Posibniki.com.ua Бухгалтерський облік Бухгалтерський облік в управлінні підприємством Облік формування одноелементних статей собівартості продукції


< Попередня  Змiст  Наступна >

Облік формування одноелементних статей собівартості продукції


Як уже зазначалося, затрати — це загальноекономічне поняття, яке характеризує використання речовин і сил природи у процесі господарювання. Було наведено класифікацію затрат за загальноекономічним змістом і планово-обліковими (управлінськими) ознаками. З погляду управління найсуттєвішими є визначення та класифікація затрат за ознаками собівартості продукції, у якій вони формуються за двома ознаками — загальними визначеннями (елементами затрат) і статтями собівартості окремих видів продукції.

У собівартості продукції затрати формуються суто індивідуально за ознаками технології та організації діяльності.

Тому якщо той самий продукт виготовлено за різними технологіями, його собівартість, тобто статті затрат, формуватиметься по-різному.

Елементи затрат діяльності у собівартості продукції формуються або за однозначними (одноелементними) ознаками, або за складними комплексами затрат. Наприклад, елемент «матеріальні затрати» у собівартості може формуватися за одноелементними статтями (сировина та основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо, енергія, холод, зворотні відходи тощо) або потрапляти до комплексної статті затрат. Наприклад, затрати на утримання та експлуатацію устаткування, змінні транспортні затрати, затрати на організацію виробництва чи адміністративні (загальногосподарські) затрати. Усе наведене вище має бути визначено в обліковій політиці підприємства та закріплено відповідним наказом.

Облік формування одноелементних статей собівартості продукції

Елемент «Матеріальні затрати» у собівартості продукції в різних галузях розмежовується на кілька статей затрат:

— основні матеріали;

— сировина та основні матеріали;

— допоміжні матеріали;

— паливо та паливні матеріали;

— енергія;

— зворотні відходи тощо.

Значна частина елементу матеріальних затрат буде включена до комплексних статей затрат.

Матеріальні затрати за окремими статтями собівартості враховують на підставі даних первинних документів.

У статтю «Сировина та основні матеріали» у кожному виробництві включають відповідні матеріальні ресурси, які формують субстанцію майбутнього продукту. Наприклад:

— пшениця для борошна;

— борошно для хліба;

— насіння соняшнику для олії та ін.

У статтю «Відходи виробництва» включають відходи зворотні (обліковані) та беззворотні (необліковані, що розраховуються).

Зворотні відходи виробництва поділяються на три види: а) переробні в основному виробництві; б) такі, що використовуються в господарстві (свиновідгодівля тощо); в) такі, що реалізуються на сторону.

Вартість зворотних відходів виробництва виключається за належністю з вартості тієї первинної сировини та матеріалів, які у процесі виробництва перетворилися в готову продукцію. Вартість відходів виробництва за цінами можливого використання доцільно перераховувати з рахунка «Основне виробництво» на рахунок «Матеріали».

У разі неможливості визначити первинну сировину вартість використаних відходів відносять на зменшення затрат по тих сортах продукції, у процесі виготовлення якої їх було одержано.

Відходи, які використовуються та реалізовуються, оприбутковуються за встановленою ціною реалізації. Вартість цих відходів відноситься на зменшення затрат на всі вироблені у

звітному періоді сорти виробів пропорційно масі сировини, використаної на їх виробіток.

Статті затрат «Паливо», «Енергія», «Холод» та інші у різних галузях формуються по-різному. Але в основу їх формування покладено принцип розподілу загальної суми затрат по окремих видах продукції.

Розподіл затрат на паливо та електроенергію між окремими видами продукції виробництва здійснюють виходячи з планових норм та існуючих цін.

Часто затрати на електроенергію, яку використали на технологічні цілі, враховують у складі затрат на утримання та експлуатацію устаткування разом із затратами на силові цілі. Ці особливості обліку визначаються керівником підприємства та потребами управління затратами.

У статтю «Затрати на оплату праці виробничих робітників» по кожному виду виробів включається зарплата, нарахована за тарифами, відрядними розцінками з усіма доплатами робітникам, безпосередньо зайнятим виконанням технологічних операцій з виробництва цих видів продукції.

Нарахування заробітної плати виробничим робітникам оформляється у табелях та інших документах.

Сума додаткової заробітної плати, яка підлягає попередньому нарахуванню (за час чергових і додаткових відпусток, за вислугу років робітникам і службовцям тощо), щомісяця може бути зарезервована на окремому рахунку в кошторисному порядку по окремих господарських цехах, дільницях та інших структурних підрозділах. Інші види додаткової заробітної плати (оплата пільгових годин підлітків, оплата перерв у роботі матерів, які годують немовлят, оплата часу, пов’язаного з виконанням державних і громадських обов’язків тощо) робітників і службовців обліковуються (відносяться) на собівартість продукції звітного періоду у фактично нарахованих розмірах.

Заробітна плата допоміжних працівників, спеціалістів, службовців та інших категорій враховується на відповідних рахунках затрат: «Загальновиробничі затрати», у тому числі «Затрати на утримання та експлуатацію машин та устаткування» (залежні), «Затрати зі збуту» тощо.

Відрахування на соціальне, пенсійне і медичне страхування та інші проводяться в установлених процентах з усієї нарахованої основної та додаткової заробітної плати працівників усіх

категорій, із суми премій, винагород та інших видів оплат, визначених законодавчо.

Облік формування комплексних статей собівартості продукції

1.Облік затрат майбутніх періодів. Затрати на підготовку та освоєння виробництва нових видів продукції і нових технологічних процесів обліковуються на рахунку «Затрати майбутніх періодів» за видами продукції — за відповідною номенклатурою.

Затрати на освоєння нових підприємств, виробництв, цехів та агрегатів (пускові затрати), враховані на рахунку «Затрати майбутніх періодів», перераховуються на рахунки затрат виробництва щомісяця протягом нормативного строку освоєння цих потужностей.

З моменту переходу на масовий випуск продукції затрати на підготовку та освоєння нових видів продукції погашаються щомісяця у розмірах, встановлених у спеціальних розрахунках (ці розрахунки складаються для кожного виду продукції виходячи з кошторисів витрат і планового випуску продукції у період, визначений для їх списання). У цих самих розмірах затрати на підготовку та освоєння виробництва нових видів продукції і нових технологічних процесів щомісяця перераховуються на рахунки «Затрати майбутніх періодів» та «Основне виробництво» (стаття «Затрати на підготовку та освоєння виробництва») і включаються у собівартість продукції, випущеної в цьому місяці.

2.Облік затрат на обслуговування виробництва та управління. Затрати на обслуговування виробництва та управління доцільно поділити на дві групи — змінні (затрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування) та сталі (загальновиробничі затрати). Облік має забезпечувати визначення фактичної величини цих затрат та оперативне виявлення відхилень (економії, перевитрат) від затверджених кошторисів.

Змінні затрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування та інші загальні затрати доцільно обліковувати по кожному виробництву, цеху основного та допоміжного виробництва окремо відповідно до рекомендованої номенклатури статей.

На підприємствах із безцеховою структурою управління затрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією устаткування, можна враховувати в цілому по підприємству за тією самою номенклатурою статей затрат і розподіляти між окремими видами продукції, виробленої в цілому по підприємству.

На підприємствах, які мають власний транспорт (вантажні автомашини, автокари тощо), закріплений за окремими цехами основного виробництва, для переміщення сировини, матеріалів і тари з базового складу в цех і для доставки готової продукції на склад для зберігання, затрати на утримання та експлуатацію такого транспорту можна фіксувати на рахунку «Затрати на утримання та експлуатацію устаткування» аналогічного обліку затрат на утримання та експлуатацію машин та устаткування. На всіх інших підприємствах затрати на утримання та експлуатацію власного транспорту загального користування доцільно відображати на рахунку «Допоміжні виробництва». А вартість послуг з переміщення сировини, матеріалів, тари та готової продукції, наданих цим транспортом цехам основного виробництва, слід за собівартістю перераховувати з рахунка «Допоміжні виробництва» на рахунок «Затрати на утримання та експлуатацію устаткування» і враховувати за статтею «Внутрішньозаводські переміщення вантажів». За цією статтею доцільно враховувати і вартість транспортних послуг з внутрішньозаводського переміщення сировини, матеріалів, тари та готової продукції, наданих сторонніми організаціями.

Затрати на електроенергію для технологічних цілей можна враховувати за рахунком «Затрати на утримання та експлуатацію устаткування» (стаття «Експлуатація устаткування») разом із затратами на електроенергію, використану для приведення в рух виробничих механізмів кожного цеху основного виробництва. До складу затрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування не повинні включатися затрати на допоміжні матеріали, які використані на технологічні цілі й відносяться до статті «Допоміжні матеріали», а також затрати на оплату праці — заробітну плату виробничих робітників, яка нараховується погодинно, що відносяться до статті «Основна заробітна плата виробничих робітників».

Затрати на утримання та експлуатацію устаткування кожного цеху мають відноситися тільки на ті види продукції, які виробляються в даному цеху. Ці затрати включаються до фактичної собівартості окремих видів продукції в порядку, передбаченому галузевими рекомендаціями.

Затрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, враховані по кожному цеху, виробництву, щомісяця розподіляються на відповідні види продукції, виробленої даним цехом, у такому порядку:

— або пропорційно масі виробленої продукції, перерахованої за коефіцієнтами в умовні одиниці;

— або пропорційно масі виробленої продукції;

— або пропорційно заробітній платі основних робітників.

Загальновиробничі сталі затрати доцільно враховувати по кожному цеху основного та допоміжного виробництв окремо.

Загальновиробничі сталі затрати кожного цеху включаються у фактичну собівартість продукції, яка виробляється в даному цеху, в тому числі у собівартість продукції, виробленої з відходів виробництва, та продукції, переданої іншим цехам для подальшої переробки.

Затрати розподіляються між різними видами продукції у порядку, викладеному вище.

3.Облік затрат зі збуту (продажу). Окрім затрат на виробництво підприємства мають затрати, пов’язані з продажем, відвантаженням і збутом (реалізацією) продукції.

Підприємства реалізують готову продукцію або товари згідно з договорами, в яких передбачаються умови відпускання і розрахунків за продукцію, а також відповідальність сторін за порушення умов договорів.

Затрати, пов’язані зі збутом, продажем (реалізацією) готової продукції або товарів, підприємства відображають на рахунку «Затрати зі збуту».

Затрати на тару і пакування готової продукції враховуються у складі затрат зі збуту тільки в тих випадках, коли затарювання проводиться після здачі цієї продукції на склад і ціна передбачає відпускання готової продукції в тарі або упаковці. Якщо затарювання або пакування продукції (відповідно до встановленого технологічного процесу) проводиться до здачі її на склад готової продукції, то вартість тари й упаковки входить до виробничої собівартості продукції.

Коли за умовами договору з покупцем затрати з транспортування здійснюються за рахунок підприємствапостачальника, то ці затрати враховуються на рахунку «Затрати зі збуту». До складу цих затрат входять доставка готової продукції на станцію (пристань) відправлення і навантаження її у вагони або судна. Транспортні затрати на доставку продукції від станції, аеропорту, пристані відправлення до станції,

аеропорту, пристані призначення у фінансовому обліку не включаються до виробничої собівартості готової продукції і враховуються на рахунку «Затрати зі збуту», а в аналітичних реєстрах відображаються окремими записами.

У випадку продажу готової продукції на умовах «франкосклад постачальника» (тобто, продавець має привезти продукцію на склад покупця) транспортні затрати (навантажування на підприємстві, доставка покупцям або на станцію, пристань відправлення, в аеропорт, навантажування у вагони (судна), оплата залізничного тарифу та інші збори при відправленні) у тій частині, в якій вони підлягають відшкодуванню покупцями, списуються у дебет рахунка «Розрахунки з покупцями» в міру пред’явлення рахунка покупцеві.

Решта затрат, що не відшкодовуються покупцем, відносяться в дебет рахунка «Собівартість реалізації готової продукції і робіт».

Суми комісійної винагороди, виплачені збутовим організаціям за продаж (реалізацію) ними виробів підприємства (у випадках, коли відповідні вироби не можуть бути реалізовані в загальному порядку і передані збутовим організаціям для реалізації на комісійних засадах), враховуються у складі затрат зі збуту.

4.Облік адміністративних (загальногосподарських) затрат.

У внутрішньогосподарському обліку адміністративні (загальногосподарські) затрати приєднуються до затрат на окремі види продукції (розподіляються між ними) для визначення заводської (повної) собівартості.

Таким чином, адміністративні (загальногосподарські) затрати враховуються по підприємствах у цілому.

Загальногосподарські затрати розподіляються між окремими видами продукції в порядку, передбаченому вище. У собівартість забракованої продукції адміністративні (загальнозаводські) затрати не включаються.

На підприємствах має здійснюватися систематичний попередній і наступний контроль за дотриманням цехами та відділами кошторисів змінних (на утримання та експлуатацію устаткування), сталих (загальновиробничих), цехових, зі збуту (продажу) та адміністративних (загальногосподарських) затрат. Цей контроль має забезпечити передусім дотримання затверджених норм затрат і лімітів матеріалів, палива, енергії та вартості різних робіт і послуг (ремонт основних засобів, послуги транспорту та ін.); затвердженої організаційної структури управління; установленого переліку.

Облік втрат виробництва

На підприємствах має бути забезпечене повне виявлення втрат, які виникають через вади в управлінні організацією виробництва та збереженні матеріальних цінностей (псування та нестачі сировини, матеріалів, продукції тощо). При цьому мають бути встановлені причини та конкретні винуватці втрат для відшкодування завданих підприємству збитків і запобігання таким втратам надалі. Ці втрати, прийняті на рахунок підприємства в установленому порядку, включаються до фактичної собівартості продукції з вирахуванням відповідно залишків сировини, матеріалів, продукції тощо, виявлених під час інвентаризації в цехах та на заводських складах. Втрати, безпосередньо пов’язані з випуском визначених видів продукції, мають включатися до їхньої собівартості. Втрати, не пов’язані з випуском визначених видів продукції, розподіляються між окремими видами продукції підприємства у складі загальновиробничих, зі збуту чи адміністративних (загальногосподарських) затрат за належністю.

Основними видами втрат можуть бути:

— втрати від браку;

— втрати по тарі;

— втрати від простоїв.

Облік втрат від браку. На підприємствах харчової промисловості браком у виробництві вважають вироби і напівфабрикати, які за своєю якістю не відповідають установленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть використовуватися тільки після виправлення браку.

Залежно від характеру дефектів, встановлених при технічному прийманні, брак поділяється на виправний та невиправний (кінцевий).

Виправним вважається брак, дефекти якого технічно можна усунути, а затрати на виправлення доцільні, оскільки вони нижчі від затрат на виготовлення відповідно продукту (виробу).

Кінцевим браком вважаються продукція і напівфабрикати, які не можуть бути використані за прямим призначенням, але їх можна використати як повторну сировину для переробки на інші види продукції або реалізувати за ціною можливого використання.

Залежно від місця виявлення брак поділяється на внутрішній, виявлений на підприємстві до відправлення продукції споживачеві, та зовнішній, виявлений споживачем.

На промислових підприємствах до втрат від браку відносяться вартість усієї кінцево забракованої продукції, затрати на виправлення браку виробів і напівфабрикатів.

Не відносяться до втрат від браку у виробництві:

— сировина, матеріали та куповані напівфабрикати незадовільної якості, які ще не піддавалися обробленню на даному підприємстві. Втрати за цими матеріальними цінностями стягуються, як правило, з постачальників або інших винуватців, а в разі неможливості такого стягнення відносяться на рахунок підприємства до невиробничих втрат цехового або адміністративного (загальнозаводського) характеру;

— продукція, яку повернуто з торгової мережі або іншими підприємствами після закінчення строку реалізації для переробки її на інші види продукції;

— сировина та матеріали, зіпсовані під час випробування та налагодження виробничого устаткування — як нового, так і після капітального ремонту. Ці втрати відносяться на відповідні статті цехових затрат;

— сировина та матеріали, зіпсовані під час проходження виробничої практики учнями училищ, технікумів, а також за період професійного виробничого навчання та іспитів нового набору робітників. Ці втрати відносяться на відповідні статті загальновиробничих або адміністративних (загальногосподарських) затрат за належністю;

— нестачі сировини і матеріалів, виявлені під час інвентаризації незавершеного виробництва.

На промислових підприємствах собівартість внутрішнього кінцевого браку визначається виходячи з фактичних бізнеспланових або нормативних затрат по всіх статтях затрат, встановлених для калькулювання виробничої собівартості продукції, крім затрат по статтях «Адміністративні (загальногосподарські) затрати» та «Втрати від браку».

Вартість виправного браку, виявленого на підприємстві, складається з вартості матеріалів, витрачених на виправлення дефектів, заробітної плати виробничих робітників, нарахованої за операції з виправлення браку, та відповідної частки змінних затрат на утримання й експлуатацію устаткування і сталих загальновиробничих та загальногосподарських затрат, визначеної в порядку, вказаному вище. Собівартість самих виробів і

напівфабрикатів, які є виправним браком, не включається у затрати на виправлення браку.

У собівартість внутрішнього та виправного браку, який стався з вини постачальників сировини, матеріалів та напівфабрикатів, включається також частка загальнозаводських затрат. Ця частка відшкодовується в установленому порядку постачальниками цих неякісних матеріалів і напівфабрикатів у процентному відношенні за затвердженим планом до заробітної плати виробничих робітників, нарахованої за операції до моменту виявлення кінцевого браку або після виправлення браку.

Вартість зовнішнього браку складається з виробничої собівартості продукції, кінцево забракованої споживачами, і затрат, пов’язаних із заміною, транспортуванням кінцево забракованої продукції.

Якщо зовнішній брак продукції, виявлений у звітному році, відноситься до минулого року, то на затрати від браку, як виняток, відноситься вартість забракованої продукції, відшкодована покупцеві.

Штрафи, сплачені покупцям за поставку бракованої продукції, у вартість втрат від браку не включаються, а відносяться на рахунок «Інші затрати операційної діяльності» за субрахунком «Штрафи, пені і неустойки».

Втрати від внутрішнього та зовнішнього браку, які відносяться на собівартість продукції, складаються з вартості кінцево забракованої продукції та затрат на виправлення браку (які визначаються у порядку, вказаному вище) з відрахуванням вартості продукції за ціною її можливого використання, а також сум, фактично утриманих з винуватців браку та стягнених (або присуджених арбітражем) з постачальників браку за постачання недоброякісних матеріалів і напівфабрикатів.

Під ціною можливого використання кінцево забракованої продукції слід розуміти оцінку, за якою забракована продукція може бути на даному підприємстві повторно використана у вигляді сировини або реалізована на сторону для використання на інших підприємствах.

Втрати від внутрішнього браку продукції, незалежно від місця його виявлення, відносяться на цехи, з вини яких виник брак.

Втрати від браку продукції основного виробництва, які сталися з вини цехів допоміжного виробництва або відділів заводоуправління, відносяться на затрати цеху основного виробництва, в якому виявлено брак, з виділенням в обліку цих затрат як незалежних від даного цеху.

Бухгалтерський облік браку та втрат від нього у виробництві ведеться на підставі первинних документів, які фіксують брак у вартісному виразі по окремих цехах, виробах, статтях затрат виробництва та винуватцях браку. Облік ведеться на рахунку «Брак у виробництві».

Акти, які надійшли у бухгалтерію, та інші документи перевіряються в частині повноти та вартості їх оформлення. Потім здійснюються оцінювання браку за прямими затратами, визначення його вартості за ціною можливого використання та сум, що підлягають відшкодуванню винуватцями браку.

Документи про брак групуються по цехах, групах виробів, на які складаються калькуляції, а всередині їх — по винуватцях. Усі виявлені у звітному періоді втрати від браку повністю включаються у звіти за поточний період. Брак продукції, яка відноситься до попередніх періодів звітного або минулого року, включається у вартість того звітного періоду, в якому він виявлений.

Втрати від браку продукції щомісяця списуються на рахунок виробництва за статтею «Втрати від браку» і включаються у собівартість того виробу, по якому виявлено брак. Суми втрат від браку продукції, який стався з вини постачальників сировини, матеріалів, напівфабрикатів, списуються на зменшення затрат від браку після того, як він визнаний постачальником, або після задоволення позову арбітражем.

Втрати від зовнішнього браку, які відносяться до продукції, виготовленої у минулому звітному періоді, списуються на собівартість аналогічних виробів, виготовлених у поточному періоді. Якщо аналогічна продукція у звітному періоді не виготовлялася, втрати від зовнішнього браку розподіляються між усією товарною продукцією в порядку, встановленому для розподілу загальнозаводських затрат.

Не допускається включення втрат від браку до інших статей калькуляції, а саме відображення їх у фактичних затратах сировини, матеріалів, заробітної плати тощо.

Облік втрат по тарі. Облік втрат по тарі ведеться за її видами: по м’якій тарі з-під борошна, цукру (інших основних матеріалів); по твердій тарі — бочках, ящиках тощо.

Втрати по тарі складаються зі зносу тари, який визначається як різниця між вартістю тари, оплаченою підприємством, і вартістю, одержаною при поверненні (реалізації) тари постачальнику, та витрат з налагодження та доставки її на тарну базу.

Методика обліку втрат і затрат по м’якій тарі: при відправленні мішків вони списуються за тією самою вартістю, за якою оприбутковані. Різниця у вартості мішків унаслідок їх сортування списується за статтею «Затрати по м’якій тарі» після одержання акта на сортування мішків і рахунків від бази приймальника.

Облік втрат від простоїв. Бувають простої із зовнішніх та внутрішніх причин. Простої із зовнішніх причин виникають унаслідок неподання енергії зі сторони, ненадходження сировини, матеріалів або палива від постачальників і т. ін. Внутрішніми причинами простоїв є різноманітні виробничі неполадки.

Повна величина втрат від простоїв із зовнішніх і внутрішніх причин складається:

1) з фактично нарахованої суми основної заробітної плати виробничих робітників, яка їм належить за час простоїв, або суми доплат до встановленого заробітку, якщо ці робітники були зайняті в період простоїв на інших, менш кваліфікованих роботах, а також додаткової заробітної плати та відрахувань на соціальне страхування у відповідному розмірі;

2) з вартості сировини, матеріалів, палива та енергії, непродуктивно витрачених у період зупинки виробництва.

У втрати від простоїв із зовнішніх причин також включається відповідна частка затрат на утримання та експлуатацію устаткування. Із втрат від таких простоїв виключаються суми, відшкодовані постачальниками за порушення договірних умов поставки. Вказані суми відрахувань як штрафи відносяться на рахунок «Інші затрати операційної діяльності». Підставою для відображення в обліку втрат від простоїв є належно оформлені документи (акти тощо), затверджені керівником підприємства.

Втрати, спричинені простоями всього підприємства або окремих цехів через зовнішні причини (за винятком сум, стягнених із постачальників на відшкодування втрат), ураховуються у складі загальногосподарських витрат.

Втрати від цілоденних і внутрішньозмінних простоїв із внутрішніх причин також ураховуються у складі загальногосподарських витрат.

Втрати від простоїв, спричинених стихійним лихом (затопленням, ураганом і т. ін.), відносяться на рахунок «Надзвичайні витрати».

Облік простоїв у виробництві здійснюється з групуванням причин і винуватців.

Контроль за використанням сировини і матеріалів на основі звіту про роботу виробництва за зміну (добу)

Оперативний контроль за затрачанням сировини і матеріалів та економічний аналіз роботи зміни (бригад) організовуються на основі оперативного, щоденного, щомісячного (побригадного) обліку виробництва, що визначає затрати основних матеріалів на виробництво по кожній зміні (бригаді), цеху, підприємству.

Облік виробництва здійснюється щозміни (по кожній бригаді) таким чином:

1) проводиться передавання фактичних залишків основних матеріалів на виробництво (незавершене виробництво) наступній зміні (бригаді) за актом встановленої галузевої форми;

2) документально визначаються затрати основних матеріалів за зміну (бригадою) на основі документів, за якими одержано основні матеріали в процесі роботи;

3) на основі приймально-здавальних документів на передавання готових виробів визначаються обсяги виробництва продукції в натуральних одиницях виміру за дану зміну (бригаду);

4) складаються зведення про роботу зміни за даними про затрати сировини та основних матеріалів і вироблення готової продукції.

На основі цих зведень та чинних нормативів проводяться аналітичні розрахунки, за результатами яких дається оцінка роботи за такими показниками:

1) виконання норм виходу готових виробів, економія чи перевитрата сировини, матеріалів тощо;

2) дотримання рецептури щодо використання основних і допоміжних матеріалів і визначення перевитрат цих матеріалів;

3) виконання завдання та норм виробітку;

4) якість та інші показники.

Аналіз цих даних забезпечує розроблення відповідних заходів щодо усунення виявлених відхилень, негативних результатів або вад у роботі (перевитрати матеріалів, випуск браку тощо).

Облік випуску готової продукції

Готовою називається продукція, оброблення якої закінчене і яка відповідає чинним стандартам або затвердженим технічним умовам, прийнята відділом виробничо-технічного контролю (лабораторією) і здана на склад готової продукції.

Передавання готової продукції на склад здійснюється за документами, в яких фіксуються назва виробів, сорт, вид зовнішньої тари, кількість місць, маса нетто в одиниці тари, загальна маса нетто тощо.

Вироблена готова продукція, не здана на склад на 1-ше число місяця, наступного за звітним, належить до незавершеного виробництва.

Випуск готової продукції фіксується в первинних документах на підставі кількісного та якісного приймання маси та даних аналізу про відповідність встановленим технічним умовам і стандартам. Документи, якими оформляють приймання випущеної з виробництва готової продукції, здають у бухгалтерію за графіком.

Облік готової продукції має забезпечити її зберігання, контроль за своєчасним і правильним оприбуткуванням, а також відпуском споживачам.

Усі операції з надходження, переміщення та відпуску готової продукції оформляються встановленими для цього первинними документами.

Бухгалтерський облік здійснюється по матеріально відповідальних особах і по місцях зберігання за відповідними кількісними, якісними та вартісними показниками.

Готова продукція відображається в балансі за фактичною собівартістю. Щоденний облік готової продукції дозволяється вести за плановою собівартістю з виділенням відхилень фактичної собівартості від вартості за плановими цінами.

Підприємства харчової промисловості можуть також обліковувати готову продукцію за плановою розрахунковою середньорічною собівартістю. При цьому також враховуються відхилення фактичної собівартості від вартості за обліковими цінами. Ці відхилення фіксуються на рахунку «Готова продукція» за однорідними товарними групами без поділу за назвами продукції. У частині, що відноситься до реалізованої готової продукції, зазначені відхилення підлягають

щомісячному списанню на відповідні рахунки собівартості реалізації продукції.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИЙ ОБЛІК ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА МЕТОДОМ ПОВНИХ ЗАТРАТ У СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ 11.1. Сутність та основи побудови
11.3. Нормативний метод обліку затрат (стандарт-кост)
Побудова обліку відхилень від норм
ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИЙ ОБЛІК ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА МЕТОДОМ НЕПОВНИХ ЗАТРАТ У СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ 12.1. Сутність та основи побудови
12.3. Методологія обліку неповних затрат виробничої діяльності за методом простого нагромадження затрат
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)