Початкова мотивація
Успіх будь-якої справи завжди залежить від того, як вона розпочинається. Це безпосередньо стосується і викладання. Перший урок, лекція, семінар, практичне заняття, тренінг, як правило, викликають хвилювання і у тих, хто тільки починає свою викладацьку діяльність (для них все вперше), і у досвідчених педагогів (для них це вперше у певних навчальних групах, у навчальному році, семестрі, в разі зміни навчальних програм тощо). Саме у зв’язку з початковою мотивацією В.М.Лещинський та С.В.Кульневич, автори популярного педагогічного практикуму «Вчимося управляти собою та дітьми», наводять афоризм: «Другої можливості справити перше враження не трапиться». Отже, на початку вивчення навчальної дисципліни, а також на початку вивчення будь-якої навчальної теми дуже важливо «захопити» аудиторію, викликати інтерес. Тут доцільними є такі методи, як комунікативна атака, доведення та переконування, сугестія (навіювання).
Комунікативна атака — це метод швидкого включення, мобілізації, зацікавлення аудиторії у процесі навчання, дія якого ґрунтується на активізації емоційної сфери учня — викликання його подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності. Комунікативна атака може здійснюватися на будь-якому етапі мотиваційного циклу в навчанні, але найефективнішою вона є на вступно-мотиваційному етапі (на початку вивчення дисципліни, теми, заняття). Найбільшого ефекту цей метод досягає серед емоційних, допитливих слухачів, із переважанням мимовільної уваги (жінки, діти), а від викладача потрібні творчі здібності й артистизм. Прийоми комунікативної атаки: ефектна цитата; незвичайна дія; розповідь казки, анекдоту, притчі; цікаве запитання; парадокс; особисте зацікавлення (щось близько пов’язане з інтересами учнів, запитання до аудиторії); приклад, опис ситуації з власного життя викладача; театралізація.
Доведення та переконування — активізація вольових зусиль учнів через пояснення їм необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Застосування цього методу вимагає розвитку високого рівня свідомості учнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі, довільності уваги. Немає сенсу доводити щось людині, яка байдужа до свого майбутнього, постійно відволікається від логіки міркувань викладача. Цей метод особливо продуктивний у дорослій аудиторії, в разі виникнення сумнівів слухачів стосовно якогось питання, висунення критичних зауважень. Від викладача це потребує впевненості поведінки, логічності й доведеності його міркувань, володіння відповідними прийомами: посилання на негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання; використання індукції (від конкретних прикладів до загального ствердження про необхідність) та дедукції (навпаки); посилання на несуперечливі факти та відомості; посилання на авторитети та авторитетні джерела в даній сфері; використання аналогій і порівнянь; підкреслення актуальності й практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті, можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження; засіб розв’язання особистих проблем; складова професійності, компонент ділової кар’єри); виявлення суперечностей у критичних зауваженнях аудиторії; прийом «так, але…» (прийняття думки аудиторії із подальшим поверненням до думки викладача); прийом «бумеранга» — відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент.
Сугестія (навіювання) — цей метод полягає в опосередкованому формуванні думки про необхідність навчання через апеляцію до підсвідомості учнів. Важливо, щоб учні не усвідомлювали того впливу, що здійснюється. Тому викладач має стежити за невимушеністю своєї поведінки, динамізмом впливу на аудиторію. Навіювання досягається завдяки таким прийомам: періодичне повторення однієї думки; висування вимог до бажаної емоційної реакції слухачів (гадаю, ви погодитеся зі мною, що…); інтонаційне підкреслення важливих моментів виступу; автоматичне включення до певної роботи, динамічність викладу матеріалу, коли не дається часу на обмірковування їх необхідності.
Ми вже розглядали переконування та навіювання як загальні механізми мотиваційного впливу. У цьому контексті важливою є переважна орієнтація педагогів на ті чи інші стратегії чи види мотиваційного впливу. Так, для традиційного навчання, що зорієнтоване на засвоєння предметних знань, більш характерним є переконування, оскільки високий рівень свідомості учнів має існувати як даність (деякі вчителі та викладачі кажуть, що вони мають навчати, а не мотивувати, бо мотивація, це справа тих, хто навчається). Відповідно до особистісно-зорієнтованого навчання, де основною метою вважаються зміни у досвіді, особистісні новоутворення, вибір механізмів впливу має залежати від кожного конкретного учня. У цій темі, визначаючи такі методи мотивації як доказ, переконування, сугестія (навіювання), ми розглядаємо їх у прикладному аспекті, в плані реалізації через конкретні прийоми та у зв’язку з певними етапами навчального процесу.
Підтримувальна мотивація
На цьому етапі має здійснюватися підтримка зацікавленості й активності тих, хто навчається, через постановку конкретних завдань. Це можливо, зокрема, завдяки таким методам, як долання перешкод і делегування.
Метод долання перешкод — зумовлює активізацію розумової діяльності учнів через створення спеціальних умов виконання завдань. Потребує достатньої свідомості й зрілості учнів, їхньої здатності до подолання ускладнень. Прийоми застосування цього методу: завдання на розв’язання певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, на які неможливо відповісти без вивчення матеріалів теми; стимулювання часом (обмеженість у часі, нагорода за швидкість); удавана недовіра до слухачів (наголошується складність завдання та низька ймовірність його виконання).
Метод делегування — залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості, відповідальності та зрілості учнів, здатності їх до самоорганізації, вдалого керівництва з боку викладача. Прийомами реалізації цього методу є: особистісно-довірливе звернення до аудиторії; договір з аудиторією; звернення за порадою до аудиторії; формування почуття «ми»; гра, конкурс, змагання; спільне планування навчання (відбір змісту, форм та методів навчання, контролю); взаємоперевірка; взаєморецензування; взаємовикладання («метод змінних пар»); індивідуальний вибір завдань; самоперевірка; мікровикладання (індивідуальне та в підгрупах); організаційно-мотиваційна гра; участь тих, хто навчається, у створенні навчально-методичної літератури, підручників, методичних посібників.
Завершальна мотивація
На завершальному етапі мотиваційного циклу важливо забезпечити мотиваційну готовність учнів (студентів) до подальшого навчання. Для цього доречно застосовувати метод закріплення позитивного враження.
Метод закріплення позитивного враження — спосіб мотивації й стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримки їхнього позитивного враження від заняття, теми, дисципліни, викладача. Найчастіше застосовується на завершальному етапі мотиваційного циклу, але може бути ефективним на етапах початкової та підтримувальної мотивації. Можливі прийоми: узагальнення основних думок, підбиття підсумків, резюме; заклик до дії («запрошення» до подальшого вивчення теми); комплімент слухачам, подяка; створення гумористичних ситуацій (це особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися); ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст); нагнітання та кульмінація — розрядження (наостанок залишається найважливіше); встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування); «навчальне коло» — повторення початку заняття, але на глибшому рівні (наприклад, те саме запитання, але слухачі самі знаходять відповідь); «ефект Шахеризади» чи відтермінування закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, й пообіцяти її завершити на наступному занятті).
Завдання до теми
1.Як можна визначити поняття «активність», як воно пов’язане з діяльністю? Що впливає на навчальну активність? Наведіть приклади з власного життя.
2.Наведіть приклади використання прийомів активізації навчання.
3.Сформулюйте й порівняйте поняття «мотивація» та «мотивування».
4.Поясніть своїми словами, навіщо необхідне управління мотиваційними процесами у навчанні, наведіть свої приклади мотиваційних впливів.
5.Що таке мотив, як класифікують мотиви?
6.Створіть власну карту мотивів — перелік тих причин, які спонукають вас до навчання. Які функції виконує кожен із них?
7.Спробуйте сконструювати експериментальну ситуацію для визначення мотивів вашого товариша, братика тощо, спрогнозуйте, який результат ви зможете отримати.
8.Проаналізуйте, які прийоми самомотивації використовуєте ви і які вам можна було б ще взяти на озброєння в майбутньому.
9.Обґрунтуйте сутність поняття «стимул», визначте спільне і відмінне між поняттями «мотив» і «стимул».
10.Назвіть види стимулів і наведіть приклади використання їх викладачами на ваших заняттях.
11.Напишіть твір-мініатюру «Методи стимулювання у школі майбутнього».
12.Наведіть приклади реалізації методів мотивації навчання на різних етапах мотиваційного циклу.
Рекомендована література
Вергасов В. М. Активизация познавательной деятельности студентов в высшей школе. — К.: Вища школа, 1985. — 175 с.
Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. — СПб.: Питер, 2002. — 512 с.
Климчук В. А. Тренинг внутренней мотивации. — СПб.: Речь, 2005. — 76 с.
Лещинский В. М., Кульневич С. В. Учимся управлять собой и детьми: Педагогический практикум. — М.: Просвещение; Владос, 1995. — 240с.
Лозова В. І. Пізнавальна активність школярів. — Харків: ОВС, 1990. — 164 с.
Маркова А. К., Матис Т. А., Орлов А. Б. Формирование мотивации учения. — М.: Просвещение, 1990. — 192 с.
Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2-х кн. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. — Кн. 1: Общие основы. Процесс обучения. — С. 359—416.
Уткин Э. А. Мотивационный менеджмент. — М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ»; ЭКМОС, 1999. — 256 с.
