< Попередня  Змiст  Наступна >

ВИСНОВКИ


Становлення та розвиток постіндустріального типу господарства, ускладнення та динамізація економічних процесів в умовах інформаційної революції та глобалізації викликали до життя не тільки якісні зміни у системі продуктивних сил, характері їх можливостей щодо задоволення постійно зростаючих потреб виробництва, людини, суспільства. Подібні процеси якісних змін торкнулися й системи соціально-економічних відносин, викликали до жит тя тенденції, які свідчать про зміни у самій людині, її спонукальних мотивах до економічної діяльності, місця, ролі та функцій працівника у суспільному виробництві, характері та формах відносин між усіма суб’єктами господарювання: найманими працівниками, роботодавцями, державою.

Сучасне суспільство, насамперед у високорозвинутих країнах, відзначається процесами соціалізації економіки та цілей економічного розвитку, новими інституціональними форма ми існування та взаємодії основних суб’єктів відносин, такими як соціальний, інтелектуальний капітал, соціальне партнерство тощо. Поява таких соціальних форм економічних відносин свідчить, по-перше, про значні зміни у системі відносин власності, а по-друге, про усвідомлення як владними структурами, так і представниками великого капіталу нової ролі висококваліфікованого працівника, ваги інтеле ктуальної праці у процесі створення продукту та формування прибутку. Такі об’єктивні, й суб’єктивні зміни викликають до життя потребу у нових моделях господарської системи, у яких інтереси підприємця, працівника та держави мають бути щільніше ув’язаними, отже базуватися на визнанні необхідності співпраці, компромісів у процесі прийняття рішень щодо економічної політи ки на усіх рівнях суспільного розвитку: держави, фірми, колективу. Подібні ж підходи означають не що інше, як відображення об’єктивного характеру трансформаційних змін у системі соціальноекономічних відносин, у системі соціальної стратифікації суспільства на користь працівника нової якості. Базові принципи організації соціального ринкового господарства: вільне розкриття особистості та відповідальність кожного за результати реалізації власних зусиль і здібностей; витіснення держави з підприємницько-економічної сфери та інших приватних сфер життя; зведення до мінімуму колективістських тенденцій на користь індивідуальної ініціативи. Визначальні критерії поняття клас (за Й. А. Шумпетером) — схожість умов життя, схожість соціального становища, схожість життєвих філософій та цінностних суджень відносно соціальних явищ, самоусвідомлення. Вищий клас»

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

— соціальна група у постіндустріальному суспільстві, базу якої складають люди, що походять, як правило, з освічених та забезпечених родин, самі високоосвічені, здатні до творчого мислення та неординарних рішень, сповідують постматеріалістичні цінності, зайняті у високотехнологічних галузях господарства. Мають у власності або у вільному розпорядженні необхідні їм умови виробництва. Зміст праці

— узагальнююча характеристика процесу праці, яка фіксує багатогранність функцій праці, види трудових операцій, що здійснюються, особливості виробничої діяльності за галузями, фізичну та інтелектуальну напругу працівника під час його активної діяльності,

97ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, можливість та ступінь новизни у рішеннях, що приймаються в ході виробничого процесу; дозволяє визначати не тільки рівень залежності між її продуктивністю та кваліфікацією, здібностями працівника, а й можливості останнього щодо формування, володіння, використання та нагромадження інтелектуальної власності, зміцнення та збагачення функцій інституту особистої влас ності. Інтелектуальна власність

— власність, об’єктами якої є творіння людського розуму, людського інтелекту, зокрема й інформація, що може бути представлена на матеріальному носії та розповсюджена у необмеженій кількості копій в усьому світі. Важлива складова інтелектуальної власності — власне інтелект людини, який містить як набуті знання, так і здатність створювати нові знання, тобто виступає одночасно й осн овою, і змістом, і об’єктом власності. Вирізняють три основні групи об’єктів інтелектуальної власності: 1) об’єкти промислової власності; 2) об’єкти авторського права; 3) ноу-хау, інформація, що охороняється власниками як комерційно цінна та закрита. Інтелектуальний капітал — система відносин, пов’язана із формуванням, примноженням та використанням інтелектуальних здібностей працівника в інтересах створення інтелектуального продукту високої вартості, реалізації інтересів власника капіталу у зростанні доходу, соціального статусу, рівня саморозвитку та самореалізації, як працівника та громадянина суспільства. Є основою якісних змін у системі відносин основних суб’єктів як позитивного, так і не гативного характеру. Кіберлорди — клас власників в інформаційному секторі, які контролюють або сам масив інформації, або матеріальну інфраструктуру, необхідну для її створення, поширення та використання.

Кіберлорди — це капіталістичний клас, що живе за рахунок ренти, оскільки замінює традиційну експлуатацію праці «тотальною експлуатацією особистості». Клас — маса індивідів, що об’єдналися навколо групового стандарту та формують певну психологічну єдність, суспільний клас. «Клас ділових людей» (за Й. А. Шумпетером) — соціальна група, що об’єднує людей, праця яких у найрізноманітніших її має складний і творчий характер. Визначається також як сучасний середній клас постіндустріального суспільства. Основні ознаки цього класу: рівень матеріального добробуту та стандарти споживання; рівень освіти і кваліфікації та професійно-кваліфікаційний статус; специфіка системи мотивів до праці, в якій дедалі більше домінують не тільки економічні, а й позаекономічні, соціальні чинники, такі як особливості професійної етики; спосіб і стиль життя; місце у системі власності; самоідентифікація на ос нові визначення ціннісної та групової ідентичності; динамізм, здатність до самоорганізації та політичної діяльності; значний рівень впливу, на тлі інших соціальних груп, на прийняття владними структурами усіх рівнів рішень у галузі економіки та соціальної політики. Клас носіїв знань

— працівники інтелектуальної праці, професіонали — власники інтелектуального капіталу. Компанії учасників (stakeholders companiers) — корпорації, що підтримують ідею корпоративного громадянства, на противагу компаніям власників, пріоритети яких визначаються лише інтересами акціонерів та виключно мотивами одержання прибутку. Концепція сформованого суспільства (за Л. Ерхардом)

— основна ідея: подолання суперечностей у системі економічних і соціальних інтересів суспільства та забезпечення добробуту усіх його членів повинно відбуватися на основі таких базових принципів: застосування властивих ринку засобів економічної політики; відкидання всього, що придушує особи-сту ініціативу; самостійне закладання кожним працюючим фундаменту свого майбутнього. Людський капітал

— сукупність знань, умінь і навичок, яких людина набуває за життя та які збільшують її продуктивні здібності. Характерними рисами людського капіталу є майстерність, талант і здібності, що належать певному індивіду. Неклас не-робітників, або неопролетаріат — у постіндустріальному суспільстві частина найманих працівників — некваліфікованих або низької кваліфікації. Складається з людей, які стали хронічно безробітними, або з тих, чиї інтелектуальні здібності виявилися знеціненими сучасною технічною організацією праці. Нижчий клас»

— у постіндустріальному суспільстві складається із представників робітничих професій або некваліфікованих іммігрантів, що не мають гарної освіти (вона не входить до розряду значущих для них цінностей). Головним мотивом їх економічної діяльності є матеріальні цінності. В основному зайняті у масовому виробництві, сфері послуг або тимчасово безробітні. Новий середній клас — у постіндустріальному суспільстві однією з ключових ознак середнього класу стає доступ до високих технологій не тільки виробників програм та адміністраторів комп’ютерних мереж, а й мільйонів користувачів. Це співтовариство людей, які увійшли в «інформаційну епоху» отримавши доступ до інформаційних технологій та можливість повною мірою користуватися їх плодами, внаслідок чого вони радикально змінили спосі б життя та способи своєї роботи. Головним стимулом діяльності представників нового середнього класу стає «просування по службі та відповідність вимогам організації». Соціальна держава

— поняття вперше введено у науковий обіг у 1850 р. Лоренцом фон Штайном.

Передбачає виконання таких завдань, як підтримка рівності у правах усіх суспільних класів та

98окремих особистостей, сприяння економічному та суспільному прогресу усіх громадян, оскільки розвиток одного виступає умовою розвитку іншого; визначає суть основних змін природи держави через надання соціальних прав громадянам і прийняття на себе (державу) соціальної відповідальності. Розрізняють три її основні різновиди: позитивна держава соціального захисту — держава, що проводить політику, спрямовану на вирівнювання шансів добробуту дл я всіх громадян, гарантування їм рівних можливостей (наприклад США); держава соціальної безпеки — гарантуючи «рівні можливості» усім громадянам, проводить політику створення умов для повної зайнятості та отримання доходів не нижче прожиткового рівня (Велика Британія); соціальна держава загального добробуту — націлює свою соціальну політику на забезпечення повної зайнятості, зменшення диференціації у рівнях доходів громадян, створює для проведення тако ї політики розгалужену мережу державних та громадянських соціальних служб (наприклад Швеція). Існує також класифікація соціальної держави за політичними ознаками. Зокрема розрізняють ліберальну, консервативну та соціалдемократичну моделі соці-альної держави. Основні ознаки такого поділу: ліберальна соціальна держава — виходить із необхідності забезпечити рівні соціальні шанси усім громадянам та залишкового принципу фінансування малозабезпечених, сти мулюючи цим активний пошук роботи останніми; консервативна соціальна держава — вважає за доцільне проводити політику рівноваги патерналістських дій влади та використання адресних програм соціальної підтримки різних професійних, майнових груп і прошарків населення країни; соціал-демократична соціальна держава — проводить політику визнання рівних соціальних прав громадян і, відповідно, забезпечення їх однаковими соціальними умовами та пільгами. Соціальне ринкове господарство (за В. Рьопке, А. Рюстовом, Л. Ерхардом)

економічна та соціальна модель розвитку, завданням якої є насамперед забезпечення високого рівня ефективності ринкової економіки і, на цій основі, максимуму соціальної справедливості, забезпеченості та соціального прогресу. Стрижнем концепції соціального ринкового господарства є пріоритет індивіда над колективом і державою, людина мала стати у такому господарстві головним господарським та політичним суб’єктом. Соціальний капітал — система цілеспрямованих соціальних зв’язків, що виникають на рівні окремого підприємства, фірми та на рівні суспільства і забезпечують таку соціальну організацію відносин між суб’єктами господарської діяльності, основу якої складають взаємодія, довіра, надійність і прозорість у стосунках. Соціалізація економіки — органічна ланка загального процесу соціалізації, виявляється у становленні та розвитку тенденції, а згодом і закономірності, згідно з якою під впливом потреб виробництва значно прискорюється процес засвоєння та використання основними суб’єктами господарювання (у своїх інтересах) специфічної системи знань, норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування народного господарства, соціальноекономічних відносин, суспільства за галом. Соціалізація життя — у загальному розумінні цього поняття — динамізація процесу засвоєння особистістю певної системи знань, норм і цінностей, що дозволяють їй функціонувати як повноправному члену суспільства, забезпечувати позитивну й конструктивну спрямованість своїх стосунків із іншими людьми у будь-якій сфері власних інтересів. відмінні риси із людським капіталом.


< Попередня  Змiст  Наступна >
Iншi роздiли:
ПЕРЕДУМОВИ ТА ЦІЛІ СИСТЕМНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛІЗМУ
2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ЦЕНТРАЛІЗОВАНО КЕРОВАНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
4. ГОСПОДАРСЬКІ РЕФОРМИ ЯК СПРОБИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЦЕНТРАЛІЗОВАНО КЕРОВАНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
5. НАГРОМАДЖЕННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ВИРОБНИЧІЙ СФЕРІ
6. НЕОБХІДНІСТЬ, СУТНІСТЬ І ЦІЛІ СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ КОМАНДНОАДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛІЗМУ
Дисциплiни

Медичний довідник новиниКулінарний довідникАнглійська моваБанківська справаБухгалтерський облікЕкономікаМікроекономікаМакроекономікаЕтика та естетикаІнформатикаІсторіяМаркетингМенеджментПолітологіяПравоСтатистикаФілософіяФінанси

Бібліотека підручників та статтей Posibniki (2022)