Posibniki.com.uaПравоПравові основи управління у сфері економіки3. Правове регулювання економіки та роль адміністративного права у сфері державного управління економікою


< Попередня  Змiст  Наступна >

3. Правове регулювання економіки та роль адміністративного права у сфері державного управління економікою


окремих недержавних утворень, що полягає у здійсненні виконавчо-розпорядчих функцій, спрямованих на практичну реалізацію державної політики у сфері господарських відносин, з метою задоволення потреб суспільства в товарах, роботах і послугах.

Одним із найважливіших засобів впливу держави на економіку виступає право. В об’єктивному розумінні право як система загальнообов’язкових, встановлених і гарантованих державою правил поведінки слугує регулятором суспільних відносин у різних сферах, у тому числі й економічній. Як складова суспільнополітичної надбудови право залежить від економічного базису, водночас через механізми зворотного зв’язку воно закріплює і впорядковує економічні відносини, що складаються в країні [15, c. 35].

Правове регулювання економіки держава здійснює у трьох формах: правотворчій, правозастосовній та правоохоронній.

Правотворення здійснюється органами законодавчої та виконавчої влади і передбачає розроблення та видання різноманітних нормативно-правових актів. В той час, коли Верховна Рада України — єдиний орган законодавчої влади встановлює правові норми, приймаючи закони, органи виконавчої влади конкретизують і деталізують положення законів, приймаючи підзаконні нормативно-правові акти (постанов, наказів, інструкцій тощо).

Центральне місце в системі нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері економіки, належить Конституції України, яка містить низку основоположних норм щодо розвитку законодавства з економічних питань, зокрема й державного управління економікою. Так, ст.ст. 13, 41 Основного Закону визначають фундаментальні принципи, на яких базується інститут права власності. Зокрема, у ст. 13 зазначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Не менш важливе значення має ст. 42 Конституції України, яка забороняє зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію, закріплює обов’язок держави забезпечувати захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Цією ж статтею на державу покладається обов’язок захисту прав споживачів, контролю за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт.

Конституцією України визначено державні органи, відповідальні за реалізацію державної економічної політики, забезпечення економічної самостійності. Так, ст. 116 покладає на Кабінет Міністрів України низку функцій, більшість із яких стосуються саме

економіки. Зокрема, передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку; організовує і забезпечює здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Конституційні норми, що стосуються економіки, дістають розвитку в поточному законодавстві, зокрема в Господарському кодексі України від 16.01.2003 р., Цивільному кодексі України від 16.01.2003 р., Земельному кодексі України від 25.10.2001 р., Законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р., «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. та ін. Так, у Господарському кодексі визначено правовий статус учасників господарської, зокрема й підприємницької, діяльності; встановлено загальні засади відповідальності за правопорушення у сфері господарювання; закріплено спеціальні режими господарювання, зокрема окреслено статус спеціальних (вільних) економічних зон тощо. Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено поняття недобросовісної конкуренції, її види, а також заходи відповідальності за пов’язані з нею правопорушення.

Значний нормативний масив з питань регулювання економіки міститься в підзаконних нормативних актах, ухвалених Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими органами виконавчої влади (державного управління). Серед них можна виокремити постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Методики оцінки вартості майна» від 10.12.2003 р. № 1891, «Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на прибуток» від 26.08.2009 р. № 895, «Деякі питання погашення заборгованості за електричну енергію, спожиту вугледобувними підприємствами» від 19.08.2009 р. № 882, накази Міністерства економіки України «Про здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо державних закупівель» від 30.01.2009 р. № 63, «Про затвердження порядку погодження застосування процедури торгів з обмеженою участю та процедури закупівлі в одного учасника» від 30.01.2009 р. № 64 та ін.

Окрім підзаконної правотворчості, органи виконавчої влади та інші суб’єкти державного управління здійснюють заходи щодо організації практичного виконання вже прийнятих законів та підзаконних нормативно-правових актів, тобто займаються правозастосовною діяльністю. Для цього вони, як правило, видають ін-дивідуальні правові акти, здійснюють інші юридично значущі дії, наприклад, дії щодо державної реєстрації суб’єктів господарювання тощо. Крім того, органи державного управління економікою поряд з правоохоронними органами забезпечують захист правових норм, що регулюють економічні відносини, від різного роду правопорушень. Для цього вони наділені відповідними адміністративно-юрисдикційними повноваженнями, тобто уповноважені застосовувати заходи адміністративного примусу, зокрема й адміністративної відповідальності. Особливо характерною правоохоронна діяльність у сфері економіки є, передусім, для таких спеціалізованих контролюючих державних органів, як Державна податкова служба України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державна митна служба України та деякі інші.

Необхідно зазначити, що правове регулювання економіки здійснюється за допомогою норм різних галузей права: конституційного, господарського, фінансового, цивільного, земельного, адміністративного тощо. Це закономірно з огляду на різноманітність і багатогранність суспільних відносин, що виникають у сфері економіки. Разом із тим серед цих відносин окремо слід вирізнити ті, які врегульовані адміністративно-правовими нормами. Такими є відносини, що складаються в процесі державного управління економікою. Саме адміністративно-правові норми закріплюють систему органів державного управління економікою, визначають їхню компетенцію, регулюють застосування ними відповідних методів і форм державного управління економікою.

Щоправда, необхідно мати на увазі, що специфіка діяльності органів державного управління у сфері економіки вимагає від них застосування не лише адміністративно-правових норм, а й норм інших галузей права. Так, наприклад, здійснення державного замовлення потребує застосування норм цивільного та господарського права при укладанні відповідних договорів, фінансового права — при плануванні й витрачанні бюджетних коштів, необхідних для оплати вартості товарів і послуг, отриманих за державним замовленням; здійснення державного контролю за використанням земельних та інших природних ресурсів вимагає застосування поряд з адміністративним також норм земельного та екологічного права тощо.

Утім, так чи інакше адміністративно-правові норми відіграють провідну роль у правовому регулюванні державного управління економікою. У зв’язку з цим для системного розуміння їх необхідно класифікувати відповідні норми за їхньою юридичною силою, а також детальніше з’ясувати їхнє функціональне призна-чення, визначивши таким чином основні напрями адміністративно-правового регулювання державного управління економікою.

За юридичною силою адміністративно-правові норми, що регулюють державне управління економікою, необхідно класифікувати на норми, що містяться в таких нормативно-правових актах, як:

— Конституція України;

— міжнародні договори (наприклад, Договір між Україною та Республікою Таджикістан про довгострокове економічне співробітництво на 2003-2012 роки від 09.04.2003 року, Угода між Україною та Республікою Панама про сприяння та взаємний захист інвестицій від 04.11.2003 року та ін.);

— закони України (наприклад, Закони України «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» від 12.07.2001 р., «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р.);

— постанови Верховної Ради України (наприклад, постанови ВРУ «Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» від 21.12.1993 р., «Про Концепцію Національної програми відродження села на 1995—2005 роки» від 04.02.1994 р.);

— укази Президента України (наприклад, укази Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 р. № 720/95, «Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною» від 19.08.2002 р. № 720/2002 р.);

— постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, постанови КМУ «Про затвердження Програми розвитку внутрішньої торгівлі на період до 2012 року» від 24.06.2009 р. № 632, «Питання залучення інвестицій державними підприємствами, установами та організаціями» від 17.04.2009 р. № 530 та ін.);

— накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (наприклад, спільний наказ Мінагрополітики, МОЗ, Держспоживстандарту «Про затвердження Порядку ведення реєстру атестованих виробників молока, молочної сировини і молочних продуктів» від 21.01.2005 р. № 24/28/18, наказ Міністерства економіки України «Про порядок ліцензування експорту товарів» від 09.09.2009 р. № 991);

— розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;

— накази керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій та керівників територіальних органівцентральних органів виконавчої влади, які не входять до складу місцевих державних адміністрацій;

— накази керівників державних підприємств, установ, організацій, що містять норми локального характеру, тобто діють у межах відповідних організацій.

Ураховуючи те, що адміністративно-правові норми призначені, передусім, для організації системи управління, врегулювання взаємодії між елементами цієї системи, визначення основних завдань і напрямів її функціонування, вбачається доцільним поділ усього масиву адміністративно-правових норм, що регулюють державне управління економікою, на такі чотири блоки.

Програмно-цільовий блок, що включає адміністративноправові норми, які визначають основні завдання і напрями державної економічної політики і відповідно державного управління економікою. Такі норми містяться у ст. 10 Господарського кодексу України, де визначено основні напрями державної економічної політики, в Законах України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21.12.2000 р., «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р., «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року» від 22.02.2006 р., «Про Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002

— 2010 роки» від 17.01.2002 р. та ін. Крім того, законами України затверджуються державні програми приватизації, завдання національної програми інформатизації тощо.

Програмно-цільове значення мають також деякі Постанови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, накази міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Так, постановами Верховної Ради України затверджуються програми діяльності Кабінету Міністрів України. Постановами Кабінету Міністрів України схвалено, наприклад, Комплексну програму розвитку внутрішнього ринку від 04.12.2001 р. № 1635, Національну програму «Нафта і газ України до 2010 року» від 21.06.2001 р. № 665 та ін.

Наступний блок адміністративно-правових норм визначає систему, структуру та компетенцію органів державного управління економікою. До таких норм, передовсім, належать положення розділу VI Конституції України, якими визначено систему органів виконавчої влади, основні завдання Уряду України, місцевих державних адміністрацій, порядок їх формування. До цього блоку входять норми, що містяться в законах України «Про КабінетМіністрів України» від 16.05.2008 р., «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р., «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. та ін.

Адміністративно-правовий статус міністерств та інших центральних органів виконавчої влади визначається також підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановами Уряду України, наприклад, постановами «Про затвердження Положення про Міністерство економіки України» від 26.05.2007 р. № 777, «Про затвердження Положення про Міністерство промислової політики» від 02.11.2006 р. № 1538 та ін.

Ще один блок адміністративно-правових норм регулює прямі та зворотні зв’язки в системі державного управління економікою. Ідеться про правові норми, що регламентують різноманітні управлінські процедури, методи і форми державного управління економікою. Наприклад, Законом України «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. врегульовано процедуру застосування такого методу державного управління, як ліцензування, визначено види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлено систему державного контролю у сфері ліцензування. Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. врегульовано застосування заходів адміністративного примусу за правопорушення, що посягають на правовідносини в таких сферах, як промислове виробництво, сільське господарство, торгівля, транспорт, зв’язок тощо.

Зрештою, необхідно виокремити правові норми, що визначають адміністративно-правовий статус суб’єктів господарювання як об’єктів державного управління. Так, наприклад, ч. 2 ст. 19 Господарського кодексу України покладає на суб’єктів господарювання обов’язок державної реєстрації, а ч. 7 цієї ж статті закріплює за ними право на отримання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніше як через тридцять днів після їх завершення, а також право на оскарження дій та рішень державних органів контролю та нагляду, їхніх посадових осіб, які проводили інспектування й перевірку. Ст. 386 зазначеного кодексу зобов’язує суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності надавати податковим органам відомості про використання своїх валютних рахунків. Такого роду права та обов’язки закріплюються за суб’єктами господарювання для регулювання їхніх відносин з органами державного управління економікою.

Сукупність адміністративно-правових норм, що регламентують державне управління економікою, доцільно також структурувати залежно від галузевих і міжгалузевих об’єктів державногоуправління, тобто залежно від того, державне управління якою саме складовою народного господарства як складного об’єкта державного управління врегульоване відповідними правовими нормами. За цим критерієм можна вирізнити групи норм, що регулюють державне управління:

— у машинобудуванні, металургії, інших сировинно-видобувних та сировинно-переробних галузях промисловості (Закони України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» від 07.02.2002 р., «Про металобрухт» від 05.06.1999 р., «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливноенергетичного комплексу» від 23.06.2005 р., «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» від 12.07.2001 р., «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18.11.1999 р. та ін.);

— у агропромисловому комплексі (Закони України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.1990 р., «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р. та ін.);

— у галузі будівництва (Закони України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» від 14.12.1999 р., «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 р. та ін.);

— у галузі транспорту (Закони України «Про транспорт» від 10.11.1994 р., «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р., «Про залізничний транспорт» від 04.07.1996 р. та ін.);

— у галузі зв’язку (Закони України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 р., «Про радіочастотний ресурс України» від 01.06.2000 р. та ін.);

— у сфері діяльності фінансово-кредитних установ (норми Законів України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р., «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. та ін.) тощо.

Слід також окремо виділити норми, що регулюють міжгалузеве державне управління у сферах:

— інформатизації (норми Законів України «Про Національну програму інформатизації» від 04.02.1998 р., «Про Концепцію Національної програми інформатизації» від 04.02.1998 р. та ін.);

— захисту економічної конкуренції (норми Законів України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 р. та ін.);

— ціноутворення (норми Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 р. та ін.);

— приватизації (норми Законів України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р., «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 р., «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» від 10.07.1996 р.);

— статистики (норми Закону України «Про державну статистику» від 17.09.1992 р. та ін.);

— зовнішньоекономічної діяльності (норми Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. та ін.).

Через специфіку державного управління в кожній із зазначених галузей і сфер відповідні групи пов’язаних між собою адміністративно-правових норм є відносно відособленими від інших норм, які регулюють державно-управлінську діяльність в суміжних галузях і сферах, що входять до складу економіки як складного об’єкта державного управління. Так, зокрема вочевиднюється, що відносини, які виникають в управлінні промисловістю, суттєво різняться від тих, що складаються в управлінні транспортом, а управлінські відносини в галузі будівництва відрізняються від тих, що формуються при управлінні в галузі зв’язку. Відповідно і норми, що регулюють ці відносини, також є різними за змістом.

Отже, кожна із зазначених груп норм регулює окремий вид однорідних управлінських відносин, що складаються в процесі державного управління економікою залежно від конкретної галузі чи сфери, які її утворюють. Зазначене дає підстави стверджувати, що вказані групи норм формують окремі адміністративно-правові інститути особливої частини адміністративного права (під інститутами при цьому слід розуміти відособлені групи взаємопов’язаних юридичних норм, що регулюють певний вид чи сторону однорідних суспільних відносин [17, с. 269; 14, с. 260]).

Окремі із названих інститутів містять субінститути, тобто дрібніші впорядковані угрупування юридичних норм, які регулюють конкретні різновиди суспільних відносин у рамках предмета регулювання відповідного інституту [11, с. 328]. Так, наприклад, складна структура промислового сектора економіки, що включає такі галузі, як металургію, машинобудування, сировинно-видобувні галузі тощо, зумовлює складну систему адміністративних відносин, що виникають при управлінні ними, що, в свою чергу, зумовлює появу відповідних субінститутів, які регу-

люють ці відносини. Складна структура галузі зв’язку зумовлює наявність субінститутів, які регулюють управління в таких її підгалузях, як поштовий зв’язок і телекомунікації.

Попри властиві їм відмінності зазначені групи норм мають важливу спільну рису, а саме те, що всі вони призначені для регулювання різних аспектів одного складного, але внутрішньо єдиного суспільного процесу — державного управління економікою. Отже, зазначені адміністративно-правові інститути предметно пов’язані між собою цілісністю державно-управлінської діяльності у відносно самостійній і специфічній сфері державного управління — сфері економіки. Нерозривна єдність державного управління всіма складовими економіки зумовлює ще одну важливу спільну рису вказаних правових інститутів: їхню однорідність. Предметна пов’язаність зазначених правових інститутів, відносна самостійність, специфічність і складність сфери державного управління, яку вони регулюють, а також їхня однорідність дають можливість говорити про наявність підстав [17, с. 270; 9, с. 259; 2, с. 129] для виокремлення цих інститутів у спеціфічну підгалузь адміністративного права — право державного управління економікою. державних утворень, що полягає у здійсненні виконавчорозпорядчих функцій, спрямованих на практичну реалізацію державної політики у сфері господарських відносин, з метою задоволення потреб суспільства в товарах, роботах і послугах. Державне управління є організаційно-правовим механізмом, за допомогою якого державна економічна політика втілюється в життя.

Резюме за змістом теми

З викладеного випливає, що державне управління у сфері економіки — це врегульована нормами переважно адміністративного права цілеспрямована, підзаконна діяльність уповноважених державних органів, їхніх посадових осіб та окремих не

Система державного управління у сфері економіки поєднує такі елементи, як суб’єкт, об’єкт, прямий та зворотний зв’язки. Об’єктом державного управління в цьому разі виступає народне господарство країни, суб’єктом — держава в особі відповідних державних органів, які в процесі прямого зв’язку за допомогою відповідних прийомів та засобів здійснюють владноорганізуючий вплив на об’єкт управління й отримують інформацію про його стан через зворотний зв’язок.

Хоча здійснення державного управління у сфері економіки пов’язане із застосуванням норм різних галузей права, центральну роль у цьому процесі відіграють норми адміністративного теру, що мають цінову визначеність.

права.

Терміни та поняття до теми

Господарська діяльність — діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного харак

Державне управління економікою — врегульована нормами переважно адміністративного права цілеспрямована, підзаконна діяльність уповноважених державних органів, їхніх посадових осіб та окремих недержавних утворень, що полягає у здійсненні виконавчо-розпорядчих функцій, спрямованих на практичну реалізацію державної політики у сфері господарських відносин, з метою задоволення потреб суспільства в товарах, роботах і послугах.

Економічна політика — сукупність цілей, завдань та основних напрямів (функцій) і способів діяльності держави в економічній сфері.

Економічна стратегія — обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на розв’язання крупномасштабних економічних і соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту.

Економічна тактика — сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

Запитання для самоконтролю

1. Яким є співвідношення між державним управлінням у сфері економіки та державною економічною політикою?

2. Які напрями державної економічної політики закріплені в чинному законодавстві?

3. Які елементи входять до системи державного управління у сфері економіки

4. Що таке прямий та зворотний зв’язок у системі державного управління у сфері економіки?

5. Яке місце займає адміністративне право в правовому регулюванні державного управління у сфері економіки?

Література

1. Административное право Украины : Учебник / Под общ. ред. С. В. Кивалова. — Харьков : Одиссей, 2004. — 880 c.

2. Адміністративне право України. Академічний курс : Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Редколегія: В. Б. Авер’янов (голова). — К.: Видавництво „Юридична думка», 2004. — 584 с.

3. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : Дис...д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т внутрішніх справ. — Харків, 2002. — 476 стор. — Бібліогр.: с. 409 — 444.

4. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : Курс лекций. — М.: Юридическая литература, 1997. — 400 с.

5. Бурило Ю. П. Інформаційна сфера як об’єкт державного управління і правова категорія // Юриспруденція: теорія і практика. — 2007.

— № 6. — С. 16

— 23.

6. Вінник О. М. Господарське право : Навчальний посібник. — К.: Правова єдність — Всеукраїнська асоціація видавців. — 2008. — 766 с.

7. Гордієнко Л. Ю. Основи теорії державного управління : Конспект лекцій / Харківський держ. екон. ун-т; Міжгалузевий ін-т підвищення кваліфікації. — Харків : Видавництво ХДЕУ, 2000.

— 157 с.

8. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; В. Б. Авер’янов (заг. ред.). — К.: Факт, 2003. — 384 с.

9. Загальна теорія держави і права : Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів освіти / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків : Право, 2002. — 432 с.

10. Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України : Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 544 с.

11. Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права : Учебно-методическое пособие. Краткий учебник для вузов. — М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М), 2001. — 440 с.

12. Курашвили Б. П. Очерк теории государственного управления / Отв. ред. М. И. Пискотин; АН СССР, Ин-т государства и права. — М.: Наука, 1987. — 292 с.

13. Лазарев Б. М. Государственное управление на етапе перестройки. — М.: Юридическая литература, 1988. — 318 с.

14. Лазарев В. В., Липень С. В. Теория государства и права : Учебник для вузов. — 3-е изд. испр., и доп. — М.: Спарк, 2004. — 528 с.

15. Опрышко В. Ф. Правовые основы государственного управления качеством продукции : Учеб. пособие для студ. юрид. ин-тов и фак. — К.: Головное издательство объединения «Вища школа», 1986. — 271 с.

16. Сердюк В. Еволюція функцій держави в процесі розвитку суспільства // Юридична Україна. — 2006. — № 12.

— С. 21

—27.

17. Скакун О. Ф. Теория государства и права : Учебник. — Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. — 704 с.

18. Теория государства и права : Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М.: Юрист, 1997. — 672 с. ципи (засадові ідеї, керівні настанови), за якими здійснюється державне управління у сфері економіки, його функції, методи владно-організуючого впливу, які застосовують відповідні органи державного управління, а також форми державного управління у сфері економіки. Вивчення цієї теми дасть змогу студентам глибше зрозуміти особливості організаційно-правових засад державного управління у різних галузях та сферах господарської законів суспільного розвитку, керівні теоретичні ідеї, покладені в основу формування й функціонування органів державного управління. Таким чином, принципи державного управління економікою — це система керівних ідей, що базуються на зако


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
2. Функції державного управління економікою
3. Методи державного управління економікою
4. Форми державного управління економікою
ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ЕКОНОМІКИ Тема 3. Організаційно-правові засади державного управління промисловістю
2. Адміністративно-правовий статус промислових підприємств та їхніх об’єднань
Дисциплiни

Англійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki