Основні виробничі засоби функціонують, плануються й обліковуються в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити ступінь участі різних складових елементів основних засобів у формуванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, визначити капіталомісткість виробництва, грошова оцінка цих засоби здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.
Первісна, або історична, вартість основних засобів — це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення цих засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд; витрати на придбання обладнання, устаткування.
До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати зі страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв’язку з його придбанням, витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основного засобу і деякі інші. При цьому слід пам’ятати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитами до первісної вартості основного засобу не включаються.
Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на величину витрат, пов’язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання такого засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та одержання початково визначеної майбутньої економічної вигоди від їх використання включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на техні-елемент операційних витрат, що включається до виробничої собівартості продукції.
Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.
Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.
Переоцінена вартість
— це вартість основних засобів після їх переоцінки.
У процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу множенням його первісної вартості і суми зносу на індекс переоцінки. Останній визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, за якими здійснена переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, за якими переоцінка не здійснювалася, — за первісною.
Проте в статистичній звітності, зокрема у ф. № 1 «Баланс», ці вартості подаються одним рядком — «Первісна вартість». На практиці і в науковому обороті часто вживають термін «балансова вартість». Податковим кодексом України балансова вартість основних засобів трактується як сума їх залишкової вартості, що визначається відніманням від первісної вартості з урахуванням переоцінки суми накопиченої амортизації. До підсумку балансу (активів) основні засоби включаються саме за залишковою вартістю.
У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів: ? здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товарних цін (QPL — General Price Level Accounting); ? прямий перерахунок балансової вартості окремих видів основних засобів відповідно до рівня цін, який склався на ринку на цей основний засіб (CCA — Current Cost Accounting). Цей метод забезпечує більш точну переоцінку основних засобів, хоча і є більш трудомістким.
У вітчизняній практиці, через сильний розвиток інфляції та гіперінфляції переоцінка основних засобів здійснювалася за допомогою першого із названих методів чотири рази: станом на 1 травня 1992 р., 1 серпня 1993 р., 1 січня 1995 р. і на 1 квітня 1996 р.
Необхідність такої переоцінки була більш ніж очевидною, оскільки в умовах інфляції та гіперінфляції амортизація як джерело відтворення основних засобів не може виконувати покладену на неї функцію з двох причин.
По-перше, сума амортизації є надто малою, оскільки відрахування здійснюються від заниженої вартості основних засобів, придбаних раніше, порівняно з високою (через інфляцію) первісною вартістю аналогічних засобів у звітному періоді. не можуть їх нагромадити в сумі, достатній для реалізації більш-менш серйозних інвестиційних проектів.
Переоцінка основних засобів здійснювалася за усередненими індексами цін у будівництві та в промисловості, що породило невідповідність проіндексованої вартості основних засобів їх реалізаційній ринковій (справедливій) вартості. Ця невідповідність поглиблювалася істотним відставанням термінів переоцінки від швидких темпів інфляції та гіперінфляції. У результаті відбулося істотне скорочення інвестиційних ресурсів підприємств через зменшення сум амортизаційних відрахувань. У свою чергу таке зменшення сум амортизації породжує інфляційне збільшення прибутку підприємства, а отже, і переплату податку на цей вид кінцевого результату.
Для того щоб надалі уникати невідповідності первісної вартості основних засобів їх реальній ринковій вартості Податковим кодексом України платникам податку всіх форм власності надано право застосовувати щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації. При цьому коефіцієнт індексації визначається з виразу ,
10 ін ? ? І
К іде І ін
100
— індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.
Якщо, наприклад, індекс інфляції становить за рік 115 %, тоді коефіцієнт ін
дексації дорівнюватиме (115 – 10) : 100 = 1,05. дексації дорівнюватиме (115 – 10) : 100 = 1,05.
Зазначимо, що така індексація основних засобів здійснюється в податковому обліку станом на кінець року з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню. Зрозуміло, що сума такого прибутку зменшуватиметься у зв’язку зі збільшенням первісної вартості основних засобів, оскільки зростуть амортизаційні відрахування як елемент виробничих витрат.
У цілях визначення фактичних витрат і прибутку підприємствам, за П(С)БО 7, надано право здійснювати переоцінку окремих об’єктів основних засобів за умови, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.
Переоцінена первісна вартість основного засобу визначається множенням його первісної вартості до переоцінки на індекс переоцінки І п , що розраховується з виразу де С п
І п = С п
В : ЗВ, І п = С п
В : ЗВ,
В — справедлива вартість основного засобу; ЗВ — залишкова вартість основного засобу.
На даний коефіцієнт коригується і сума зносу основного засобу. Важливо знати, що дооцінка залишкової вартості основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат.
Підприємства агропромислового комплексу, особливо аграрні, в більшості не здійснюють переоцінки основних засобів, про що свідчить значно менша (вдвічі і більше) балансова вартість основних засобів порівняно з їх справедли-майно виступає як об’єкт застави). Ця обставина породжує істотні негативні наслідки для таких підприємств, оскільки занижена вартість не дає змогу сформувати амортизаційні відрахування в сумі, достатній для забезпечення їх простого відтворення.
Все ж при вирішенні питання про доцільність переоцінки основних засобів потрібно враховувати механізм впливу операційного левериджу на прибуток підприємства.
Відомо, що за зміни обсягу реалізації продукції у вартісному виразі наявність постійних витрат у сукупних витратах на її виробництво призводить до того, що операційний прибуток при цьому змінюється ще вищими темпами. І чим вищий коефіцієнт операційного левериджу (нагадаємо, що він визначається діленням постійних витрат на сукупні або змінні витрати), тим вища чутливість операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції, і навпаки.
Переоцінка основних засобів у напрямі збільшення їх вартості призводить до зростання постійних витрат, а отже, за однакових інших умов — і до підвищення коефіцієнта операційного левериджу. Тому потрібно брати до уваги ту обставину, що за несприятливої кон’юнктури ринку (зменшення обсягу реалізації продукції в натурі або зниження цін на неї чи сукупна дія цих факторів) зростання постійних витрат може вплинути на зниження операційного прибутку підприємства.
Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його корисного використання за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією) цього засобу.
Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очікуваний період часу, протягом якого він використовуватиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди. При його визначенні враховують очікувану ступінь використання потужності або продуктивності основного засобу, передбачуваний його моральний і фізичний знос, правові або інші обмеження.
