Posibniki.com.ua Маркетинг Зв’язки з громадскістю 3. Методи комунікації між органами влади і населенням


< Попередня  Змiст  Наступна >

3. Методи комунікації між органами влади і населенням


Діяльність PR в організації можна здійснювати кількома напрямами, орієнтованими на різні кола громадськості (широку чи місцеву громадськість) або на досягнення встановлених цілей (побудову іміджу установи, подолання кризових явищ та ін.).

Основними сферами і напрямами діяльності PR є робота із засобами масової інформації (відносини із широкою громадськістю), відносини з підприємствами, установами, організаціями, партіями, рухами, фондами, з місцевою громадськістю, місцевими органами управління, стосунки з інвесторами, управління кризовими ситуаціями.

Дослідник В. Бебик пише: «З формуванням державних структур незалежної України постала проблема заповнення ідеологічного вакууму і формування єдиної системи пропаганди цінностей та постулатів новоствореної держави. У цьому плані PR-служби облдержадміністрацій об’єктивно залишилися більш консервативними (з психологічної точки зору), ніж відповідні служби у міністерствах, відомствах і центральних установах».

Ключовим елементом роботи з PR є вплив на рівень громадської думки. Більшість акцій паблік рилейшнз проводиться для того, щоб переконати людей змінити свою позицію в якомусь питанні, сформувати громадську думку, коли вона відсутня, зміцнити усталені настрої населення.

У сфері урядового PR, урядової комунікації, урядових зв’язків із пресою ми маємо принаймні два ключові напрями. У першу чергу — американський, який можна окреслити одним реченням: PR необхідний для того, щоб уряд говорив в один голос. Цим наголошується на важливості PR для внутрішньої урядової організації й управління у запобіганні інформаційних збоїв і контраверсійних комунікаційних процесів у самому уряді. Іншими словами, коли один із вищих чиновників висловлює власну точку зору, її часто сприймають як загальну позицію уряду, хоча цей службовець, можливо, і не мав цього на меті. У такому разі інший урядовець виступає із запереченням. Для запобігання таких інформаційних збоїв і спрямована американська стратегія одного голосу — стратегія захаращення комунікаційних каналів величезною кількістю нерівноцінної інформації як важливої, так і другорядної. В загальному інформаційному просторі відбувається так зване зашумлення комунікаційних каналів, при якому споживач вже не може зрозуміти, що є першочерговим, а що є другорядним.

Друга загальносвітова тенденція — це використання так званої британської системи, яка проіснувала у Великобританії до кінця 1990-х років. Ця система ґрунтувалася на інформаційній закритості виконавчої влади. Так історично склалося, що британський парламент завжди був надзвичайно відкритим: постійно відбувалися прямі трансляції майже всіх парламентських обговорень. Натомість уряд залишався в тіні, не намагаючись привернути увагу мас-медіа до своєї діяльності. За інформування преси і громадськості відповідала одна людина — речник прем’єр-міністра. Зрозуміло, що в сучасних умовах він фізично не міг виконувати весь обсяг роботи, і тому сьогодні в Британії речник намагається запозичити американську систему урядової комунікації одного голосу.

Конфлікт між владою і пресою — це конфлікт постійний і невичерпний. Віце-президент США Дік Чейні у 1980-х роках адресував американській пресі дуже злу тираду, яка є правильним діагнозом для всієї преси. Чейні сказав, що журналістів цікавить не найважливіша державна інформація, а конфлікт в уряді, конфлікт між відомими особами під час урядового засідання. На підтвердження своїх слів навів приклад переговорів з Радянським Союзом про роззброєння та укладення міжнародних торговельних угод.

Вислів Чейні широковідомий, і тут, на жаль, — велика доля істини. Завдання мас-медіа полягає в пошуку сенсацій і в першу чергу — конфлікту. Недарма ж говорять, що добра новина — це відсутність новини. У такому сприйнятті винні і журналісти, і пересічні громадяни, оскільки ми — аудиторія мас-медіа: читачі, глядачі, слухачі, — передусім звертаємо увагу на негативну інформацію, а вже потім цікавимося позитивною. PR — це система внутрішньої урядової комунікації. Приклади багатьох країн дають можливість стверджувати, що налагодження інформаційного обміну в уряді дозволяє підвищити інформаційну ефективність й уникнути таких неприємних речей, як суперечливість інформації і захаращення інформаційних каналів. Цього можна досягти завдяки ефективній роботі управління, відділу або конкретної особи, яка збирає інформацію з усіх підрозділів, опрацьовує її та передає засобам масової інформації в належному вигляді. Таким чином випереджаються збої, інформація поширюється всередині організації, а кожен працівник знає, що відбувається в будь-якому з управлінь чи в департаменті і може при нагоді скористатися цією інформацією. Існують інші ефективні прийоми урядового спілкування з пресою. Це неформальні зустрічі з головними редакторами, на яких можуть бути поставлені будь-які запитання, висунуті претензії, сформульовані проблеми. Саме ця неформальність зустрічі і дозволяє відшукати спільну мову, вирішити конфліктну ситуацію, порозумітися. Сьогодні такі зустрічі стали надто популярні.

Крім того, часто застосовують такий метод, як формування журналістського пулу — акредитація журналістів при урядовому відділі інформації, запрошення їх на місце подій або надання інформації в першу чергу. Ця форма ефективна, але має й недоліки, оскільки викли-

кає як заздрощі з боку колег, так і звинувачення в заангажованості і необ’єктивності «підкормлених» журналістів, якими, мовляв, маніпулює уряд.

Слід виділити три основні канали комунікації, завдяки яким формується імідж будьякої державної організації. Перша група — офіційні канали, друга — неофіційні, третя — напівофіційні канали. Отже, розглянемо суть методики, застосовуючи яку можна швидко визначити імідж тієї організації, в якій ви працюєте.

Відповідно до цієї методики виділяють 12 основних ознак, за якими формується імідж державної організації.

Перша — це висвітлення діяльності цієї організації на телебаченні. Причому тут не має значення, позитивна чи негативна інформація про організацію превалює. Значення має той факт, що ця установа періодично згадується у випусках теленовин. Друга ознака — це висвітлення діяльності цієї організації на державних каналах радіо, на радіостанціях FM-діапазону. Третьою ознакою є висвітлення діяльності організації в газетах і журналах. Знову ж таки не має значення, з’являються статті про цю організацію переважно в державних чи в приватних друкованих виданнях. Наступна ознака — висвітлення діяльності цієї організації в мережі Інтернет. У сучасному суспільстві це є обов’язковою умовою формування іміджу будь-якої організації, у тому числі й в Україні. Найчастіше організація має або власну вебсторінку, або веб-портал, або інформацію про цю організацію можна відшукати в мережі Інтернет.

Перераховані характеристики становлять певну групу тих ознак, які стосуються формування іміджу цього закладу ЗМІ. Далі я перерахую візуальні ознаки. П’ятою є вигляд будови, в якій розміщується організація. Якщо будинок має презентабельний вигляд, відповідно формується позитивний імідж організації. Якщо зовнішній вигляд не викликає довіри в людей, найчастіше формується негативний імідж. Наступна ознака — наявність охорони. Коли на вході до офісу будь-якого відвідувача зустрічає охоронець, це свідчить на користь позитивного іміджу. У разі відсутності охорони імідж ризикує стати негативним. Інтер’єр будинку є сьомою ознакою. Скажімо, у приміщенні підібрані зі смаком гарні речі, продумане оформлення інтер’єру — це свідчить про добрий смак керівників організації. В інших офісах видно, що інтер’єр вимагає оновлення, а це, безумовно, буде негативно впливати на іміджу.

Наступну ознаку — ставлення до відвідувачів, формують перші особи цих державних організацій, їх заступники і прості службовці. Після візиту до будь-якої організації людина розповідає про це своїм знайомим, співробітникам, сусідам, формуючи в такий спосіб імідж організації.

Дев’ятою ознакою є чутки. Це явище має як психологічні, так і соціологічні аспекти. Чутки циркулюють у суспільстві, у тому числі й у державних організаціях. І від того, мають ці відомості позитивний чи негативний характер, залежить імідж організації серед громадян країни.

Третю групу каналів комунікації становлять напівофіційні канали: демонстрації, мітинги і пікети — чи на підтримку даної державної організації, чи покликані висловити протест стосовно її діяльності. Причому характер виступу має другорядне значення, головне, що люди реагують на дії, здійснювані організацією.

В Україні ще не вироблена навіть загальна схема інформаційних стосунків між органами місцевого самоврядування і громадами. Хоча перші кроки вже зроблено. Загальна логіка вирішення цих проблем закладена у Конституції України і Законах України: «Про інформацію», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та ін.

Однак практичний досвід показує, що без наукового підходу, без врахування загальнонаціональних і місцевих особливостей, у тому числі економічних, соціальних, політичних, історичних, ментальних і психологічних, знайти правильне рішення буде вкрай важко.

Ми не дарма згадали про різні чинники, котрі суттєво впливають на розуміння громадянами здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Адже Україна не однорідна у своєму ставленні до влади. Навряд чи можна пропонувати для усіх громадян, громад уніфіковану модель інформаційної діяльності. Отже, назвемо загальні принципи інформаційних основ функціонування місцевих органів самоврядування.

У вересні 1995 р. група фахівців Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, досліджуючи стан місцевого самоврядування у деяких містах України, вказала на однаковий набір способів взаємного спілкування органів місцевого самоврядування з громадськістю:? зустрічі з трудовими колективами; ? зустрічі з виборцями за місцем проживання; ? особистий прийом керівництва; ? листування; ? виступи у ЗМІ.

Отже, емпіричний і теоретичний досвід підказує, що інформаційною основою функціонування органів самоврядування з мас-медіа повинні бути прямі і зворотні інформаційні зв’язки.

Прямі зв’язки — це комплексний інформаційний потік, спрямований на територіальну громаду, який стосується діяльності органів самоврядування, загальної ситуації у місті, планів і перспектив розвитку.

Цей тип комунікацій має забезпечувати діяльність інформаційних служб органів самоврядування за допомогою таких форм підготовки і оприлюднення інформації:

• випуск і розповсюдження бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-релізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації;

• проведення прес-конференцій, засідань круглих столів, брифінгів, організації інтерв’ю у ЗМІ з керівниками органів місцевого самоврядування;

• забезпечення виступів у ЗМІ керівників органів місцевого самоврядування у тематичних програмах, рубриках;

• поширення найважливішої інформації про діяльність органів місцевого самоврядування: річних звітів, проектів бюджету за методом «до кожної поштової скриньки».

Зворотні зв’язки — комплексний потік інформації від територіальної громади, підприємств і установ, а також від ЗМІ — до органів місцевого самоврядування, що стосується конкретних важливих проблем, пов’язаних із функціонуванням міста, оцінкою ситуації в різних галузях життєдіяльності міста та конкретних рішень місцевої влади, рівнях їх виконання.

До зворотних зв’язків можна зарахувати: звернення і пропозиції громадян; прямі ефіри, «гарячі лінії», відкриті у ЗМІ; аналіз і узагальнення інформації ЗМІ; система соціологічного моніторингу.

Висновки. Зв’язки з громадськістю в органах державної влади відіграють важливе значення у функціонуванні будь-якої політичної системи та процесах демократизації суспільства. Виконання цих завдань відбувається на постійних засадах і професійних основах спеціальними інституціями — прес-службами і відділами зі зв’язків із громадськістю, виконуючи різноманітні функції, зокрема: проводять роз’яснювальну роботу через ЗМІ і безпосередні контакти, організовують спеціальні заходи, сприяють створенню і підтриманню позитивного іміджу органу державної влади.

Завдання для контролю знань

Запитання

1. З якою метою створюються служби зі зв’язків із громадськістю при органах державної влади?

2. Які існують методи комунікації між органами влади і громадськістю?

3. Чому, на ваш погляд, склався негативний імідж органів державної влади в Україні?

4. Дайте власну оцінку іміджу перших президентів України.

5. За допомогою яких комунікацій можна покращити сучасний імідж органів державної влади в Україні?

6. Яким чином ви як громадянин України можете вплинути на органи державної влади?

7. У чому полягає відмінність зв’язків із громадськістю в органах державної влади і місцевого самоврядування?

8. Яку роль відіграють відділи зі зв’язків із громадськістю при органах державної влади?

9. Напишіть відкритий лист до прес-служби певного органу державної влади (на ваш вибір) з пропозиціями про вдосконалення їх роботи.

Література

10. Складіть перелік напрямів роботи служб зв’язків із громадськістю в органах державної влади та оцініть їхню ефективність в Україні.

1. PR в органах державної влади і місцевого самоврядування : монографія / О. Бабкіна, В. Басалюков, В. Бебик [та ін.] ; за заг. ред. В. Бебика, С. Куніцина. — К. : МАУП, 2003.

2. Акайомова А. Політична комунікація як процес взаємодії політичних суб’єктів / Акайомова Анжела // Політичний менеджмент. — 2011. — № 1.

3. Бебик В. Три українські президенти (психологія політичного лідерства) / Бебик В., Трач Н. // Віче. — 2006. — № 11.

4. Дем’яненко Б. Генезис інституту президентства в Україні: підсумки президентської каденції Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка / Дем’яненко Б., Дем’яненко В. // Сучасна українська політика. — 2011. — Вип. 23.

5. Иванова Т. Политичекий PR : [учеб.-метод. пособие] / Иванова Т. — К. : ЦВП, 2006.

6. Королько В. Передвиборча комунікаційно-агітаційна кампанія: політичний феномен, структура, функції / В. Королько // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2002. — № 1.

7. Кочубей Л.О. Виборчі технології : навч. посібник / Кочубей Л.О. — К. : Український центр політичного менеджменту, 2008.

8. Ольшанский Д. Политический PR / Ольшанский Д. — СПб. : Питер, 2003.

9. Про вибори Президента України : Закон України від 05.03.1999 (ред. станом на 24.10.2012) / Верховна Рада України. — Офіц. вид. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 14.

10. Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування : Закон України від 7.12.1990 / Верховна Рада України. — Офіц. вид. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 2.

11. Серант А. Зв’язки з громадськістю у системі місцевих органів влади / Серант А. — Л., 2008.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2. Функції та методи лобіювання
3. Правова регламентація лобістської діяльності
4. Лобіювання на міжнародному рівні
Частина 1. ТЕМА 13. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ ЗВ’ЯЗКІВ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ У ПРОВЕДЕННІ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ
Частина 2. ТЕМА 13. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ ЗВ’ЯЗКІВ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ У ПРОВЕДЕННІ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)