Організаційна структура МВФ має такий вигляд:
Рис. 5.2. Організаційна структура МВФ
Вищим директивним органом МВФ є Рада керуючих, яка складається з одного керуючого та його заступників від кожної країни-члена МВФ. Засідання Ради керуючих проводиться один раз на рік. Керуючим у МВФ від України є Голова Національного банку України, заступником Керуючого в МВФ від України — Міністр фінансів України.
Повноваження Ради керуючих:
• прийняття нових членів та визначення умов їх прийняття;
• призупинення членства країн-членів МВФ;
• здійснення перегляду розміру квот;
• розподілення чистого прибутку Фонду;
• визначення винагород директорів та їхніх заступників, заробітної плати Директора-розпорядника;
• прийняття відповідних інструкцій;
• створення відповідних комітетів;
• внесення змін до Статей Угоди МВФ;
• проведення засідань.
Голоси в Раді керуючих МВФ розподілено залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни-члена.
Керівним і постійними органом МВФ є Виконавча рада, яка складається з виконавчих директорів. Головою Виконавчої ради є Директор-розпорядник, що може брати участь у засіданнях Ради керуючих.
Виконавча рада займається широким колом політичних і адміністративних питань: здійснює нагляд за політикою країн-
Повноваження Виконавчої ради:
• ведення справ МВФ відповідно до повноважень, наданих Радою керуючих;
• розгляд пропозицій щодо змін до Статей угоди;
• видача інструкцій, необхідних для забезпечення діяльності Фонду;
• проведення засідань.
Виконавча рада призначає Директора-розпорядника. Під керівництвом Виконавчої ради Директор-розпорядник готує порядок денний кожного засідання Ради керуючих та забезпечує відправлення такого порядку денного кожній країні-члену МВФ.
Директор-розпорядник очолює робочий штат співробітників МВФ, несе відповідальність за організацію щоденної роботи, призначення та звільнення співробітників МВФ.
До повноважень Директора-розпорядника належить підготовка річного адміністративного бюджету, який виноситься на затвердження Виконавчої ради. Бюджет, затверджений Виконавчою радою, включається до річного звіту, який виноситься на розгляд Раді керуючих.
Міжнародний валютно-фінансовий комітет МВФ займається загальним оглядом світового процесу розвитку, вносить пропозиції за всіма аспектами широкого кола питань, зокрема тих, що стосуються надання допомоги країнам, які розвиваються.
Міжнародний валютно-фінансовий комітет підпорядковується безпосередньо Раді керуючих МВФ та консультує її з питань розвитку світової економіки.
Допоміжними органами МВФ є Тимчасовий комітет (складається з 24 членів), Комітет із розвитку, Фонд системної трансформації, Фонд компенсаційного фінансування, Фонд структурної адаптації. У рамках МВФ функціонує Інститут, який організовує курси й семінари з підвищення кваліфікації державних службовців із країн-членів МВФ.
МВФ не має філій та дочірніх установ і є відносно невеликою організацією. Більшість його співробітників працюють у штабквартирі у Вашингтоні, хоча три невеликі офіси розташовано в Парижі, Женеві та Нью-Йорку при ООН.
Членство в МВФ відкрите для будь-якої країни, що здатна й готова виконати пов’язані з ним зобов’язання. Незаперечною умовою для кожної країни, яка вступила до МВФ, є повна від-
членів щодо обмінного курсу та валютного режиму; вирішує питання щодо надання фінансової допомоги Міжнародним валютним фондом країнам-членам тощо.
Для кожної країни-члена МВФ визначено квоту, виражену у спеціальних правах запозичення (СПЗ), яка розраховується виходячи з економічного впливу країни на розвиток світової економіки та була створена для відображення відношення розмірів економіки країн-членів МВФ. Квота є базовим елементом у взаємовідносинах фінансового й організаційного характеру країн-членів і Фондом та відображає ступінь участі країничлена МВФ у прийнятті рішень. Вона визначає кількість голосів, що є у країни-члена МВФ, і дорівнює 250 «базисним» голосам, які надаються кожній країні, котра бере участь у Фонді, плюс 1 голос на кожні 100 тис. СПЗ. До 1978 року до 25 % квот сплачувалися золотом, нині резервними активами (СПЗ і конвертованими валютами, які визначаються МВФ із відома країнемітентів цих валют); 75 % суми підписки — національною валютою. Перегляд квот проводиться не рідше ніж один раз на п’ять років. балансу, масштаби її зовнішньоторговельних операцій, офіційні золотовалютні резерви, мінливість величини поточних зовнішніх надходжень. Тому квоти розподіляються нерівномірно.
Квота члена визначає його максимальне фінансове зобов’язання в МВФ, його право голосу в організації та надає доступ фінансування з боку МВФ. Під час визначення квоти враховуються кілька економічних факторів (показників), у тому числі ВВП, обсяг операцій за поточними статтями платіжного
Спочатку квоти країн-членів МВФ визначалися згідно з Бреттон-Вудською формулою обчислення квот, яка була застосована в 1944 році та складалася з п’яти основних змінних показників: національний дохід, офіційні резерви, імпорт, змінність експорту та співвідношення експорту й національного доходу. Багатоформульний підхід було запроваджено на початку 1960-х років, коли Бреттон-Вудська формула була доповнена чотирма іншими формулами, які містили ті самі основні змінні показники, але з більшим акцентом на зовнішню торгівлю та зовнішні змінні показники. Узяті разом, вони використовувалися як помічники у визначенні початкових квот нових членів і збільшенні квот старих учасників.
критість економіки, відсутність будь-яких таємниць від інших країн щодо валютно-фінансового становища, розмірів та динаміки зростання валового національного продукту й національного доходу, запасів валютного металу та іноземної конвертованої валюти, зовнішньоекономічної діяльності тощо. Станом на 01.01.2012 членами МВФ є 187 країн світу.
Для кожної з чотирьох не Бреттон-Вудських формул для обрахування квоти необхідно врахувати фактор коригування показників, тому сума обрахунків для країн-членів дорівнює сумі за Бреттон-Вудською формулою.
Формули обчислення квоти було востаннє змінено в контексті Восьмого перегляду квот у 1982—1983 роках, але їхню основну структуру збережено.
18 вересня 2006 року під час щорічних зборів МВФ та Світового банку в Сінгапурі Рада Керуючих прийняла рішення про розмір квот і кількість голосів у МВФ. Цим рішенням було проголошено, що реформування квот повинно відповідати таким позиціям:
• спеціальне підвищення розміру квот для найменш представлених країн (Китаю, Кореї, Мексики, Туреччини);
• затвердити до весняних зборів 2008 року нову формулу розрахунку квот, яка б надавала найпростіший та найпрозоріший метод розрахунку;
• провести другий раунд спеціального підвищення розміру квот, щоб привести квоти країн-членів у відповідність із новою формулою;
• після завершення цих реформ прийняти рішення, в якому наведено результати перегляду квот;
• внести зміни до статей угод Фонду щодо збільшення щонайменше вдвічі базових голосів, які дадуть можливість зберегти частку голосів країн із низьким рівнем доходів, як групи на рівні, що був до щорічних зборів у Сінгапурі;
• збільшення чисельності співробітників для виконавчої Ради, які будуть представниками великої кількості країн;
• розглянути необхідність внесення змін до статей угод щодо надання можливості виконавчим директорам призначати більше одного заступника.
Поточна система формул для обчислення розміру квоти є складною. Вона складається з п’яти формул, три з яких є нелінійними. У цих формулах для обчислення розміру квоти використовуються п’ять змінних показників: ВВП, резерви, поточні видатки й поточні доходи (які визначають відкритість економіки) та змінність поточних доходів. Основною причиною включення цих показників є відображення ними різних цілей квот. На даний момент квоти МВФ виконують три функції. По-перше, разом із базовими голосами визначають кількість акцій, які мають право голосу, країн-членів МВФ. По-друге, визначають розмір доступу до фінансів МВФ. По-третє, визначають розмір внесків до МВФ.
Першим кроком у визначенні, чи задовольняє формула обчислення квоти мету чесного відображення цілей Фонду, є виокремлення змінних показників, які повинні бути використані у формулі:
• валового внутрішнього продукту;
• відкритості економіки (важливий елемент для вимірювання як ролі країни у світовій економіці, так і потенційної вразливості);
• змінних показників;
• резервів.
Найпростіший тип формули для обчислення розміру квоти — лінійний, де найбільшу вагу має ВВП. Головною перевагою цієї формули є її прозорість, тобто досить чітко видно, як визначається квота країни. Лінійна формула є досить стримуючою в розподілі квот, оскільки вона має тенденцію надавати більшу вагу більшим країнам та меншу вагу меншим країнам. Точнішого розподілу можна досягнути за рахунок використання нелінійних компонентів у новій формулі.
