< Попередня  Змiст  

24.6. Банкрутство підприємств


Ринковій економіці притаманне таке явище, як втрата платоспроможності і банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності. Умови та порядок відновлення платоспроможності таких суб’єктів (боржників) або визнання їх банкрутами і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або част-їни «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (нова редакція 2012 р.).

Під банкрутством розуміють визнану господарським судом неспроможність боржника — суб’єкта господарської діяльності — відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити підтверджені судовим рі шенням вимоги кредиторів не інакше ніж через застосування ліквідаційної процедури. При цьому боржником вважається такий суб’єкт підприємницької діяльності, який не спроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання.

Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою самого боржника або кредиторів, якщо безспірні вимоги кредитор ів (кредитора) до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітних плат, які не були задоволені протягом вказаного терміну — 3 міс. До складу безспірних вимог не включають неустойки (штрафи, пеня) та інші фінансові санкції.

У світовій практиці банкрутом вважають таке підприємство, платоспроможність якого має не тимчасовий, а тр ивалий характер. Наприклад, у Швеції процедура визнання банкрутства оголошується тоді, коли підприємство не може протягом шести місяців оплатити пред’явлені йому вимоги.

Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтуванням впливом різноманітних факторів макро- і мікросередовища, а тому правомірно розглядається як плата за економічну свободу у виборі напря му господарської діяльності, партнерів, наймі робочої сили, ринків збуту тощо.

Це внутрішні причини банкрутства, на які припадає левова частка банкрутств суб’єктів підприємницької діяльності (приблизно 2/3) і лише 1/3 банкрутств, як свідчить світова практика, спричиняються зовнішніми факторами, які важко або неможливо передбачити і врахувати.

Слід брати до уваги і ту обставину, що розгля нуті причини породжують реальне банкрутство, яке є результатом неефективного здійснення (прорахунків) господарської діяльності.

Разом з тим існує і фіктивне банкрутство, яке набуло певного поширення у вітчизняній практиці, коли підприємство стає неплатоспроможним через умисні дії його керівника або власників (приховування активів, виведення активів з-під контролю підприємства, штучні борги тощо).

При по рушенні справи про банкрутство до боржника можуть бути застосовані такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута. До боржників може бути застосований спрощений порядок провадження у справі про банкрутство, коли здійснюється ліквідація банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації.

В ухвалі господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство вказується про введення процедури розпорядження майном боржника стро- ченого господарським судом розпорядника майна, комітету кредиторів або самого боржника не більше ніж на два місяці.

Це перший радикальний захід процедури банкрутства, що стосується контролю за діяльністю боржника. Мета цієї процедури — розробка і вжиття системи заходів щодо нагляду і контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення за необхідності наступної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Важливою функцією розпорядника майна є вжиття заходів для захисту майна боржника, виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, забезпечення проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості. Розпорядник майна повинен надавати господарському суду та комітету кредиторів відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.

Розпорядник майном боржника не має права втручатися в оперативногосподарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень органу управління підприємства-банкрута. Проте останній не має права після призначення розпорядника майна приймати рішення щодо реорганізації (злиття, приєднання, поділ тощо) і ліквідації боржника, створювати нові юридичні особи, філії і представництва, виплачувати дивіденди, здійснювати емісію цінних паперів.

Важливо, що розпорядник майном боржника сприяє укладанню мирової угоди між боржником і кредиторами , яка означає досягнення домовленості між ними про відстрочку платежів або їх розстрочку, або припинення зобов’язань, коли має місце прощення боргів. Така угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів.

Якщо мирової угоди не було досягнуто і за час проведення процедури розпорядження майном боржнику не вдалося задовольнити вимоги кредиторів, то господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу щодо проведення санації боржника строком на шість місяців 2 або ж про відкриття процедури ліквідації боржника. Якщо прийнято рішення про проведення санації, господарським судом призначається керуючий санацією.

Санація

— це система заходів, здійснюваних під час провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів і/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

1

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії ведення справи про банкрутство.

2

Цей строк може бути продовжений судом, але не більше ніж 12 місяців. задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

З дня винесення ухвали про санацію припиняється повноваження керівника боржника і його органів управління, а керівництво підприємством переходить до керуючого санацією. Він має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від його імені мирову угоду, цивільно-правові, правові та інші угоди, подавати заявки про визнання договорів, укладених боржником, недійсними.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією повинен подати до суду розроблений і схвалений комітетом кредиторів план санації боржника, в якому передбачаються заходи з відновлення його платоспроможності, строк такого відновлення, умови участі інвесторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів.

Серед заходів з відновлення платоспроможності боржника, що відображаються в плані санації, можуть бути реструктуризація (реорганізація) підприємства, перепрофілювання виробництва і відмова від збиткових виробництв, відстрочка і/або розстрочка платежів, списання (прощення) боргів, продаж частини майна, ліквідація дебіторської заборгованості, зобов’язання інвестора про погашення боргу боржника або його частини, продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, відчуження майна та погашення зобов’язань боржника шляхом заміщення активів , звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі виконання плану санації, одержання кредиту для виплати вихідної допомоги звільненим працівникам. Інвестори можуть набувати прав власності на майно боржника за умови виконання ними зобов’язань згідно з планом санації. Якщо комітет кредиторів схвалив план санації, то останній подається на затвердження господарського суду. В іншому разі комітет кредиторів звертається до цього органу з клопотанням про призначення іншого керуючого санацією або ж про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Після затвердження господарським судом плану санації, керуючий санацією здійснює передбачені планом заходи. За умови їх практичної реалізації він складає звіт і подає його на затвердження в господарський суд. Таке затвердження є підставою для винесення вказаним судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство.

Важливо наголосити, що з метою відновлення платоспроможності боржника може бути передбачене збільшення його статутного капіталу в розмірі, встановленому планом санації. Емісія акцій і облігацій акціонерного товаристваборжника здійснюється виключно для переведення зобов’язань товариства у цінні папери.

1

Цілісний майновий комплекс боржника або визначена планом санації частина його майна з пропорційною частиною зобов’язань боржника можуть бути відчужені шляхом їх передачі господарському товариству, що утворюється боржником. Частки (акції) у статутному (складеному) капіталі такого господарського товариства включаються до складу майна боржника (заміщення активів). Відчуження часток (акцій) у статутному (складеному) капіталі новоутвореного господарського товариства здійснюється на аукціоні. Якщо боржник за рахунок суми, вирученої внаслідок заміщення активів, задовольняє вимоги кредиторів в повному обсязі, господарський суд припиняє справу про банкрутство. во про банкрутство, як і законодавство розвинутих країн, надає пріоритетність санації над ліквідацією підприємства. І це не випадково. Для кредиторів частіше всього невигідно закінчувати справу про банкрутство ліквідацією боржника. З міжнародної практики відомо, що кошти, отримані в результаті ліквідації підприємства-боржника, коливаються в більшості випадків у межах 30 % від вимог кредиторів. Отже, є велика ймовірність того, що такі вимоги можуть бути не повністю або ж цілком не задоволеними. І це підтверджується вітчизняною дійсністю, коли за останні роки кошти від ліквідації підприємств-банкрутів нерідко покривали лише незначний відсоток їх боргових зобов’язань.

За умови відмови господарського суду в затвердженні звіту керуючого санацією або ж неподання такого звіту в установлений строк господарський суд за клопотанням комітету кредиторів приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, термін якої не може перевищувати 12 місяців.

Ліквідація боржника означає припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності (банкрута) після закінчення технологічного циклу з виготовлення продукції з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється його будь-яка діяльність і нарахування штрафів, пені, відсотків та інших економічних санкцій, скасовується арешт на майно боржника. Господарський суд призначає ліквідатора (ним може бути розпорядник майна або керуючий санацією) і членів ліквідаційної комісії.

Ліквідатор виконує повноваження керівника банкрута, виконує всі процедури, пов’язані зі збереженням і розпорядженням майном, здійсненням його вартісної оцінки тощо. Він організовує повернення дебіторської заборгованості і формує ліквідаційну масу. До її складу включають всі види майна і майнових прав банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, а також виявлені в ході її здійснення.

На аукціоні здійснюється продаж основних засобів, відокремлених підрозділів, необоротних активів, дебіторської заборгованості. Ліквідатор може здійснювати продаж майна, що включене до ліквідаційної маси, і безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Кошти від продажу майна використовуються для задоволення вимог кредиторів у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим і звільненим працівникам, інші соціальні виплати; вимоги, забезпечені заставою; виплати вихідної допомоги звільненим працівникам; витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії; у другу чергу — вимоги, що виникли із зобов’язань підприємства-банкрута перед його працівниками, внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю гро-пенсійне страхування та інше соціальне страхування; у третю чергу — вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом; у четверту чергу — вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; у п’яту чергу — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства, вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією в розмірі 5 % обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення грошових коштів, майна тощо), які перебували у третіх осіб; вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору в розмірі 3 % обсягу погашення вимог конкурсних кредиторів, які підлягають позачерговому задоволенню (конкурсні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечене заставою майна боржника); у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

При задоволенні претензій кредиторів витримуються такі правила: 1) вимоги кожної наступної черги задовольняються лише тоді, коли забезпечується повне задоволення претензій попередньої; 2) у разі недостатності коштів від продажу майна банкрута для повного задоволення вимог кредиторів наступної черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог кожного кредитора даної черги; 3) вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Після затвердження господарським судом звіту ліквідатора, цей орган виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

Особливості банкрутства аграрних підприємств і фермерських господарств

Такі особливості стосуються тих сільськогосподарських підприємств, у яких виручка від реалізації вирощеної (виробленої) та переробленої ними сільськогосподарської продукції становить не менше 50 % від загальної суми виручки.

У разі банкрутства аграрного підприємства і продажу у зв’язку з цим об’єктів нерухомості сільськогосподарського призначення, які є його власністю, переважне право на придбання цих об’єктів, за однакових інших умов, належит ь аграрним підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.

Комітет кредиторів приймає рішення про звернення з клопотанням до господарського суду про санацію аграрного підприємства з обов’язковою участю представника органу місцевого самоврядування.

Санація аграрного підприємства здійснюється на строк до завершення відповідно го періоду сільськогосподарських робіт. При цьому враховується час, що необхідний для реалізації виробленої та переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей термін не може перевищувати 15 міс. Майно боржника продається особі, що має переважне право на його придбання за ціною, визначеною на торгах. дарства. Зокрема, передбачено, що підставою до визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів, єдиного соціального внеску, повернення невикористаних кошті в Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

У двомісячний строк з дня прийняття господарським судом рішення про порушення справи про банкрутство голова ФГ може подати до вказаного суду план відновлення платоспроможності господарства. Якщо реалізація плану дасть змогу боржнику погасити вимоги за грошовими зобов’язаннями і вимоги по обов’язк ових платежах, то господарським судом вводиться процедура розпорядження майном ФГ на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації виробленої і переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей строк не може перевищувати 15 місяців.

Процедура розпорядження майном ФГ може бути достроково припинена за заявою розпорядника майна або буд ь-якого з кредиторів в разі невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності цього господарства. У такому випадку господарський суд приймає рішення про відкриття ліквідаційної процедури до даного ФГ.

До складу ліквідаційної маси цього господарства включають нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів ФГ (у тому числі ба гаторічні насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди), сільськогосподарська та інша техніка, обладнання, робоча і продуктивна худоба, птиця, транспортні засоби, інвентар, інше майно, набуті для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать цьому господа рству і мають грошову оцінку.

Причому нерухоме майно, а також майнові права щодо такого майна можуть бути продані тільки на аукціоні з умовою збереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються.

Важливо також, що до складу ліквідаційної маси не включають майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві пр иватної власності, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів такого господарства.

На завершення даного питання зазначимо, що забезпечення дієвості механізму банкрутства підприємств є важливим чинником оздоровлення економіки держави в цілому. Головний акцент в цьому механізмі робиться на фінансове оздоровлення суб’єктів підпр иємницької діяльності, відновлення їх платоспроможності через здійснення реструктуризації в різних її формах, а отже, на організацію ефективного виробництва конкурентоспроможної продукції, що користується попитом і знаходить споживача. Важливо, що здійснення процедури санації підприємств, крім розв’язання зазначених завдань, дає змогу прискорити вного ефекту.

Разом з тим банкрутство супроводжується і негативними наслідками. Поперше, підприємства-банкрути фізично закриваються. Це призводить до звільнення їх працівників, які поповнюють лави безробітних, що зумовлює збільшення державних видатків, пов’язаних із виплатою тимчасово непрацюючим середньої заробітної плати, з дійсненням витрат на їх перекваліфікацію, фінансуванням навчальних пунктів, створенням нових робочих місць.

По-друге, за наслідками ліквідації підприємства-банкрута, як правило, не повністю задовольняються грошові вимоги кредиторів, отже, вони несуть втрати, інколи досить істотні.

По-третє, у зв’язку з припиненням функціонування підприємства-банкрута споживачі недоотримають необхідних товарів на р инку, постачальники — втрачають замовників на свої ресурси, а держава — платників податків і обов’язкових соціальних платежів. Все це до певної міри порушує макроекономічну рівновагу і посилює соціальну напруженість у регіоні, а за масштабніших банкрутств — і в державі в цілому.

Питання для самоконтролю

1. Сутність економічної безпеки підприємств і необхідність її забезпечення.

2. Підсистеми економічної безпеки та їх характеристика.

3. Поняття «загроза». Класифікація загроз.

4. Рейдерство і способи боротьби з ним.

5. Служба економічної безпеки підприємства: необхідність створення та принципи організації.

6. Завдання служби економічної безпеки та показники оцінки їх роботи.

7. Загальні підходи до оцінювання стану економічної безпеки підприємства.

8. Методика визначення акцентованих показників економічної безпеки підприємства: коефіцієнта економічної безпеки, виробничого важеля, граничної беззбитковості виробництва продукції за умов невизначеності, рентабельності фінансових інвестицій.

9. Антикризова діяльність підприємства: сутність та основні індикатори ідентифікації кризових процесів.

10. Методика оцінювання перебанкрутного стану підприємства за моделями розрахунку Z-коефіцієнтів на основі дискримінантного аналізу.

11. Б анкрутство підприємств: поняття, причини і основні судові процедури банкрутства, що застосовуються до боржника.

12. Санація боржника, її мета й основний зміст плану санації.

13. Ліквідаційна процедура боржника і порядок використання коштів для задоволення вимог кредиторів.

14. Особливості банкрутства аграрних підприємств і фермерських господарств. ЛІТЕРАТУРА

1. Господарський кодекс України : прийнятий 16 січня 2003 р. — К. : Істина, 2003.

2. Про акціонерні товариства : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2008. — № 202.

3. Про фермерське господарство : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003.

— № 45.

4. Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2005. — № 190.

5. Про сіль ськогосподарську кооперацію : Закон України // Урядовий кур’єр. — 1997. — № 148-149.

6. Про господарські товариства : Закон України від 19 вересня 1991 р., зі змін. і доп. // Посібник з реформування сільського господарства та переробних підприємств. — [2-ге вид., доп.]. — К. : ІАЕ УААН, 2000.

— С. 204-249.

7. Про відновленням платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закон України // Урядовий кур’єр. —

2012. — 12 лютого. — № 20.

8. Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2009. — 24 липня. — № 132.

9. Про ринок земель : проект закону України // Урядовий кур’єр. — 2011. — 24 червня. — № 114.

10. Про Державний земельний кадастр : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2011.

— 30 червня. — № 15

7.

11. Про оцінку земель : Закон України, зі змін. і доп. в 2004 — 2009 рр. // Інформ.-аналіт. центр «Ліга». — 2011.

12. Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва в Україні : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2012. — 16 травня. — № 85.

13. Податковий кодекс України. — К. : Верес, 2011. — 336 с.

14. Про збір та облік єдиного внеску і зага льнообов’язкове державне соціальне страхування : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2010. — 26 червня. — № 156.

15. Про молоко і молочні продукти : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — С. 513-523.

16. Про внесення змін до Закону України «Про молоко і молочні продукти» щодо безпечності та якості молочних продуктів : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2010.

— 12 тр авня. — № 84.

17. Про холдингові компанії в Україні : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2006.

— 18 квітня. — № 73-74.

18. Про внесення змін до Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» : Закон України // Урядовий кур’єр.

— 2005. — 26 жовтня.

— № 203.

19. Про державну підтримку сільського господарства України : Закон України // Урядовий кур’єр. —

2004. — 29 вересня. — № 184.

20. Про особисте селянське господарство України : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2003. — 14 червня. — № 106.

21. Земельний кодекс України // Урядовий кур’єр. — 2006. — 15 листопада. — № 211 — 212.

22. Про інноваційну діяльність : Закон України від 25.03.2005 № 2505/IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.rada.gov.ua.


< Попередня  Змiст  
Iншi роздiли:
24.4. Методичні підходи до визначення деяких показників оцінювання економічної безпеки підприємства
24.3. Служба економічної безпеки підприємства: принципи організації, завдання і показники оцінки її роботи
24.2. Поняття «загроза» у контексті економічної безпеки та класифікація загроз. Рейдерство
Тема 24. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ТА АНТИКРИЗОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВТ
23.7. Реструктуризація і реорганізація підприємств
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)