ОРГАНІЗАЦІЯ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ В УКРАЇНІ: ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

Статья посвящена вопросам организационного построения системы регулирования банковской деятельности и надзора в Украине. Article is devoted to problems of orga-nization construction system regulation of the banking activity and supervision in Ukraine.

Ключові слова: регулювання банківської діяльності, банківський нагляд, Національний банк України

В сучасних умовах банківська справа є однією з самих динамічних сфер економічної діяльності. Специфіка банківського сектора економіки потребує посиленого контролю і нагляду з боку державних органів регулювання. Головними цілями регулювання банківської діяльності та нагляду є підтримка стабільності банківської системи, конкурентного середовища серед банків та захист інтересів вкладників та кредиторів. Вирішення саме цих завдань дозволить, з одного боку, ефективно виконувати банками свої головні функції, а з другого — забезпечити стійкість і динамічний розвиток національної економіки. Отже, надзвичайно важливими й актуальними є питання визначення і практичного застосування механізмів, інструментів державного регулювання банківської діяльності та нагляду, адекватних стану економіки.

Важливу роль у забезпеченні високоефективного державного регулювання банківської діяльності має організаційна структура та рівень незалежності існуючої регулятивної системи.

Передумовами ефективної організації регулятивної системи є:

• незалежність контрольного органу у виконанні поставлених перед ним завдань;

• можливість отримання ним необхідної інформації;

• директивність (дієвість) здійснюваних ним заходів по відношенню до суб’єкта, що підлягає контролю;

• запровадження системи економічних санкцій за порушення норм і правил банківської діяльності, встановлених чинним законодавством.

Як засвідчує світовий досвід, організаційні форми державного регулювання банківської діяльності в різних країнах суттєво розрізняються. Органи нагляду можуть існувати:

• у вигляді відділу при міністерстві, як правило, це міністерство фінансів (як, наприклад, в Японії, Туреччині);

• у вигляді структури (управління, департаменту) центрального банку (як, наприклад, в Австралії, Італії, Нідерландах);

• у вигляді незалежного контрольного органу або комісії (можливо об’єднаного) як, наприклад, у Німеччині, Австріїї, Швеції;

• у вигляді декількох паралельних органів, як наприклад, у США.

Вибір організаційної форми в значній мірі залежить від того, чи розповсюджується сфера функціонування контрольного органу тільки на банківську систему, чи і на інші фінансові інститути. Перше притаманне Німеччині, а друге — для Канади, Франції, Швеції.

Розглянемо переваги і недоліки кожної з названих форм організації банківського нагляду.

Якщо контролюючий орган буде окремим підрозділом міністерства фінансів, то він матиме досить добрі можливості для здійснення контрольної діяльності. Мається на увазі наявність у ньому кваліфікованого персоналу зі спеціальними навиками роботи, більшої можливості використовувати повноваження на державному рівні та наявність права законодавчої ініціативи (яке у центрального банка не завжди є). Але, в той же час, першому варіанту притаманні також і ряд недоліків. До них відноситься менша ступінь незалежності та відносно недостатній рівень забезпечення інформацією. Підрозділ міністерства фінансів матиме в своєму розпорядженні широку базу даних фінансових показників діяльності економіки, але зазвичай не буде отримувати, наприклад, щоденну звітність комерційних банків, поточні нормативні матеріали центрального банку.

Самостійні регулюючі установи, в свою чергу, мають відносно погані можливості здійснення контрольної діяльності. Це пов’язано, насамперед, з відсутністю вже сформованого і відповідно підготовленого кадрового складу, а, також, як правило, з їх не досить високим ступенем значущості та рівня повноважень.

Але другому варіанту організаційної форми контролю притаманна більша незалежність у прийнятті тих чи інших рішень. Стосовно забезпечення інформацією, то самостійний орган також не буде мати її в достатньому обсязі та відповідного рівня достовірності.

Як певна структура центрального банку контрольний орган буде мати середні можливості у здійсненні регулюючої діяльності: з одного боку, наявне забезпечення кваліфікованим персоналом, а з другого — менший обсяг повноважень (у порівнянні з підрозділом міністерства фінансів). При цьому варіанті притаманне досить добре забезпечення інформацією, але існує імовірність виникнення конфлікту з іншими завданнями центрального банку (наприклад, при встановленні норм обов’язкового резервування).

Ми зробили узагальнений аналіз переваг та недоліків кожної з організаційних форм регулювання, але в окремих країнах, безперечно, існують різні варіанти вирішення тих чи інших питань щодо забезпечення інформацією, застосування контрольних засобів. Найбільш доцільною формою, певна річ, була б та, якій були би притаманні максимальні переваги та мінімальні недоліки. Можливо припустити організацію особливого контрольного

органу, який би мав повноваження на урядовому рівні і працював би у тісному співробітництві з центральним банком.

Також досить широко обговорюються питання щодо можливості об’єднання наглядових органів. Обєднання органів фінансового нагляду вперше відбулося у скандинавських країнах — у Норвегії, Данії та Швеції. Їхній приклад наслідував ряд інших країн. Так, після Великобританії наприкінці останного десятиліття деякі нові країни-члени ЄС також створили консолідовані наглядові органи. Німеччина зробила це у 2002 р.

В цілому отриманий досвід можна вважати позитивним, але результативність такого заходу вирішальною мірою залежить від наявності дієвої системи планування та управлінських здібностей керівництва наглядового органу.

Таблиця 1

ПОВНІСТЮ АБО ЧАСТКОВО ОБ’ЄДНАНІ ОРГАНИ

ФІНАНСОВОГО НАГЛЯДУ В ОКРЕМИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ [3]

АвстріяНагляд за фінансовим ринком (FMA)2002

Банківська діяльність, цінні папери, страхування, інші НБФУ*

УгорщинаHungarian Financial Supervision Authority (HFSA)

Банківська діяльність, цінні папери, страхування, інші НБФУ

2000

* НБФУ — небанківські фінансові установи

Процес об’єднання наглядових органів має також певні переваги та недоліки. До переваг необхідно віднести можливість ве-сти нагляд за фінансовими корпораціями, забезпечення у певних випадках конкурентної нейтральності, наявність регуляторної гнучкості, підвищення ефективності та посилення відповідальності у разі створення функціонально дієвої та якісної наглядової структури.

Недоліками об’єднання наглядових органів можливо вважати наявність дисбалансу між різними цілям регулювання, створення регуляторної монополії з бюрократичними властивостями, появлення морального ризику щодо однакового рівня державного захисту коштів.

Стосовно можливості застосування в Україні об’єднання наглядових кредитно-фінансових органів виникає низка проблемних питань. Так, головною причиною такого об’єднання у розвинутих країнах є універсалізація фінансових інститутів на відкритих і лібералізованих ринках, створення фінансових конгломератів з перехресною пропозицією фінансових продуктів. В Україні ж фінансовий ринок роздроблений і несегментований, відсутня його чітка спеціалізація і тому наявність наглядових функціональних органів, що відповідають за конкретні галузі кредитно-фінансового ринку є виключно важливим фактором регулювання та контролю.

Підбиваючи підсумок сказаному, необхідно підкреслити, що суть організаційної форми державного нагляду за банківською діяльністю полягає не стільки в економічних передумовах, скільки в особливостях історичного та політичного розвитку країни. І тому установа, яка виконує функції банківського нагляду, повинна відповідати певним умовам, а саме: брати участь в управлінні економічною ситуацією та кредитно-грошовою політикою, самостійно приймати рішення і бути незалежною від політичних течій.

Розглядаючи ці аспекти стосовно умов, які склалися нині в

Україні, ми бачимо, що питаннями регулювання та нагляду за банківською діяльністю займається Національний банк України.

Відповідно до Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» саме НБУ здійснює функції банківського регулювання та нагляду за діяльністю банків, інших фінансово-кредитних установ у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Відповідно до постанови Правління НБУ «Про затвердження Регламенту роботи служби банківського нагляду НБУ» від 22 березня

2004 р. № 122 розроблений регламент функціонування системи банківського нагляду.

Рис. 1. Структура системи банківського нагляду НБУ

Для Національного банку як головного регулюючого органу банківської діяльності, важливим питанням в сучасних умовах є забезпечення його статусу як незалежної установи, спроможної виконувати загальнодержавні завдання захисту національної валюти і забезпечення стабільності функціонування кредитної системи. Зараз НБУ в своїй діяльності підзвітний тільки Верховній Раді і має право законодавчої ініціативи, діючі нормативні акти практично забезпечують досить високий рівень незалежності його правового статусу. Тому закріплення за НБУ функцій банківського регулювання і нагляду дає можливість підняти його організацію на досить високий рівень об’єктивності, який визначається досягнутим рівнем правової та економічної незалежності самого НБУ. Якби ця функція була передана не пов’язаній з НБУ структурі, то вряд чи вдалося б досягнути такого рівня об’єктивності в її виконанні, оскільки будь-яка структура не змогла б домогтися такого рівня незалежності, як НБУ. Важливими учасниками державного нагляду

за діяльністю банків крім центрального банку можуть бути міністерство фінансів (якщо контрольний орган буде його структурною одиницею) або окрема незалежна регулятивна установа. Навіть якщо дві перші установи не здійснюють процес контролю самостійно, вони все рівно, прямо чи опосередковано приймають у ньому участь. Крім того, регулюючому органу в досягненні його цілей допомагають органи влади та правоохоронні органи.

Відповідно до постанови Правління НБУ про регламент роботи служби банківського нагляду, пріоритетними завданнями вдосконалення банківського нагляду є:

— формування умов для підвищення надійності банків та їх конкурентоспроможності на внутрішньому і міжнародному ринках;

— підвищення рівня капіталізації, ліквідності, платоспроможності комерційних банків як основи їх стабільного функціонування та розвитку;

— зниження до мінімуму негативного впливу проблемних банків на стан банківської системи, включаючи більш інтенсивне застосування процедур реорганізації, реструктуризації, ліквідації (банкрутства) банків.

На наш погляд, реалізація цих пріоритетних завдань неможлива в повній мірі без вирішення питань ефективної, життєздатної організаційної структури системи банківського нагляду.

Література

1. Постанова Правління НБУ «Про затвердження Регламенту роботи служби банківського нагляду НБУ» від 22 березня 2004 р. № 122.

2. Постанова Правління НБУ «Про внесення змін до структури центрального апарату Національного банку України» від 14 березня 2005 р. № 491.

3. Джуччі Рікардо та ін. Нагляд за діяльністю у фінансовому секторі України: чи допоможе об’єднання фінансових органів? — К.: ІЕДПКУ, 2005.

Стаття надійшла до редакції 13 червня 2006 р.97 УДК 336.658.15Я. І. Невмержицький, старш. викл. кафедри фінансів підприємств

КНЕУ імені Вадима Гетьмана