Об’єктивне зростання уваги до регіональних аспектів глобальної конкуренції сприяло формуванню концепції міжнародної конкурентоспроможності регіону. Її першоосновою виступають постулати класичної та неокласичної економічної теорії , теорій «нової торгівлі» та внутрі
15
Брикова І. В. Теоретичні основи міжнародної конкурентоспроможності регіону / Економіка та підприємство. — 2005.
— № 15.
16
Бест М. Новая конкуренция. Институты промышленного развития / М.Бест / Пер.с англ. —
М.: ТЕИС, 2002, 356 С.
17
М. Китинг. Новый регионализм в Западной Европе // Логос. — № 6 (40).
— 2003. — С. 67
—116.
18 Smith, A., An Inquiry into the Nature and Causes of The Wealth of Nations, 1776.
19 Samuelson, P. A. (1953), «Prices of Factors and Goods in General Equilibrium», Review of Eco-nomic Studies, 21(1),1-20. . шнього (ендогенного) зростання , шумпетеріанської еволюційної економіки ; елементи економічної географії (теорії розміщення та економічного районування) та соціології (аналіз культурних та управлінських аспектів конкурентоспроможності)
23
Ми виокремлюємо три етапи розвитку процесу становлення концепції міжнародної конкурентоспроможності національних регіонів, протягом яких формувалися такі три напрями її розвитку, що аналізували регіон як: ? центр експортної спеціалізації; ? джерело збільшення прибутків; ? епіцентр акумуляції знань (рис. 1).
Основним критерієм систематизації теорій регіонального розвитку є ідентифікація чинників локальної динаміки: від факторн их переваг (перший етап) через розвиток міжнародних конкурентних переваг (другий етап) до забезпечення довгострокового інноваційного лідерства регіону у глобальному економічному просторі (третій етап). Необхідно наголосити на певній умовності даної класифікації, оскільки всі три напрями концепції міжнародної конкурентоспроможності регіону формувалися не еволюційно, послідовно змінюючись, а паралельно, здійснюючи взаємний вплив та ло гічно доповнюючи один одного.
20 Romer, P. M., ‘The Origins of Endogenous Growth’, Journal of EconomicPerspectives, Winter 1994, pp. 3-22.
21 Schumpeter, J. (1934), The Theory of Economic Development, Harvard University Press,Cambridge
22
Колосовский Н. Н. Основы экономического районирования. — М.: Госполитиздат, 1958. — 200 с.
23 Florida, R., ‘The Economic Geography of Talent’, SWIC Working Papers, September 2000. .
Регіон як центр експортної спеціалізації
Перший напрям концепції міжнародної конкурентоспроможності національного регіону базується на постулатах теорій міжнародної торгівлі, теорій розміщення та економічного районування. Теоретичні принципи виробничої спеціалізації регіону вперше виокремлено у працях класиків англійської політичної економії А. Сміта
24 та Д. Рікардо , а також шведських економістів Е. Хекшера та Б. Оліна
27 Із основних положень теорій абсолютних та відносних переваг можна зробити такі висновки: вигоди від міжнародної торгівлі отримують усі її суб’єкти, але більш конкурентоспроможними є ті, рівень виробничих витрат яких є найнижчим; основним чинниками конкурентної боротьби є цінові. І сьогодні факторні витрати мають велике значення для ресурсномістких секторів економіки. Проте, дані теор ії не розкривають джерел виникнення та формування конкурентних переваг у наукомістких галузях, в яких ефективний розвиток забезпечують технологічні та інноваційні чинники.
У 20—30х рр. ХХ століття шведські економісти Е.Хекшер та Б.Олін модифікували принцип відносних переваг Д.Рікардо, та довели, що основою зовнішньої торгівлі виступають від мінності не в умовах, а у чинниках виробництва. Одначе, дана теорія не пояснювала механізм формування конкурентних переваг у країнах (регіонах), які характеризуються однаковою факторонаділеністю, тому що базувалася на припущенні про використання всіма країнами однакової технології.
Але це не відповідає реаліям сьогодення, оскільки в умовах глобальної конкуренції лише інноваційно-технічне лі дерство регіону забезпечує йому високий міжнародний конкурентний статус у довгостроковій перспективі.
На початку ХІХ століття виникає новий напрям географічної науки
— теорії розміщення, які значною мірою вплинули на формування концепції міжнародної конкурентоспроможності регіону, оскільки вперше пов’язали спеціалізацію виробничих підприємств з їх локалізацією (розміщенням).
Але вже на початку 50-х рр. ХХ ст оліття виявляється їх обмеженість, оскільки предметом їх дослідження були окремі «ізольовані» суб’єкти ринкових відносин (держави, міста, регіони, підприємства). Стан ізоляції передбачав ведення економічної діяльності в умовах ринкової рівноваги. Одначе, така змодельована ситуація не відображає реального стану
24 Smith, A. An Inquiry into the Nature and Causes of The Wealth of Nations, 1776.
25 Ricardo D.On the Principles of Political Economy and Taxation, 1817.
26 Hecksher E. The effect of foreign trade on the distribution of income 1918.
27 Ohlin B. Interregional and International Trade, 1933. ринкової кон’юнктури, що значно зменшує практичну цінність теорій розміщення.
Альтернативою подальшого розвитку теорій розміщення виявилося формування регіональної науки як нової галузі суспільних наук, яка широко використовувала та синтезувала відкриття та досягнення інших сфер суспільних знань. За висловом ідеолога регіональної науки В. Ізарда, вона робить наголос на дослідженні просторового аспе кту людської діяльності та його значенні для усвідомлення суспільної поведінки . Мета такого аналізу — виявлення просторових взаємозв’язків не лише між окремими особами та їх діяльністю, а й між людьми та географічним середовищем. Необхідно зазначити, що на відміну від теорій розміщення регіональна наука спрямована саме на виконання конкретних практичних завдань
29 .
В СРСР ідея концентрації виробничих сил на певній території з метою оптимізації використання природних, трудових ресурсів регіону та комплексності розвитку за умов планової економіки реалізувалася в моделях територіально-промислових комплексів (ТПК).
На момент введення у науковий обіг (1920 р.) термін ТПК ототожнювався радянськими вченими з економічним районом: «економічний район являє со бою територіально-промисловий комплекс, який забезпечує найбільш повне та раціональне використання природних і трудових ресурсів району»
30 . У 1923
—1929 рр. відомим радянським науковцем М. М. Баранським було проведено дослідне районування на прикладі одного промислового (Урал) та одного сільськогосподарського (Північний Кавказ) району. Райони повинні були спеціалізуватися на виробництві певної низки продуктів та обмінюватися цими продуктами з іншими районами на основі географічного поділу праці
31 . Видатний економікогеограф М. М. Колосовський у 60-х рр. ХХ ст. вперше застосував поняття енерговиробничого циклу, який формував виробничу структуру кожного економічного району
32 . Разом з ускладненням територіальновиробничої системи СРСР виникла необхідність поділу економічних районів на підрайони для чіткішого планування їх розвитку. З цього моменту ТПК аналізується як первинна комірка економічного району та поступово перетворюється із наукового поняття на об’єкт господарського планування і конкретну форму територіальної організації виробничих сил. Радянський вч ений М. К. Бандман визначав ТПК як «планово створювану сукупність об’єктів різних секторів господарства, які взаємо
28
Изард У. Методы регионального анализа / У. Изард. — М.: Прогресс, 1996.
29
Гранберг А. Г. Основы региональной экономики. — М.: ГУ ВШЭ, 2004. — 493 с.
30
Казанский Н. Н., Степанов П. Н. В.И.Ленин и территориальная организация производительных сил СССР// Территориальные производственные комплексы / Под ред. Н. Н. Казанского.
— М.: Мысль, 1970. — С. 3
—17.
31
Баранский Н. Н. Научные принципы географии. — М.: Мысль, 1980. — 240 с.
32
Колосовский Н. Н. Основы экономического районирования. — М.: Госполитиздат, 1958. — 200 с. пов’язані та створені для спільного розв’язання однієї чи кількох народногосподарських проблем, виділяються розмірами виробництва та чіткою спеціалізацією в масштабі країни і свого економічного району; сконцентровані на обмеженій, обов’язково компактній території і володіють необхідним набором та обсягом ресурсів; ефективно використовують локальні та отримані ззовні ресурси і забезпе чують охорону навколишнього середовища; мають єдину виробничу та соціальну інфраструктуру» . Після успішного застосування моделей ТПК для районів Сибіру М. К. Бандман виокремив три сфери застосування ТПК як форми організації виробничих сил: розв’язання міжгалузевих регіональних проблем загального союзного значення; докорінна перебудова господарства старопромислових районів або високорозвинених з метою модернізації вже сформованих індустріальних баз загальносоюзного значення; створення нових міжгалузевих те риторіально-виробничих комплексів загальносоюзного значення .
Незважаючи на чітку прив’язку моделей ТПК до умов функціонування планової економіки, необхідно зауважити, що більшість ресурсомістких підприємств, які були побудовані в рамках ТПК у східних регіонах
України, на сьогодні є основою експортного потенціалу країни. Крім того, основні ідеї, покладені в основу розробки моделі ТПК, дали поштовх для розвитку кластерно ї концепції у другій половині ХХ століття.
Англійські дослідники Х. Армстронг та Дж. Тейлор у 80-х рр. ХХ ст. розробили теорію регіональної експортної спеціалізації, яка базується на постулатах теорії відносних переваг: регіони спеціалізуються на тих сферах діяльності, для розвитку яких вони володіють необхідними відносними (факторними) перевагами. Особлива увага приділяється ан алізу експортоорієнтованих галузей, оскільки темпи регіонального зростання прямо пропорційно залежать від динаміки експорту. Вони стверджують, що зовнішній попит на експортну продукцію регіону являє собой функцію від ціни на експортні товари, норми прибутку та ціни товарів-субститутів на світових ринках, а також якості продукції та післяпродажного сервісу. Крім того, фактори, які визнач ають рівень виробничих витрат (витрати на заробітну плату, сировину, амортизаційні відрахування, рівень технологічного розвитку, операційні витрати), також впливають на позицію регіону на міжнародних ринках. Якщо вищезазначені чинники сприяють збільшенню обсягів регіонального експорту, то поступово зростає рівень валового регіонального прибутку та, відповідно, підвищується добробут місцевого населення
35 .
33
Бандман М. К. Исходные позиции методических положений по использованию моделей
ТПК в предплановых исследованиях // Методы и модели регионального анализа / Под ред. Зверева. — Новосибирск: ИЭиОПП, 1977. — С. 98—112.
34
Бандман М. К., Малиновская М. А., Малов В. Ю. Производственная и пространственная структура Саянского ТПК // Экономико-географические проблемы формирования территориально-производственных комплексов Сибири / Под ред. М.К.Бандмана. Ч. 2. — Новосибирск: ИЭи
ОПП, 1974.
35 Armstrong H. and Teylor J. Regional Economics and Policy, Blackwell, Oxford, 2000. Отже, перший напрям концепції міжнародної конкурентоспроможності національного регіону, який аналізує регіон як центр експортної спеціалізації, об’єднує сукупність теорій, що досліджують принципи та чинники промислової спеціалізації регіону у системі міжнародного поділу праці. Безумовним досягненням авторів теорій регіональної конкурентоспроможності, які ми віднесли до першого напряму, є дослідження процесу формува ння відносних переваг суб’єктів господарювання у безпосередньому зв’язку з умовами локалізації. Та водночас дана група теорій не розглядає окремі національні регіони як самостійних учасників міжнародних економічних відносин, а лише як середовище діяльності бізнес-агентів.
