Ще до закінчення Другої світової війни Радянський Союз разом з іншими 44-ма учасниками Бреттон-Вудської валютнофінансової конференції Об’єднаних Націй у 1944 р. брав участь у розробленні угоди про заснування Міжнародного валютного фонду та МБРР. За результатами конференції СРСР підписав її заключний Акт, згідно з яким було створено Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Однак, на відміну від переважної більшості учасників конференції, Радянським Союзом не було ратифіковано Статті Угоди й не сплачено 20 % його підписного капіталу, які мали бути внесені впродовж 60 днів із початку функціонування Банку, а відповідно він не брав участі в роботі обох організацій.
Ставши членом Банку, Радянський Союз став би його третім найбільшим акціонером (після США та Великої Британії), з внеском 1,2 млрд дол. США (або 13 % загального початкового підписного капіталу Банку вартістю 10 млрд дол. США).
Упродовж наступних чотирьох десятиліть відбувалося зростання обсягу та сфери діяльності Банку, однак унаслідок відсутності Радянського Союзу він не став справді глобальною установою, як передбачалося його засновниками. Пізніше, на початку 90-х років, коли політичні та економічні зміни набули поширення в усіх 15 республіках СРСР, радянський уряд висловив свій інтерес щодо участі в міжнародній фінансовій системі та бажання стати членом МВФ та Світового банку.
15 липня 1991 року радянський президент Михайло Горбачов формально подав заяву на членство тоді ще цілого СРСР у МВФ, МБРР та інших організаціях (Міжнародній фінансовій корпорації (МФК), Міжнародній асоціації розвитку (МАР) та Багатосторонньому агентстві з гарантування інвестицій (БАГІ), що, як і МБРР, входили до групи Світового банку.
Лише під кінець існування СРСР його керівництво уклало зі Світовим банком Угоду про технічну співпрацю (Technical Cooperation Agreement), але так і не встигло забезпечити повноправне членство СРСР ні в МВФ, ані в МБРР.
У грудні 1991 року Радянський Союз припинив існування, а країни-спадкоємці подали окремі заяви на вступ у члени Банку. До червня 1993 р. всі 15 республік колишнього СРСР стали членами МВФ та Світового банку.
У грудні 1991 року Президент України Леонід Кравчук та Уряд України офіційно звернулися з проханням про надання
Таке підписання Статей угоди Міжнародного валютного фонду відбулося у Вашингтоні 3 вересня 1992 року. Україна стала членом МВФ. Це відкрило для неї також можливість стати членом МБРР.
3 вересня 1992 року, після підписання Статей угоди Міжнародного валютного фонду, Україна стала його 168-им членом.
На початковому етапі співпраці відносини України з Фондом включали консультації та технічну допомогу щодо створення власної грошово-кредитної системи (функції та структура Національного банку й інших фінансових установ, структура валютного ринку, введення власної валюти тощо). Активна співпраця з МВФ розпочалася в жовтні 1994 року з розроблення українським Урядом разом з експертами МВФ програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки.
За період співпраці з МВФ Україною отримано кредитів на загальну суму 9250,00 млн СПЗ (спеціальні права запозичень), що еквівалентно 14 015,2 млн дол. США (розрахунок за даними офіційного сайта від 01.02.2012) кредитних ресурсів за програми STF (Systemic Transformation Facility), Stand-by, EFF (Extended Fund Facility). Потреба в цих ресурсах була зумовлена девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу, які мали місце у другій половині 90-х років.
Значна частина цих коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів (у тому числі закупівель за імпортом для багатьох сфер діяльності, включаючи паливноенергетичний комплекс, сільське господарство та інше). Ще одним напрямом використання кредитів МВФ є формування валютних резервів. Формування цих резервів за допомогою МВФ дозволило Україні підтримувати стабільність національної валюти, успішно провести грошову реформу, ввести конвертованість гривні за поточними операціями. Крім того, збільшення валютних
членства в Міжнародному валютному фонді та Світовому банку. Рада керуючих МВФ задовольнила це прохання і 27 квітня 1992 року ухвалила відповідну резолюцію. Виконуючи необхідні формальності, в червні 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій», яким було надано повноваження «Прем’єр-міністру України або іншій уповноваженій ним особі щодо підписання оригіналів угод» зазначених організацій.
Починаючи з 1994 року Україна отримувала кредитні ресурси від МВФ за такими програмами:
• механізм фінансування системних перетворень (STF), або системна трансформаційна позика;
• кредити підтримки «стенд-бай» (SBA);
• механізм розширеного фінансування (EFF).
Передумовою отримання Україною кредитів від МВФ було досягнення Урядом держави у вересні 1994 р. домовленості з МФО про виконання зобов’язань на найближчу перспективу у сфері політики та економіки, що знайшло своє відображення в Меморандумі з питань економічної політики та стратегії.
Найважливішими завданнями Уряду, викладеними в Меморандумі, були:
• створення стимулів для розвитку експорту;
• лібералізація обмінного курсу, системи зовнішньої торгівлі та регулювання цін;
• обмеження втручання Уряду в економіку;
• зниження інфляції.
У співробітництві України з МВФ у межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.
Перший етап (1994—1995 роки)
У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF) на суму 498,7 млн СПЗ (763,1 млн дол. США) для підтримки платіжного балансу. Позику було надано за річною ставкою 5,75 % на термін 10 років із відстрочкою сплати основної суми боргу на 4,5 року. Через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.
Другий етап (1995
—1998 роки)
Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн СПЗ (1935 млн дол США) за трьома річними програмами «Стенд-бай» (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти та фінансування дефіциту платіжного балансу України.
Третій етап (1998
—2002 роки)
Упровадження Програми розширеного фінансування (EEF), яка передбачає надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд дол. США.
11 серпня 1998 року Уряд України та Національний банк України направили до МВФ спільний лист-звернення про надан-
резервів та їх високий рівень є підтвердженням стабільності фінансової системи країни та підвищує рівень довіри до неї.
У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму «Механізм розширеного фінансування» (EFF) для України загальним обсягом близько 2 млрд 600 млн дол. США.
За період дії програми «Механізм розширеного фінансування» державою було здійснено шість переглядів програми. Отримані кошти спрямовувалися на збільшення валютних резервів з метою підтримки платіжного балансу й досягнення стабілізації грошово-кредитної системи та створення умов економічного зростання країни. На той час зазначені кредити були вкрай потрібні Україні. У 1998 році на момент затвердження Програми сальдо торгового балансу України було негативним. Після фінансової кризи країна відчувала суттєву потребу в поповненні валютних резервів, які на кінець третього кварталу 1998 року становили 1 млрд дол. США (майже три тижні імпорту товарів та послуг), а на кінець року вони знизилися до 0,8 млрд дол. США. Тому отримання кредитів тривалістю 10 років із відстрочкою сплати основної суми боргу на п’ять років та невеликою процентною ставкою було вигідно для України.
Упровадження програми «Механізм розширеного фінансування» зробило можливим отримання фінансової допомоги інших міжнародних фінансових організацій, зокрема Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку.
У 1999 році Україна одержала чотири транші загальною сумою 466 млн СПЗ (637 млн дол. США). Останній з них — у вересні 1999 року.
У жовтні 1999 року МВФ призупинив надання фінансової підтримки в рамках EFF. Однією з причин, а можливо, приводом до цього стала низка обставин, головною з яких була заява щодо недостовірного інформування МВФ з боку Національного банку України про рівень чистих міжнародних резервів. Слід зазначити, що проблеми з достовірністю звітності були не єдиними, які заважали завершити черговий перегляд Програми й отримати кошти у 2000 році. Інші причини були пов’язані із затримкою виконання українською стороною заходів, передбачених програмою економічної політики Уряду України, неузгодженості в позиціях Уряду та міжнародних фінансових організацій з приводу ліквідації банку «Україна», окремих питань виконання програми приватизації та підвищення комунальних платежів для населення.
Завдяки здійсненим скоординованим крокам української сторони та проведеним інтенсивним переговорам із представниками
ня Україні позики в рамках Програми розширеного фінансування (EFF) загальним обсягом близько 2 млрд 600 млн дол. США.
Таким чином, за час дії Програми ЕFF Україна здійснила шість переглядів програми й отримала траншів на загальну суму близько 1192,9 млн СПЗ (1590,4 млн дол. США). Відсутність прогресу у виконанні українською стороною попередніх домовленостей унеможливила отримання останніх 727 млн СПЗ (для використання повного обсягу кредиту за Програмою ЕFF), використати які планувалося на поповнення валютних резервів Національного банку України.
Реалізація програми «Механізм розширеного фінансування» відкрила Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи на раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС (проект, який підтримується ЄБРР та донорською спільнотою).
Четвертий етап (2002—2005 роки)
Співпраця з Міжнародним валютним фондом та реалізація Україною програм із Міжнародним валютним фондом є одним із важливих чинників формування привабливого інвестиційного клімату країни, зростання довіри до макрофінансової стабільності економіки держави, підвищення її кредитного рейтингу на світових фінансових ринках, зменшення відсоткових ставок за кредитами.
Після завершення співробітництва з Міжнародним валютним фондом за Програмою EFF «Механізм розширеного кредитування» виникла необхідність у започаткуванні нових програм співпраці з МВФ на основі підходів, які передбачають поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансо-
Фонду в ході завершення четвертого перегляду програми вдалося досягти домовленостей про те, що серед основних заходів для завершення четвертого перегляду залишатимуться своєчасне прийняття Верховною Радою України бездефіцитного та реалістичного бюджету та модернізація банківської системи. Виконання цих заходів сприяло прийняттю 19 грудня 2000 року рішення Ради виконавчих директорів МВФ про відновлення повномасштабного співробітництва з Україною та надання чергового траншу в сумі 190 млн СПЗ (260 млн дол. США). Термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але Фонд так і не надав Україні залишкову суму кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми).
Серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з МВФ на безкредитній основі Кабінет Міністрів України обрав програму «попереджувальний стенд-бай» . Заходи програми спрямовані на подальше впровадження економічних реформ в Україні, фокусуватимуться на проведенні зваженої бюджетної політики, вдосконаленні податкового законодавства, фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформуванні житлово-комунального господарства, поліпшенні інвестиційного клімату, завершенні переговорів щодо вступу до СОТ.
Під час візиту до Києва в червні 2003 року Першої заступниці Директора-розпорядника Анни Крюгер було досягнуто принципової домовленості про започаткування нової програми «попереджувальний стенд-бай» між Україною та МВФ.
За результатами роботи місії в жовтні 2003 року було підтверджено дотримання Україною домовленостей стосовно принципових параметрів бюджету на 2004 рік. Водночас місією МВФ було відзначено невиконання Україною двох попередніх заходів: стосовно погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ (накопичення нової додаткової простроченої заборгованості) та скасування пільг із ПДВ.
З метою перевірки виконання попередніх заходів та узгодження кількісних показників програми у грудні 2003 року з візитом в Україні перебував Директор Європейського департаменту МВФ Майкл Депплер.
Ознакою довіри до трансформаційних перетворень в Україні, її здатності до економічної стабільності стало прийняття Радою Директорів МВФ позитивного рішення щодо започаткування для України 12-місячної програми «попереджувальний стенд-бай» на суму 411,6 млн СПЗ (близько 605 млн дол. США). Укладення угоди між Україною та МВФ строком на 12 місяців фактично давало можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у випадку погіршення ситуації з платіжним балансом або валютними резервами країни. За результатами переговорів з МВФ було дося
1
Угоду було укладено строком на 12 місяців, що фактично давало можливість отримати від МВФ зарезервований кредит у сумі, еквівалентній 411,6 млн СПЗ (близько 600 млн дол. США), або 30 % квоти України, у випадку погіршення ситуації з платіжним балансом або валютними резервами країни. Ураховуючи деякі ризики впровадження програми, в березні 2005 року програму було завершено.
вих, інвестиційних потоків і поглиблення координації у сфері валютної політики.
Заходи програми були спрямовані на подальше впровадження економічних реформ в Україні та фокусувалися на проведенні зваженої бюджетної політики, вдосконаленні податкового законодавства, фінансовому оздоровленні ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформуванні житловокомунального господарства, поліпшенні інвестиційного клімату, завершенні переговорів щодо вступу до СОТ.
Відновлення співробітництва з Міжнародним валютним фондом та започаткування програми «попереджувальний стенд-бай», яка забезпечувала необхідні передумови для продовження процесу структурних реформ та отримання позик інших міжнародних фінансових організацій, мало виняткове значення для збереження позитивних тенденцій розвитку економіки.
Упродовж дії програми існували деякі ризики її впровадження, зокрема ризики відходу від виваженої бюджетної політики минулих років, що створювало умови для збільшення консолідованого бюджетного дефіциту. Крім того, МВФ було відзначено невирішення питання стосовно погашення простроченої заборгованості з відшкодування ПДВ. З огляду на це на кінець 2004 року програма «попереджувальний стенд-бай» формально вважалася призупиненою, а 29 березня 2005 року — завершеною.
П’ятий етап (2005—2007 роки)
На даному етапі серед усіх форм подальшого співробітництва України з МВФ наша держава обрала співробітництво у сфері технічної допомоги. Цей підхід відповідає підходам, висловленим Президентом України: «В майбутнє — без боргів», які підтверджують необхідність поступового перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон’юнктури, з динамікою та напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків і поглиблення координації у сфері валютної політики.
Упродовж 2005 року Україну відвідували повномасштабні місії з метою надання технічної допомоги у сфері управління державним боргом і розвитку внутрішнього ринку цінних паперів, митного адміністрування та податкової політики. У 2006 році МВФ продовжував надання технічної допомоги. За результатами проведених консультацій із питань макроекономічної політики експерти МВФ відзначили стабільність економічної ситуації в Україні. Експерти місії підтримали наміри Уряду щодо нарощу-
гнуто порозуміння у вирішенні ключових питань програми та визначено напрями економічної політики на 2004 рік.
Фахівцями Міжнародного валютного фонду підтримано найважливіші напрями економічної політики, яка проводиться новим Урядом України. Міжнародний валютний фонд поділяє принципову позицію Уряду, що подальший соціально-економічний розвиток України є можливим лише на основі підвищення конкурентоспроможності національної економіки, проведення комплексних реформ у всіх сферах діяльності.
Шостий (поточний) етап (2008 р. — до теперішнього часу)
У зв’язку з несприятливою ситуацією, що склалася у 2008 році на світових фінансових ринках, та з метою підтримки довіри фінансових інститутів по всьому світу українська сторона запросила місію МВФ до Києва 15 жовтня 2008 року. У рамках роботи місії було розпочато дискусії стосовно укладання угоди між Україною та МВФ про стенд-бай. Під час роботи місії обговорювалося, що ця угода приблизно відповідатиме можливому розмірові розриву фінансування платіжного балансу та буде достатньою для того, щоб справити враження на ринки та інвесторів.
Наприкінці роботи місії з експертами МВФ було досягнуто домовленості щодо умов залучення коштів від Фонду. 5 листопада 2008 року пропозицію України із залучення коштів було розглянуто та підтримано Радою директорів МВФ.
Програму між Україною та МВФ було укладено на два роки за угодою про «стенд-бай» з обсягом фінансування у 802 % квоти України в МВФ, або 11 млрд СПЗ (близько 16,43 млрд дол. США). Фінансування програми було побудовано так, що майже 700 % квоти передбачалось отримати впродовж першого року програми, з негайним одержанням 3 млрд СПЗ (218,7 % квоти). Надалі надання фінансування передбачалося здійснювати поквартально з урахуванням сезонності попиту на валюту в Україні та на підставі виконання українською стороною узгоджених умов та критеріїв ефективності. Кожний квартальний перегляд програми також передбачав можливість гнучкого коригування показників програми у зв’язку з великою невизначеністю стосовно перебігу глобальної кризи. За обсягами фінансування зазначена програма є однією з найбільших в історії МВФ.
Для отримання підтримки МВФ на наступні два роки Україна окреслила напрями економічної політики, які було викладено в Меморандумі про економічну й фінансову політику на
вання державних інвестицій та скорочення податків у середньостроковій перспективі. Крім цього, Україну регулярно відвідували робочі місії Європейського департаменту МВФ.
Програма була націлена на відновлення довіри до макроекономічної та фінансової стабільності України. У першу чергу вона була спрямована на вирішення проблем фінансового сектору шляхом забезпечення підтримки ліквідності та розширення обсягу гарантування депозитів, зміцнення системи заходів щодо вирішення проблем із банками, зміцнення системи заходів щодо вирішення проблем з боргами населення та сектору підприємств. Також програма сприяла скороченню інфляції за рахунок адаптації макроекономічної політики. Це було забезпечено за рахунок політики гнучкого курсу, приведення політики доходів населення у відповідність із цільовим показником інфляції, продовження більш жорсткої фіскальної політики.
Україною в рамках програми «стенд-бай» отримано три транші загальним обсягом 10,6 млрд дол. США. Частина другого траншу у розмірі 1,5 млрд доларів США та третій транш у повному обсязі були спрямовані безпосередньо до Державного бюджету України.
У березні та квітні 2010 року в Україні працювали технічні місії МВФ, які ставили перед собою мету переглянути макроекономічну ситуацію у країні та з’ясувати можливості для відновлення надання підтримки. 21 червня 2010 року в Україну прибула чергова місія МВФ, яка спільно з Представництвом МВФ в Україні провела переговори з відповідними державними установами України, під час яких сторони обговорили технічні параметри майбутньої угоди. Після їх закінчення Рада Директорів МВФ 28 липня 2010 року ухвалила рішення про започаткування нової програми співробітництва для України, в рамках якого нашій державі надано на 2,5 року кредит у розмірі 15,15 млрд дол. США.
МВФ зазначав, що у центрі економічної програми Уряду України повинна бути всебічна консолідуюча стратегія, спрямована на гарантію фінансової стабільності. Визначалося, що поліпшення фінансового становища почнеться в 2010 р. і поглибиться в 2011—2012 рр. завдяки структурним реформам пенсійної системи, суспільного адміністрування й податкової системи; фінансовий стан газового сектору буде зміцнено, зокрема шляхом реформи внутрішніх цін, підтриманої іншими багатосторонніми інституціями, що допоможе виключити субсидування енергетики та створити сучасніший і життєздатніший сектор, водночас захистивши вразливі верстви за допомогою цільових соціальних програм.
2009—2010 роки та які сприяли стабільному і справедливому довгостроковому зростанню.
Реформи також проклали шлях до відновлення фінансової системи та підвищення незалежності й відповідальності Національного банку України. Планована рекапіталізація банків і заходи зміцнення контролю й інституційних рамок є важливими для відновлення фінансової стабільності, подолання зростаючих проблем з активами, з метою усунути перешкоди для стійкого економічного оновлення. Підтверджене виконання цих реформ повинно було допомогти Україні зміцнювати макроекономічну стабільність, підвищувати довіру, полегшити доступ до ринків капіталу та зробити зростання збалансованим і стійким.
Проте ще у 2011 році Україна втратила можливість отримати три транші даного кредиту МВФ по 1,5 млрд дол. кожен через порушення термінів проведення пенсійної реформи та підвищення тарифів на газ для населення, що висувалося в основних вимогах фонду до нашої держави. У вересні 2011 року було прийнято закон про пенсійну реформу з урахуванням вимог МВФ, проте чергові переговори в жовтні того ж року не дали очікуваних результатів у зв’язку з необхідністю вирішення газових питань. На сьогодні уряд України визначив необхідність отримання коштів від фонду з урахуванням високого ризику другої хвилі світової економічної кризи.
