Метод навчання та його функції
Навчають і навчаються всі і завжди. При цьому свідомо або несвідомо застосовуються найрізноманітніші методи навчання. Свідомо і цілеспрямовано це відбувається, як правило, у навчальних закладах. Практичний досвід організації у них педагогічного процесу свідчить, що успіх навчання залежить не тільки від правильного визначення його цілей і змісту. Важливо також відповісти на запитання — в який спосіб досягти цих цілей, який обрати шлях навчання, щоб не тільки забезпечити глибокі й міцні знання, а й розвинути творчі і пізнавальні можливості тих, хто навчається.
Методи навчання необхідні, щоб той, хто навчається, опанував зміст, навчився виконувати предметні дії, активно оперувати способами пізнання і творчо працювати.
Слово «метод» походить від грецького methodos, що означає шлях до мети, спосіб пізнання явищ природи і суспільства. Основою наукового обґрунтування методу навчання слугують методи пізнання людьми реальної дійсності, а також способи обміну інформацією, спілкування їх у процесі пізнавальної діяльності.
У суспільстві поширені різноманітні засоби і способи обміну інформацією, обговорення її сутності й шляхів практичного використання. Об’єктивно існують три суспільні джерела, які слугують підґрунтям розроблення методів навчання: наукове пізнання, буденне пізнання, способи обміну інформацією (пізнавального спілкування). Особливість методів навчання полягає в тому, що вони синтезують, включають в себе в узагальненому вигляді способи пізнання всіх трьох джерел. Так, буденне емпіричне пізнання передбачає такі природні методи, як спостереження, життєво значущим результатом якого є прикмети і прислів’я, метод спроб і помилок, інтуїтивне передбачення, що дає змогу прогнозувати перебіг подій. На подібних методах ґрунтується народна мудрість, вони підказують напрям створення методів наукового пізнання. Водночас методи емпіричного пізнання дійсності близькі дітям. Учні різного віку із захопленням спостерігають за явищами природи, вчаться на власних помилках, доходять узагальнень і висновків, які переростають у переконання.
Особливість методів навчання полягає ще й у тому, що це інструмент, який використовується у двобічному процесі навчання і пов’язує діяльність педагога та тих, хто навчається. Окрім того, характерною особливістю методів навчання є те, що пізнання здійснюється не безпосередньо за допомогою їх, а опосередковано, завдяки діяльності педагога, який викликає необхідні дії тих, хто навчається.
Визначення методу взагалі у філософській енциклопедії подається так: «Метод — форма практичного і теоретичного засвоєння дійсності, що виходить із закономірностей досліджуваного об’єкта». Метод у науці визначають ще й як функцію пізнання дійсності, її освоєння і перетворення.
У педагогіці не існує єдиної думки щодо визначення цього поняття та його ролі в навчальному процесі. Незважаючи на існування багатьох дефініцій методів навчання, спільним для них є характеристика їх через способи взаємопов’язаної діяльності педагога та учнів (студентів), які: 1)дають змогу тим, хто навчається, опанувати соціальний досвід; 2)сприяють визначенню ефективних для конкретних умов засобів управління навчально-пізнавальною діяльністю щодо досягнення мети навчання. Кожна з цих двох ознак є суттєвою і, взята окремо, може виступати достатньою основою для виокремлення методу навчання.
Досить часто поняття «способи навчання» ототожнюють з поняттям «методи навчання». Тим часом поняття «способи навчання», «способи досягнення мети навчання» ширші за поняття «методи навчання». Поряд із методами вони передбачають, зокрема, і форми організації навчання.
Методи навчання мають свою історію виникнення і розвитку.
У давні часи, коли тільки виникло навчання як передавання досвіду людської діяльності, методи навчання включали ритуали, обряди, танці, ігри. Спостерігаючи і повторюючи за дорослими певні дії, учні опановували їх під час безпосередньої участі в житті соціальної групи, членами якої вони були.
З моменту організації шкіл з’явилися словесні методи навчання. Основним способом викладання було передавання вчителем готової інформації за допомогою писемного, усного, а пізніше — друкованого слова. Від учнів вимагали зазубрювання, заучування, відтворення навчальної інформації, тобто, за Середньовіччя у школах домінував схоластичний характер навчання.
Епоха Відродження характеризується винахідництвом, нововведеннями, відкриттями. Провідну роль у навчальному процесі починають виконувати методи наочного навчання, які давали учням змогу бачити, спостерігати, застосовувати і здобувати знання.
У ХІХ—ХХ століттях із запровадженням діяльнісного підходу в навчанні широкого застосування набули практичні й дослідницькі методи (бригадно-лабораторний метод, метод проектів). Спостерігаючи за процесом навчання в школі, педагоги звернули увагу на різноманіття видів діяльності вчителя і учнів на уроці. Ці види діяльності і визначили появу методів навчання. Наприклад, учитель розповідає — він використовує метод розповіді, учні читають книгу — метод роботи з книгою, вчитель показує предмет або його зображення — це метод демонстрації, учень розв’язує задачу — це метод вправ. Кожен із видів діяльності визначається характером пізнавальної діяльності учнів. М.М.Скаткін свого часу налічував понад 100 методів навчання.
За сучасних умов зростають вимоги до освіченості людини, відповідно у навчанні зростає значущість пізнавальної самостійності учнів, управління навчанням, розвитку активності і творчості, самоосвіти, практичного застосування знань. Тому в досвіді педагогів з’являються нові методи навчання, які називають активними: метод проблемного навчання, метод діалогу, ділова гра, «мозковий штурм», метод занурення тощо.
Із поняттям «метод навчання» тісно пов’язане поняття «прийом навчання». Прийом, (конкретний спосіб, деталь) — це частина, елемент методу. У педагогічній практиці методичний прийом використовують з метою активізації сприйняття учнями навчального матеріалу, поглиблення пізнання, стимулювання пізнавальної діяльності. Будь-який метод навчання складається з окремих прийомів, кроків. Наприклад, метод роботи з книгою складається з таких послідовних кроків: складання плану прочитаного, переказ тексту, виділення провідних положень у тексті, складання конспекту чи плану розповіді тощо. Одні й ті самі прийоми можуть бути складовими різних методів. Наприклад, метод розповіді можна використовувати при поясненні, доказові, описі, що залежить від мети та способу його реалізації.
Кожен метод навчання як цілісна система прийомів і способів організації навчального пізнання, навчально-пізнавальної взаємодії педагогів і учнів, має свою структуру, що складається з певних компонентів. Водночас існує узагальнена теоретична модель будь-якого методу навчання, на характеристики якої необхідно зважати у творчому використанні будь-якого методу. Сутність цих характеристик полягає у:
— педагогічній і психологічній доцільності й функціональній визначеності методу.
Наприклад, метод розповіді використовують з метою формування у свідомості учнів наукових уявлень, метод пояснення спрямований на відпрацювання логічних понять, метод проблемної ситуації — на розвиток мислення;
— спрямованості методу на організацію діяльності вчителя і учнів: на спілкування, взаємодію у практичній роботі, відтворення, обговорення, застосування знань;
— відповідності методів віковим можливостям учнів, особливостям їхнього мислення, пам’яті, емоційного розвитку, життєвого досвіду;
— відповідності методів індивідуальним можливостям, загальнокультурній і педагогічній підготовці вчителя, рівню його творчого розвитку;
— співвіднесенні методів із характером змісту навчального матеріалу.
Наприклад, вивчення математичних теорем, фізичних законів за допомогою логічного пояснення, а життя тварин і рослин — шляхом емпіричного спостереження;
— співвіднесенні методів з етапом навчального пізнання.
Наприклад, у процесі сприйняття нових знань використовують методи прямого і опосередкованого передавання інформації, а на етапі практичного застосування — самостійні творчі справи;
— співвіднесенні методів із формою навчання.
Наприклад, використання на лабораторних заняттях пояснень, інструктажу, а в організації самостійної роботи — завдань щодо здобування фактів із книжок, словників;
— відповідності методів своєрідності ситуації, яка виникає у процесі навчання.
Наприклад, слабка підготовка учнів до роботи вимагає повторення розповіді або пояснення, а добра поінформованість учнів дає змогу скористатися співбесідою;
— взаємозв’язку і взаємодії методів між собою.
Наприклад, використання в лекції елементів розповіді, ілюстрацій, бесіди, а в самостійній роботі — конспектування, консультування, творчих вправ, самоперевірки;
— ефективності досягнення якісних результатів у навчанні й вихованні учнів.
Отже, метод навчання як сукупність прийомів і способів взаємодії вчителя і учнів має коріння в різноманітних методах людського пошуку істини, а також пізнавального спілкування. Вони удосконалюються педагогікою на основі загальних вимог, які висуває перед ними суспільство, і стають важливим механізмом здійснення процесу навчання завдяки реалізації їхніх педагогічних функцій.
Класифікація методів навчання
Найскладнішим питанням сучасної теорії методів навчання є їхня класифікація. Як багатовимірне утворення, метод навчання має кілька аспектів. За кожним із них методи можна групувати. Узв’язку з цим з’являється кілька класифікацій методів, у яких останні об’єднують на основі однієї або кількох спільних ознак. Підхід вченого до класифікації залежить від того, яку ознаку бере він до уваги при розподілі методів на групи.
Класифікація методів навчання — це впорядкована за певною істотною ознакою їх система. Таке впорядкування методів дає змогу виокремити риси, властиві окремим із них, а також знайти спільне, притаманне різним методам. Призначення класифікації методів навчання — систематизувати й узагальнити наявний досвід, продемонструвати розмаїття підходів, показати необхідність використання різних методів в управлінні навчанням.
Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Водночас це не є проблемою, бо не має потреби намагатися встановити єдину систему методів. Навчання — це динамічний і діалектичний процес. Система методів має бути динамічною, щоб відображати зміни, які постійно відбуваються у практиці застосування методів.
Розкриємо сутність та особливості найобґрунтованіших класифікацій методів навчання.
1.Традиційною вважають класифікацію методів навчання за джерелом знань (Ю.К.Бабанський), яка зазнає уточнень зі зміною умов навчання. За спільну ознаку взято джерело знань. Таких з давніх-давен відомо три: практика, наочність, слово. У процесі розвитку суспільства до них приєднали ще одне джерело знань — книгу. Останнім десятиліттям дедалі активніше заявляє про себе таке джерело інформації, як відео у поєднанні з новітніми комп’ютерними системами. Отже, нині у традиційній класифікації виокремлюють п’ять методів1 (табл. 2.13).
Словесні (або вербальні) методи посідають провідне місце в системі методів навчання. Вони дають змогу за короткий час передати значну за обсягом інформацію, поставити проблему і вказати шляхи її розв’язання. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.
Таблиця 2.13
ТРАДИЦІЙНА КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ
| Практичний |
Наочний |
Словесний |
Робота з книгою |
Відеометод |
Дослід
Вправи
Навчально-виробнича праця |
Ілюстрація
Демонстрація
Спостереження учнів |
Пояснення
Роз’яснення
Розповідь
Бесіда
Інструктаж
Лекція
Дискусія
Диспут |
Читання
Вивчення
Реферування
Цитування
Виклад
Складання плану
Конспектування |
Перегляд
Навчання
Вправи під контролем «електронного вчителя»
Контроль |
Види словесних методів:
Розповідь — повідомлення вчителем змісту навчального матеріалу, побудоване з урахуванням цілей, змісту, вікових та індивідуальних особливостей учнів. Застосовується на всіх етапах освіти, змінюється лише характер розповіді, її обсяг і тривалість.
Бесіда — подання навчального матеріалу у вигляді діалогу вчителя з учнем. Сутність цього методу полягає в тому, що вчитель шляхом формулювання продуманої системи запитань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє засвоєння раніше вивченого. Бесіда належить до найдавніших методів навчання. Засновником цього методу вважають Сократа, який майстерно ним володів. Суть бесіди Сократа полягала у відтворенні запитань і відповідей по книжці. Від імені цього філософа виникло поняття «сократівська бесіда».
Залежно від завдань, змісту навчального матеріалу, рівня творчої пізнавальної активності учнів та її місця в педагогічному процесі вирізняють такі види бесіди: вступна бесіда, бесіда- повідомлення, закріплювальна бесіда, співбесіда (бесіда вчителя з учнем або з групою учнів).
Пояснення — монологічна форма викладу змісту навчального матеріалу, словесне тлумачення закономірностей, істотних зв’язків об’єкта, що вивчається, окремих понять, явищ. Широко використовується у роботі з учнями різних вікових груп, особливо в середньому і старшому шкільному віці з огляду на ускладнення навчального матеріалу і зростання інтелектуальних можливостей учнів.
Лекція — монологічний спосіб викладу значного за обсягом навчального матеріалу, використовується, як правило, починаючи зі старших класів і займає одну—дві години навчальних занять. Цей метод сприяє активізації пізнавальної діяльності, підвищує ефективність самостійного виконання завдань з теми лекції, проведення самостійних дослідів й експериментів. Лекції можуть бути вступними, тематичними, оглядовими. У вищій школі лекція є основним методом навчання.
Навчальна дискусія — це метод, за допомогою якого здійснюється групове обговорення проблеми для встановлення істини шляхом зіставлення різних думок. Застосовується переважно в старших класах, основне її призначення — стимулювати пізнавальний інтерес, сприяти глибокому розумінню проблеми, що є предметом дискусії, розвивати вміння учня обстоювати свою позицію, зважати на думку інших («слухати» інших).
Робота з книгою — метод, який полягає у роботі учнів з книгою самостійно або під керівництвом учителя. Основні прийоми роботи з книгою:
- конспектування — стислий виклад змісту прочитаного;
- складання плану тексту, суть цього прийому полягає у поділі тексту на частини і їх озаглавленні;
- тезування — короткий виклад основних думок тексту;
- цитування — дослівний переказ із тексту із посиланням на автора, із зазначенням назви праці, місця видання, назви видавництва, року видання, сторінки;
- анотування — стислий виклад змісту без втрати істотного смислу;
- рецензування — написання короткого відгуку із висловлюванням власні думки щодо прочитаного;
- складання довідки — збирання відомостей про щось або когось, отриманих у процесі пошукової роботи;
- складання формально-логічної моделі — словесно-схаматичне зображення прочитаного.
Наочні методи навчання — це методи, які передбачають засвоєння навчального матеріалу із використанням наочних посібників і технічних засобів у взаємозв’язку зі словесними і практичними методами. Призначення цих методів полягає в наочно-чуттєвому ознайомленні тих, хто навчається, з явищами, процесами, об’єктами у їх натуральному вигляді або в символьному зображенні за допомогою схем, малюнків, репродукцій. Наочні методи умовно поділяють на дві групи: ілюстрації і демонстрації.
Метод ілюстрацій передбачає показ учням ілюстративних посібників, плакатів, таблиць, мап, картин, моделей тощо.
Метод демонстрацій — ознайомлення учнів (студентів) із явищами, процесами, об’єктами в їхньому природному вигляді.
Практичні методи ґрунтуються на практичній діяльності учнів, вони формують практичні вміння і навички. До цих методів відносять вправи, лабораторні і практичні роботи.
Вправи — це багаторазове виконання розумових або практичних дій з метою опанування ними. Вправи за характером виконання поділяють на усні, письмові, графічні і навчально-трудові, а за мірою самостійності учнів — на відтворювальні, тренувальні, коментувальні.
Лабораторні роботи — проведення учнями під керівництвом учителя дослідів із використанням інструментів та інших технічних пристроїв.
Практичні роботи — застосування набутих знань у процесі розв’язання практичних завдань, розвиток умінь використовувати теоретичні знання на практиці.
2.Класифікація методів за етапами процесу навчання (М.А.Данилов, Б. П. Єсипов). Спільною ознакою цієї класифікації є послідовні етапи, через які проходить процес навчання на занятті.
До них належать: методи набуття знань; методи формування вмінь і навичок; методи застосування знань на практиці; методи перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок; методи закріплення знань; творча діяльність.
3.Класифікація методів за рівнями пізнавальної діяльності (І.Я. Лернер, М. М. Скаткін).
Оскільки успіх навчання значною мірою залежить від спрямованості й зовнішньої активності суб’єктів навчання, характеру їхньої діяльності, то саме характер діяльності, міра самостійності, вияв творчих здібностей і мають, на думку І.Я.Лернера і М.М.Скаткіна, слугувати важливим критерієм вибору методу. У1965 році вони запропонували вирізняти такі методи навчання:
1)пояснювально-ілюстративний метод, суть його полягає у повідомленні учням «готової» інформації різними засобами, а учні її сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам’яті;
2)інформаційно-рецептивний метод, суть якого полягає у поданні учням знань в «готовому» вигляді; організації вчителем сприйняття цих знань; сприйманні осмисленні учнями знань, закріпленні їх у своїй пам’яті;
3)репродуктивний метод характеризується такими ознаками: знання учням подають в «готовому» вигляді; вчитель повідомляє і пояснює знання; учні свідомо засвоюють знання; критерієм методу є правильне відтворення (репродукування) знань; міцність засвоєння забезпечується багаторазовим повторенням знань; діяльність учителя полягає в розробленні і повідомленні зразка, а діяльність учня — у виконанні дій за зразком;
4)проблемний виклад матеріалу — суть цього методу полягає у створенні вчителем проблемних ситуацій, задач, які розв’язуються спільно вчителем і учнями;
5)частково-пошуковий (евристичний) метод, характерними ознаками якого є: учні самостійно здобувають знання; вчитель організовує пошук нових знань за допомогою різноманітних засобів; учні під керівництвом учителя самостійно розмірковують, розв’язують пізнавальні задачі і проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, роблять висновки;
6)дослідницький метод полягає в тому, що вчитель разом з учнями визначає навчальну проблему; учні самостійно здобувають знання і визначають засоби і способи досягнення результатів; навчальний процес характеризується сталим пізнавальним інтересом учнів, високою інтелектуальною діяльністю1. Причому в кожному наступному занятті міра активності й самостійності у діяльності тих, хто навчається, зростає (табл. 2.14).
Таблиця 2.14
КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ ЗА РІВНЕМ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ (за І. Я. Лернером і М. М. Скаткіним)
4.Класифікація методів навчання за логікою передавання і сприймання навчальної інформації (С. Г. Шаповаленко).
Методи навчання нерозривно пов’язані з методами мислення, які в процесі організації взаємодії вчителя і учнів забезпечують можливість проникнути в сутність речей і явищ. Серед них індукція і дедукція, рух від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, порівняння і зіставлення, диференціація й інтеграція.
Індуктивний метод. Поняття «індукція» (від лат. induction — зведення) — це форма умовиводу про загальне на основі знань про окреме.
Застосування індуктивного методу в навчальному процесі сприяє встановленню учнями причинно-наслідкової залежності, подоланню суперечностей, розвитку їхнього творчого мислення.
Дедуктивний метод. Поняття «дедукція» (від лат. deduction — виведення) — форма умовиводу про окреме (часткове) на основі знань про загальне. Дедуктивний метод сприяє забезпечення тісного взаємозв’язку елементів знання в його системі.
Метод аналізу полягає у вирізненні окремих завдань і якостей явища, розкладанні (поділу) його на елементи.
Метод синтезу полягає в об’єднанні раніше виокремлених частин у ціле, в смисловому поєднанні.
5.Класифікація методів навчання за навчальними цілями (В.А. Козаков). За нею рівням абстракції навчальних цілей (загальні, орієнтовні, операціоналізовані) відповідають види, типи, способи методів навчання1 (табл. 2.15).
6.Бінарна класифікація методів навчання, за якою останні групують на підставі двох загальних ознак. Так, двобічний характер процесу навчання, що відображає спільну діяльність учителя і учня, визначає також двобічний характер методу навчання. Методи навчання включають діяльність учителя і учнів, тобто діяльність викладання і учіння. Функції учителя і учнів у процесі навчання різні, але їхні діяльності протікають у взаємозв’язку, єдності. Першою класифікацією вважають поділ методів навчання на методи викладання (вчитель викладає знання, пояснює, показує, інструктує, розвиває учнів) і методи, які використовує учень, здійснюючи діяльність учіння, набуття знань (слухає, спостерігає, виконує практичні і лабораторні роботи).
У педагогіці відома бінарна класифікація методів навчання М.І. Махмутова, побудована саме на поєднанні методів викладання і методів учіння (табл. 2.16).
7.Найпоширенішою у вітчизняній педагогіці в останні десятиліття вважаю класифікацію методів навчання на основі цілісного підходу до навчального процесу, яку запропонував Ю.К.Бабанський. Уцій класифікації представлені три великі групи методів (табл. 2.17).
Як бачимо, ця класифікація найбільшою мірою відповідає основним функціям управління навчанням, одначе в ній не представлено одну з найважливіших функцій — функцію планування. Детальніше методи реалізації кожної функції розглядатимуться у відповідних розділах.
Методи навчання поділяють також на загальні та спеціальні. Загальні — це методи, які використовують у школі в процесі вивчення різних навчальних предметів, а спеціальні — такі, що застосовують при вивченні окремих предметів. Загальні і спеціальні методи тісно пов’язані й доповнюють одне одного. Отже, ознакою цієї класифікації є певна група навчальних дисциплін.
Вельми поширеною, особливо останнім десятиліттям, є класифікація методів навчання залежно від рівня активності учнів. На основі цієї ознаки методи навчання умовно поділяють на дві групи: пасивні та активні. Пасивні — це методи навчання, застосування яких дає змогу учням сприймати навчальну інформацію на слух або зір, тобто коли у них задіяні лише процеси сприймання, пам’яті й уваги. Активні методи навчання — це такі, які сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів навчання й спираються на творче, продуктивне мислення. До них належать дві групи методів: неімітаційні (проблемна лекція, практикум, дискусія, мозковий штурм) та імітаційні (неігрові: аналіз конкретних ситуацій, аналіз педагогічних завдань; ігрові: ігрове проектування, ділова гра, рольова гра, тренінг).
Отже, різні автори в основу поділу навчання на групи кладуть різні ознаки, а відтак у педагогіці відсутня єдина класифікація їх. Водночас жодна з чинних класифікацій методів навчання не позбавлена недоліків. Практика навчання є багатшою і складнішою за будь-які вибудовані абстрактні схеми. От чому пошук досконаліших класифікацій, які б допомагали педагогам удосконалювати навчальний процес, триває.
Вимоги до вибору педагогом методу навчання
У педагогіці існують певні підходи до вибору методів навчання залежно від різного поєднання конкретних обставин і умов перебігу навчального процесу. Вибір методів залежить від: загальних цілей освіти і розвитку особистості; цілей, завдань і змісту навчального матеріалу кожного уроку; особливостей змісту і методів відповідної науки, того предмета і тієї теми, що вивчається; особливостей методики викладання конкретної навчальної дисципліни; часу, відведеного на вивчення того чи того матеріалу; вікових особливостей суб’єктів навчання; рівня підготовленості (освіта, розвиток); матеріального оснащення навчального закладу, зокрема навчального обладнання, наочних посібників, технічних засобів; можливостей і особливостей педагога, рівня його теоретичної й практичної підготовки, особистісних якостей, педагогічної майстерності1.
Урахування педагогом названих обставин і умов дає йому змогу приймати в певній послідовності управлінські рішення, зокрема про вибір словесних, наочних чи пошукових методів, методів самостійної роботи, контролю і самоконтролю.
Наприклад, при реалізації такої цілі, як здобуття учнями нових знань педагог вирішує питання, чи буде він сам у цьому випадку викладати знання, чи організує їх здобуття суб’єктами навчання шляхом організації самостійної роботи. У першому випадку педагог дає учням завдання або на проведення певних попередніх спостережень, або на попереднє ознайомлення з потрібним матеріалом. У процесі самого викладу він може скористатися або інформаційним повідомленням, або проблемним викладом. При цьому, викладаючи новий матеріал, педагог може звернутися і до того матеріалу, який отримано в процесі попередньої самостійної роботи учнів (студентів). Виклад може супроводжуватися демонстрацією натуральних об’єктів, їхніх зображень, дослідами, експериментами. Суб’єкти навчання при цьому роблять записи, будують графіки й схеми. Сукупність цих проміжних рішень і становить цілісне рішення про вибір певного поєднання методів навчання.
Ефективність методів, безперечно, залежить не лише від самих методів. Вирішальне значення має педагогічна майстерність учителя.
Той метод навчання добрий, на думку Л.М.Толстого, який учитель опанував. Адже відомо, що використання методів навчання є творчим процесом. Водночас творчість полягає не в тому, щоб кожен педагог зміг придумати нові методи. Це важко і проблематично. Нові методи виникають не так часто. Творчість і педагогічна майстерність полягають насамперед у майстерному вмінні педагога застосовувати наявні методи. Скажімо такий метод, як лекція може бути застосований у десятках варіантів, адже кожен педагог може внести і вносить у лекцію ті елементи, які властиві лише його стилю викладання.
Отже, у педагогіці представлено широкий спектр методів навчання. Але які методи навчання використати? Які взяти за основу в процесі вивчення тієї чи іншої теми? Які з них містять оптимальні навчальні можливості?
Академік Ю.К.Бабанський зробив спробу побудувати алгоритм «оптимального вибору методів навчання»1. Він передбачає сім кроків:
1.Прийняття рішення про те, як вивчатиметься матеріал: самостійно або під керівництвом педагога.
1 Бабанский Ю. К. Оптимизация процесса обучения. — М., 1977. — С. 39—46.
2.Визначення співвідношення репродуктивних і продуктивних методів.
3.Визначення співвідношення індуктивної і дедуктивної логіки, аналітичного і синтетичного шляхів пізнання.
4.Визначення способів поєднання словесних, наочних і практичних методів.
5.Прийняття рішення щодо необхідності використання методів мотивування і стимулювання діяльності учнів.
6.Визначення термінів і методів контролю і самоконтролю.
7.Продумування запасних варіантів на випадок відхилення реального процесу навчання від запланованого.
Таким чином, перетворення якогось методу на єдино прийнятий не відповідає природі навчального процесу. Досвід показує, що тільки у поєднанні, в системі різноманітних методів досягається максимальна ефективність навчання. Багатоманітність методів дає змогу враховувати особливості науки, що вивчається (експериментальної, технічної, гуманітарної, суспільної), краще використовувати технічні засоби навчання, розумно поєднувати опанування суб’єктами навчання теорії і практичних навичок.
Завдання до теми
1.Поясніть, навіщо необхідно ставити цілі діяльності та навчання, у чому можуть полягати проблеми і труднощі цілепокладання в освіті.
2.Наведіть приклади хибних формулювань навчальних цілей, навчальних цілей різних типів.
3.Конкретизуйте одну з життєвих чи навчальних цілей та зобразіть її у вигляді ієрархічного «дерева».
4.Порівняйте поняття «зміст освіти» і «зміст навчання»: надайте їх визначення, покажіть співвідношення.
5.На прикладі однієї з дисциплін, що ви вивчаєте, покажіть: 1)наявність чотирьох компонентів змісту освіти, 2)основні елементи змісту навчання; 3)способи та умови їх засвоєння, 4)реалізацію функцій змісту освіти; 5)приклади предметів навчальної діяльності.
6.Проаналізуйте навчальний матеріал розділу будь-якої дисципліни (посібника) з точки зору відбору та формування змісту освіти і навчання.
7.Назвіть особливість психіки людини, що дістає вияв у відомому вислові К.Маркса, що «бджола мистецтвом будівлі своїх стільників осоромлює деяких людей-архітекторів, але найгірший архітектор
відрізняється від найкращої бджоли тим, що перш ніж побудувати чарунку з воску, він уже побудував її у своїй голові»1.
8.Визначте й схарактеризуйте свій спосіб планування навчальної діяльності, використовуючи класифікацію Б.Ф.Ломова.
9.Наведіть випадок із вашого життя або життя ваших знайомих, який ілюструє дію закону терміну виконання дій.
10.Дайте визначення поняттям «метод навчання», «методичний прийом». У чому полягає їх особливість?
11.Наведіть приклади класифікацій методів навчання. У чому їхня відмінність?
12.Доведіть, чому жоден метод навчання не може використовуватися як універсальний.
Рекомендована література
Алексюк А. М. Загальні методи навчання в школі. — 2-ге вид. — К., 1981. — С. 9—86.
Володарская Н. В., Митина А. М. Проблема целей обучения в современной науке. — М.: МГУ, 1989. — 72 c.
Кларин М. В. Инновации в обучении: метафоры и модели: анализ зарубежного опыта. — М.: Наука, 1997. — С.21—53.
Малафіїк І. В. Дидактика: Навч. посіб. — К.: Кондор, 2005. — С.135—254.
Педагогика: Учебное пособие для студ. педагогич. вузов и пед. колледжей / Под ред. И.Пидкасистого. — М.: Педагогическое общество России, 1998. — С. 208—234.
Педагогика: педагогические теории, системы, технологии: Учеб. для студ. высш. и средн. учеб. заведений / С.А.Смирнов, И. Б. Котова, Е.Н.Шиянов и др.; Под ред. С. А. Смирнова. — 3-е изд., испр. и доп. — М.: Издательский центр «Академия», 1999. — С. 147—167.
Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2-х кн. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. — Кн. 1. Общие основы. Процесс обучения. — С. 316—329.
Якунин В. А. Педагогическая психология: Учеб. пособие / Европ. ин-т экспертов. — СПб.: Изд-во В. А. Михайлова; Полиус, 1998. — С. 231—247.
