Відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в безготівковій валюті, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21 січня 2004 р., розрахунковий чек — розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Таким чином, у процесі розрахунків чеками взаємодіють дві особи:
• чекодавець — підприємство або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його;
• чекодержатель — підприємство або фізична особа, яка є отримувачем коштів за чеком.
1
Комерційні папери
У високосному році у формулі використовується 366 днів.Уперше комерційні папери почали використовувати на практиці ще на початку ХІХ ст. —емітентами їх були, як правило, великі промислові корпорації, які відчували дефіцит капіталу й не могли покрити його за рахунок банківських позик через законодавчі обмеження.
Фактично в міжнародній практиці комерційні папери є різновидом простого незабезпеченого векселя на пред’явника, що видається компанією для залучення ресурсів на короткий термін. Аналізуючи практику використання комерційних паперів, слід зважати на той факт, що їхніми емітентами можуть бути тільки великі компанії з надзвичайно високим рейтингом.
Можна назвати як переваги, так і недоліки цього виду цінних паперів грошового ринку з позиції емітента. До переваг слід віднести: по-перше, як правило, використання комерційних паперів дає можливість залучити капітал з нижчою вартістю; по-друге, для випусків комерційних паперів характерні низькі емісійні витрати; по-третє, оскільки такі цінні папери зазвичай існують у вигляді векселя, їх випуск не потребує державної реєстрації;
Для комерційних паперів властивою є низка недоліків, зокрема:
• відсутня регулярна інформація про емітента, що значно знижує можливості достовірної оцінки кредитного ризику;
• комерційні папери можуть використовуватися в різноманітних схемах оптимізації грошових потоків;
• відсутність державної реєстрації потенційно може призвести до появи на ринку комерційних паперів, які можна віднести до категорії «сміттєвих паперів».
Як правило, комерційні папери обертаються на позабіржовому ринку, а відносини на цьому сегменті будуються за принципами саморегулювання.
РЕПО-угоди
Угода РЕПО по суті являє собою відсотковий договір позики (кредитну угоду), що забезпечується тимчасовим переходом права власності на цінні папери до кредитора до моменту повернення суми позики (кредиту), і подібний до договору застави цінних паперів лише своїм забезпечувальним характером .
У законодавстві України застосовують таке визначення: «Операція репо — це операція з цінними паперами, що складається з двох частин і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку (Національним банком та банками) про продаж/купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного їх продажу/купівлі у визначений строк за обумовлену договором ціну» 2 .
За своєю природою РЕПО є механізмом кредитування під забезпечення цінними паперами.
1
Виговський О. І. Проблеми регулювання квазі-забезпечувальних правочинів з цінними паперами в міжнародному приватному праві // Часопис Академії адвокатури України. — 2010. — № 8 (3’2010). — С. 2
—5.
2
Положення про порядок здійснення Національним банком України з банками операцій репо // Постанова Правління Національного банку України від 29.05.2001 року № 204.
Виокремлюють такі схеми проведення угоди РЕПО:
1. Двостороння РЕПО-угода, коли цінні папери переводяться покупцеві, що знижує його кредитний ризик, однак збільшує трансакційні витрати.
2. Тристороння РЕПО-угода, коли цінні папери передаються третій стороні, яка за відповідну плату несе відповідальність за правильне виконання договору.
2. «Довірча» РЕПО-угода, коли цінні папери перебувають у продавця, що зменшує трансакційні витрати, але збільшує кредитний ризик покупця.
Особливості технології реалізації РЕПО дозволяють виокремити в них чотири типи операцій:
— купівля цінних паперів із зобов’язанням їх зворотного продажу за ціною, що є вищою від ціни купівлі;
— продаж цінних паперів із зобов’язанням їх зворотної купівлі за ціною, що є нижчою від ціни продажу;
— продаж цінних паперів із зобов’язанням їх зворотної купівлі за ціною, що є вищою від ціни продажу;
— купівля цінних паперів із зобов’язанням їх зворотного продажу за ціною, що є нижчою від ціни їх купівлі.
Договір РЕПО дозволяє:
• зменшити кредитні ризики, оскільки може слугувати альтернативою кредитування за умов різкого скорочення обсягу надання банками кредитних ресурсів;
• запобігти виникненню ризиків, коли кредитор (покупець майна) стає повноправним власником такого майна, а в разі відмови позичальника його викупити має змогу продати його за ринковою ціною без додаткових погоджень із боржником і покрити з отриманих коштів свої витрати;
• отримати кредит від позичальників, що не відповідають традиційним вимогам банків через низьку кредитоспроможність або мають коротку кредитну історію;
• хеджувати валютні ризики за прогнозу падіння національної валюти;
• отримати в тимчасове користування цінні папери для поточних господарських цілей, у чому виявляється її схожість з операцією оренди або придбанням у тимчасове користування.
