Статья посвящена проблеме классификации страховых услуг и приведения её в соответствие с западноевропейскими стандартами. The Article deals with the problem of classification of insurance and setting it to rights with European standards.
Ключові слова: класифікація страхових послуг; ознаки класифікації; страхування життя; загальне страхування; сфери страхування; галузі страхування; підгалузі страхування; види страхування; класи страхування
Ринок страхових послуг України наразі переживає якісно новий етап свого розвитку. Поступово зростає частка класичного страхування, ринок стає більш прозорим і зрілим, активізуються контакти із закордонними партнерами по лінії перестрахування, відбувається відчутний процес інтеграції вітчизняного страхового ринку до міжнародного ринку страхування. На тлі цих позитивних змін нагального вирішення потребує проблема класифікації страхових послуг як з огляду на її відповідність західноєвропейським підходам, так і з огляду на необхідність впорядкування понятійного апарату в цій сфері.
Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» даного поняття, його найважливіше, найсуттєвіше значення: розподіл сукупності предметів за спільними ознаками з утворенням певної системи ієрархічно підпорядкованих ланок (класів) даної сукупності. Така система підпорядкованих ланок вибудовується на основі використання якихось спільних ознак, притаманних цій сукупності. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації.
Головними ознаками, за якими можна класифікувати страхові послуги, є:
— сфера діяльності страховиків (виокремлюють дві сфери страхової діяльності: страхування життя і загальне страхування);
— рід небезпек (виокремлюють певні класи (види) страхування у сфері страхування життя і певні класи (види) у сфері загального страхування);
— об’єкт страхування (виокремлюють три галузі страхування з подальшим поділом на підгалузі і види);
— форма проведення (виокремлюють дві форми: обов’язкове страхування і добровільне страхування) [1, с. 41].
Класифікація за двома першими ознаками — сферою діяльності та родом небезпек — практикується у більшості розвинутих країн світу, частково — в Україні. Класифікація за двома останніми ознаками — об’єктами страхування і формою проведення — притаманна більшості пострадянських країн, у тому числі Україні, і не використовується у західноєвропейській практиці.
Класифікація страхових послуг є важливою не як «річ у собі». Вона відіграє вирішальну роль у формуванні статистики розвитку страхових ринків, ліцензуванні страхової діяльності, підготовці страховиками спеціалізованої звітності, побудові адекватних перестрахових відносин між учасниками ринку. Через це конче потрібен універсальний підхід до класифікації страхових послуг у різних країнах як запорука співставності і взаєморозуміння [2, с. 184—188].
У країнах Євросоюзу ринок страхових послуг чітко розподілений на ринок страхування життя («Life assurance») і ринок загального страхування («Non-life», або «General insurance»). Країни-члени цієї організації з 1 січня 1978 р. використовують класифікацію, яка встановлює сім класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і вісімнадцять класів загального страхування, а саме:
Довготермінове страхування (Страхування життя та пенсій)
Клас I. Страхування життя і ренти (аннуїтетів) (Life and annuity).
Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини (Marri-agere and birth).
Клас III. Зв’язане довгострокове страхування життя (Link long term).
Клас IV. Безперервне страхування здоров’я (Permanent health).
Клас V. Тонтіни (Tontines).
Клас VI. Страхування виплати капіталу (Capital redemption).
Клас VII. Страхування пенсій (Pension fund management).
Загальні види страхування
Клас I. Страхування від нещасних випадків (Accident).
Клас II. Cтрахування на випадок хвороби (Sickness).
Клас III. Страхування наземних транспортних засобів (Land vehicles).
Клас IV. Страхування залізничного транспорту (Railway rolling stock).
Клас V. Страхування авіаційної техніки (Aircraft).
Клас VI. Страхування суден (Ships).
Клас VII. Страхування вантажів (Goods in tranzit).
Клас VIII. Страхування від пожеж і стихійного лиха (Fire and natural forces).
Клас IX. Страхування власності інше, ніж передбачене класами 3
—8 (Other damage to рroperty).
Клас X. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів (Motor vehicles liability).
Клас XI. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки (Aircraft liability).
Клас XII. Страхування відповідальності власників суден(Liability for ships).
Клас XIII. Страхування загальної відповідальності(General liability).
Клас XIV. Страхування кредитів (Credit).
Клас XV. Страхування поручительств (застави) (Suretyship)
Клас XVI. Страхування фінансових втрат (Miscellaneous financial loss).
Клас XVII. Страхування судових витрат (Legal axpanses).
Клас XVIII. Страхування фінансової допомоги.(Assistance) [1, с. 45—46; 3, с. 67].
Починаючи з 1996 р. приблизно такий же підхід до виділення окремих ланок ( але тільки у складі загального страхування; до того ж вони названі не «класами», а «видами») практикує державний наглядовий орган у галузі страхування з метою видачі страховикам ліцензій. Вітчизняні страхові компанії з 1997 р. розподілені на ті, що працюють у сфері страхування життя, і ті, що працюють у сфері загального страхування. Суміщення цих видів діяльності не допускається. Ринок страхових послуг, як і ринки країн Євросоюзу, чітко поділений на ці дві сфери.
Але на цьому спільні риси між класифікацією страхових послуг відповідно до Директив ЄС і класифікацією, застосовуваною
в Україні, вичерпуються. І починаються розбіжності, які наразі, на наш погляд, слід розглядати як проблеми.
По-перше, перелік видів страхування вітчизняне законодавство дає «одним списком» (ст. 6 Закону України «Про страхування»), і страхування життя у цьому списку виступає не як окрема сфера страхової діяльності із розподілом на внутрішні ланки, а як вид страхування — один з багатьох: «...Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.
Видами добровільного страхування можуть бути:
1) страхування життя;
2) страхування від нещасних випадків;
3) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);
4) страхування здоров’я на випадок хвороби;
5) страхування залізничного транспорту;
6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);
7) страхування повітряного транспорту;
8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);
9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);
10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5—9 цієї статті);
12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12
—14 цієї статті);
16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);
17) страхування інвестицій;
18) страхування фінансових ризиків;
19) страхування судових витрат;
20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
21) страхування медичних витрат;
22) інші види добровільного страхування [4, ст. 6].
Далі у ст. 6 дано додаткові роз’яснення стосовно змісту договорів страхування життя: «Страхування життя — це вид (курсив наш — О. Г.) особистого страхування, який передбачає обов’язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку» [4, ст. 6].
Розуміючи, що страхування життя являє собою окрему складну сферу страхування, важко погодитися із використанням терміну «вид» для позначення усієї цієї сфери. Якщо бути послідовними у прагненні побудувати класифікацію страхових послуг, яка б відповідала західноєвропейським підходам, то страхування життя необхідно структурувати, виокремивши у ньому такі ж самі ланки, як у наведеній вище класифікації за Директивами ЄС.
По-друге, викликає заперечення й сам термін «вид» у тому контексті, в якому він використовується у сучасному страховому законодавстві. Зауважимо, що ця проблема існує вже надто довго і має свої причини і свою передісторію, на якій ми вважаємо за потрібне зупинитися, щоб показати витоки проблеми і шляхи її вирішення.
Сучасні вітчизняні нормативні акти у сфері страхування багато в чому є заручниками старих радянських уявлень і понять, не дуже вдало поєднаних із західноєвропейськими «запозиченнями». Щодо класифікації страхування, то тут, перш за все, слід зупинитися на поняттях «галузь», «вид» і «клас».
Традиційною для вітчизняної теорії страхування є класифікація страхових послуг за об’єктами страхування із виділенням галузей, підгалузей і видів. У західній практиці така класифікація не використовується через її незручність і невпорядковуваність. Поділ страхування на галузі, підгалузі і види дістався вітчизняним страховикам у спадок від «радянського» страхування. За умов державної монополії і існування у країні лише однієї страхової організації — Держстраху СРСР, який пропонував страхувальникам дуже обмежений перелік страхових послуг, класифікація за об’єктами страхування виглядала зовсім простою і абсолютно логічною, ієрархічно витриманою. Найвищою ланкою класифікації була галузь. Найнижчою — вид. Між ними — проміжна ланка: підгалузь.
1
Виокремлювалися дві галузі страхування: особисте і майнове.
Особисте страхування поділялося на дві підгалузі: страхування життя і страхування від нещасних випадків. Кожна з цих під
1
Страхування відповідальності на той період в країні не існувало.
галузей, у свою чергу, включала певні види. Підгалузь страхування життя об’єднувала 7 видів: змішане страхування життя; страхування дітей; страхування до вступу у шлюб; страхування додаткової пенсії; довічне страхування на випадок смерті і втрати працездатності; страхування на випадок смерті і втрати працездатності; страхування капіталізованої пенсії. Підгалузь страхування від нещасних випадків об’єднувала 5 видів: індивідуальне страхування від нещасних випадків; страхування дітей від нещасних випадків; страхування школярів від нещасних випадків; страхування робітників і службовців за рахунок коштів організацій; страхування пасажирів.
Майнове страхування поділялося на 5 підгалузей: страхування майна колгоспів; страхування майна радгоспів; страхування майна кооперативних і громадських організацій (кожна з цих підгалузей включала 3 види: страхування урожаю сільськогосподарських культур; страхування тварин; страхування будівель та іншого майна); страхування державного майна, зданого у аренду (ця підгалузь включала лише 1 вид: страхування будівель); страхування майна громадян (ця підгалузь включала 6 видів: страхування будівель; страхування засобів транспорту; страхування авто-комбі; комплексне страхування будівель і домашнього майна; страхування тварин) [5, с. 44].
Як бачимо, перелік видів страхування був кінцевим. Він налічував 7 видів страхування життя, 5 видів страхування від нещасних випадків і 10 видів майнового страхування. Інших страхових послуг отримати було неможливо, оскільки їх просто не існувало. Технологія запровадження нових послуг була простою: Міністерство фінансів СРСР розробляло і затверджувало Правила страхування для кожного з названих видів страхування. На підставі цих Правил органи Держстраху СРСР мали проводити свою діяльність. Поняття «вид страхування» уособлювало найдрібнішу ланку класифікації, її клітинку, яка теоретично вже не підлягала подальшому поділу.
З розвитком ринкових відносин у сфері страхування понятійний апарат минулих часів був механічно перенесений до нових економічних умов, не будучи адаптованим до них. Це призвело до перекручень звичних понять, порушення стрункої ієрархічної підпорядкованості окремих ланок класифікації, спотворення класифікації як такої.
Виходячи з того, що поняття «вид» є усталеним науковим терміном для позначення найнижчої, нерозподільної ланки класифікації, неможливо погодитися з використанням цього поняття, яке містить чинне вітчизняне страхове законодавство.
Це стосується не тільки страхування життя. Не менші заперечення викликають законодавчі визначення інших видів (курсив наш — О. Г.) страхування, які містяться у ст. 6 Закону України «Про страхування». Який би вид страхування в контексті Закону ми не розглянули, він буде являти собою складне утворення. Наприклад, страхування від нещасних випадків містить у собі такі види, як індивідуальне страхування, колективне страхування, страхування туристів, страхування від нещасних випадків на транспорті тощо. Приклади можна продовжувати відносно кожного з перелічених законодавством видів. Сучасний ринок пропонує практично необмежений перелік видів страхування. Очевидно, що між видом як найнижчою, найпростішою ланкою класифікації та сферою страхової діяльності як найвищою ланкою класифікації має бути середня ланка, яка б об’єднувала у собі подібні один до одного види, забезпечуючи ієрархічну підпорядкованість окремих ланок класифікації і зручність у використанні класифікаційних понять. Необхідність такої ланки має бути визнана і вона має бути законодавчо визначена.
На наш погляд, слід увести в вітчизняну страхову практику поняття «клас страхування», замінивши цим поняттям використовуване нині у законодавстві поняття «вид». І, остаточно відійшовши від класифікації за об’єктами страхування з виділенням галузей, підгалузей і видів (оскільки вона вже не може відповідати сучасному розвитку ринку страхових послуг), перейти на класифікацію за родом небезпек із виділенням таких самих семи класів страхування життя і вісімнадцяти класів загального страхування, як це визначено західноєвропейською класифікацією страхових послуг.
По-третє, співставлення переліку видів за вітчизняною класифікацією для цілей ліцензування з переліком класів за класифікацією Євросоюзу дозволяє виявити такі невідповідності:
— безперервне страхування здоров’я перелічене у вітчизняній класифікації у складі видів загального страхування (отже, ліцензії на проведення такого страхування отримують не компанії зі страхування життя, а компанії, які здійснюють загальне страхування), тоді як за західноєвропейською класифікацією воно належить до довготермінового страхування і здійснюється «лайфовими» страховиками;
— у західноєвропейській класифікації не виокремлюються деякі ланки, котрі містить вітчизняна класифікація (а саме: страхування інвестицій; страхування фінансових ризиків; страхування медичних витрат) і, навпаки, у вітчизняній класифікації відсутні
такі ланки західноєвропейської класифікації, як: страхування фінансових втрат; страхування фінансової допомоги (асистанс).
По-четверте, у зв’язку з переліченими розбіжностями потребує уточнення (а отже, спеціального тлумачення у нормативних актах) зміст кожного виду страхування, визначеного ст. 6 Закону України «Про страхування». Особливо це стосується видів, зміст яких може трактуватися неоднозначно. Скажімо, страхування фінансових втрат тлумачиться західноєвропейськими нормативними актами як страхування на випадок фінансових втрат через певний перелік об’єктивних чинників (ризики, пов’язані з зайнятістю, природними чинниками, втратою ринкової вартості тощо) [с. 67]. Страхування ж фінансових ризиків, яке міститься у вітчизняній класифікації, такого тлумачення не має. Це дає змогу страховим кампаніям вільно трактувати свої можливості щодо встановлення відповідних правил страхування; страхувати суб’єктивні прогнозовані ризики і використовувати цей вид страхування зовсім для інших цілей, аніж забезпечення страхового захисту. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг вважає страхування фінансових ризиків основним інструментом для проведення «схемного страхування», яке є однією із серйозніших проблем українського страхового ринку. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяло б законодавче унормування змісту страхування фінансових ризиків. Воно, на нашу думку, мало б відповідати західноєвропейському «аналогу» і мати назву «страхування фінансових втрат».
По-п’яте, необхідно впорядкувати норми законодавства, які стосуються обов’язкового та добровільного страхування. Наразі є незрозумілим загальний перелік видів страхування, на які страхова компанія може отримати ліцензію. З одного боку, відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», такий перелік налічує 22 види. Але ще існує ст. 7, яка містить перелік 43 видів обов’язкового страхування, які так само мають ліцензуватися. Ці два переліки (ст. 6 і ст. 7) за багатьма пунктами є взаємовиключними, що не можна вважати прийнятним. Наприклад, задамося простим запитанням: в якій формі — добровільній чи обов’язковій — провадиться в Україні страхування повітряного транспорту? Однозначної відповіді на це просте запитання, керуючись нормами Закону України «Про страхування», дати неможливо. Так, у ст. 6 зазначеного Закону страхування повітряного транспорту (курсив наш — О. Г.) міститься у переліку видів добровільного страхування. А згідно зі ст. 7 цього ж Закону, авіаційне страхування цивільної авіації (курсив наш — О. Г) міститься упереліку обов’язкових видів. Теж саме стосується, наприклад, медичного страхування: у ст. 6 воно зазначене як добровільне, а у ст. 7
— як обов’язкове. Приклади можна продовжувати. Але навіть наведені дають підставу говорити про необхідність певного впорядкування. Наша пропозиція щодо запровадження терміну «клас страхування» сприяла б вирішенню і цієї проблеми. Ст. 6 у цьому випадку містила би перелік класів страхування, а ст. 7
— перелік видів страхування (тобто ланки, яка поглинається більш об’ємною ланкою «клас»). у цьому випадку було б зрозумілим, що а) ліцензуванню підлягає клас страхування; б) клас страхування містить певні види, які можуть здійснюватися як у добровільній, так і в обов’язковій формі; в) обов’язкові види страхування підлягають окремому ліцензуванню, як цього вимагає законодавство.
Систематизована та чітко структурована класифікація страхування має стати надійною методологічною основою для удосконалення державного регулювання вітчизняного ринку страхових послуг, створення сприятливих умов для інтеграції його у міжнародний, наближення умов договорів страхування вітчизняних страховиків до прийнятих в світовій практиці та підвищення їх загальної конкурентоспроможності.
Література
1. Гаманкова О. О. Класифікація страхування // Страхування: Підручник / керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. — Вид. 2-ге, перероб і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
2. Гаманкова О. О. Структурний аналіз страхового ринку України та проблеми його статистичного забезпечення//Науковий вісник Волинського державного університету ім. Л. Українки.
— 2001. — № 4, С. 184—188.
3. Вовк Т., Друзенко Г. та ін. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспективи адаптації законодавства України. — Харків: Консум, 2002. — 912 с.
4. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Урядовий кур’єр. — 2001. — 7 листопада (із змінами та доповненнями).
5. Государственное страхование в СССР: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана. — М.: Финансы и статистика, 1989. — 336 с.
Стаття надійшла до редакції 9 червня 2006 р.62 УДК 336.71Н. Г. Заболотна, канд. екон. наук, доц. кафедри банківської справи
КНЕУ імені Вадима Гетьмана
