. Концепция интеллектуального обеспечения инновационного развития предпринимательства: Автореф. дис…доктора экон. наук: 08.00.05 / СанктПетербургский государственный университет экономики и финансов. — СПб., 2010. — 44 с.

Як зазначалось у попередніх публікаціях [14], затребуваність формування та концептуально-методологічного розвитку цілісної теорії фірми постіндустріальної епохи визначається низкою взаємозумовлених обставин.

По-перше, необхідність проведення комплексного аналізу теоретичних підходів дослідження ефективного розвитку економічних суб’єктів в умовах економіки знань, коли методи ринкової конкурентної боротьби стають все більш «жорсткими», а джерела конкурентних переваг підприємств набувають все більш «м’якого», «нематеріального» характеру.

По-друге, дискусійність проблем інституціоналізації когнітивних функцій підприємств, викликаних інформаційним перевантаженням менеджерів і впливом когнітивних пасток на прийняття управлінських рішень, особливостями процесу перетворення інформації в управлінські знання, що впливають на умови формування та реалізації когнітивної ренти фірм.

По-третє, складність і суперечливість в умовах економіки знань ефективного застосування стандартних аналітичних бізнес-інструментів унаслідок швидкого знецінення минулого управлінського досвіду та зростання невизначеності зовнішнього середовища господарювання, що вимагають використання в системі управління підприємства рефлексивних елементів, здатних підвищити навченість організації швидше за конкурентів.

По-четверте, зростаюча потреба в когнітивній експертизі стратегічних орієнтирів розвитку фірм для формування адаптивного управлінського інструментарію, спрямованого на зниження ризикогенності впливу зовнішніх і внутрішніх факторів функціонування фірм з метою визначення довгострокового діапазону стійких конкурентних переваг підприємства [15].

На думку Бенуа Годена [16], постіндустріальна економіка, або економіка знань, — це «парасолькова» концепція, що дає змогу зібрати існуючі ідеї та концепції в галузі науки та інновацій в одну концептуальну систему. Оглядаючи новітні концепції та тео

14

Наливайко А. П. Стратегічне управління підприємством в умовах економіки знань: відповідь на виклики постіндустріальної епохи: В кн. Стратегічне управління знаннями підприємства: монографія. — К.: КНЕУ, 2014. — С. 12-22.

15

Айларова З. А. Когнитивные границы функционирования фирм в условиях экономики знаний [Электронный документ] / З. А. Айларова. — Режим доступа: http://www.dissercat.com/content/kognitivnye-granitsy-funktsionirovaniya-firm-v-usloviyakh-ekonomiki-znanii#ixzz2Bpn44Jck

16 Godin B. Knowledge-Based Economy: Conceptual Framework or Buzzword? // Project on the History and Sociology of S&T Statistics. Working Paper No. 24, 2003.

— P. 20.

ретичні підходи, що набувають визнання в науковій та бізнесспільноті, маємо визнати, що нині формуються нові парадигмальні засади загальної стратегії підприємства постіндустріальної епохи.

На переконання дослідників стратегічного менеджменту, найбільшу пояснювальну силу набуття сучасним підприємством конкурентних переваг має ресурсний підхід (англ. Resource-based view), початок активного розвитку якого приходиться на 1980– 1990-ті рр., хоча передумови для його формування виникли ще в 1950-х роках. В основу ресурсного підходу покладено ідею про «внутрішнє» походження розбіжностей конкурентних статусів фірм, що ґрунтуються на унікальних комбінаціях їх матеріальних і нематеріальних ресурсів [17].

Виходячи з розуміння стратегії як встановленого та переглядуваного набору способів досягнення цілей підприємства для забезпечення його поновлюваної відмітності та прибутковості [18, с. 23], на наше переконання, у новій економіці стратегія підприємства тримається на «чотирьох стовпах»: інноваціях, компетенціях (знаннях, уміннях, навичках), взаєминах (або комунікаціях) та інвестиціях. Аргументуєм це.

Безперервні зміни в усіх сферах буття сучасного суспільства зумовлюють необхідність продукування та впровадження постійних зрушень не тільки у виробництві (технологіях, продуктах), а й в процесах загального управління, маркетингової діяльності, управління персоналом тощо. Як відомо, термін «інновація» походить від латинського «novatio», що означає «оновлення», або «зміна», і префікс «in», що перекладається з латинської як «в напрямку», якщо перекладати дослівно «Innovatio» — «у напрямі змін». Саме поняття innovation вперше з’явилося в наукових дослідженнях XIX в. Нове життя поняття «інновація» отримало на початку XX ст. у наукових роботах австрійського та американського економіста Й. Шумпетера в процесі аналізу «інноваційних комбінацій», змін у розвитку економічних систем. Саме Й. Шумпетер уперше ввів цей термін [19]. На початку ХХІ ст. концепція інновацій набула нового змісту: зміни в продуктах, технологічних та органі

17 Barney J. B. Firm Resources and Sustained Competitive Advantage / J. B. Barney // Journal of Management.

— 1991. — № 17 (1).

— Р. 99–120.

18

Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. — 227 с.

19

Базилевич В. Д. Неортодаксальна теорія Й. А. Шумпетера // Історія економічних учень: У 2-х ч. — 3-е видання. — К.: Знання, 2006.

— Т. 2.

— С. 320.

— 575 с.заційних процесах, зміни в управлінні, зміни в структурі та характеристиках вихідних ресурсів фірми, а головне — пошук ефективних способів упровадження таких змін — ось визначальні «змінні» сучасної економіки. Прагнення до теоретичного узагальнення та методологічного оформлення проблеми інноватики втілюється в новітніх концепціях відкритих інновацій (англ. оpen іnnovation) Г. Чесбро [20] та підривних інновацій (англ. disruptive innovations) К. Крістенсена [21]. У контексті формування нового погляду на способи конкуренції та виживання в постіндустріальному світі не можна не згадати концепцію «стратегії блакитного океану» (англ. Blue Ocean Strategy) Ч. Кіма і Р. Моборна [22]. Маємо визнати, що інноваційний спосіб буття стає безальтернативним для сучасного підприємства.

Для забезпечення успіху інноваційної діяльності підприємства необхідно створити компетентну організацію [23], здатну генерувати нове знання, поєднувати креативних працівників, створювати умови для постійного навчання. Саме така організація забезпечуватиме формування безперечних конкурентних переваг постіндустріального підприємства, що ґрунтуються на знаннях, відмітних або ключових компетенціях та динамічних здатностях.

Як зазначають В. С. Єфремов та І. О. Хаников [24], історично склалося, що в літературі різні терміни рівнозначно використовуються для позначення схожих понять — сильні сторони, уміння, компетенції, здатності, організаційне знання, невидимі активи. Наприклад, К. Ендрюс використовує термін «відмітна компетенція» для визначення такого виду діяльності, за якого ор

20 Chesbrough, H. (2003) «Open Innovation. The New Imperative for Creating and Profiting from Technology», Harvard Business School Press, ISBN 1-57851-837-7; Chesbrough, H. (2006) «Open Business Models. How to Thrive in the New Innovation Landscape», Harvard Business School Press, ISBN 1-4221-0427-3; Chesbrough, H., Vanhaverbeke, W., West J. (2006) «Open Innovation. Researching a New Paradigm», Oxford University Press, ISBN 978-0-19-929072-7.

21

Кристенсен К. Дилемма инноватора. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. — 239 с.; Кристенсен К., Рейнор М. Решение проблемы инноваций в бизнесе: как создать растущий бизнес и поддерживать его рост. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. — 290 с.; Кристенсен К., Скотт Э., Рот Э. Что дальше? Теория инноваций как инструмент предсказания отраслевых изменений. — М.: Альпина Бизнес Букс, 2008. — 398 с.

22 Kim and Mauborgne. Blue Ocean Strategy.

— Harvard Business School Press, 2005.

23 Hodgkinson G. P. and Sparrow P. R. The Competent Organization: APsychological Analysis of the Strategic Management Process. 2002, Buckingham: Open University Press (distributed by McGraw-Hill), 432 p.

24

Ефремов В. С., Ханыков И. А. Ключевая компетенция организации как объект стратегического анализа // Менеджмент в России и за рубежом. — 2002. — № 2.ганізація виявляє себе найкращим чином [25]. У своїй основоположній праці К. К. Прахалад і Г. Хемел використовують термін «ключова компетенція» для позначення набору вмінь і технологій, маси безсистемно накопиченого організацією знання та досвіду, яка стає основою успішної конкуренції [26]. У деяких роботах, щоб підкреслити важливість «колективного навчання компанії», використовується термін «здатність», або «ключова здатність», для позначення особливої динаміки процесів навчання. Усі ці терміни схожі в тому, що вони позначають унікальні здатності, знання, усталені поведінкові моделі організації, які є потенційним джерелом її конкурентної переваги. Представниками вітчизняної школи стратегії підприємства запропоновано трактування компетенцій організації як комплексу колективного знання, досвіду та здібностей, що в поєднанні з унікальною технологією дозволяє створювати (підтримувати) конкурентні переваги та забезпечувати неповторну відмітність підприємства у ринковому оточенні [27, с. 26].

У постіндустріальній економіці компетенції організації не можуть залишатися усталеним набором «знань, досвіду та здібностей» її членів. Тільки за умови динамічної реконфігурації таких компетенцій та їх наборів підприємство здатне підтримувати свій конкурентний статус, а це можливо внаслідок усвідомлення й виявлення динамічних здатностей підприємства та управління ними.

З точки зору пояснювальної сили концепція динамічних здатностей — один з найперспективніших напрямів формування цілісної теорії стратегії підприємства постіндустріального світу. Незважаючи на триваючи дискусії щодо уточнення понятійного апарату та створення прикладного методичного інструментарію управління динамічними здатностями підприємства необхідно визнати, що в своєму системному представленні ця концепція може претендувати на домінуючу теоретичну платформу стратегії сучасного підприємства. Яскравим тому підтвердженням є трактування Д. Тіісом [28], динамічних здатностей фірми як чотирьох організаційних вмінь: 1) рутинізованих процесів управ

25 Andrews, K. (1987) The Concept of Corporate Strategy, Irwin, Homewood, Illinois.

26 Prahalad, C.K., Hamel, G., (1990) The core competence of the corporation, Harvard Business Review, vol. 68, no. 3, pp. 79—91.

27

Верба В.А. Проблеми ідентифікації компетенцій підприємства / В.А. Верба, О.М. Гребешкова // Проблеми науки. — 2004. — № 7.

— с.23-28.

28 Teece D.J. Explicating dynamic capabilities: the nature and microfoundations of (sustainable) enterprise performance / D.J. Teece // Strategic Management Journal. — 2007. — № 28.

— Р. 1319-1350.ління інноваціями та змінами; 2) бізнес-інтуїції та бачення, необхідних для створення нових бізнес-моделей; 3) механізмів прийняття вірних інвестиційних рішень, що дозволяють визначити нові ринки і технології, обмежити невизначеність, забезпечувати ефективне поєднання коспеціалізірованних активів; 4) компетенцій «оркестрування» та управління трансакціями (наприклад, прийняття рішення про аутсорсинг і з ким ці відносини вибудовуються і т. д.). У такому представленні їх суті динамічні здатності органічно поєднують усі «чотири стовбури» конкурентних переваг сучасного підприємства — інновації, компетенції, взаємини та інвестиції. Разом з тим, вважаємо за необхідне зробити акцент на третій складовій парадигмальних засад підприємства постіндустріальної епохи — взаєминах.

У сучасній економіці співробітництво стало основою генерування знань, розвитку інновацій, зростання мережевий конкурентоспроможності компаній, заснованої на довгострокових взаєминах з бізнес-партнерами. Пристосовуючись до зростання конкуренції на глобальних ринках, компанії стали надавати особливого значення формуванню і підтримці гнучких форм спільної організації економічної діяльності, іменованих партнерськими відносинами, стратегічними альянсами і діловими мережами [29]. Зростає взаємозалежність фірм і посилюється роль «соціального капіталу». Така тенденція вочевидь ставить питання про роль стратегії окремого підприємства і про місце та участь цієї стратегії у стратегіях різних об’єднань, до складу яких входить певне підприємство. Полівекторність стратегічного простору такого підприємства має бути належним чином теоретично оформлена та методично забезпечена щодо розробки та реалізації стратегії первинної ланки [30].

Як визначають дослідники [31, с. 429-433], реляційна32 концепція вже набула достатньо чітких обрисів, що виявляється через такі ключові її характеристики. По-перше, джерелом стійких конкурентних переваг фірми визнаються міжорганізаційні реляції (взаємини) та їх портфелі, які виявляються в міжфірмових рутикова О.М. Погляди на природу та ідентифікацію стратегічного простору підприємства // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Вип. 19, 2008. — С. 65–74.

29

Гаррет Б., Дюссож П. Стратегические альянсы: Пер. с англ.– М.: ИНФРА-М, 2002. — 332 с.

30

Фаснахт. Р. Стратегическое пространство для альтернатив маркетинговых решений // Проблемы теории и практики управления — 1995. — № 5.

— С. 86–90.; Гребеш

31

Катькало В.С. Эволюция теории стратегического управления / В.С. Катькало. — СПб.: Изд. Висшая школа менеджмента, 2008. — 548 с.

32

Від англ. Relation — відносини.нах спільного використання знань, комплементарних ресурсних портфелях та ефективних моделях управління. По-друге, організаційним бізнес-форматом контролю за процесами та ресурсами, що забезпечують генерування реляційних рент, є мережа. Потретє, визначальними бар’єрами захисту конкурентних переваг визнаються: прихованість (невизначеність) причино-наслідкових зв’язків між партнерами; економічна неможливість швидкого відтворення реляцій (взаємин); міжорганізаційні портфелі активів партнерів; інституціональне середовище (реляційний простір), що сприяє довірі. Отже, назріла потреба в розробленні цілісного уявлення та теоретичного узагальнення реляційної стратегії підприємства [33], що має на меті свідоме формування своєрідного портфеля реляцій (взаємин) — сукупності (мережі) дуальних довірчих відносин підприємства з ринковими суб’єктами з метою забезпечення свого успішного довгострокового розвитку відповідно до обраної загальної стратегії. Як зазначається в [34], запропонована дефініція ґрунтується на таких вихідних положеннях: 1) успішний довгостроковий розвиток сучасного підприємства забезпечується за умови, що підприємство здатне продукувати нову споживчу цінність на основі якісно нових знань; 2) усі дуальні відносини підприємства мають забезпечувати отримання реляційної ренти, а інакше такі реляції не є економічно виправданими; 3) реляції підприємства повинні «підтримувати» обрану стратегію розвитку; 4) відносини підприємства з партнерами мають бути несуперечливими; 5) визначальним критерієм відбору реляцій підприємства має бути їх відчутний внесок у створення спільної споживчої цінності.

Нарешті, необхідно зазначити, що успішний розвиток сучасного підприємства визначається також наявністю інвестицій та ефективністю їх використання. Інвестиції є невід’ємною характеристикою сучасної економіки. З одного боку, інвестиції забезпечують підприємству можливість реалізації інновацій, завдяки чому відбувається «напрацювання» організаційних компетенцій, динамічних здатностей та корисних взаємин-реляцій. З іншого боку — інвестор віддає перевагу тим підприємствам, які є «інвестиційно привабливими», тобто вже мають певні конкурентні переваги, а отже, досягли певного успіху в капіталізації своїх відмітних характеристик. Необхідність вирішення цієї дилеми зу

33

Гребешкова О.М. Портфель реляцій підприємства: сутність, принципи та етапи формування / О. М. Гребешкова // Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Спец. вип. Економіка підприємства: теорія та практика. — К.: КНЕУ, 2012. — С. 82–89.

34

Там само. — С. 82–89.мовлює поширення проектної (або проектно-орієнтованої) форми організації бізнесу [35], що передбачає виконання певних завдань (часто інноваційного характеру) в обмежені терміни з обмеженими ресурсами.

Органічне поєднання чотирьох згаданих вище джерел конкурентних переваг (інновацій, компетенцій, взаємин та інвестицій) у сучасному світі неможливе без єдиної бази, яка визначається відповідями на два ключові питання: 1) яку цінність створює підприємство? 2) хто споживатиме продукт, що уособлює цю цінність? У такому контексті провідну роль у теорії стратегії підприємства постіндустріальної епохи відіграє принцип клієнтоорієнтованості, що знаходить свій вияв у ідеях, подібних до «економіки вражень» [36] — для споживачів продукції як зовнішніх клієнтів, теорії стейкхолдерів Р. Фрімана [37] — для зовнішніх (постачальники, споживачі, соціальні групи) і внутрішніх (акціонери, працівники) клієнтів компанії, соціальної відповідальності бізнесу та ін. Системне уявлення про створення цінності, яка буде акцептована клієнтом, надає концепція побудови бізнесмоделі А. Остервальдера [38].

Узагальнення місця та ролі визначальних парадигмальних засад стратегії підприємства постіндустріальної епохи вважаємо за можливе представити через чотири контексти (табл. 1): «цінності» (ціннісно-орієнтовані концепції стратегічного управління); «фактори» (фактор-орієнтовані концепції); «організація» (процесно-орієнтовані концепції); «ефект» (вартісноорієнтовані концепції). Зазначимо, що серед інтегрованих груп основ конкурентних переваг сучасного підприємства не виділяються окремо інвестиції, оскільки, на наше переконання, їх варто розглядати як забезпечуюючий фактор успішного довгострокового розвитку, наявність якого сприяє набуттю компетенцій, упровадженню інновацій, формуванню та підтриманню дієвих взаємин-реляцій.

35

Тернер Дж. Р. Руководство по проектно-ориентированному управлению: Пер. с англ. / Под общ. ред. В. И. Воропаева. — М.: Изд. дом Гребенникова, 2007.

— 552 с.

36

Пайн II Джозеф Б., Гилмор Джеймс Х. Экономика впечатлений. Работа — это театр, а каждый бизнес — сцена. — М.: Изд. Вильямс, 2005. — 220 с.

37 Freeman R. E. 1984, Strategic Management: A stakeholder approach. — Boston: Pitman.

38

Остервальдер А., Пинье И. Построение бизнес-моделей. Настольная книга стратега и новатора / А. Остервальдер, Ив Пинье. — М.: Альпина Паблишер, 2011. — 288 с.

Таблиця 1

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДВАЛИНИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ

ПІДПРИЄМСТВА ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЕПОХИ

Контекст	Інтегровані групи основ конкурентних переваг:
	«компетенції»«	інновації»«	взаємини»
Ціннісноорієнтовані	Концепція знаннєвої організації	Концепція стратегічних змін	Концепція узгодження інтересів

концепції («ЦІННОСТІ»)

Концепція бізнесмоделей

стейкхолдерів

Концепція соціальної відповідальності бізнесу

Факторноорієнтовані концепції («ФАКТОРИ»)	Концепція менеджменту знань Концепція ключових компетенцій Концепція динамічних здатностей (ключові фактори — знання, уміння, здатності)	Концепції інноваційного розвитку (ключовий фактор — інновації)	Концепція інформаційного суспільства Концепція соціального капіталу Концепція «співконкуренції» Реляційний підхід (ключовий фактор — інформація, взаємини)
Процесно (проектно)-орієнтовані концепції («ОРГАНІЗАЦІЯ»)	Концепції проектного та процесного управління	Концепції підривних інновацій, відкритих інновацій, «блакитного океану», «економіки вражень»	Концепція мережевої економіки Концепція підприємницьких екосистем Концепція стратегічного партнерства підприємств
Вартісно-орієнтовані концепції («ЕФЕКТ»)	Концепція інтелектуальної ренти 39	Концепція інноваційної ренти	Концепція реляційної ренти

Джерело: розроблено О. М. Гребешковою.

У контексті подальшого зміцнення пояснювальної сили концепцій та підходів забезпечення конкурентної переваги підприємства постіндустріальної епохи надзвичайної актуальності набуває подальший розвиток методичного інструментарію аналі

39

Нижегородцева Р. М. Информационная экономика. — Кн. 2. Управление беспорядком: Экономические основы производства и обращения информации. — Москва — Кострома, 2002. — 173 с.

тичної діяльності, яка в умовах нової економіки є своєрідною реакцією на зростаючу невизначеність у зовнішньому середовищі, на усвідомлену необхідність індивідуалізації поведінки мікро- та макросистем. Але запорукою успіху такої діяльності є наявність і розвиток аналітичних компетенцій, не тільки адекватних потребам сьогоднішнього та завтрашнього дня, а й таких, що мають чітко визначену функцію та спрямованість у загальній системі управління та передусім у системі стратегічного менеджменту. Першочерговим завданням теорії та практики стратегічного менеджменту є необхідність якісного поліпшення та результативності аналітичних процедур у контексті означених вище рис нової економіки, урізноманітнення стратегічних профілів підприємств та індивідуалізації їх діяльності. Безумовно, не може стояти осторонь й вища економіко-управлінська школа [40].

Парадигма стратегії підприємства отримує нині нове дихання. Ще раз нагадаємо, що через необхідність вирішення наукового надзавдання — виявлення та формулювання фундаментальних емпіричних закономірностей, найбільш затребуваними на нашу думку, будуть теоретичні погляди, наближені до характеристик сьогоднішнього та завтрашнього дня.