Основним принципом діяльності інвестиційного менеджменту підприємства є підвищення ефективності використання капіталу, що інвестується. Якщо реальні інвестиції підприємства є, як правило, довгостроковими і призначені на досягнення ефекту в майбутньому, то фінансові повинні забезпечувати стабільність фінансового стану та ритмічне функціонування виробництва.
Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або розширення впливу на фінансовому ринку.
Здійснення фінансових інвестицій підприємствами характеризується певними особливостями: як вид діяльності підприємств реального сектору економіки фінансові інвестиції вирішують стратегічні завдання розвитку шляхом вкладення коштів до статутного капіталу і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств; фінансові інвестиції є основним засобом здійснення підприємством зовнішніх інвестицій; фінансові інвестиції формують інвестиційні потреби другого рівня, тобто здійснюються на більш пізніх стадіях розвитку підприємства, після задоволення потреб у реальних інвестиціях; портфельні фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектору економіки, як правило, у двох напрямах: отримання доходу та як протиінфляційний захист; фінансові інвестиції надають підприємству більш широкий вибір інструментів для досягнення цілей інвестування, а саме дохідності, мінімізації ризику, ліквідності тощо, порівняно з реальними інвестиціями; процес обґрунтування управлінських рішень щодо фінансового інвестування та їх реалізація потребує значно менше часу і витрат порівняно з реальними інвестиціями; значні коливання кон’юнктури фінансового ринку, на відміну від товарного, вимагають активнішого моніторингу та оперативності в прийнятті інвестиційних рішень.
Підприємства залежно від обраних фінансових інструментів здійснюють фінансові інвестиції в таких формах: вкладення капіталу в традиційні фондові інструменти. Підприємство може придбати у власність різні види цінних паперів, що пере бувають у вільному обігу на ринку цінних паперів, з метою отримання інвестиційного доходу або встановлення фінансового контролю за діяльністю інших компаній шляхом купівлі їх акцій; придбання похідних цінних паперів (деривативів) переважно з метою зниження ризику інвестування; вкладення капіталу в грошові інструменти. Підприємство розміщує свої тимчасово вільні кошти у формі депозит них вкладів та кредитів з метою генерування інвестиційного доходу. Як
вкладення до статутного капіталу спільних підприємств, у тому числі асоційовані та дочірні компанії. Ця форма забезпечує розвиток виробничої інфраструктури, посилення господарських взаємозв’язків з постачальниками матеріальних ресурсів, розширення ринку збуту продукції та інші стратегічні напрями розвитку підприємства.
Відповідно до ме ти інвестування, терміну та ліквідності фінансові інвестиції поділяють на довгострокові, поточні та еквіваленти грошових коштів.
Довгострокові фінансові інвестиції — інвестиції на період одного року і більше, які не можна реалізувати в будь-який момент, або інвестиції, які обліковуються методом участі в капіталі.
Серед довгострокових фінансових інвестицій вирізняють інвестиції в асо ційовані та дочірні компанії, а також в спільну діяльність з утворенням юридичної особи, інвестиції, що утримуються до їх погашення та інші довгострокові інвестиції. (Код рядка в
Балансі підприємства, складеному за Національними стандартами бухгалтерського обліку — 040, 045).
Відповідно до Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку під асоційованим підприємством розуміють підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (більше 25%) пакет ак цій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора (П(С)БО 3).
Дочірнє підприємство — підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства (П(С)БО 19).
Поточні фінансові інвестиції — фінансові інвестиції на строк менше одного року, які можуть бути вільно реалізовані в будьякий мо мент, крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів. Дані фінансові інструменти дають дохід у вигляді відсотків, дивідендів або у формі різниці між ціною продажу та купівлі в разі їх перепродажу (код рядка 220).
Еквіваленти грошових коштів — це короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певну суму грошових коштів і мають нез начний ризик зміни їх вартості, формуються з метою створення страхового резерву готівки (обліковуються в статті «Грошові кошти та їх еквіваленти» — код рядка 230, 240).
У міжнародній практиці бухгалтерського обліку в структурі балансу корпорації для обліку інвестиційної діяльності вирізняються такі статті балансу: «Ринкові цінні папери» та «Довгострокові інвестиції».
Ринкові цінні папери являють собою короткострокові фінансові вкладення підприємства з метою отримання, як правило, фіксованого доходу. Під терміном «ринкові цінні папери» мають на увазі цінні папери, емітентом яких не є дане підприємство. Найбільш поширеними короткостроковими фінансовими інвестиціями є: державні та муніципальні боргові зобов’язання, які випускаються на строк до одного ро ку, акцептовані банком векселі, депозитні сертифікати, ф’ючерсні, форвардні та опціонні контракти.
Довгострокові інвестиції включають: інвестиції в цінні папери, які поділяються на інструменти власності та боргові зобов’язання інших компаній; інвестиції в матеріальні необоротні активи, які не використовуються у виробничій діяльності, а призначені для перепродажу; інвестиції в до чірні компанії, філіали, спільні підприємства, якщо дані про їх звітність не входять до консолідованої звітності; інвестиції, спрямовані в спеціальні фонди, наприклад, грошові кошти законсервовані для майбутнього цільового використання з метою погашення облігацій, купівлі пакету акцій тощо. На відміну від ринкових цінних паперів, довгострокові інвестиції купуються на строк більш е одного року, не обов’язково мають високу ліквідність і слугують цілям реалізації довгострокових програм підприємства відповідно до його інвестиційної стратегії.
Таким чином, фінансові інвестиції здійснюються підприємством з метою досягнення таких цілей:
• збереження та приросту капіталу;
• підтримки ліквідності та дохідності вкладень;
• диверсифікації активів;
• доступу через придбання цінних паперів до дефіцитної продукції та послуг, майнових та немайнових прав;
• розширення сфери впливу і перерозподілу власності, створення холдингових структур;
• спекулятивної гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів;
• реалізації виробничих цілей (вивчення ринку, страхування, регулювання готівкової маси тощо);
• отримання податкових пільг тощо.
Політика управління фінансовими інвестиціями є частиною загальної інвестиційної політики підприємства і включає планування, аналіз і регулювання структури портфеля, діяльність щодо його формування і підтримки з метою досягнення певних цілей при збереженні необхідного рівня дохідності та мінімізації витрат, пов’язаних з ним.
Портфель фінансових інвестицій підприємства — це цілеспрямовано сформована сукупність фінансових інструментів, призначених для здійснення інвестування відповідно до розробленої стратегії.
Формуючи портфель фінансових інвестицій, важливо визначити тактику і цілі діяльності підприємства на фінансовому ринку. Так, за стратегією діяльності інвестори поділяються на стратегічних і портфельних, за тактикою — на ризикових, помірко ваних і консервативних.
Політика управління фінансовими інвестиціями підприємства здійснюється за етапами, окресленими далі.
1.Аналіз стану та оцінювання результатів фінансових інвестицій у попередньому періоді, який включає кілька етапів:
• виявлення загального обсягу, темпів зміни та питомої ваги фінансових інвестицій у загальному обсязі інвестицій підприємства;
• вивчення складу фінансових інструментів та їх питомої ваги в загальному обсязі фінансових інвестицій;
• оцінювання рівня дохідності (ефективності) в розрізі окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій у цілому;
• оцінювання рівня ризику окремих фінансових інструментів і портфеля в цілому;
• оцінювання ліквідності окремих фінансових інструментів і портфеля в цілому та порівняння з відповідними показниками дохідності на зазначених об’єктах.
2.Визначення можливих обсягів фінансового інвестування в поточному і прогнозному періодах з урахуванням очікуваного обсягу тимчасово вільних грошових коштів.
Планування вільних грошових коштів ґрунтується на аналізі грошових потоків підприємства в короткостроковому та довгостроково му періодах. Обсяг довгострокового інвестування визначається в процесі вирішення завдань ефективного використання інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, створення страхових та інших цільових фондів підприємства. Обсяг короткострокового фінансового інвестування визначається шляхом розв’язання завдань ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів, який утворюється в результа ті нерівномірного додатнього і від’ємного грошових потоків.
3. Вибір інвестиційної стратегії та типу портфеля фінансових інвестицій ґрунтується на системі довгострокових пріоритетів інвестиційної діяльності та послідовності їх досягнення, зокрема:
збільшення обсягів фінансових інвестицій, диверсифікація бази одержаного прибутку, зміна структури інвестиційного портфеля, мінімізація інвестиційних ризиків, підвищення рівня прибутковості інвестицій тощо.
Розроблення інвестиційної стратегії діяльності підприємства на фінансовому ринку також передбачає наявність якісних сценаріїв реалізації поставлених цілей, конкретизацію інвестиційних цілей за періодами їх досягнення, узгодження окремих цілей і напрямків між собою та із зовнішні м середовищем.
З урахуванням сформованих цілей здійснюється вибір типу портфеля фінансових інвестицій. Портфель, що формується, переважно має поліцільовий характер, тобто є комбінованим, це вимагає визначення пріоритетів окремих ознак типізації портфеля (формування інвестиційного доходу, рівня допустимого ризику, ліквідності тощо).
4.Вибір форм фінансових інвестицій та оцінка інвестиційної привабливості окремих фінансових інструментів, у свою чергу, складається з таких ета пів:
• визначення форми фінансових інвестицій, які може здійснювати підприємством відповідно до стратегічних завдань розвитку операційної діяльності, приросту капіталу та захисту тимчасово вільних коштів від інфляційного впливу;
• оцінювання якості фінансових інструментів, передусім рівня їх дохідності, ризику та взаємної коваріації;
• визначення поточної вартості фінансових інвестицій з урахуванням інструментів фундаментального та технічного аналізу.
5. Обґрунтування та оптимізація складу портфеля шляхом оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів. Результатом цього етапу є формування ефективного портфеля, який забезпечує найвищу віддачу для очікуваного рівня ризику або найменший рівень ризику для заданого рівня інвестиційного доходу.
6.Оцінка еф ективності портфеля фінансових інвестицій за основними параметрами та визначення відповідності стартового портфеля їх базовим (заданим) значенням. Інвестиційний портфель, який повністю відповідає цілям його формування як за типом, так і за складом активів, являє собою «збалансований стартовий інвестиційний портфель».
7.Оперативне управління реструктуризацією портфеля фінансових інвес тицій, за якого здійснюється обґрунтування і реалізація управлінських рішень, що забезпечують підтримку цільової інвестиційної спрямованості сформованого портфеля шляхом ротації окремих його інструментів.
Поточне коригування сформованого інвестиційного портфеля може бути викликано зміною цілей інвестора та обсягу інвестиційних ресурсів, значними коливаннями кон’юнктури інвестиційного ринку, зміною ставки відсотка, ринковою пропозицією нових фінансових інструментів тощо.
Процес оперативного управління портфелем фінансових інвестицій на підприємстві також має свій порядок:
7.1.Організація послідовного моніторингу умов економічного розвитку країни та кон’юнкту ри інвестиційного ринку за окремими його сегментами. Основна увага при цьому має приділятися дослідженню окремих чинників, що впливають на інвестиційні якості фінансових інструментів, основними з яких є інструменти власності та боргові фінансові активи.
Чинниками, що негативно впливають на дохідність пайових фінансових інструментів, є: зниження розміру сп лачуваних дивідендів, зниження темпів приросту вартості чистих активів емітента, кон’юнктурний спад у галузі, де емітент здійснює свою діяльність, суттєве завищення ринкової вартості цінних паперів над ціною придбання, загальний спад кон’юнктури фондового ринку, зростання ставок оподаткування інвестиційного доходу за інструментами власності тощо.
Основними чинниками, що негативно впливають на рівень дохідності борго вих фінансових інструментів, є: підвищення середнього рівня позичкового відсотка на фінансовому ринку, підвищення темпів інфляції порівняно з попереднім періодом, зниження кредитного рейтингу (рівня платоспроможності) емітента фінансових інструментів, не передбачене зменшення обсягу викупного фонду емітента, підвищення ставок оподаткування інвестиційного доходу за борговими фінансовими і нструментами тощо.
7.2.Оперативне оцінювання рівня дохідності, ризику та ліквідності сформованого портфеля фінансових інвестицій. Динамічний аналіз дає змогу виявити тенденції рівня дохідності, ризику й ліквідності портфеля в цілому та їх відповідність ринковим співвідношенням «дохідність — ризик» і «дохідність — ліквідність». Результатами такого оцінювання є прийняття управлінських рішень про напрями р еструктуризації портфеля фінансових інвестицій.
7.3.Вибір принципових підходів до оперативної реструктуризації інвестиційного портфеля підприємства, основними з яких є пасивний та активний.
Пасивний підхід до управління портфелем ґрунтується на чіткому відображенні тенденцій кон’юнктури ринку цінних паперів
як за загальним обсягом (на основі ринкових індексів), так і відносно цінних паперів, що перебувають в обігу на ринку. Основна увага приділяється реструктуризації портфеля за видами цінних паперів та високому рівню диверсифікації з метою зменшення ризику. Пасивний підхід притаманний консервативним інвесторам.
Активний підхід засновується на принципі «випередження ринку», його реалізаці я полягає в тому, що реструктуризація портфеля ґрунтується на прогнозах розрахунку ринкової кон’юнктури. До складу портфеля включаються цінні папери, курсова вартість яких нині (або у перспективі) значно відхиляється від середньоринкових цін. Як правило, цей підхід використовується агресивними, схильними до ризику інвесторами.
7.4.Реструктуризація інвестиційного портфеля ґрунтується на встановленні постійно го (фіксованого) або змінного (гнучкого) співвідношення спекулятивної та консервативної складових портфеля фінансових інвестицій.
У разі фіксованого співвідношення спекулятивної і консервативної складових портфеля реструктуризація завжди спрямовується на забезпечення первісних цільових параметрів його формування. Залежно від типу портфеля інвестор визначає постійне співвідношення між спекулятивною та консервативною частками відповідних видів фінансових інструментів. Це співвід ношення може змінюватися тільки в межах встановленого ліміту. Дана реструктуризація зображує ідеологію пасивного підходу до управління портфелем фінансових інвестицій.
У разі гнучкого співвідношення спекулятивної та консервативної складових портфеля інвестор постійно змінює склад видів цінних паперів відповідно до прогнозної динаміки їх ринкової вартості. Якщо прогнозується сприятлива дина міка ринкової вартості фінансових інструментів, то питома вага спекулятивної складової збільшується за умови відповідного зменшення питомої ваги консервативної частки, і навпаки.
7.5.Визначення часу здійснення угод із реструктуризації портфеля фінансових інвестицій, тобто моменту продажу та купівлі фінансових інструментів за правилом: «купуй дешевше, продавай дорожче». Реалізація цього правила на пра ктиці пов’язана з прогнозуванням короткострокових кон’юнктурних циклів і визначенням точки перелому кон’юнктурної тенденції.
7.6.Обґрунтування альтернативних наказів брокеру щодо здійснення угод. В оперативному управлінні важливим є мінімізація поточних витрат на брокерське обслуговування обраних угод («трансакційні витрати»). Залежно від виду наказів, які надають
ся брокеру, залежить строк і обсяг поточних витрат на укладання угод купівлі-продажу, що суттєво впливає на ефективність оперативного управління портфелем фінансових інвестицій.
Особливістю управління оборотним капіталом підприємства є визначення суми розміщення коштів у ліквідні (ринкові) цінні папери з метою підвищення ефективності використання грошових активів.
У цьому аспекті доцільно зга дати мотиви володіння грошовими коштами за концепцією Джона Кейнса: трансакційний, обачності та спекулятивний.
Трансакційний мотив пов’язаний з виконанням зобов’язань, які виникають у процесі комерційної діяльності стосовно закупівлі, заробітної плати, податків, дивідендів тощо.
Спекулятивний мотив пов’язаний з ефективним використанням швидкоплинних можливостей, наприклад у разі різкого падіння ці н на сировину.
Мотив обачності є свого роду «подушкою безпеки» на випадок непередбачених потреб у грошових коштах. Досконалий прогноз вхідних і вихідних грошових потоків підприємства зменшує залишок грошових коштів на рахунках підприємства, які необхідно мати для потреб обачності.
За допомогою грошових коштів та ліквідних цінних па перів строком до трьох місяців підприємство в основному задовольняє мотив обачності та трансакційний мотив, тоді як спекулятивний мотив володіння грошовими коштами в управлінні оборотними активами розкривається через строкові депозити та поточні фінансові інвестиції.
У більшості випадків підприємство намагається тримати на рахунку планову суму грошових коштів для забезпечення своїх платіжних зобов’язань і/або банкі вських умов щодо залишків.
Грошові кошти, які не використовуються для вказаних цілей, як правило, розміщуються в ліквідні (ринкові) цінні папери. Таким чином, використання підприємством ліквідних цінних паперів як активів практично заміщує грошові потоки. Через це в бухгалтерському обліку ліквідні цінні папери (і строкові депозити), строк погашення яких с тановить не більше трьох місяців, обліковуються як «еквіваленти грошових коштів». Інші ліквідні цінні папери, зі строком погашення менше одного року, класифікуються як «поточні фінансові інвестиції».
Портфель ліквідних (ринкових) фінансових інвестицій підприємства умовно можна поділити на три, не обов’язково однакові, частини (рис. 10.3.) [12].
R F C
Мотиви (потреби) компанії
Основні критерії відбору
Фінансові інструменти грошового ринку
Враховуються всі критерії відбору, проте надається перевага фінансовим інструментам залежно від потреб компанії
Рис. 10.3. Формування портфеля ринкових цінних паперів підприємства
Одна частина, як правило, включає ліквідні цінні папери, які відіграють роль резерву поповнення розрахункового рахунку підприємства, — це сегмент готових грошових коштів (ready cash segment) — R, який практично може забезпечувати мотив обачності.
Крім того, що ліквідні цінні папери купуються для забезпечення деяких непередбачених потреб у грошових коштах, їх також можна використовувати для покриття «регу льованих», тобто відомих, витрат. Наприклад підприємству заздалегідь можуть бути відомі і підконтрольні суми квартальних платежів з податків, позик та дивідендів. Поступово нагромаджуючи грошові кошти, підприємство може передбачити ці виплати. Дану нагромаджену суму доцільно тимчасово інвестувати у ліквідні цінні папери або на строковий депозитний рахунок. Це сегмент регульованих грошових кош тів (controllable cash segment) — C, який може забезпечити трансакійний мотив.
Розміщення коштів у ринкові цінні папери, які не забезпечують нагальні потреби, фактично передбачають розміщення вільних грошових коштів з метою приросту капіталу, являють собою сегмент вільних грошових коштів (free cash segment) — F та забезпечують спекулятивний мотив.
У процесі управління портфелем ці нних паперів підприємства, як правило, здійснюють операції з інструментами грошового ринку (money market instruments). Ці інструменти переважно пред
ставлені короткостроковими, високонадійними державними та корпоративними борговими зобов’язаннями. Крім того, державними цінними паперами, які випущені на строк більше року, проте поточний строк погашення за якими становить менше року.
У закордонній практиці поширенішими фінансовими інструмента нні папе ри сто цінних паперів підприємства — рег цін ми, які може використовувати підприємство як високоліквідні інвестиції, вирізняють: короткострокові державні та муніципальні облігації, казначейські векселі, депозитні сертифікати, комерційні та корпоративні векселі, привілейовані акції грошового ринку, угоди про зворотню купівлю (угоди РЕПО).
Рішення інвестувати грошові кошти в ринкові ці сується не тільки обсягу інвестицій, а й типу цінних паперів, в які розміщуються кошти. Розподіл портфеля ринкових цінних паперів підприємства на три сегменти умо жливлює оцінювання прогнозних схем грошових потоків компанії та рівня їх імовірності. Для цінних паперів, за допомогою яких формується сегмент готових грошей компанії, головне — безпека і можливість їх оперативної конверсії в грошову форму. Цим цілям найкраще відповідають казначейські векселі, короткострокові, високоліквідні угоди про зворотну купівлю та деякі високоліквідні короткострокові муніципа льні облігації.
У другому сегменті портфеля ульованих грошових коштів (С) — знаходяться цінні папери, які не обов’язково відповідають суворим вимогам щодо негайної ліквідності. Цей сегмент портфеля може бути сформованим за рахунок муніципальних цінних паперів, депозитних сертифікатів, комерційних векселів, угод про зворотну купівлю (РЕПО), банківських акцептів, пр ивілейованих акцій грошового ринку тощо.
Сегмент вільних грошових коштів портфеля (F) формується з них паперів, дата конверсії в грошові кошти яких заздалегідь не відома, проте при цьому немає і нагальної потреби в їх терміновій конверсії. Вибираючи цінні папери до цього сегмента портфеля, менеджер звичайно акцентує увагу на їх дохідність.
Таким чи ном підприємство стикається з компромісом між ризиком і дохідністю. Чим більше портфель короткострокових цінних паперів, тим більші можливості щодо спеціалізації та економії на зростанні масштабів операцій в роботі з ним. Враховуючі операційні витрати та значний розмір мінімальної суми грошових коштів, необхідних для купівлі певних високодохідних ринкових цінних папе рів, дуже часто невеликі компанії не розглядають питання про володіння портфелем короткострокових ринкових цінних паперів і спрямовують кошти в цінні папери інститутів спі
льного інвестування. Узагальнений підхід до формування портфеля ринкових цінних паперів підприємства зображено на рис.10.3.
Оборотні кошти підприємства і політика з управління цими акт ійних, альтернативни ива ми важливі передусім з позиції забезпечення безперервності та ефективності поточної діяльності підприємства. Одним із завдань фінансового менеджменту є визначення оптимального залишку грошових коштів. У цьому аспекті необхідно о цінити: загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів; яку їх частину необхідно тримати на розрахунковому рахунку, а яку у вигляді високоліквідних цінних паперів; коли та в яких обсягах здійснювати взаємну трансакцію грошових коштів і поточних фінансових активів. Фактично менеджер повинен звести до мінімуму витрати від володіння надлишковими гр ошовими коштами (витрати невикористаних можливостей) та трансакційними витратами від купівлі (продажу) цінних паперів.
На рис. 10.4 показано взаємозв’язок трансакц х та сукупних витрат. Якщо підприємство намагається тримати незначну кількість грошових коштів, воно буде частіше стикатися з браком готівки, і відповідно буде вимушене продавати ліквідні цінні папери. Таким чином, о пераційні витрати (трансакційні) будуть вищими, коли розмір сальдо грошових коштів менше.
Ви т р а тиві дт р им аннягот і в к и
Рис. 10.4. Витрати від збереження грошових коштів
У той же час, витрати невикористаних можливостей (альтернативні витрати) за незначної кількості грошових коштів будуть також невеликі. Ці витрати збільшуються у разі зростання готівкових коштів, оскільки підприємство втрачає відсотки, які могло отримати у разі ефективного розміщення коштів у ринкові фінансові інструменти. В точці С * (рис. 10.4) показано мінімальні сукупні витрати, які складаються з суми рівних витрат невикористаних можливостей та операційних витрат. Це планове сальдо грошових коштів, і саме цього значення прагне досягти підприємство.
Модель Баумоля (Baumol–Allais–Tobin) є класичним засобом аналізу проблем управління оборотними активами і зокрема оптимізації касових залишків. Дана модель передбачає такі припущення що до руху грошових коштів: 1) кошти використовуються з постійною швидкістю; 2) кошти надходять періодично і тільки від продажу цінних паперів.
Для визначення оптимального балансу готівки використовують такі змінні величини:
С — сума готівки, отримана від продажу ліквідних цінних паперів (або за рахунок позички);
С/2 — середній баланс готівки;
С * — оптимальна сума готівки, що може бути отримана від продажу ліквідних цінних паперів (або за рахунок позички); F — фіксовані витрати від продажу цінних паперів (або отримання позички); T — загальна сума чистої нової готівки, необхідної для проведення операцій протягом поточного планового періоду (як правило, року); R — витрати невикористаних можливостей від три мання грошових коштів, які дорівнюють дохідності високоліквідних цінних паперів.
Наприклад, компанія «А» починає нульовий тиждень з сальдо грошових коштів С = 480000 грн, кожен тиждень відплив грошових коштів перевищує надходження на 240000 грн. У результаті в кінці другого тижня сальдо грошових коштів дорівнюватиме нулю. Середнє грошове сальдо за двохтижневий період ста новило (480000 + 0)/2 = 240000 грн. У кінці другого тижня компанія поповнить запас грошових коштів до первісного розміру за рахунок продажу ліквідних цінних паперів. Таким чином, динаміка залишку грошових коштів на розрахунковому рахунку має вигляд графіка «зуб пили» (рис. 10.5.).
У цій моделі відплив грошових коштів є постійною і чітко визначе ною величиною. Якщо б сальдо грошових коштів було
встановлено вище, наприклад 720000 грн, грошових коштів вистачило б на три тижні, проте середнє сальдо компанії збільшилось би до 360000 грн, а в разі, якщо сальдо становитиме 240000 грн, грошові кошти закінчаться в кінці першого тижня, і компанія буде змушена частіше поповнювати оборотні кошти, проте середнє сальдо зменшиться до 120000 грн. Оскільки трансакційні витра ти є неминучими, коли кошти поповнюються, підвищення початкового сальдо зменшує операційні витрати, проте підвищуються витрати невикористаних можливостей.
Рис. 10.5. Графік змін залишку коштів на розрахунковому рахунку
Для визначення витрат невикористаних можливостей від тримання грошових коштів для компанії необхідно спрогнозувати дохідність короткострокових ліквідних фінансових інструментів, наприклад, дана величина становитиме 11%. Відповідно витрати для компанії, яка в середньому має С/2 готівки, становитимуть:
У даному прикладі витрати невикористаних можливостей становлять 26400 грн (240000 ? 0,11), це те, від чого відмовляється компанія заради відповідної стратегії.
Для визначення операційних витрат необхідно знати, скільки разів протягом року компанія реалізовуватиме цінні папери.
Перш за все, загальна кількість грошових коштів за рік складати
ме Т = 240000 ? 52 тижні = 12480000 грн. ме Т = 240000 ? 52 тижні = 12480000 грн.
Початкове сальдо становить С = 480000 грн, компанія продаватиме цінні папери 26 раз протягом року (Т/С =
12480000/480000 = 26). Витрати на проведення операції, визначені в розмірі F, тобто операційні витрати, становитимуть: 26 ? F.
Сукупні операційні (трансакційні) витрати становитимуть: ватиме цінні папери 26 раз протягом року (Т/С =
12480000/480000 = 26). Витрати на проведення операції, визначені в розмірі F, тобто операційні витрати, становитимуть: 26 ? F.
Сукупні операційні (трансакційні) витрати становитимуть:
12480000/480000 = 26). Витрати на проведення операції, визначені в розмірі F, тобто операційні витрати, становитимуть: 26 ? F.
Сукупні операційні (трансакційні) витрати становитимуть: Початкове сальдо становить С = 480000 грн, компанія продаватиме цінні папери 26 раз протягом року (Т/С =
12480000/480000 = 26). Витрати на проведення операції, визначені в розмірі F, тобто операційні витрати, становитимуть: 26 ? F.
Сукупні операційні (трансакційні) витрати становитимуть: .операційпроведеннявідВитратиF
С
Т ?= (10.2) .операційпроведеннявідВитратиF
С
Т ?= (10.2)
Якщо в даному прикладі витрати від продажів цінних паперів становитимуть 200 грн, тоді сукупні операційні витрати дорівнюватимуть 5200 грн (26 ? 200 грн).
Загальні витрати від збереження грошових коштів становлять:
.
2 операційпроведеннявідВитрати F C T R
С ?+?=+ (10.3) йможливостеанихневикористВитрати += (10.3) витратиЗагальні =
У прикладі загальні витрати становлять 26400 + 5200 = 31600 грн.
Розглянувши рис. 10.4, можна зробити висновок, що оптимальне значення грошового сальдо знаходиться на перетині двох ліній
— витрати невикористаних можливостей та оперативні витрати. Відповідно в точці С * має місце таке рівняння :
Витрати невикористаних можливостей = Витрати від проведення операцій;
Витрати невикористаних можливостей = Витрати від проведення операцій; () () ;
2
22
2 *
2 * * * R FT CFTR C F C T R C?? =??=???=? (10.4) .
2 операційпроведеннявідВитрати йможливостеанихневикористВитрати витратиЗагальні F C T R
С ?+?=+ += = (10.3)
У прикладі загальні витрати становлять 26400 + 5200 = 31600 грн.
Розглянувши рис. 10.4, можна зробити висновок, що оптимальне значення грошового сальдо знаходиться на перетині двох ліній
— витрати невикористаних можливостей та оперативні витрати. Відповідно в точці С * має місце таке рівняння :
Витрати невикористаних можливостей = Витрати від проведення операцій; () () ;
2
22
2 *
2 * * * R FT CFTR C F C T R C?? =??=???=? (10.4) .
2 * R FT
С ?? = (10.5) .
2 * R FT
С ?? = (10.5)
Для компанії «А» оптимальне сальдо грошових кошів становить:
1
З позиції теорії інвестування грошові кошти є одним із часних випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності. Відповідно модель, визначена рівнянням 10.5, також застосовується для оптимізації обсягу замовлень і має назву Economic Order Quantity (EOQ).
Загальні витрати будуть мінімальними при 213030 грн сальдо грошових коштів і зростатимуть у разі зміни в будь-якому напрямку.
Модель Баумоля є однією з найбільш простих у визначенні оптимального обсягу грошових коштів, проте її головним недоліком є припущення про постійні та фіксовані витрати грошових коштів.
Модель Міллера
—Орра розроблена М. Мі ллером та Д. Орром у 1966 р. Вона дає можливість компанії управляти грошовими запасами в умовах, коли не можливо чітко спрогнозувати щоденний залишок та надходження грошових коштів. Міллер та Орр використовували для побудови моделі процес Бернулі — стохастичний процес, за якого надходження та витрати коштів час від часу є незалежними та випадко вими.
Графік, який ілюструє модель Міллера
—Орра, (рис. 10.6) показує, що доки величина касових залишків не виходить за встановлені межі Н та L, їх рух залишається довільним. Проте, коли в точці Х величина досягає максимально припустимого рівня, компанія починає купувати високоліквідні цінні папери в такому обсязі, що вел ичина грошових коштів знижується до рівня повернення, звідки знову починає рухатися довільно. В точці Y запас готівки досягає мінімального рівня, в цей момент компанія продає цінні папери, щоб відновити величину грошових коштів до рівня повернення.
Рис. 10.6. Модель Міллера
—Орра
Відповідно до логіки моделі, чим вище щоденна зміна руху грошових коштів та/або чим вище величина постійних трансакційних витрат на купівлю та продаж цінних паперів, тим ширше повинен бути діапазон H — L. І навпаки, чим вище розмір витрат невикористаних можливостей за наявних грошових коштів, тим вужче повинен бути діапазон. Для мініміза ції сукупних витрат за операціями з грошовими коштами пропонуються такі рівняння:
3
3 S ?=; (10.6) L C+ = * ; (10.7) LCLSH???=+=23 * ; (10.8)
-de-s-interval-mizh-verhnou-(n).jpg)
4 * LC ACB ?? =, (10.9) де S — інтервал між верхньою (Н) та нижньою (L) межею запасу готівки; С * — точка повернення; F — трансакційні (операційні) витрати за операціями з цінними паперами; R — витрати невикористаних можливостей від тримання грошових коштів (дохідність ліквідних цінних паперів) за один день; ?
3
2 — дисперсія одноденного чистого грошового потоку; АСВ — середній рівень касових залишків.
Наприклад, за допомогою моделі Міллера
—Орра необхідно визначити політику управління грошовими коштами компанії, врахувавши такі дані:
• мінімальний залишок грошових коштів компанії визначено в розмірі 50000 грн;
• витрати на конверсію цінних паперів (трансакційні витрати)
— 100 грн;
• відсоткова ставка (дохідність за цінними паперами грошового ринку) — 14% річних;
• середньоквадратичне відхилення щоденних чистих грошових потоків визначено в розмірі 1500 грн.
Розрахуємо відсоткову ставку за один день: () %.0,0359або,000359,0114,01 =?+=R
На основі наведених даних визначаємо інтервал між верхньою і нижньою межею, використовуючи формулу (10.6): .грн87,23324
3
3 = ?=S
Розраховуємо верхню межу грошових коштів та рівень повернення, використовуючи формули (10.7), (10.8): ;грн87,733245000087,23324=+=H грн.95,5777450000
87,23324 * =+=C
3
Середній касовий залишок визначимо за формулою (10.9): .грн61,60366
5000095,577744 = ?? =ACB
3
Виходячи з проведених розрахунків, можна так сформувати політику управління грошовими коштами даної компанії: якщо касовий залишок збільшується до 73324,87 грн, то необхідно інвестувати 73324,87 – 57774,95 = 15549,9 грн у високоліквідні цінні папери; якщо запас готівки знижується до 50000 грн, необхідно продати цінних паперів на 57774,95 – 50000 = 7774,95 грн.
Дві розглянуті моделі розрізняються за складністю, проте мають схожий зміст. В обох випа дках, якщо всі інші показники рівні, спостерігається така закономірність: чим вище відсоткова ставка за цінними паперами грошового ринку, тим нижче планове сальдо грошових коштів; чим більше трансакційні витрати, тим вище планове сальдо. В той же час модель Міллера
—Орра вводить ефект невизначеності, який виражається відхиленням чистих гр ошових потоків. Відповідно дана модель показує, що чим вища невизначеність (? 2 ), тим більша різниця між плановим сальдо і мінімальним сальдо і тим вищі верхня межа та середнє грошове сальдо.
Цінність моделі Міллера
—Орра полягає в тому, що вона поглиблює інтуїтивне розуміння природи оптимальної величини касових залишків, проте вона не може слугувати методом безальтернативного формування політики управління оборотним капіталом підпр иємства.
