Спочатку ми надамо результати аналізу на рівні сільського господарства в цілому, використовуючи агреговані дані по сільськогосподарських підприємствах у розрізі регіонів.
Протягом 1996—2000 рр. у сільському господарстві України спостерігалося скорочення обсягів виробництва приблизно на 30 %. Падіння виробництва могло спричинитися зменшенням використання ресурсів, коли сільськогосподарські підприємства намагалися пристосувати потреби у ресурсах до зростаючих цін на ці ресурси. Як видно з рис. 17.9, використання робочої сили зменшилося протягом перших двох років, а використання капіталу — лише протягом першого року, а в подальшому залишалось незмінним. У той же час використання мінеральних добрив значно скоротилося, що негативно вплинуло на продуктивність землі і, в результаті, призвело до падіння виробництва . Однак зміни в сільському господарстві не можна пояснити без аналізу змін ефективності й технологічних змін за даний період.
Апріорі ми можемо сформулювати таку гіпотезу: а) оскільки кількість приватних підприємств збільшувалася з кожним роком, технічна ефективність має підвищитися, тому що приватна власніть стимулює ефективне використання ресурсів; б) технологічний прогрес був лише незначним, оскільки за цей період не було значного інноваційного буму.
Для перевірки цих гіпотез був розрахований індекс ЗПФ для кожного року і області. Середньорічні зміни ЗПФ подано в табл. 17.4. Як свідчить результати, у середньому за рік продуктивність збільшувалась на 0,7 %, при цьому технологічний прогрес становив 2,1 %, а технічна ефективність знижувалась на – 1,3 %. Обидві складові частини зміни у технічній ефективності були негативними. Позитивний технологічний прогрес і погіршення технічної ефективності свідчать про те, що середньорічне підвищення ЗПФ у сільському господарстві України пояснюється інноваційним процесом, а не покращанням технічної ефективності (ефективнішим використанням ресурсів).
Із 25 областей найгіршим було становище у Львівській, Рівненській і Тернопільській областях, де ЗПФ у середньому зменшувалась на 8,6 % за рік. Загалом для 13 областей технічна ефективність зменшувалась. Найбільше зростання технічної ефективності спостерігалось у Запорізькій області, у той час як у Кіровоградській області технологічний прогрес був максимальним.
У табл. 17.5 подано середню зміну ЗПФ. Лише у 1997 р. зростання продуктивності пояснювалося позитивною зміною ефективності (7,7 %) і погіршенням технологічного рівня – 7,4 %. З рис. 17.3 видно , що найбільше падіння виробництва було у 1998 р. Дані табл. 17.4 свідчать про те, що технічна ефективність у цьому році зменшилась на 20 %, а покращання технологічного стану на 2 % було недостатнім, щоб компенсувати погіршення технічної ефективності. У результаті, загальна продуктивність у 1998 р. зменшилась на 18 %. У 1998 р. підприємства значно зменшили використання добрив, і, можливо, різке падіння ефективності було наслідком зменшення продуктивності землі . У 2000 р. технологічний прогрес був досить значним і становив 20,5 %, що можна пояснити підвищенням цін на сільськогосподарську продукцію на початку 2000 р., унаслідок чого сільськогосподарські підприємства отримали більші прибутки й можливість інвестувати в технології.
Ми також можемо розрахувати кумулятивний індекс продуктивності. Результати подано в табл . 17.6. Протягом 1996— 2000 рр. ЗПФ збільшилась на 6 %. Це підвищення пояснюється технологічним прогресом (9,2 %). Водночас технічна ефективність зменшилась за рахунок падіння суто технічної ефективності (– 2,8 %) і ефективності масштабу (– 0,9 %). У Львівській області падіння продуктивності було найбільшим (– 30,5 %), у той час як у Кіровоградській області продуктивність значно підвищилась (61,6 %), а технологічний прогрес становив 39,7 %. Одним із пояснень такої ситуації може бути розмір підприємства. Дані про середній розмір підприємств кожної області наведено в табл. 17.6. Як видно з таблиці, для підприємств з відносно малими розмірами характерні нижчі темпи зростання показника ЗПФ. Наприклад, середній розмір сільськогосподарських підприємств у західних регіонах України (регіонах, для яких спостерігалось зниження продуктивності протягом 1996—2000 рр.) становить приблизно 565 га, у той час як середній розмір підприємств у південносхідних регіонах України (регіонах, для яких зростання продуктивності було найбільшим) — приблизно 2000 га. Цей результат свідчить на користь великомасштабного виробництва і, виявляється, що переваги від великого розміру підприємства, такі як легший доступ до кредитів і сучасних технологій, а також ефективніше використання ресурсів завдяки ефекту масштабу, набагато більші, ніж недоліки, пов’язані зі складнощами в управлінні великими підприємствами.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що середньорічне зростання продуктивності в сільському господарстві є незначним і пояснюється поліпшенням технологічного забезпечення. Технічна ефективність і її складові частини, навпаки, щороку зменшуються. Такі результати суперечать нашим очікуванням, але вони узгоджуються з іншими роботами (див. Mao та Кoo, 1996).