1. Дайте визначення економічного розвитку та назвіть
2. Визначте основні відмінності теорій перехідної економіки та трансформації економічних систем.
3. Сформулюйте умови досягнення загальної рівноваги.
4. Які співвідношення повинні дотримуватись для збереження економічної ефективності в системі розподілу ресурсів і доходів?
5. Які внутрішньо зумовлені детермінанти спричинюють нестабільність розвитку економічної си стеми суспільства?
6. Охарактеризуйте сутність інституціональних трансформацій.
7. У чому полягає економічна сутність трансформаційного циклу?
8. Визначте взаємозв’язки між первинною та вторинною депресіями.
9. Сформулюйте основні тенденції, що притаманні вторинній депресії.
ЛІТЕРАТУРА
1. Аткинсон Э. Б., Стиглиц Дж. Э. Лекции по экономической теории государственного сектора. — М.: Аспект Пресс, 1995.
2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994.
3. К вопросу теории и практики экономики переходного периода: Материалы засед. Учен. совета ИМЭМО РАН 3—5 июня 1996 г. под председат. акад. В. А. Мартынова. — М., 1996.
4.
Коуз Р. Фирма, рынок, право. — М.: Дело, 1993.
5. Нельсон Р., Уинтер С. Эволюционная теория экономических изменений: Пер. с англ. — М.: Дело, 2002.
6. Ойкен В. Основные принципы экономической политики // Рос. экон. журнал. — 1992. — № 2—6.
7. Пигу А. Экономическая теория благосостояния. — М.: Прогресс, 1984.
8. Стиглиц Дж. Э. Экономика государственного сектора. — М.: МГУ, 1997.
9. Хикс Дж. Годовой обзор экономической теории: Теория монополии // Теория фирмы. — СПб., 1995.
10. Эволюционная экономика и «мэйнстрим». — М.: Наука, 2000.
ЗАКОНОМІРНОСТІ РУХУ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУЧАСНОГО КАПІТАЛІЗМУ
2
1. Трансформаційні стани економічних систем, основні форми та етапи їх розвитку.
2. Основні напрями дослідження процесів трансформації економічної системи капіталізму в умовах становлення постіндустріального суспільства.
3. Індустріальне суспільство як «суспільство нагромадження техніки та капіталів».
4. Постіндустріальне суспільство, його ознаки та особливості.
5. Інформаційне суспільство як форма й результат функціонування постіндустріальної економіки.
6. Роль держави у забезпеченні ефективної трансформації продуктивних сил на принципах інформаційної економіки.
1. ТРАНСФОРМАЦІЙНІ СТАНИ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ, ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ЕТАПИ ЇХ РОЗВИТКУ
Важливість проблеми, що розглядується у даному розділі, зумовлена не лише необхідністю набуття студентами знань щодо тенденцій і перспектив подальшого розвитку сучасного капіталістично-го суспільства, світової економічної системи, місця та ролі України в них, а й тим, що у науковому середовищі досі часу немає єдиного підходу до розуміння суті процесів, які відбуваються. Ще й сьогодні відсутня загальна те орія економічних трансформацій, існують розбіжності щодо розуміння сутності та змісту самого поняття трансформація, що, безперечно, негативно впливає на якість осмислення змін і прогнозів щодо віддалених соціально-економічних наслідків функціонування сучасної господарської та економічної систем і, зокрема, постіндустріального, інформаційного суспільства.
Проблеми історичної перспективи капіталістичної економіки та су спільства, причини тривалої живучості капіталізму за умов постійних потрясінь і змін, що відбуваються у світі, також цікавлять не лише вчених, політиків і громадян західних країн, а, мабуть, більшою мірою нас, громадян країн, що утворилися на уламках Радянського Союзу. Цей інтерес абсолютно природний і практичний, оскільки намагаючись побудувати економічну систему та сус пільство, адекватні тим, що існують у розвинутих країнах, ми повинні хоча б у загальних рисах знати і розуміти, наскільки усталеним, довготривалим може бути таке суспільство, що чекає попереду нас і наших нащадків, на яких засадах підтримується сьогодні ефективність функціонування господарської системи.
Відповіді на ці запитання можна одержати звернувшись насамперед до аналізу загальних закономірностей руху економічних систем. Серед цих закономірностей можна виокремити такі, що безпосередньо розкривають сутність будь-якої надскладної (а економічна система і є надскладною) системи — це її цілісність, відкритість до зовнішніх впливів і зв’язків, здатність породжувати, підтримувати та розвивати інтегративні влас тивості сукупності об’єктів і підсистем, що у процесі взаємодії й складають базу та структуру даної системи.
Крім названих вище, до закономірностей, що визначають природу та функції економічних і соціальних систем, слід віднести й циклічність їхнього розвитку.
Взагалі поняття цикл, цикли (від грец. kyklos — коло) означає сукупність взаємозв’язаних явищ, процесів, робі т, що утворюють замкнене коло розвитку протягом певного проміжку часу. Ідея циклічного розвитку економіки і суспільства і, зокрема, історичних циклів, у яких формується та відбивається кінцевий результат взаємодії усіх видів циклів (а їх налічуються тисячі) не нова. Увагу саме такій формі руху суспільства приділяли вчені усіх часів, починаючи, зокрема, від давнь оримського історика Політія («Загальна історія» у 40 томах) та китайського — Сима Няня («Історичні записки»), які у своїх працях розглядали історію суспільства як коловорот, як циклічний рух, до американського футуролога Олвіна Тоффлера, що обґрунтував ідею трьох хвиль в історії людства: аграрної, індустріальної та постіндустріальної.
У ході таких досліджень було виявлено, по-пе рше, що будьякий розвиток у природі чи у суспільстві відбувається циклічно, нерівномірно, та, по-друге, проходить через схожі фази. До того ж, якщо стародавні вчені розглядали цикли як рух по замкненому колу та періодичне повернення до висхідного пункту, то згодом цикл почали сприймати як спіраль, повторення схожих, але не однакових фаз у поступальному розвитку, тобто як хвилеподібний прогресивний розвиток.
На цій основі було визначене поняття життєвий цикл суспільства, який трактувався як період від зародження певної суспільно-історичної системи до її загибелі (або радикального перетворення, отже трансформації).
Як і будь-яке інше явище, новий життєвий цикл суспільства починається з окремих якісно но вих елементів, функцій, що у процесі свого розвитку стають системоутворювальними, такими, що забезпечують формування ядра нових зв’язків, нової інтегративної структури, нової надскладної соціальної системи.
Тому, досліджуючи історичний, життєвий цикл будь-якого суспільства, вчені вирізняють кілька фаз його існування, які послідовно змінюють одна одну:
— зародження в надрах старої системи, внутрішній, латентний розвиток;
— народження, утвердження в процесі революційного перевороту, у боротьбі із системою, що йде в минуле, відживає;
— поширення, перетворення в домінуючу, панівну систему;
— зрілість, коли повною мірою виявляються притаманні даній системі риси;
— одряхління, наростання суперечностей, входження у кризу, в протиборство з наступною системою, що вже народилася й бореться за своє місце під сонцем;
— нарешті довготривала фаза відмирання, реліктового існування у вигляді окремих трансформованих уламків на периферії нової системи, що стверджується.
Подібно до життєвого циклу суспільства, економічна система також має свій життєвий цикл, отже й свої специфічні стадії функціонування, зокрема, стадію виникнення, стадію формування, або формоутворення, стадію розвитку, на якій система перетворюється у цілісність. Згадані вище тр и стадії характеризують висхідний рух системи. Однак будь-яка економічна система має й траєкторію спадного руху, що визначається трьома іншими стадіями:
— проходження — руйнується цілісність системи, але вона ще зберігається;
— розпад — система розпадається, але залишаються одиничні явища, які належать до цієї системи;
— зникнення — зникають і одиничні явища, що характеризують систему, що відійшла в минуле.
Таке розуміння життєвого циклу суспільства як цілого, а економічної системи — як основи цього суспільства, дає змогу говорити про безперервність внутрішніх трансформаційних процесів і перехідних станів усередині будь-яких економічних та соціальних систем.
Об’єктивними чинниками, що викликають до життя та формують по дібні механізми функціонування суспільства як метасистеми, та економічної системи як базового її елемента, є, поперше, те, що «будь-які існуючі інститути господарської системи, суспільства є результатом процесів, що відбувалися у минулому, тому вони пристосовані до обставин минулого і не є у повній згоді із вимогами дійсного часу» (Т. Вебл ен), а, по-друге, поліциклічність
історії та економічного життя, що виявляються у взаємодії та накладанні одне на одне історичних циклів різної глибини і тривалості.
Отже, уся економічна історія людства пов’язана з постійними переходами від одного стану економічної системи до іншого, коли одна система перебуває у стадії формування, а інша — у стадії розпаду. Такі переходи здійснюються на ос нові трансформаційних процесів, які змінюють внутрішній стан системи. Вони можуть діяти двояко — подовжуючи у часі стадії функціонування економічних систем та життєвого циклу суспільства, які забезпечують їх висхідний рух, а отже, якісні зміни та розвиток структурних елементів системи без зміни її базових мотиваційних важелів; або скорочуючи цей час, а отже, прискорюючи перехі д до спадного руху, який врешті-решт означає розпад існуючої системи, її відмирання, хаос і народження нової впорядкованості, що відбиває зміст нового життєвого циклу.
Взагалі, поняття трансформація (лат. transformatio) означає перетворення, перевтілення, зміну виду, форми, властивостей чогонебудь.
З позицій впливу на зміни структури господарської системи трансформацію визначають як процес заміни конституючих ознак одного госпо дарського порядку подібними ознаками іншого порядку, наслідком чого є докорінне перетворення економічної системи в цілому.
Трансформація, як внутрішній стан, закономірність розвитку економічних систем, пов’язана із такою формою їх перевтілення, як еволюція (лат. evolutio — розгортання) — процес змін, розвитку; одна із форм руху, розвитку у природі та суспільстві — безперервні, пост упові кількісні зміни, на відміну від революційних — докорінних, якісних змін.
Якщо еволюція є необхідною формою, у певному сенсі об’єктивним інструментом, за допомогою якого нагромаджуються зміни, що виявляються вже у трансформаційних процесах, то інструментом суб’єктивним, свідомо створеним людиною, точніше суспільством, певними політичними силами, який сприяє, або навпаки — не спр ияє, гальмує, еволюції та трансформації, виступають реформи. У науковій літературі реформи визначаються як процес корегування окремих елементів системи, у нашому разі економічної системи, з метою покращання її ефективності без зміни основ.
Як уже зазначалося, у сучасній економічній науці ще відсутні єдине, загальновизнане визначення сутності трансформації та
цільна теорія, яка б могла стати найавторитетнішою для більшості вчених світу у їх дослідженнях закономірностей, змісту та віддалених перспектив трансформаційних процесів. Існує значна кількість концепцій, автори яких по-різному тлумачать сутність і зміст трансформації, що, безперечно, ускладнює можливості виокремлення трансформаційних процесів у чистому, так би мовити, вигляді серед великої кількості змін, які відбу ваються у повсякденному економічному житті суспільства.
Деякі вчені виокремлюють дві основні групи концепцій, пов’язаних із дослідженням проблем трансформаційних процесів.
Перша група включає теорії, де процеси трансформації є предметом самостійного дослідження — концепція перехідної економіки, теорія капіталістичної трансформації, теорія економічних трансформацій, концепція патоекономіки, теорія циклів, теорія криз і катастроф.
Друга група вико ристовує підходи, де трансформація розглядається як внутрішня складова процесів глобальної економічної динаміки: еволюційний підхід, інституціональний, діалектико-формаційний, системно-структурний, синергетичний, соціокультурний (цивілізаційний).
У науковій літературі можна зустріти також характеристику трансформації, яка досліджується з позицій визначення її об’єктом процесу відтворення. Саме відтворення у даному разі розуміється як спрямованість людської діяльності на зб ереження та розвиток умов життя, що склалися, матеріальної основи власного існування, виражених у єдності взаємопереходів стадій виробництва та споживання. Тому відтворення вже само по собі розглядається як процес трансформації природного середовища відповідно до потреб людини, енергії та речовин у життєвому циклі виробництво
— споживання, суспільних форм, що супроводжують господарську діяльність. Підґрунтям так ого потоку постійних трансформацій є цілеспрямована активна діяльність суб’єктів господарювання, зіткнення різноспрямованих інтересів, намагання одержати позитивний результат, що переважає середньоможливий.
Автори концепції визначають три основні типи трансформацій: 1) одинично-локальні (мікроекономічні внутрішньосистемні); 2) функціональні (макроекономічні внутрішньосистемні); 3) глобальні (міжсистемні). Певне розуміння відмінностей між цими видами трансформацій на основі визначення причин виникнення, форм виразу, закон омірностей перебігу та можливих наслідків дає табл. 2.1.
| Закономірно сті протікання |
| Напрям ки регулювання та характер вибору |
| Можливі на слідки |
| Причини виникнен ня |
| Форма виразу |
| Типи трансфор мацій |
53Доповнити характеристику типів трансформацій у системі відтворення можна визначенням їх етапів. Науковці вирізняють чотири основних етапи трансформаційного циклу.
1. Етап безпосередньої трансформації, на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб’єктів відтворювального процесу, заго-стрення соц іальної напруженості, значні порушення системної рівноваги. Однак на цьому трансформаційному етапі у держави, суспільства ще зберігається можливість подолати деструктивні, щодо існуючої системи, процеси за умови швидкої, комплексної та ефективної реакції на них. Яскравим свідченням існування такої можливості та ефективності (або неефективності) її реалізації можуть бути дії президента Рузвельта під час Ве ликої депресії у США та Горбачова в період перебудови у СРСР.
2. Етап інтерформації — «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зро-стає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової парадигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і створе ння нових інституціональних форм, які б забезпечили нову якість економічного та соціального відтворення. Саме у цей час зароджується ядро нової метасистеми, нового суспільства, формуються їх структурні елементи та зв’язки, тому виваженість і оперативність економічної та соціальної політики держави є ключовим важелем майбутньої якості економіки та суспільства.
3. Етап інтоформації — «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв’язків тощо.
4. Етап посттрансформаційного стану — час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку».
На цьому етапі, на думку вчених, повинна відбутися надзвичайно важлива для подальшого розвитку подія — переорієнтація якісних ресурсів від ядра до периферії, що дасть змогу утворити однорідний технолого-економічний простір, забезпечить цілісність відтворювального процесу, однаковий ритм господарської діяльності в усіх сферах та ланках економічного життя, конструктивну поведінку усіх суб’єктів гос подарювання. У разі неспроможності з боку суспільства забезпечити таку системну переорієнтацію, економіка не отримує ефективних самовідновлюваних джерел руху, і процес відтворення відбуватиметься на основі позаекономічних примусових чинників.
Такий стан означає не що інше, як незавершеність трансформаційного циклу, отже постійну стагнацію економічного та суспільного життя, зростання державного втручання у процеси управління відт ворювальним циклом, до того ж у «ручному режимі», що, безперечно, веде до зростання усіх видів суперечно-стей у метасистемі, значного збільшення витрат для досягнення бажаного результату, постійного програшу у відносинах з іншими державами на глобалізованому економічному та політичному полі.
До речі, саме наслідками неспроможності швидкого переходу до системних перетворень в економіці та су спільстві, від стадії прориву до етапів інтоформації та посттрансформації, можна пояснити відставання нашої держави у забезпеченні цілісного й ефективного функціонування ринкової системи господарювання в країні, системних соціальних перетворень на основі дедалі більшої зацікавленості переважної більшості населення у високопродуктивній і результативній праці, відсутність дієвих механізмів соціального партнерства, органічно притаманних країнам Єв ропейського Союзу.
